Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №380/20130/23 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/20130/23 пров. № А/857/36470/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гуляка В.В.,

Ільчишин Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі № 380/20130/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, (головуючий суддя першої інстанції Гулкевич І.З., час ухвалення за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту судового рішення не зазначена), -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частин НОМЕР_1 (далі – відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), у якому просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82544,28 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . З 28.04.2021 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення. Станом на момент виключення позивача зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення відповідач не виплатив йому індексацію грошового забезпечення, яка була виплачена лише 27.05.2023 в розмірі 48416,64 грн. Позивач уважає, що оскільки відповідач не провів з ним під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, а здійснив такий лише 29.07.2023, виплативши індексацію грошового забезпечення, то він відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки такого розрахунку, сума якого, визначена відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі – Порядок 100), з урахуванням принципу істотності частки становить 82544,28 гривень.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 81413,84 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки проведення остаточного розрахунку з позивачем відбулося 29.07.2023, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ, якою встановлено обмеження щодо виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку та передбачено, що така виплата здійснюються не більш, як за шість місяців.

Отже, за висновком суду цієї інстанції, на користь позивача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку розрахунку при звільненні терміном 182 календарних дні з 29.04.2021 (наступний день після звільнення з військової служби) по 27.10.2021.

Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначав, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначив, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю є безпідставним. Відповідач звернув увагу на те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, врахувавши розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Просив скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі № 380/20130/23 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 8141,38 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.08.2021 у справі № 821/2093/16. Апеляційний суд також урахував правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, щодо застосування до спірних правовідносин принципу співмірності, розумності та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі № 380/20130/23 касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Білевич Христина Орестівна, задоволено частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року скасувати, а справу № 380/20130/23 направлено на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Касаційний суд роз`яснив, що під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно розрахувати розмір компенсації за період до 19.07.2022 без обмеження строків, однак обчисливши її розмір пропорційно до невиплачених позивачу сум, а після 19.07.2022, правильно установити період затримки розрахунку при звільненні та розрахувати суму компенсації лише у межах шестимісячного строку, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 28.04.2021 № 81 (по стройовій частині) старший лейтенант ОСОБА_1 , заступник командира ремонтної роти - інструктор з повітрянодесантної підготовки в/ч НОМЕР_1 , звільнений наказом Командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.04.2021 № 66 з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважається таким, що 28.04.2021 справи та посаду здав, та з 28.04.2021 виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі № 380/14977/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2023, позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії щодо не нарахування та невиплати в/ч НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.04.2021 в повному обсязі. Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а в період з 01.03.2018 по 28.04.2021 – із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з урахуванням раніше виплачених коштів. Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день її фактичної виплати, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001.

На виконання рішення суду від 28.02.2023 у справі №380/14977/21, відповідачем 29.07.2023 нарахована та виплачена на картковий рахунок позивача індексація у сумі 82370,85.

Позивач вважає, що виплата відповідачем належного йому грошового забезпечення у виді індексації не у день його звільнення з військової служби зумовлює наявність у нього права на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, за захистом якого звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з тих підстав, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку при звільненні у цій справі суд виснував, що з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає : 82370,85 грн (індексація грошового забезпечення) /113074,78 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні)*100%=0,72%.

Отже, сума яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (0,72%) становить: 621,29 грн (середня заробітна плата за один день) * 0,72% * 182 (дні затримки розрахунку)) = 81413,84 грн.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період, що не перевищує 6 місяців (182 календарних дні), у розмірі 81413,84 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Підстави виникнення, проходження і припинення військової служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю таких службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Так, як нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, індексації грошового забезпечення тощо, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)), разом з тим, такі питання врегульовані норами КЗпП, тому суд згідно з положеннями статті 9 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17 та постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 04 вересня 2020 року у справі № 120/2005/19-а, постанові від 9 липня 2020 року у справі № 320/6659/18.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі також - Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Крім того, у пункті 1 статті 9 цього Закону закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзац третій пункту 242 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 1012.2008 передбачає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Як встановлено вище, під час звільнення з військової служби (04.01.2019) позивачу не було проведено повного розрахунку при звільненні.

Остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби було здійснено відповідачем 24.12.2023.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку про те, що вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до статті 117 КЗпП у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 (далі також – Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо).

Вказаний у частині першій статті 117 КЗпП законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Частина друга статті 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» (далі також – Закон № 108/95-ВР) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені статтею 117 КЗпП.

Також, у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 Верховний Суд дійшов висновку, що після фактичного розрахунку за зобов`язаннями з виплати індексації грошового забезпечення (яке виплачувалося на виконання судового рішення) позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП.

Верховний Суд у постанові від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23 висловив таку правову позицію «незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП, яким переважно є день звільнення.»

У розрізі вищенаведеного, помилковими є доводи відповідача, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватися за правилами статті 117 КЗпП.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП, у попередній редакції Закону України від 20.12.2005 № 3248-IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (далі також - Закон № 3248-IV), втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП, в редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП (у новій редакції Закону № 2352-IX).

Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі №240/1121/24.

Судова палата звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП у цій справі, є 28.04.2021 - дата виключення зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 29.04.2021 по 29.07.2023, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

Період з 29.04.2021 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

У згаданій вище постанові касаційного суду судова палата дійшла висновку, що розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим.

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до 19.07.2022. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Матеріалами справи установлено, що позивачем у позовній заяві заявлено вимоги про стягнення на його користь розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 29.04.2021 по 29.07.2023.

Вирішуючи зазначені позовні вимоги у межах спірного періоду з 29.04.2021 по 18.07.2022 колегія суддів зважає на згадану вище постанову Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, де касаційний суд дійшов висновку, що належить враховувати норми статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо відсутності чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця для компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.

Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Апеляційним судом встановлено, що спірний період з 29.04.2021 по 18.07.2022 становить 446 календарних днів.

Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_1 від 25.08.2021 № 923 за 2016-2021 роки, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 36 656,20 грн (лютий 2021 року 18328,10 грн, березень 2021 року 18328,10 грн).

На підставі наведеного апеляційний суд виснував, що для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 621,29 грн за день (36 656,20/59 робочих днів у лютому та березні 2021 року).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 29.04.2021 до 18.07.2022 становить: 621,29 грн. х 446 днів = 277095,34 грн.

Істотність частки компенсації за несвоєчасний розрахунок в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 82370,85 грн (сума несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення) / 18328,10 грн (розмір місячного грошового забезпечення позивача на момент звільнення) = 4,5.

Таким чином, колегія суддів, ураховуючи принцип справедливості та співмірності, дійшла висновку про те, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби за період з 29.04.2021 по 18.07.2022, що підлягає стягненню, становить 12469,29 грн (4,5% від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку).

Стосовно розрахунку середнього заробітку, який належить до виплати позивачу з урахуванням норм статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла після 19 липня 2022 року, то суд зазначає таке.

Як вже зазначалось вище, період затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року обмежується 6 місяцями.

Обмежений 6 місяцями період у цьому спорі є з 19.07.2022 до 18.01.2023, що становить 184 дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що обмежений 6 місяцями, становить: 621,29 грн. х 184 дні = 114317,36 грн.

Таким чином, за період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 до 18.01.2023 з відповідача на користь позивача належить стягнути 114317,36 грн.

З урахуванням викладеного, розмір середнього заробітку, який належить стягнути з відповідача на користь позивача становить: 126786,65 грн. (12469,29 грн. + 114317,36 грн.).

Тому у відповідній частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні з ухваленням рішення про задоволення позовних вимог про стягнення за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 126786,65 грн.

Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов`язання стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, проте провів розрахунок розміру суми, яка підлягає виплаті, без врахування ряду критеріїв, які впливають на такий розмір, то рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині вищевикладеними розрахунками середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зміні резолютивної частини.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі № 380/20130/23 змінити в частині проведених розрахунків середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Абзац другий резолютивної частини викласти в такій редакції:

«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 126786 (сто двадцять шість тисяч сімсот вісімдесят шість) гривень 65 копійок.».

У решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин