Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №380/10459/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/10459/25 пров. № А/857/36511/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гуляка В. В.

Ільчишин Н. В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі № 380/10459/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, (головуючий суддя першої інстанції Москаль Р.М., час ухвалення за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту не зазначена), -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивачка), від імені якої діє представник адвокат Каверін С.М., звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_3 ) (далі – відповідачі) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою № 380/9820/25 від 26.05.2025 суд роз`єднав позовні вимоги ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 , ВЧ НОМЕР_3 ) в самостійні провадження, в провадженні цієї справи будуть розглядатися такі вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_5 ) щодо не нарахування та невиплати індексації – різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.03.2018 до грудень 2018 включно;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію – різницю грошового забезпечення за період із 01.03.2018 до грудень 2018 включно у розмірі 4430,91 грн. на місяць та виплатити із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що за спірний період проходила військову службу у НОМЕР_6 прикордонному загоні ДПС України (військова частина НОМЕР_5 ), із грудня 2018 виключена із списків особового складу та всіх видів забезпечення. Відповідно до інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.03.2021 припинено юридичну особу військова частина НОМЕР_5 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) із визначенням правонаступника військову частину НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 на цей час ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ). Позивачка вказує, що станом на день виключення її із списків особового складу військової частини з нею не було проведено усіх розрахунків щодо нараховування та виплати їй індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по грудень 2018, що була гарантована чинним законодавством, просить суд стягнути за цей період індексацію грошового забезпечення. При цьому позивачка вважає, що вона має право на стягнення з відповідача індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по грудень 2018 року з визначенням березня 2018 року як базового місяця та нарахування за цей період так званої «фіксованої суми» індексації відповідно до абз. 4 пункту 5 Порядку № 1078.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) в частині порушення вимог абзаців 3,4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахування та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по грудень 2018.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію – різницю грошового забезпечення відповідно до абзаців 3,4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 в розмірі 1841 (одна тисяча вісімсот сорок одна) гривня 79 коп. щомісяця за період з 01.03.2018 по грудень 2018, а також провести виплату індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач та військова частина НОМЕР_1 подали апеляційні скарги, в яких зазначають, що таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, а обставини справи досліджені неповно.

Позивач зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального, а саме положення пункту 5 Порядку №1078 в частині проведення розрахунку суми індексації грошового забезпечення на підставі грошового доходу позивачки за лютий 2018 року та березень 2018 року та розглянув спір без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14 липня 2021 року у справі №240/12040/19, від 11 листопада 2021 року у справі №240/5760/19 та від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, внаслідок чого суд здійснив помилкові розрахунки суми грошового доходу позивачки за лютий 2018 року та березень 2018 року, що призвело до необґрунтованого завищення грошового забезпечення за березень 2018 року, внаслідок чого різниця в порівнянні грошового забезпечення за лютий березень 2018 року є значно меншою.

Також в обґрунтування апеляційної скарги слід наголосити, що розмір підвищення грошового доходу позивачки не перевищує суму індексації, яка склалась у місяці підвищення, оскільки по суті суттєве збільшення на законодавчому рівні у березні 2018 року посадових окладів всіх військовослужбовців згідно постанови Уряду № 704 не супроводжувалось зростанням їх грошового доходу у цьому місяці у порівнянні із лютим 2018 року, тобто, рівень купівельної спроможності, зокрема позивачки у даному випадку не зріс.

Відповідач вказує, що з 01 березня 2018 року, у зв`язку зі зміною (підвищенням) розмірів посадових окладів на підставі Постанови Кабінету Міністрів від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова №704), позивачу був змінений місяць для обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації грошового забезпечення на «березень 2018 року».

З дотриманням зазначених вимог законодавства Військовою частиною НОМЕР_1 було здійснено позивачу нарахування індексації грошового забезпечення. Отже, враховуючи вищезазначене Військовою частиною НОМЕР_1 розрахунок індексації грошового забезпечення позивача проведено вірно.

Також слід зазначити, що розрахунок індексації грошового забезпечення, зокрема визначення базового місяця, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення

Щодо вимоги компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, то вважає такі передчасними.

Вважає, що позивачем порушено строки звернення до суду з даним позовом.

Позивач подав відзив, в якому заперечує проти вимог скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні вимог відповідачів, а рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог залишити без змін.

Відповідачі не скористалися правом подання відзиву на апеляційні скарги. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 під час спірного періоду проходила військову службу у НОМЕР_6 прикордонному загоні ДПС України (військова частина НОМЕР_5 ). Із грудня 2018 року виключена із списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Відповідно до інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.03.2021 припинено юридичну особу військова частина НОМЕР_5 , ідентифікаційний код: НОМЕР_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) із визначенням правонаступника військову частину НОМЕР_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 на цей час ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).

Відповідно до архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення за 2018 рік у період із березня 2018 року по грудень 2018 індексація грошового забезпечення нараховувалася та виплачувалася з урахуванням березня 2018 року, як місяця обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін.

Позивач, вважаючи дії відповідача протиправними, звернулася до суду з цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з тих підстав, що відповідач протиправно, за відсутності для цього правових підстав, передбачених Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період.

Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума належної позивачу індексації у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн - 2621,36 грн. = 1841,79 грн.

Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації грошового забезпечення з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 мала виплачуватися позивачці в розмірі 1841,79грн. щомісяця.

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги, які стосуються порушення строків звернення до суду з даним позовом, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набув чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 та текст статті 234 КЗпП України викладено в такій редакції:

-«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)»;

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Подібна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі №140/2168/23, від 18 січня 2024 року у справі № 240/5105/23, у рішенні Верховного суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22.

Оскільки спірні правовідносини стосуються складової грошового забезпечення за період до 19.07.2022, то з огляду норму статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною на той час (у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком) позивачка не пропустила строк звернення до суду.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційних скаргах, що стосуються суті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII), у статті першій якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ).

Положеннями статті 1 Закону №1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

При вирішенні спору щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог щодо нарахування й виплати позивачу індексації грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 у фіксованій величині суд враховує наступне.

У цьому контексті апеляційний суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Так, з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вказані висновки, щодо розуміння положень Порядку № 1078 та розрахунку суми індексації-різниці викладені у постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21.

Буквальний спосіб тлумачення абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:

розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

чи перевищує (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації грошового забезпечення за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 відсотків (1762,00 грн х 253,30% / 100 = 4463,15 грн).

При цьому висновок суд щодо підвищення доходу ОСОБА_1 в березні 2018 року у зв`язку із підвищенням на законодавчому рівні посадових окладів у березні 2018 року військовослужбовцям згідно постанови КМУ №704 від 30.08.2017 відбувся на 2 621,36 грн суд апеляційної інстанції вважає помилковим з огляду на таке.

Відповідно до інформації, що відображено в архівних відомостях особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2018 рік, грошове забезпечення (грошовий дохід) позивачки у лютому 2018 року становив 7 142,40 грн (за виключенням разової виплати, а саме компенсації прибутку у сумі 2 089,15 грн та матеріальної допомоги у сумі 4 464 грн) і включав такі постійні складові, які не мають разового характеру:

- оклад за військове звання – 30 грн; - посадовий оклад – 565 грн; - надбавка за ОУС – 84,75 грн; - надбавка за ВОВЗ – 535,50 грн; - щомісячна грошова винагорода – 2 678,40 грн; -премія – 3 248,75 грн.

Згідно з архівної відомості особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2018 рік, грошове забезпечення (грошовий дохід) позивачки у березні 2018 року становив 7 174,64 грн (за виключенням разової виплати, а саме компенсації прибутку у сумі 1 291,44 грн і включав такі постійні складові, які не мають разового характеру: - оклад за військове звання – 530 грн; - посадовий оклад – 2 640 грн; - щомісячна грошова винагорода – 44,64 грн; - премія – 44,64 грн.

Аналогічна інформація про доходи ОСОБА_1 у лютому 2018 року у сумі 7 142,40 грн (за виключенням матеріальної допомоги у сумі 4 464 грн) та у березні 2018 року у сумі 7 174,64 грн відображена у Довідці ОК-5 та Довідці ОК-7, які містять дані про суми заробітної плати, з якої сплачується єдиний соціальний внесок (ЄСВ).

Отже, підвищення доходу позивачки в березні 2018 року (А) у зв`язку із підвищенням на законодавчому рівні посадових окладів у березні 2018 року військовослужбовцям згідно постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 відбулося на 32,24 грн (грошовий дохід у березні 2018 року у сумі 7 174,64 грн відняти грошовий дохід у лютому 2018 року у сумі 7 142,40 грн).

Із огляду на те, що як зазначено вище, підвищення доходу позивачки в березні 2018 року відбулося на 32,24 грн, а сума можливої індексації грошового забезпечення позивача за березень 2018 року становить 4463,15 грн, а відтак сума можливої індексації грошового забезпечення перевищує розмір підвищення доходу.

Таким чином, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач у спірний період має право на отримання індексації-різниці в розмірі 4 430,91 грн (сума можливої індексації 4 463,15 грн відняти суму підвищення доходу 32,24 грн), оскільки у цей період не відбувалось як підвищення посадових окладів на законодавчому рівні, так і посадові оклади нараховувались та виплачувались із розрахунку прожиткового мінімуму на 01 січня 2018 року.

Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Згідно з пунктом 4 вказаного Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 5 зазначеного Порядку №44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З аналізу наведених норм вбачається, що належна до виплати позивачу сума грошового забезпечення відноситься до виплат, право на які позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, тому в розглядуваному випадку підлягає застосуванню Порядок №44.

Така позиція відповідає висновкам постанови Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №812/1048/17, згідно з якими механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

З огляду на те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, Верховний Суд у постанові від 27 червня 2024 року у справі № 440/1497/22 вважав, що повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно було перевірити обґрунтованість нарахованих позивачем сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити.

У цій постанові Верховний Суд зазначив, що застосований судами спосіб захисту не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини та не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, оскільки суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях не розрахували та не визначили конкретних сум індексації грошового забезпечення, які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити позивачу, не перевірили розраховану позивачем суму індексації.

За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами позивача, що у випадку, який розглядається, відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає саме у не вирішенні питання про наявність у позивача права на отримання індексації-різниці за спірний період, а тому порушені права позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправними дії щодо не врахування вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення та зобов`язання здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за вказаний період, виходячи з фіксованої величини 4442,24 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.

Відтак, з урахуванням вказівок Верховного Суду щодо повноважень суду самостійно здійснювати розрахунки сум індексації, встановлення судом першої інстанції протиправності у не проведенні виплати спірної індексації, ефективним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення в розмірі 4430,91 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 31.12.2018, замість помилкового розрахунку судом першої інстанції 1841,79 грн.

Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У розрізі викладеного, оцінюючи наведені скаржниками доводи, апеляційний суд приходить до переконання про наявність підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи в частині відмови у задоволенні позовних вимог , а тому рішення суду слід скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення про задоволення зазначених вимог. В іншій частині, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, слід залишити без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі № 380/10459/25 в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію – різницю грошового забезпечення відповідно до абзаців 3,4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 в розмірі 1841 (одна тисяча вісімсот сорок одна) гривня 79 коп. скасувати та в цій частині позов задовольнити повністю.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію – різницю грошового забезпечення відповідно до абзаців 3,4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 в розмірі 4 430,91 (чотири тисячі чотириста тридцять) гривень 91 коп. щомісяця за період з 01.03.2018 по 31.12.2018, а також провести виплату індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі № 380/10459/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин