Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №380/22693/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/22693/25 пров. № А/857/34026/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Глазька С.М., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Пащука Артема Ігоровича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року, ухвалене суддею Желік О.М. у м. Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 380/22693/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

17 листопада 2025 року позивач - ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з позовом до відповідача - Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення про відкликання посвідки на тимчасове проживання на території України від 15.09.2025 № НОМЕР_1 громадянину Республіки Азербайжан ОСОБА_1 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 – адвокат Пащук Артем Ігорович оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Згідно доводів скаржника, на спірні правовідносини, зокрема, поширюються положення Закону України «Про імміграцію». Відтак, покликаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.11.2019 у справі №815/3651/17, від 13.06.2010 у справі №825/2971/14, від 10.06.2022 у справі №640/13572/20, зазначає, що ст. 12 Закону № 2491-ІІІ встановлений перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть були лише винні дії іммігранта. Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до ст.12 Закону № 2491-ІІІ. У розглядуваному випадку відповідач не встановив, які конкретні протиправні дії відповідача спричинили відкликання посвідки на тимчасове проживання, а суд першої інстанції, в свою чергу, не дослідив обставини справи, що призвело до ухвалення неправомірного рішення. Також апеляційна скарга містить доводи про необізнаність позивача із існуванням спірного рішення. Про скасування посвідки на тимчасове проживання позивач дізнався 05.11.2025 після проведення (05.09.2025) перевірки працівниками СБУ у Львівській області паспортного документа громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на оптовому ринку сільськогосподарської продукції «Шувар» (м. Львів, вул. Хуторівка, 4-б) та прийняття рішення про примусове повернення за межі України від 05.11.2025. Крім того, 05.11.2025 на громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ЗМУ ДМС складено адміністративний протокол за ознаками ч.2 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 3400 грн в дохід держави.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Азербайджанської Республіки, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 , типу РС, виданим 15.02.2025 Міністерством внутрішніх справ Азербайджанської Республіки, дійсним до 14.02.2035.

Відповідно до посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , виданої 22.04.2025 органом 4601, позивачу було оформлено посвідку на тимчасове проживання на підставі видачі 04/10 з датою закінчення строку дії 20.04.2026.

Підставою для оформлення посвідки на тимчасове проживання слугувало зобов`язання приймаючої сторони щодо отримання іноземцю чи особі без громадянства посвідки на тимчасове проживання № 39 від 11.04.2025, надане Молодіжною громадською організацією «Молодіжна спільнота «ЮНКОР» (код ЄДРПОУ 40115522, керівник Макарчук Галина Михайлівна, юридична адреса: Львівська область, м. Львів, вул. Замкнена, 9, каб. 12), яка є внесеною до переліку організацій, що можуть здійснювати волонтерську діяльність згідно з Законом України «Про волонтерську діяльність», з відповідним клопотанням про задіяння іноземця в якості волонтера в діяльності та підтримці громадської організації.

Листом УСБУ у Львівській області від 09.09.2025 № 62.01-62/2.3-850 «Щодо відкликання або визнання недійсною посвідки на тимчасове проживання в Україні» Західне міжрегіональне управління ДМС повідомлено, що в межах законодавчо визначених повноважень в ході проведення 05.09.2025 антитерористичного контррозвідувального заходу (розпорядження керівника зони ТРО № 3 з Територіальної оборони № 377 від 28.08.2025) у локації масового скупчення ВПО, а також іноземних громадян з країн колишнього СРСР на оптовому ринку сільськогосподарської продукції «Шувар» (м. Львів, вул. Хуторівка, 4-Б), встановлений громадянин Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В ході контррозвідувальної перевірки встановлені дані, що є підставою для відкликання або визнання недійсною посвідки на тимчасове проживання в Україні відповідно до пункту 63 Порядку № 322. Зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 під час перебування в Україні без офіційної реєстрації як ФОП та працевлаштування, сплати податків працює в торговельній сфері на ринку «Шувар», знає та спілкується виключно азербайджанською мовою. Волонтерську діяльність, яка визначена статтею 1 Закону України «Про волонтерську діяльність» як роботи та послуги, що безоплатно виконуються і надаються волонтерами, фактично не проводить, керівника організації не знає, контактів з нею не мав, про діяльність МГО «Молодіжна спільнота «ЮНКОР» по наданню допомоги ЗС України не обізнаний. Згідно з наявними даними, ОСОБА_1 має знайомих в Азербайджані, котрі проживають там та виїздять до теперішнього часу до рф. Також на території Львівщини перебуває під впливом та контролем окремих громадян Азербайджану, котрі мали неодноразові контакти з кримінальними елементами, що створює передумови для залучення іноземця в діяннях всупереч законодавства України. Таким чином, дії ОСОБА_1 , поряд з наданням недостовірної інформації до ЗМУ ДМС щодо проведення волонтерської діяльності, загрожують національній безпеці держави, що визначені статтею 1 Закону України «Про основи національної безпеки України».

На підставі вказаного листа УСБУ у Львівській області рішенням ЗМУ ДМС від 15.09.2025 № 460112000003872 на підставі підпункту 3 пункту 63 Порядку № 322 відкликано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , видану позивачу.

Листом ЗМУ ДМС від 16.09.2025 № 4601.8.2-4633/46.2-25 копію рішення про відкликання посвідки на тимчасове проживання за адресою, вказаною в заяві-анкеті при подачі документів щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні ( АДРЕСА_1 ), направлено позивачу. Зазначений лист повернувся до ЗМУ ДМС за закінченням терміну зберігання.

Листом ЗМУ ДМС від 16.09.2025 № 4601.8.2-4635/46.2-25 повідомлено УСБУ у Львівській області про прийняте рішення.

05.11.2025 співробітниками УСБУ у Львівській області прийнято рішення про примусове повернення за межі України громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зобов`язанням покинути територію України у термін до 15.11.2025.

Не погоджуючись із рішенням ЗМУ ДМС про відкликання посвідки на тимчасове проживання від від 15.09.2025 № 460112000003872, позивач звернувся до суду з вимогою про його скасування.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

За приписами статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України (стаття 1 Закону України «Про Службу безпеки України»).

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» передбачено, що спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є Служба безпеки України.

Метою контррозвідувальної діяльності є попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на державну безпеку України, усунення умов, що їм сприяють, та причин їх виникнення (частина перша статті 2 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність»).

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про національну безпеку України» Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:

1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;

2) боротьбу з тероризмом;

3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, економічної та інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури;

4) охорону державної таємниці.

Так, у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 826/9102/18 Верховний Суд вказав, що Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, окрім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їхньому виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Вказані висновки підтримано Верховним Судом у постанові від 29 липня 2021 року у справі №320/8499/20.

Враховуючи означені правові висновки Верховного Суду та приписи законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, судова колегія зауважує, що повноваження Служби безпеки України є виключними та дискреційними і суд не може здійснювати переоцінку загрозам національної безпеки України, яка попередньо здійснена Службою безпеки України.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2025 року у справі №600/6944/21-а.

В розумінні пункту 6 частини першої статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) установлено, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Пунктом 10 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.

Своєю чергою, посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини першої статті 1 цього Закону).

Законодавством про правовий статус іноземців чітко унормовані правила перебування іноземців на території України. Документом, що посвідчує особу іноземця та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні є посвідка на тимчасове проживання, яка видається (за наявності визначених законом підстав) на певний строк, але не більше ніж на один рік.

Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року затверджено Порядок № 322, згідно з пунктом 1 якого визначено, що посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.04.2025 був документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_3 строком дії до 20.04.2026.

Пунктом 63 Порядку №322 встановлено перелік підстав для відкликання посвідки на тимчасове проживання, в т.ч коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні (пп.3).

Отже, з 15.09.2025 посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , є недійсною.

Пунктом 68 Порядку №322 встановлено такий алгоритм дій особи, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки - іноземець, стосовно якого прийнято таке рішення, повинен (1) здати посвідку, (2) зняти з реєстрації місце проживання та (3) виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 64 Порядку № 322 рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її відкликання або визнання недійсною.

Відповідно до пункту 65 Порядку № 322 копія рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки із зазначенням причин її відкликання або визнання недійсною надсилається ДМС, територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства на адресу особистої електронної пошти або рекомендованим листом (у разі відсутності електронної пошти) невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня його прийняття.

У розглядуваному випадку відповідач, скеровуючи 16.09.2025 рішення про відкликання посвідки на проживання в Україні іноземцю за адресою, вказаною у заяві-анкеті, діяв законно, чітко дотримуючись визначеної пунктом 65 Порядку №322 процедури повідомлення іноземця про прийняте щодо нього рішення (в редакції, чинній на момент вчинення відповідної дії). Контактні дані є обов`язковим реквізитом заяви-анкети іноземця (розділ "Дані для контакту з особою"), що подається особою з метою отримання посвідки на проживання в Україні. Підписуючи заяву-анкету, позивач розумів або повинен був розуміти, що саме цей спосіб комунікації з ним буде використовуватись компетентними органами держави тимчасового перебування (України).

Повернення поштового відправлення до відповідача без вручення адресату з відміткою оператора поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про порушення відповідачем порядку повідомлення позивача. В даному випадку невручення поштового відправлення адресату за повідомленою адресою зумовлене власною пасивною поведінкою позивача. Також зміст позовної заяви вказує на те, що за особистим зверненням до ЗМУ ДМС 13.11.2025 позивач отримав копію (оскаржуваного) запитуваного рішення, тобто реалізував своє право на ознайомлення з рішенням; право позивача на оскарження спірного рішення в судовому порядку при цьому не порушено.

Слід такої зазначити, що враховуючи поточну безпекову ситуацію на території України в умовах правового режиму воєнного стану, всі наявні відомості, що стосуються позивача та пов`язані з ним, обґрунтовано враховані ЗМУ ДМС з оцінкою реальних та потенційних загроз, які впливають або можуть вплинути на державну та національну безпеку України.

Також судом першої інстанції слушно враховано, що в провадженні Восьмого апеляційного адміністративного суду перебувала справа № 380/22686/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення першого заступника начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області від 05.11.2025 про примусове повернення за межі України громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що базувалось на тих самих фактичних обставинах, які стали підставою для прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 380/22686/25 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 лютого 2026 року у справі № 380/22686/25 без змін. Зазначеною постановою фактично констатовано законність дій Управління Служби безпеки України у Львівській області, а також зроблено висновки про те, що в умовах воєнного стану дії іноземця, який використав підставу для перебування у країні здійснення ним волонтерської діяльності, та який такої фактично не проводив жодним чином, надають обґрунтовані підстави для органів, уповноважених на захист держави та її мешканців, у даному випадку посадових осіб Служби безпеки України, вирішувати питання про доцільність та наявність законних підстав перебування такої особи на території держави.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Хоча в межах справи № 380/22686/25 досліджувалось рішення іншого суб`єкта владних повноважень (УСБУ у Львівській області), однак фактичні обставини, на яких ґрунтується оскаржуване в даній справі рішення ЗМУ ДМС (зокрема, факт фіктивності задіяння позивача як волонтера, контакти з особами, що мають зв`язки з кримінальними елементами, перебування позивача в Україні в порушення міграційного законодавства тощо), вже були предметом дослідження і отримали відповідну правову оцінку у вказаній справі.

Водночас доводам позивача про те, що ЗМУ ДМС не встановив, які саме конкретні протиправні дії позивача стали підставою для відкликання посвідки, судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

Підпункт 3 пункту 63 Порядку № 322 не пов`язує можливість відкликання посвідки на тимчасове проживання з обов`язковою попередньою фіксацією факту вчинення іноземцем конкретних протиправних дій, з якими пов`язується настання відповідальності, передбаченої Кримінальним кодексом України чи Кодексом України про адміністративні правопорушення. Достатньою підставою для відкликання посвідки на тимчасове проживання є встановлення компетентним державним органом (у даному випадку Службою безпеки України) обставин, що в сукупності свідчать про загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, що випливають із поведінки та зв`язків іноземця.

Як убачається з матеріалів справи, такими обставинами стали: фіктивний характер залучення позивача в якості волонтера до МГО «Молодіжна спільнота «ЮНКОР» (за обставин, коли позивач не знайомий з керівником організації, не обізнаний про її діяльність, фактично не здійснює і не має наміру здійснювати волонтерську діяльність), здійснення позивачем фактично торговельної діяльності без офіційного працевлаштування, реєстрації як ФОП та сплати податків, перебування позивача під впливом громадян, які мали неодноразові контакти з кримінальними елементами, а також наявність контактів з особами, які виїздять до російської федерації держави, яка здійснює збройну агресію проти України. Вказані обставини в їх сукупності, за оцінкою СБУ як органу, наділеного виключною компетенцією у цій сфері, складають загрозу національній безпеці України, що повністю узгоджується з диспозицією підпункту 3 пункту 63 Порядку № 322.

Щодо доводів позивача про те, що відповідач не довів появу обставин, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», а також доводів з посиланням на Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983, то суд зазначає таке.

Згідно з преамбулою Закону України «Про імміграцію» цей Закон визначає умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства. Імміграція це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону № 2491-III іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Таким чином, інститут імміграції та дозволу на імміграцію (з наступним оформленням посвідки на постійне проживання) є самостійним інститутом міграційного права, що відрізняється від інституту тимчасового проживання на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання. Регулювання видачі, відкликання, скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, з одного боку, та видачі і відкликання посвідки на тимчасове проживання, з іншого боку, здійснюється різними нормативно-правовими актами Законом України «Про імміграцію» і Порядком, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983, для першого, та статтею 4 Закону № 3773-VI і Порядком № 322 для другого.

Як слідує з матеріалів справи, позивач не отримував та не звертався за отриманням дозволу на імміграцію до ЗМУ ДМС; йому видавалась саме посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_3 від 22.04.2025.

Звідси, покликання позивача в обґрунтування своїх вимог на положення Закону України «Про імміграцію», правові позиції Верховного Суду щодо скасування дозволу на імміграцію (зокрема, постанови від 13.11.2019 у справі № 815/3651/17, від 13.06.2019 у справі № 825/2971/14, від 10.06.2022 у справі № 640/13572/20), а також на Порядок, затверджений постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983, є помилковими та не стосуються предмета спору.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у межах встановленого статтею 309 КАС України строку.

Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Пащука Артема Ігоровича залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі № 380/22693/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді С. М. Глазько

Р. М. Шавель