Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №676/9220/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 676/9220/25

Головуюча у 1-й інстанції: Пилипенко І.О.

Суддя-доповідач: Гнап Д.Д.

17 вересня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О.

за участю:

секретаря судового засідання: Криворучко А.C,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Хмельницькій області ДПП НПУ на додаткове рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до правління патрульної поліції у Хмельницькій області ДПП НПУ, третя особа - Батальйон патрульної поліції з обслуговування Кам`янець-Подільського району УПП в Хмельницькій області ДПП про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 липня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, постанову серії ЕНА №6168198 від 17 листопада 2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП скасовано, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.

Представник ОСОБА_1 адвокат Мерінова Н. В. звернулася через підсистему «Електронний суд» із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути 12000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 серпня 2026 року заяву задоволено частково та стягнуто на користь ОСОБА_1 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із доведеності факту надання правничої допомоги та наявності у ОСОБА_1 права на компенсацію відповідних витрат, однак, урахувавши заперечення відповідача, складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, зменшив заявлену до відшкодування суму з 12000 грн до 6000 грн.

Не погоджуючись із додатковим рішенням, Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Апелянт насамперед зазначає, що основне рішення у справі ухвалено суддею Вдовичинським А. В., тоді як заяву про ухвалення додаткового рішення внаслідок автоматизованого розподілу передано судді Пилипенко І. О., яка й ухвалила оскаржуване додаткове рішення. На думку скаржника, це суперечить частині третій статті 252 КАС України та встановленому порядку визначення складу суду.

Апелянт також посилається на те, що суддя Пилипенко І. О. в іншій справі за участю ОСОБА_1 заявляла самовідвід у зв`язку з роботою його близького родича в апараті Кам`янець-Подільського міськрайонного суду.

Крім того, скаржник вважає недостатніми докази витрат на професійну правничу допомогу, оскільки разом із заявою не було подано повного тексту договору про надання правничої допомоги, який представник позивача подав пізніше. Зазначає також про неспівмірність 6000 грн зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи.

Окремо апелянт посилається на те, що Управління патрульної поліції в Хмельницькій області не є юридичною особою та самостійним розпорядником бюджетних коштів.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною третьою цієї статті встановлено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.

Отже, додаткове судове рішення є процесуальним продовженням основного рішення та за загальним правилом має ухвалюватися тим самим складом суду.

У постанові від 18 січня 2024 року у справі №388/801/22 Верховний Суд зазначив, що «судом, що ухвалив рішення» у розумінні статті 252 КАС України є саме той склад суду, яким ухвалено основне судове рішення. Розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення іншим складом Верховний Суд кваліфікував як розгляд справи неповноважним складом суду.

Основне рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 липня 2026 року у справі №676/9220/25 ухвалено суддею Вдовичинським А. В.

Натомість заяву про ухвалення додаткового рішення 4 серпня 2026 року шляхом автоматизованого розподілу передано судді Пилипенко І. О., яка 12 серпня 2026 року ухвалила оскаржуване додаткове рішення.

Відповідно до пункту 82.5 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи заява чи клопотання, що надійшли для вирішення питання про прийняття додаткового судового рішення, передаються раніше визначеному у справі судді без застосування автоматизованого розподілу.

Водночас процесуальний закон допускає зміну раніше визначеного судді за наявності обставин, які об`єктивно унеможливлюють продовження ним розгляду справи. За частиною дев`ятою статті 31 КАС України, якщо суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів і це може перешкодити її розгляду у встановлені законом строки, невирішена справа передається для повторного автоматизованого розподілу за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, яке долучається до матеріалів справи.

Аналогічний порядок передбачений пунктом 85 Положення про ЄСІТС.

Отже, навіть за наявності об`єктивних обставин, які унеможливлювали розгляд заяви суддею Вдовичинським А. В., заміна раніше визначеного судді могла бути здійснена лише з дотриманням установленої законом процедури — на підставі вмотивованого розпорядження керівника апарату суду та шляхом повторного автоматизованого розподілу.

Із матеріалів справи встановлено, що заява про ухвалення додаткового рішення була передана судді Пилипенко І. О. внаслідок первинного автоматизованого розподілу з підстави «визначення складу суду». Вмотивованого розпорядження керівника апарату суду про передачу невирішеної справи для повторного автоматизованого розподілу матеріали справи не містять; протоколу повторного автоматизованого розподілу також немає.

Сам факт перебування судді Вдовичинського А. В. у відпустці не замінює передбаченої частиною дев`ятою статті 31 КАС України процедури зміни складу суду.

Такий підхід узгоджується з постановою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року у справі №340/5780/24, у якій Суд наголосив, що зміна складу суду має відбуватися лише з дотриманням установленої законом процедури, а передача справи з порушенням правил автоматизованого розподілу свідчить про її розгляд неповноважним складом суду.

За таких обставин установлений законом порядок визначення судді для розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення у цій справі дотриманий не був.

Отже, додаткове рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 серпня 2026 року ухвалено неповноважним складом суду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 317 КАС України розгляд справи неповноважним складом суду є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення.

Тому оскаржуване додаткове рішення підлягає скасуванню незалежно від того, чи правильним по суті був визначений судом першої інстанції розмір витрат.

Разом із тим скасування додаткового рішення з наведеної процесуальної підстави не усуває необхідності вирішити заяву Рачковського М. О. про розподіл судових витрат по суті.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта про несвоєчасність звернення із заявою про компенсацію витрат.

Рішення у справі ухвалено 27 липня 2026 року. У позовній заяві представник Рачковського М. О. завчасно повідомила суд, що докази розміру витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Заява про стягнення витрат на правничу допомогу сформована та подана через підсистему «Електронний суд» 3 серпня 2026 року.

З урахуванням правил обчислення процесуальних строків останнім днем для подання відповідних доказів був 3 серпня 2026 року, оскільки п`ятий день припав на вихідний.

Отже, передбачений частиною сьомою статті 139 КАС України порядок заявлення та подання доказів судових витрат дотримано, що спростовує доводи відповідача про пропуск такого строку.

Щодо доказів понесених витрат колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статей 132, 134 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних із розглядом справи, та за результатами її розгляду підлягають розподілу між сторонами.

Для цілей такого розподілу враховується вартість правничої допомоги, яка як фактично сплачена, так і підлягає сплаті відповідною стороною.

Тому довід апеляційної скарги про відсутність на час подання заяви доказу фактичної оплати гонорару не є підставою для відмови у його компенсації.

Додатковою угодою до договору про надання правничої допомоги сторони погодили фіксований розмір гонорару за представництво Рачковського М. О. у суді першої інстанції у справі щодо оскарження постанови серії ЕНА №6168198 — 12000 грн із строком оплати протягом шістдесяти календарних днів після ухвалення судового рішення.

До заяви також долучено акт приймання-передачі наданої правничої допомоги, ордер адвоката, довідку про участь адвоката у судових засіданнях та інші документи, які підтверджують фактичне надання правничої допомоги.

Верховний Суд у постанові від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 виходив із того, що у разі встановлення договором фіксованого розміру гонорару відсутність погодинного розрахунку чи окремого визначення часу на кожну правничу дію не є підставою для відмови у відшкодуванні витрат.

Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі №280/5064/20: при фіксованому гонорарі конкретний розмір винагороди не залежить від кількості годин, витрачених адвокатом, а сама відсутність підтвердження фактичної сплати не перешкоджає компенсації, якщо наявні документи про надані послуги та обов`язок клієнта здійснити оплату.

Те, що повний текст договору про надання правничої допомоги був долучений пізніше, не спростовує існування правовідносин між адвокатом та клієнтом і не нівелює доказового значення додаткової угоди, ордера, акта приймання-передачі та інших документів, які існували на час подання заяви і підтверджували як надання допомоги, так і погоджений сторонами розмір гонорару.

При цьому відповідач реалізував право на заперечення проти заявленого розміру витрат та подав клопотання про їх зменшення.

За усталеною практикою Верховного Суду принцип змагальності при вирішенні питання про витрати на професійну правничу допомогу означає, що сторона, яка заперечує проти заявленого розміру, повинна навести конкретні доводи щодо його неспівмірності.

Водночас домовленість адвоката і клієнта про фіксований гонорар не є безумовно обов`язковою для іншої сторони спору. Суд при визначенні суми компенсації оцінює реальність, необхідність та розумність заявлених витрат, складність справи, обсяг виконаної роботи та значення спору для сторони.

У цій справі адвокат здійснювала підготовку позову, аналіз матеріалів адміністративного провадження та відеозаписів, направляла адвокатські запити, подавала клопотання про долучення доказів, ознайомлювалася з відзивом і доданими до нього матеріалами та брала участь у шести судових засіданнях, що підтверджується відповідним актом.

Отже, твердження апелянта про суто типовий характер справи та мінімальний обсяг виконаної адвокатом роботи не відповідає фактичним обставинам.

Разом із тим частина зазначених у акті послуг — правовий аналіз ситуації, консультації, визначення предмета доказування, побудова правової позиції та стратегії — за своїм змістом є складовими єдиного комплексу робіт із підготовки та ведення справи і не можуть оцінюватися як окремі самостійні процесуальні дії лише з метою збільшення розміру компенсації.

Ураховуючи предмет спору, його складність, кількість судових засідань, обсяг досліджених матеріалів, фактично виконану адвокатом роботу, а також заперечення відповідача щодо співмірності заявленої суми, колегія суддів вважає обґрунтованим, необхідним і співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу 6000 грн.

Такий розмір забезпечує баланс між правом сторони, на користь якої вирішено спір, на компенсацію фактично необхідних витрат і обов`язком суду не покладати на іншу сторону надмірного фінансового тягаря.

Довід апелянта про те, що Управління патрульної поліції в Хмельницькій області не має статусу окремої юридичної особи, сам по собі не спростовує права ОСОБА_1 на компенсацію витрат.

Частина перша статті 139 КАС України пов`язує відшкодування судових витрат із бюджетними асигнуваннями суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі, або органу, посадова чи службова особа якого була відповідачем. Організаційна побудова Департаменту патрульної поліції та його територіальних підрозділів не може покладати негативні наслідки на сторону, яка отримала судове рішення на свою користь.

У цій справі саме Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції брало участь як відповідач, заперечувало проти позову та заяви про судові витрати, а спір виник з приводу постанови, винесеної працівником відповідного підрозділу.

Тому довід апеляційної скарги в цій частині не є підставою для повної відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.

Щодо посилання на самовідвід судді Пилипенко І. О. в іншій справі колегія суддів зазначає, що питання наявності підстав для відводу оцінюється в кожному конкретному провадженні, а самовідвід судді в іншій справі не має преюдиційного значення.

Водночас окрема оцінка цього доводу не впливає на результат апеляційного перегляду, оскільки встановлено самостійну безумовну підставу для скасування додаткового рішення — його ухвалення неповноважним складом суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю та ухвалити нове судове рішення.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 317 КАС України розгляд справи неповноважним складом суду є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Додаткове рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 серпня 2026 року підлягає скасуванню через порушення порядку визначення складу суду з ухваленням нового додаткового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 та стягнення 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 31, 132, 134, 139, 243, 286 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Хмельницькій області ДПП НПУ задовольнити частково.

Додаткове рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 серпня 2026 року скасувати.

Ухвалити нове додаткове судове рішення.

Заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 6000 (шість тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні заяви в іншій частині відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Сушко О.О. Яремчук К.О.