Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №140/5720/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/5720/26 пров. № А/857/30647/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Глазька С.М., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року про забезпечення позову, постановлену суддею Шепелюком В.Л. у м.Луцьку без повідомлення учасників у справі №140/5720/26 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакур Транс» до Головного управління ДПС у Харківській області, Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення про опис майна,-

ВСТАНОВИВ:

15 травня 2026 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Пакур Транс» подано до суду заяву про забезпечення позову, вимогами якої є заборонити Головному управлінню ДПС у Харківській області вчиняти дії з примусового стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакур Транс» грошових коштів в сумі 2 983 428,99 грн та зупинення дії рішення Головного управління ДПС у Харківській області про опис майна у податкову заставу від 13 березня 2026 року №583/20-40-13-09-16. Заяву обґрунтовує тим, що податковий борг на загальну суму 2 983 428,99 грн виник внаслідок прийняття Головним управлінням ДПС у Волинській області податкових повідомлень-рішень від 22 січня 2026 року №0013420404, №0013430404, від 02 жовтня 2025 року №0291220702, №0291210702, які є предметом оскарження у даній справі. Згідно доводів заявника, вчинення контролюючим органом до ухвалення судового рішення у даній справі будь-яких дій, направлених на погашення податкових зобов`язань, призведе до порушення права позивача вільно та на власний розсуд розпоряджатись належним йому майном в період оскарження рішень контролюючого органу та неузгодженості визначених грошових зобов`язань, а також відновлення майнового стану позивача потребуватиме додаткових, складних та тривалих процедур, у тому числі повернення коштів з бюджету.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року заяву задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Згідно доводів скаржника, предметом розгляду справи є правомірність податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про опис майна, відтак суд не справі вживати заходи забезпечення позову, які є рівнозначними задоволенню позовних вимог. Судові заборони є безпідставним втручанням в повноваження ГУ ДПС.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що оскаржуване судове рішення суду ухвалене у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень.

Так, статтею 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово зазначав, що забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами. І якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі № 705/4587/17, від 16 квітня 2024 року у справі № 120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі № 120/15171/23, від 04 грудня 2024 року у справі № 500/3027/24, від 04 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, від 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України.

В постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховний Суд зазначив, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

В постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 440/9568/22 Верховний Суд вказав, що, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна дійти висновку, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пакур Транс" звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Волинській області від 22 січня 2026 року №0013420404, №0013430404, від 02 жовтня 2025 року №0291220702, №0291210702; визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Харківській області про опис майна у податкову заставу від 13 березня 2026 року №583/20-40-13-09-16; визнання протиправною та скасування податкової вимоги Поголовного управління ДПС у Харківській області від 06 березня 2026 року №0003838-1309-2040. Водночас подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції встановив, що Головним управлінням ДПС у Волинській області винесено податкові повідомлення-рішення від 22 січня 2026 року №0013420404, №0013430404, від 02 жовтня 2025 року №0291220702, №0291210702 на загальну суму 7058416,10 грн та в подальшому Головним управлінням ДПС у Харківській області прийнято рішення про опис майна у податкову заставу від 13 березня 2026 року №583/20-40-13-09-16 та, відповідно, акт опису майна від 18 березня 2026 року №622/20-40-13-09-16 на 2983428,99 грн на майно, на яке платник податків набуде право власності в майбутньому, до погашення податкового боргу в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що зазначені податкові повідомлення-рішення та рішення про опис майна у податкову заставу є предметом спірних правовідносин ТОВ "Пакур Транс" у даній справі. При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до абзацу 4 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України), при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із підпунктом 89.1.2 пункту 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

В розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом;

Міністерством фінансів України 12 січня 2021 року винесено наказ №5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 березня 2021 р. за № 321/35943 Про затвердження Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Порядок №5).

Пунктом 2 Розділу 13 порядку №5 визначено, що інформація щодо початку/продовження та результатів адміністративного або судового оскарження податкового повідомлення-рішення вноситься до ІКС ДПС працівником структурного підрозділу територіального органу ДПС, яким податкове повідомлення-рішення було сформовано, на підставі документів, зазначених у розділі VII цього Порядку (заяви - оскарження податкового повідомлення-рішення, ухвали суду про відкриття провадження, рішення про результати розгляду скарги (заяви), рішення суду, прийнятого по суті), протягом трьох днів з дати отримання такого документа.

На підставі інформації про початок/продовження у законодавчо встановлені строки процедури адміністративного оскарження (скарга (заява) платника податків) або про початок/продовження процедури судового оскарження нарахована сума податків вважається неузгодженою, а в ІКП відображаються первинні показники оперативного обліку щодо її виключення.

Звідси, факт оскарження податкових повідомлень-рішень від 22 січня 2026 року №0013420404, №0013430404, від 02 жовтня 2025 року №0291220702, №0291210702 свідчить про неузгодженість грошового зобов`язання на суму 2983428,99 грн до набрання рішення суду по даній справі.

Відповідно до підпункту 93.1.4 пункту 93.1 статті 93 ПК України майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: отримання платником податків внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження або в інших випадках, передбачених статтею 55 цього Кодексу, рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання.

Водночас правовий режим податкової застави є похідним від наявності податкового боргу, який, у свою чергу, можливий виключно за умови узгодженості грошового зобов`язання. В даному випадку у ТОВ "Пакур Транс", на момент подання заяви про забезпечення позову, грошові зобов`язання за податковими повідомленнями-рішеннями від 22 січня 2026 року №0013420404, №0013430404, від 02 жовтня 2025 року №0291220702, №0291210702 є неузгодженими у зв`язку з їх оскарженням в судовому порядку та, відповідно, відсутні правові підстави для здійснення дій щодо реалізації рішення про опис майна у податкову заставу.

З огляду на викладене, за наслідками оцінки наведених позивачем доводів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів платника податків.

Суд першої інстанції також обґрунтовано зазначив, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.

Відтак суд апеляційної інстанції зауважує, що висновки у цій справі сформовані виходячи з індивідуальних особливостей фактичних обставин саме цієї справи.

Судом першої інстанції слушно вказано на те, що вчинення відповідачем до ухвалення судового рішення у справі будь-яких дій, направлених на погашення податкових зобов`язань, визначених на підставі вказаних податкових повідомлень-рішень, призведе до порушення права позивача вільно та на власний розсуд розпоряджатись належним йому майном в період оскарження рішень контролюючого органу та неузгодженості визначених грошових зобов`язань, а стягнення грошових коштів чи реалізація майна позивача в рахунок погашення податкового боргу призведе до того, що захист прав та інтересів може стати неможливим або занадто ускладненим.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року про забезпечення позову, постановлену у справі №140/5720/26, - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді С. М. Глазько

Р. М. Шавель