Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №560/5011/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/5011/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайлов О.О.

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

17 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.05.2025 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області з охорони об`єктів щодо неврахування вимог абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022.

Зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області з охорони об`єктів нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 - з урахуванням положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційних скарг сторони послалися на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу цивільного захисту у 3 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області.

Відповідно до витягу із наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (по особовому складу) від 18.02.2025 №99, позивача з 18.02.2025 виключено із списків особового складу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області.

Позивач, вважаючи, що має право на перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за спірний період, звернувся із вказаним позовом до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності частини позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України та які не мають разового характеру, у тому числі оплата праці та грошове забезпечення.

Механізм проведення індексації визначений Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі — Порядок №1078).

За змістом абзаців першого та другого пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається таке підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення.

Водночас абзацами третім, четвертим та шостим пункту 5 Порядку №1078 передбачено особливий механізм визначення суми індексації у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, індексація у такому місяці не нараховується. Якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і дорівнює різниці між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу.

При цьому у місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) ураховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

Верховний Суд у постанові від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 сформулював правовий висновок, відповідно до якого право особи на отримання так званої індексації-різниці виникає за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у цьому місяці. За наявності такої умови розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу.

Зазначений правовий підхід є усталеним та надалі неодноразово застосовувався Верховним Судом. Зокрема, у постанові від 05 лютого 2024 року у справі №360/383/23 Верховний Суд зазначив, що для правильного застосування абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку №1078 необхідно встановити:

розмір підвищення доходу особи у березні 2018 року (А), який визначається як різниця між сумою грошового забезпечення у березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року, із включенням до обох величин складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру;

суму можливої індексації у березні 2018 року (Б);

співвідношення цих двох величин.

Якщо А дорівнює або є меншим за Б, виникає право на індексацію-різницю, розмір якої становить Б-А. Верховний Суд також наголосив, що повноваження суб`єкта владних повноважень щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

Аналогічний підхід Верховний Суд продовжує застосовувати, зокрема, у постанові від 11 квітня 2025 року у справі №620/7745/23 зазначено, що у разі, коли розмір підвищення доходу у березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, це є підставою для нарахування та виплати індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача та періоду з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року, установлено нові розміри посадових окладів осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.

Відтак саме березень 2018 року є місяцем підвищення доходу позивача, у якому відповідач був зобов`язаний застосувати правила абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку №1078 та вирішити питання про наявність у позивача права на індексацію-різницю.

Матеріали справи свідчать, що при нарахуванні грошового забезпечення позивача відповідач належним чином такого розрахунку не здійснив.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що для встановлення розміру підвищення доходу не слід безпосередньо порівнювати фактично отримане позивачем грошове забезпечення за лютий та березень 2018 року, колегія суддів відхиляє.

Верховний Суд прямо визначив алгоритм розрахунку величини А як різниці між сумою грошового забезпечення у березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року, причому до обох сум мають включатися складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру.

Тому запропонований відповідачем підхід щодо умовного зіставлення грошового забезпечення «в умовах березня 2018 року» не відповідає наведеному правовому висновку Верховного Суду.

Не може бути прийняте твердження відповідача про неврахування щомісячної премії лише з тієї підстави, що її розмір є змінним. Пункт 5 Порядку №1078 пов`язує врахування складової доходу з тим, чи має вона разовий характер, а не з незмінністю її грошового розміру.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено належного застосування під час визначення індексації позивача за спірний період абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку №1078.

Саме тому висновок суду першої інстанції про протиправність відповідної бездіяльності відповідача та необхідність здійснити нарахування і виплату індексації за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку №1078 є правильним.

Доводи апеляційної скарги відповідача цього висновку не спростовують.

Щодо вимоги позивача про визначення конкретної щомісячної суми 3478,33 грн, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги позивача в частині вимоги про безпосереднє визначення судом належної йому індексації-різниці у розмірі 3478,33 грн щомісячно.

Як зазначено вище, визначення конкретної суми індексації-різниці потребує достовірного встановлення величини А — фактичного розміру підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року із врахуванням в обох місяцях усіх складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру.

Матеріали цієї справи містять взаємно суперечливі розрахунки сторін.

Позивач наполягає на щомісячній індексації-різниці у розмірі 3478,33 грн, тоді як відповідач визначає розмір підвищення доходу в сумі 8601,27 грн, посилаючись на грошове забезпечення у лютому 2018 року в сумі 3074,78 грн та у березні 2018 року — 11676,05 грн.

При цьому наведений відповідачем розрахунок ґрунтується на самостійному віднесенні окремих виплат до постійних або змінних та виключенні певних складових, тоді як наявні у справі докази не дають суду можливості беззаперечно перевірити повний склад усіх виплат, які відповідно до абзацу п`ятого пункту 5 Порядку №1078 не мали разового характеру в кожному з двох порівнюваних місяців.

Разом з тим сама лише обставина, що відповідач не довів правильності запропонованої ним величини А, не є достатньою правовою підставою для автоматичного визнання достовірною конкретної величини, наведеної позивачем.

Правило частини другої статті 77 КАС України щодо покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності не усуває обов`язку суду встановити фактичні обставини, необхідні для присудження конкретно визначеної грошової суми.

Такий підхід узгоджується з постановою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року у справі №360/383/23, у якій касаційний суд, встановивши, що суди не дослідили величини А та Б, скасував судові рішення у відповідній частині та направив справу на новий розгляд, наголосивши на необхідності встановлення цих обставин.

Цей підхід підтверджено й у постанові Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі №300/4591/21, у якій судові рішення в частині вимог про конкретно визначену суму індексації-різниці були скасовані з направленням справи на новий розгляд.

Отже, за встановлених у цій справі обставин колегія суддів не має достатніх підстав для висновку, що належна позивачу індексація-різниця становить саме 3478,33 грн щомісячно.

Тому обраний судом першої інстанції спосіб захисту — зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку №1078 — за конкретних обставин цієї справи забезпечує відновлення порушеного права позивача без присудження судом суми, фактичні передумови для визначення якої у заявленому розмірі належними та достатніми доказами не встановлені.

Щодо періоду з 01 січня 2024 року по 18 лютого 2025 року, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог у цій частині, однак вважає необхідним уточнити мотиви такого висновку.

Статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» №3460-IX установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з 01 січня 2024 року.

Зазначена норма не встановлює січень 2024 року місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів) у розумінні пункту 5 Порядку №1078.

Отже, висновок про те, що січень 2024 року є «базовим місяцем» у зв`язку із самим лише прийняттям статті 39 Закону №3460-IX, не випливає зі змісту цієї норми.

Натомість законодавець установив спеціальне правило щодо початку обчислення індексу споживчих цін після відновлення у 2024 році дії Закону №1282-XII — наростаючим підсумком починаючи з 01 січня 2024 року.

Таким чином, для цілей визначення поточної індексації у 2024 році відсутні правові підстави продовжувати накопичення індексу споживчих цін безперервно з березня 2018 року, ігноруючи спеціальний припис статті 39 Закону №3460-IX.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач здійснював нарахування індексації у 2024 році, зокрема у серпні, вересні, жовтні та листопаді по 130,20 грн, а у грудні 2024 року здійснив виплату 17904,31 грн, до якої, за поясненнями відповідача, увійшли 254,35 грн поточної індексації та 17649,96 грн із розрахунку 1470,83 грн за дванадцять місяців 2024 року.

Сам по собі факт проведення відповідачем таких виплат не підтверджує права позивача саме на заявлену ним індексацію-різницю у розмірі 3478,33 грн щомісячно, оскільки, як установлено вище, фактичні передумови для визначення саме такого розміру індексації-різниці у цій справі належними та достатніми доказами не встановлені.

Так само зазначені виплати не створюють підстав для застосування березня 2018 року як початкової точки накопичення індексу споживчих цін для поточної індексації у 2024 році всупереч спеціальному припису статті 39 Закону №3460-IX.

Щодо 2025 року колегія суддів ураховує, що статтею 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» №4059-IX установлено нове спеціальне правило: обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи із січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. Крім того, сума індексації, яка склалася у грудні 2024 року, у січні 2025 року не нараховується.

Таким чином, вимога позивача про здійснення поточної індексації за період з 01 січня 2024 року по 18 лютого 2025 року шляхом застосування березня 2018 року як місяця, від якого безперервно обчислюється індекс споживчих цін, не відповідає спеціальному законодавчому регулюванню індексації у 2024 та 2025 роках.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що питання про індексацію-різницю, передбачену абзацами четвертим-шостим пункту 5 Порядку №1078, та питання про поточну індексацію внаслідок перевищення порогу індексації є різними за своїм правовим механізмом.

Однак задоволення вимоги позивача про виплату з 01 січня 2024 року конкретної індексації-різниці у розмірі 3478,33 грн передбачало б попереднє достовірне встановлення того, що саме така сума індексації-різниці виникла у позивача у березні 2018 року.

Як уже зазначено, матеріали цієї справи не дають достатніх підстав для встановлення саме такого конкретного розміру.

Тому відмова суду першої інстанції у задоволенні відповідних позовних вимог за період з 01 січня 2024 року по 18 лютого 2025 року є правильною за результатом.

Наведене в сукупності свідчить, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильності кінцевого вирішення судом першої інстанції заявлених позовних вимог, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновку про допущене ним порушення при застосуванні абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку №1078 за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Окремі неточності мотивування суду першої інстанції щодо правового значення січня 2024 року не призвели до неправильного вирішення спору у відповідній частині та, з урахуванням наведених апеляційним судом мотивів, не є підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

За таких обставин апеляційні скарги ОСОБА_1 та 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області з охорони об`єктів підлягають залишенню без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року — без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 та 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.