Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №260/8391/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/8391/24 пров. № А/857/33634/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гуляка В. В.

Ільчишин Н. В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі № 260/8391/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, про визнання рішення протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, (головуючий суддя першої інстанції Іванчулинець Д.В., час ухвалення за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, місце ухвалення м. Ужгород, дата складання повного тексту судового рішення не зазначена), -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника – адвоката Моняк Олесі Василівни (далі – представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі – відповідач), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі – третя особа), яким просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 921020107219 від 27.06.2024 року про відмову у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, з урахування висновків суду у справі зарахувати час перебування ОСОБА_1 на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві з 13.02.2002 року по 21.06.2024 року до страхового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах;

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.06.2024 року про перехід пенсії по інвалідності на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що оскаржуваним рішенням йому протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах час перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві з 13.02.2002 року по 21.06.2024 року. Такі дії відповідача порушують право позивача на отримання гідної пенсії і в даному випадку позивач позбавлений ефективного захисту порушених прав, тому вимушений за їх захистом звернутися до суду. Прийняття пенсійним органом рішення про відмову у переході пенсії по інвалідності на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач вважає безпідставним та незаконним, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за № 921020107219 від 27 червня 2024 року про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати час перебування ОСОБА_1 на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві з 13 лютого 2002 року по 21 червня 2024 року до страхового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 червня 2024 року про перехід пенсії по інвалідності на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням висновків суду.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, а обставини справи досліджені неповно.

Вказує, що заяву позивача було розглянуто відповідачем та прийнято рішення № 921020107219 від 27 червня 2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, у зв`язку з недосягненням віку 60 років (за наявних 58 років).

Зарахувати час перебування ОСОБА_1 на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві з 13.02.2002 року по 21.06.2024 року до страхового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, неможливо. Законодавством передбачено зарахування часу перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням до стажу роботи тільки для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах відповідно до статей 13, 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Згідно рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 16 лютого 2006 року, яким встановлено, що захворювання позивача, яке мало місце 13 лютого 2002 року на деревообробному цеху с. Кострино ВАТ «АФ Яворник», відбулось на робочому місці в робочий час, під час виконання ним трудових обов`язків понад встановлені норми, в шкідливих умовах праці, відсутні будь-які зобов`язання щодо врахування до загального страхового стажу позивача періоду перебування на інвалідності.

З урахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є особою з інвалідністю II групи та отримує пенсію по інвалідності внаслідок трудового каліцтва.

Як вбачається з матеріалів справи 21 червня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності заяву позивача від 21 червня 2024 року розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішенням Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за № 921020107219 від 27 червня 2024 року позивачеві відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії, оскільки ОСОБА_1 не набув пенсійного віку 60 років.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з тих підстав, що законодавством передбачено зарахування часу перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах відповідно до статей 13, 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Період перебування позивача на інвалідності у зв`язку із нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням підтверджено: рішенням Великоберезнянського районного суд від 16 лютого 2006 року; висновком центральної лікарської-експертної комісії Інституту медицини праці Академії медичних наук України від 15.01.2008 року № 80; актом про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом № 2 від 13.03.2008 року форми Н-1; актом про розслідування нещасного випадку, що стався від 13.02.2002 року від 13.03.2008 року; пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 21.06.2013 року.

Позивач отримав трудове каліцтво, через яке не мав можливості фактично відпрацювати повних 12 років 6 місяців на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, тому, в силу вищевказаних норм закону, період перебування на пенсії по інвалідності слід зарахувати до стажу для визначення права на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII(далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Час перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону №1788-XII, час перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював в публічному акціонерному товаристві Акціонерній фірмі «Яворник», а саме:

- з 05.11.1985 року по 25.09.1986 року - столяром цеху кухонних меблів;

- з 25.09.1986 року по 01.02.1988 року - контролером ВТК (оздоблювальної дільниці) 4 p.;

- з 01.02.1988 року по 05.08.1991 року - контролер д/о виробництва (дільниці первинної машинної обробки) 4 p.;

- з 05.08.1991 року по 14.11.1994 року - комплектувальник механічного цеху;

- з 14.11.1994 року по 12.09.1995 року столяр-ремонтник ВП «Березнянка»;

з 10.03.2000 року по 22.08.2001 року - верстатник д/о верстатів деревообробного цеху пл. Кострино;

- з 22.08.2001 року по 01.08.2003 року - пресувальник пресувальної дільниці пл. Кострино.

Підтвердженням вищевказаних періодів трудової діяльності слугують записи трудової книжки НОМЕР_2 , заповненої 03 грудня 1984 року на сторінках 6-15 та листом ПАТ АФ «Яворник» № 74 від 14 червня 2024 року.

Згідно трудової діяльності, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають працівники незалежно від місця останньої роботи, які були зайняті повний робочий день на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці або в окремих галузях виробництва за Списком № 2 після досягнення 55 років та за умови наявності необхідного страхового стажу, а саме:

- чоловіки за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають необхідного стажу роботи за Списком № 2, але мають не менше половини такого стажу (для чоловіків не менше 6 років і З місяці, для жінок не менше 5 років), за наявності передбаченого загального стажу (для чоловіків не менше 30 років, для жінок не менше 25 років), пенсія на пільгових умовах призначається із зменшенням пенсійного віку.

Що стосуються трудової діяльності позивача на підприємстві, то згідно затвердженого «Переліку робочих місць, робіт, професій і посад, важких та шкідливих умовах праці» згідно додатку № 2 до наказу від 25.09.2000 року № 152 «Про результати повторної атестації робочих місць за умовами праці» - зазначена професія «Пресувальник пресувальної дільниці» дає право на отримання пенсії на пільгових умовах, однак за умови відсутності необхідного пільгового стажу є недостатньою умовою для її призначення.

Однак, як у вказаному повідомленні ПАТ АФ «Яворник», так і в рішенні про відмову у переході пенсії по інвалідності на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органом пенсійного фонду не взято до уваги те, що позивач перебуваючи на посаді пресувальника пресувальної дільниці пл. Кострино, у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, яке мало місце 13.02.2002 року, отримав професійне захворювання, що дає право на отримання пенсії на пільгових умовах.

Дані обставини підтверджується наступними документами: Рішенням Великоберезнянського районного суд від 16 лютого 2006 року в справі за заявою ОСОБА_1 , зацікавлених осіб ПАТ АФ «Яворник», відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Перечинському районі про встановлення юридичного факту, встановлено, що захворювання ОСОБА_1 , яке мало місце 13.02.2002 року на деревообробному цеху с. Кострино ВАТ «АФ ЯВОРНИК», відбулося на робочому місці, в робочий час, під час виконання ним трудових обов`язків понад встановлені норми, в шкідливих умовах праці. Вказане рішення має преюдиціальне значення, адже згідно з ч. 4 ст. 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Висновком центральної лікарської-експертної комісії Інституту медицини праці Академії медичних наук України від 15.01.2008 року № 80, згідно якої у ОСОБА_1 наявні хронічна енцефалопатія II ст. з віддаленими наслідками перенесеного церебрального арахноідіту на фоні обумовлені ураженням дисциркуляторної енцефалопатії змішаного ґенезу з розсіяною неврологічною симптоматикою, гіпертензивно-лікворними порушеннями та астеноневротичним синдромом необхідно розглядати як наслідки нещасного випадку на виробництві. Також, вказана комісія прийшла до висновку про необхідність скласти акт про нещасний випадок на виробництві згідно з формою Н-1, який мав випадок 13.02.2002 року з хворим ОСОБА_1 . Акт № 2 від 13.03.2008 року форми Н-1. Про вказаний випадок також був складений акт розслідування нещасного випадку, що стався 13.02.2002 року від 13.03.2008 року форми Н-5.

Про отримання професійного захворювання ОСОБА_1 , крім вищевказаних документів, свідчить також інформація, яка наявна у доповненні до санітарно-гігієнічної характеристики умов праці № 278 від 14.06.2002 року п. ОСОБА_1 від 21.12.2007 року № 1249, де зазначено не лише про численні порушення умов праці, а зокрема в п. 9 констатовано, що значна частина назв професій робочих не відповідає фактично виконуваним роботам і при проведені атестації не приведена у відповідність. Назви конкретних професій працівників, що зафіксовані в трудових книжках, не відповідають назвам професій, що зазначені в штатному розписі і не відповідають фактично виконуваним роботам. Так, на клеїльно-фанерній ділянці, де більшість працівників фактично працює за професіями «Складальник» та «Вентильовий гідравлічного преса», в штатному розкладі дільниці такі професії не значаться, а робочим присвоєні неіснуючі професії - «Пресувальник» та «Верстатник». Це позбавляє вказаних робітників права на пільгові пенсії та інші пільги за роботу в шкідливих умовах праці.

Відповідно до частин першої та другої статті 114 закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

На пільгових умовах пенсія за віком призначається: 2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:

- чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;

- жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Положеннями частини четвертої статті 9 Закону України «Про охорону прані» передбачено, що час перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», час перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.

Такий же порядок зарахування часу перебування на інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання передбачений і пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої, час перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до страхового стажу для призначення пенсії за віком, а також до страхового стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.

Отже, законодавством передбачено зарахування часу перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах відповідно до статей 13, 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Період перебування позивача на інвалідності у зв`язку із нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням підтверджено: рішенням Великоберезнянського районного суд від 16 лютого 2006 року; висновком центральної лікарської-експертної комісії Інституту медицини праці Академії медичних наук України від 15.01.2008 року № 80; актом про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом № 2 від 13.03.2008 року форми Н-1; актом про розслідування нещасного випадку, що стався від 13.02.2002 року від 13.03.2008 року; пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 21.06.2013 року.

Позивач отримав трудове каліцтво, через яке не мав можливості фактично відпрацювати повних 12 років 6 місяців на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, тому, в силу вищевказаних норм закону, період перебування на інвалідності слід зарахувати до стажу для визначення права на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.

Щодо доводів апелянта про те, що прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів є дискреційними повноваженнями відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 817/864/18 та від 11 листопада 2019 року у справі № 818/960/17.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2019 року у справі № 0640/4248/18 та від 08 листопада 2019 року у справі № 420/914/19.

При цьому слід зазначити, що в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід, згідно з яким дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Hasanv. Bulgaria» заява № 30985/96).

З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, як територіального органу Пенсійного фонду України, що здійснював розгляд поданої ОСОБА_1 заяви від 21 червня 2024 року, зарахувати спірний період до його страхового стажу, за наслідками чого повторно розглянути питання про перехід пенсії по інвалідності на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням висновків суду.

Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.

Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі № 260/8391/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин