Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №560/6816/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/6816/26

Головуючий у 1-й інстанції: Печений Є.В.

Суддя-доповідач: Капустинський М.М.

17 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання рішень та дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, у якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області №6801110500001610 від 22.10.2025 про заборону в`їзду в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 / ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 3 роки;

- визнати протиправним та скасувати доручення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області Начальнику Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 22.10.2025 №6801.6-2136/68.03-25 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 / ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 3 роки до 22.10.2028;

- у разі скасування постанови №6801110500001610 від 22.10.2025 - зобов`язати Управління ДМС України в Хмельницькій області повідомити Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про дострокове зняття з контролю доручення від 22.10.2025 №6801.6-2136/68.03-25 протягом п`яти робочих днів з дня отримання Управлінням ДМС України в Хмельницькій області відповідного рішення суду;

- визнати протиправними дії посадових осіб відділу міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області, які полягають у направленні 21.10.2025 до Управління ДМС України в Хмельницькій області обґрунтованого звернення про прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач вважає, що оскаржувана постанова Управління ДМС України в Хмельницькій області від 22.10.2025 є протиправною, оскільки прийнята на підставі обґрунтованого звернення відділу міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області від 21.10.2025, яке не містить достатніх фактичних даних, конкретних доказів та належного обґрунтування необхідності заборони в`їзду.

Зазначив, що в обґрунтованому зверненні ВМП ГУНП використано загальне формулювання про проведення “ряду перевірочних заходів”, за результатами яких нібито стало відомо про висловлювання ОСОБА_1 на підтримку збройної агресії російської федерації проти України та поширення ним неправдивих чуток серед місцевого населення. Стверджує, що, водночас, у зверненні не зазначено конкретних дат, місця, змісту висловлювань, осіб, які могли б їх підтвердити, документів, у яких ці обставини зафіксовані, або інших індивідуалізованих даних. Окремо позивач наголосив, що підпункт 2 пункту 3 Інструкції №1235 надає підрозділам кримінальної поліції можливість ініціювати прийняття рішення про заборону в`їзду лише у разі встановлення підстав для такої заборони під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

На думку позивача, обґрунтоване звернення ВМП ГУНП не містить твердження про те, що відповідні підстави встановлені саме під час оперативно-розшукової діяльності, а формулювання “перевірочні заходи” не є тотожним оперативно-розшуковій діяльності.

Позивач також зазначив, що Управління ДМС України в Хмельницькій області не мало права автоматично приймати постанову про заборону в`їзду лише на підставі формального звернення поліції, якщо таке звернення не відповідає вимогам Інструкції №1235.

Крім того, позивач вказав, що відповідачі не надали суду доказів на підтвердження фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваних рішень, хоча саме на суб`єктів владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності їхніх рішень, дій чи бездіяльності.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач - Управління ДМС України в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Зазначає, що 21.10.2025 до Управління ДМС України в Хмельницькій області надійшло обґрунтоване звернення відділу міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області щодо прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 . На думку Управління ДМС, міграційна служба не уповноважена перевіряти інформацію, надану правоохоронним органом, зокрема інформацію, яка може бути отримана під час здійснення оперативно-розшукової діяльності або стосуватися питань національної безпеки.

Управління ДМС вказує, що заборона в`їзду має превентивний характер, не є кримінальною відповідальністю та не потребує наявності обвинувального вироку чи повідомлення особі про підозру.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач - ГУНП в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Зазначає, що відділ міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області є структурним підрозділом ГУНП, який функціонує у складі кримінальної поліції, тому є належним суб`єктом ініціювання питання про заборону в`їзду іноземцю. Така позиція, як вказує відповідач 2, ґрунтується на Положенні про відділ міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області, відповідно до якого ВМП є структурним підрозділом ГУНП, що функціонує у складі кримінальної поліції.

ГУНП також вказує, що в умовах воєнного стану та збройної агресії російської федерації проти України держава має право застосовувати превентивні міграційні обмеження для захисту національної безпеки та громадського порядку.

За позицією ГУНП, інформація щодо позивача була отримана в межах діяльності підрозділу поліції, а розкриття додаткових відомостей, джерел або матеріалів може зашкодити формам і методам роботи поліції, інтересам національної безпеки та охороні інформації з обмеженим доступом.

Посилається на те, що дії ВМП щодо направлення обґрунтованого звернення від 21.10.2025 були вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, в інтересах національної безпеки та охорони громадського порядку.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач - ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З матеріалів справи вбачається, що у 2022 році позивач перебував на території України, а 21.12.2022 виїхав з України через пункт пропуску “Могилів-Подільський - Отач”.

21.10.2025 відділ міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області направив до Управління ДМС України в Хмельницькій області обґрунтоване звернення про прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 .

У цьому зверненні зазначено, що ВМП ГУНП здійснює заходи щодо захисту національних інтересів держави та контролю за виїздом і перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України.

Також зазначено, що під час таких заходів здобуто інформацію щодо ОСОБА_1 , який, за текстом звернення, наразі перебуває за кордоном та має намір здійснити в`їзд на територію України.

Далі в обґрунтованому зверненні вказано, що “відділом міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області проведено ряд перевірочних заходів, за результатом яких стало відомо”, що ОСОБА_1 , перебуваючи на території України у 2022 році, “неодноразово висловлювався на підтримку збройної агресії російської федерації проти України” та “може бути причетним до підриву національних інтересів України”, що, за змістом звернення, виразилося у “поширенні неправдивих чуток серед місцевого населення щодо подій, які сталися в Україні”.

Суд наголошує, що на підставі цього документа встановлює не факт вчинення позивачем зазначених дій, а лише факт того, що такі твердження були викладені ВМП ГУНП в обґрунтованому зверненні від 21.10.2025.

З тексту обґрунтованого звернення не вбачається: конкретних дат, коли нібито мали місце відповідні висловлювання; конкретного місця, де вони були зроблені; змісту таких висловлювань; осіб, які їх чули або могли б підтвердити; документів, у яких ці обставини зафіксовано; даних про те, що такі обставини встановлені саме під час здійснення оперативно-розшукової діяльності; результатів перевірки позивача за реєстрами, базами даних чи обліками, передбаченими Інструкцією №1235.

22.10.2025 Управління ДМС України в Хмельницькій області прийняло постанову №6801110500001610 про заборону ОСОБА_1 в`їзду в Україну строком на 3 роки.

З копії постанови, наданої у складі пакета документів УДМС, вбачається, що її прийнято 22.10.2025, а підставою зазначено обґрунтоване звернення ВМП ГУНП від 21.10.2025 №171507-2025.

Того ж дня, 22.10.2025, Управління ДМС України в Хмельницькій області направило до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України доручення №6801.6-2136/68.03-25.

У дорученні зазначено, що правовими підставами його надання є стаття 13 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” та постанова УДМС №6801110500001610 від 22.10.2025.

Також у дорученні визначено строк здійснення контролю - 3 роки, до 22.10.2028.

Інших доказів, які безпосередньо підтверджують факти висловлювань позивача на підтримку збройної агресії рф, поширення ним неправдивих чуток, факт встановлення таких обставин саме під час оперативно-розшукової діяльності або факт існування матеріалів оперативно-розшукової діяльності, які були покладені в основу обґрунтованого звернення, відповідачі до матеріалів справи не надали.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що дії ГУНП в Хмельницькій області, вчинені через його структурний підрозділ - відділ міграційної поліції, щодо направлення 21.10.2025 до УДМС обґрунтованого звернення є протиправними не тому, що ВМП не є підрозділом кримінальної поліції, а тому, що конкретне звернення не містить достатньої фактичної та процедурної основи, передбаченої підпунктом 2 пункту 3 та пунктом 7 Інструкції №1235.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Згідно із ч.1,3 ст.2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну», російська федерація є державою терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах. Пропаганда російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії російської федерації як держави-терориста проти України забороняється. У стані збройної агресії будь-які дії громадян держави-агресора, що можуть трактуватися як підтримка цієї агресії, автоматично розцінюються як критична загроза національній безпеці України. Російська Федерація визнана державою-агресором на законодавчому рівні, що робить будь-які заходи щодо контролю її громадян з боку Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби України законними та обґрунтованими.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України та запобігання іншим протиправним діям, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, або з метою боротьби з організованою злочинністю.

Таким чином слідує, що чинне законодавство дозволяє обмежувати в`їзд саме на підставі інтересів безпеки, які в умовах воєнного стану в Україні та збройної агресії з боку російської федерації є пріоритетними.

Статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію» регламентовано, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Відповідно до пунктів 1,2,3,4 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення.

Згідно із ч.2 ст.12 Закону України «Про національну безпеку України», до складу сектору безпеки і оборони входять: Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Державна спеціальна служба транспорту, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Служба судової охорони, Управління державної охорони України, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, розвідувальні органи України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику.

Здійснюючи превентивну діяльність, відділ міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області зобов`язаний вживати заходів для недопущення перебування на території України осіб, чия присутність може негативно вплинути на безпекову ситуацію.

Як слідує із матеріалів справи та зазначає апелянт, в ході виконання службових завдань відділом міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області було встановлено факти, що свідчать про підтримку Позивачем збройної агресії російської федерації.

Згідно із п.6 ч.1 ст.1 Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2022 №692, з 01.07.2022 для громадян російської федерації запроваджено візовий режим в`їзду в Україну.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», наявність візи є обов`язковою умовою для перетину кордону іноземцями та особами без громадянства.

Згідно із ч.3 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України.

Відповідно до п.3 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235, рішення про заборону в`їзду в Україну приймаються ДМС та її територіальними органами за ініціативою: структурного підрозділу центрального органу управління поліції, який забезпечує реалізацію повноважень Національної поліції України щодо здійснення представництва та виконання зобов`язань України в Інтерполі (Національного центрального бюро Інтерполу), - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду під час співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних організацій; підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду під час здійснення оперативно-розшукової діяльності; органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду під час здійснення кримінального провадження; підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду під час провадження у справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадської безпеки і порядку; центрів контролю та профілактики хвороб, що належать до сфери управління МОЗ України, - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду, якщо це необхідно для охорони здоров`я або у зв`язку з неблагополучною епідемічною ситуацією; державного або приватного виконавця - у разі якщо під час попереднього перебування в Україні особа не виконала рішення суду або органів державної влади щодо адміністративних стягнень чи майнових зобов`язань; за власною ініціативою - у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду, органів державної влади або не виконала попереднє рішення про заборону в`їзду.

Згідно із ч.3 ст.13 Закону України «Про Національну поліцію», у складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення; 7) інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ. Наказом ГУНП в Хмельницькій області від 11.01.2024 №60 затверджено Положення про відділ міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області. Відповідно до вказаного Положення, відділ міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області є структурним підрозділом ГУНП в Хмельницькій області, який функціонує у складі кримінальної поліції.

Аналіз Положення, затвердженого наказом ГУНП в Хмельницькій області від 11.01.2024 №60, свідчить про те, що відділ міграційної поліції за своєю організаційно правовою формою є підрозділом кримінальної поліції.

Отже, у розумінні пункту 3 Інструкції №1235, відділ міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області є належним та уповноваженим суб`єктом ініціювання рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, оскільки вказаний підрозділ входить до структури кримінальної поліції, повноваження якої прямо передбачені положеннями зазначеної Інструкції.

Таким чином, відділ міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області, будучи складовою частиною кримінальної поліції, діяв у межах повноважень, передбачених законом.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Згідно з абзацом другим частини першої статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами: Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції.

Відповідно до пункт 15 частини першої статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності надається право: отримувати від юридичних чи фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про кримінальні правопорушення, що готуються або вчинені, та про загрозу безпеці суспільства і держави.

Згідно пунктів 3, 6 статті 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються: для попередження, виявлення, припинення і розслідування кримінальних правопорушень, розвідувально-підривних посягань проти України, розшуку осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, та осіб, які безвісти зникли; для інформування державних органів відповідно до їх компетенції.

Відповідно до абзацу третього пункту 4 частини першої статті 8 Закону України «Про державну таємницю», до державної таємниці у порядку, встановленому цим Законом, відноситься інформація: про засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати оперативно-розшукової, розвідувальної і контррозвідувальної діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову, розвідувальну і контррозвідувальну діяльність. Відомості, отримані під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, відповідно до Закону України «Про державну таємницю», Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та інших нормативно-правових актів, становлять державну таємницю та не підлягають розголошенню чи наданню для ознайомлення стороннім особам. Відомості про факт заведення, наявність оперативно-розшукової справи, її номер та зміст становлять державну таємницю, а тому є інформацією з обмеженим доступом, що не підлягає розголошенню у зверненнях або деталізації у відповідях на звернення.

Вжитий термін «перевірочні заходи» є зведеним поняттям для означення сукупності гласних і негласних дій, що вживаються уповноваженими підрозділами з метою перевірки відомостей про загрози інтересам держави, національній безпеці, а також для охорони громадського порядку. Сам факт проживання Позивача за межами України на момент винесення звернення не заперечує наявності у поліції оперативних даних про його попередню діяльність на території України у 2022 році.

ГУНП в Хмельницькій області наголошує, що в ході виконання функцій із забезпечення публічної безпеки було встановлено факти розповсюдження Позивачем наративів держави-агресора, що в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації є прямою загрозою національним інтересам та може призвести до дестабілізації суспільних настроїв.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22.09.2011 №3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" .

Відповідно до статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Приписи статті 64 Конституції України передбачають можливість встановлювати окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень в умовах воєнного або надзвичайного стану. При цьому існує чіткий перелік статей Конституції, обмеження прав і свобод передбачений у яких, не можуть бути встановлені. Так, з-поміж інших, відсутня стаття 26 Основного Закону, що передбачає рівність прав і свобод іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на рівні тих самих прав і свобод громадян України.

В той же час, колегія суддів зауважує, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який не одноразово був продовжений.

Воєнний стан згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до пунктів 3, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що наявність інформації про дії іноземця або особи без громадянства, які загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, є правовою підставою для прийняття рішення про заборону іноземцю в`їзду в Україну на визначений відповідним органом термін.

Непред`явлення іноземцю обвинувачення у вчиненні правопорушень не створюють обставини, що перешкоджають у прийнятті рішення про заборону у в`їзді в Україну.

Необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд.

Отже, оперативна інформація відділу міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області, що є підрозділом кримінальної поліції про наміри іноземця щодо підриву національних інтересів України та дестабілізації всередині держави, тим самим призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово або постійно проживають в Україні, є достатньою підставою для прийняття уповноваженим підрозділом поліції рішення про заборону іноземцю на в`їзд в Україну.

З огляду на викладені вище норми, необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або ж охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має, зокрема, і превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень закону особами, яким заборонено в`їзд. Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається на підставі обґрунтованого звернення уповноваженого органу. Відділ міграційної поліції в Хмельницькій області наділений компетенцією щодо надання оцінки наявності в діях відповідного суб`єкта загроз (наявних чи потенційних), захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, та відповідно вживати за результатами такої оцінки відповідні дії, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення. Допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом.

Стаття 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом держави, тому наявність обґрунтованого припущення щодо можливого заподіяння шкоди інтересам держави, її громадянам та іншим особам, які проживають на її території, є достатнім для формування відповідного висновку з метою подальшого прийняття рішення про заборону в`їзду на територію України.

Оцінка загрози національній безпеці є дискреційним повноваженням правоохоронних органів. Громадянин російської федерації ОСОБА_1 вказує на шлюб з громадянкою України.

Відповідно до ст.8 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. ГУНП в Хмельницькій області зазначає, що право на сімейне життя не є абсолютним.

Стаття 8 Конвенції допускає втручання в інтересах національної безпеки та громадського порядку. Держава має суверенне право обмежувати в`їзд особам, які становлять загрозу національній безпеці.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є громадянином країни-агресора, а правоохоронними органами зафіксовані факти його антидержавної діяльності у 2022 році, інтереси національної безпеки України мають безумовний пріоритет над приватним інтересом ОСОБА_1 щодо спільного проживання з дружиною. Громадянин російської федерації ОСОБА_1 не позбавлений можливості підтримувати сімейні зв`язки з членами своєї родини поза межами території України, а також за допомогою сучасних засобів телекомунікаційного зв`язку та мережі Інтернет.

Посилання громадянина російської федерації ОСОБА_1 на його поважний вік, перебування у шлюбі з громадянкою України з 1990 року та постійне проживання в Україні з 2016 року не спростовують правомірності винесеної заборони в`їзду, а навпаки підкреслюють обґрунтованість звернення відділу міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області щодо мети його перебування в Україні. Позивач, будучи народженим у 1954 році, є особою пенсійного віку.

Разом з тим, матеріали надані громадянином російської федерації ОСОБА_1 не містять жодних належних доказів щодо джерел його існування та фінансового забезпечення. Зокрема, ОСОБА_1 не надано відомостей про отримання ним законної пенсії чи інших соціальних виплат на території України. Це дає обґрунтовані підстави вважати, що позивач отримує пенсійне та соціальне забезпечення від держави агресора російської федерації, що підтверджує його триваючий фінансово економічний та правовий зв`язок з країною агресором, яка веде повномасштабну війну проти України.

Особливої уваги заслуговує той факт, що після розпаду СРСР позивач добровільно обрав саме громадянство російської федерації. Протягом подальших 25 років до 2016 року він продовжував періодично проживати на території російської федерації, де, очевидно, сформував свої пенсійні та майнові права. Постійно проживаючи в Україні з 2016 року тобто вже в період збройної агресії російської федерації проти України ОСОБА_1 мав понад 6 років та всі законні підстави для набуття громадянства України в тому числі у спрощеному порядку.

Проте, маючи життєвий досвід та повну правоздатність, позивач свідомо проігнорував цю можливість, залишаючись громадянином російської федерації. В умовах повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, поважний вік особи не є автоматичним свідченням її безпечності чи відсутності загрози для національної безпеки.

Натомість відсутність прозорих джерел доходу в Україні, ймовірне фінансування з бюджету російської федерації, зокрема й отримання пенсії, та свідоме збереження паспорта країни агресора в сукупності свідчать про те, що наявність шлюбу з громадянкою України використовується ОСОБА_1 як привід для того, щоб обійти законні обмеження на в`їзд та уникнути обов`язкової перевірки органами поліції та безпеки.

Механізм взаємодії щодо прийняття рішення про заборону в`їзду чітко врегульовано Інструкцією про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 17.12.2013 №1235.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції, рішення про заборону в`їзду в Україну приймається ДМС та її територіальними органами як за власною ініціативою, так і за обґрунтованим зверненням органів Національної поліції України.

Згідно з пунктами 4, 5 вказаної Інструкції №1235, ДМС та її територіальні органи приймають рішення про заборону в`їзду, в тому числі, на підставі обґрунтованих звернень підрозділів Національної поліції України. Відділ міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області є структурним підрозділом кримінальної поліції, який наділений прямим правом ініціювати заборону в`їзду.

Згідно зі статтями 13, 23 та 24 Закону України «Про Національну поліцію», поліція в рамках єдиної системи здійснює безперервні превентивні та профілактичні заходи, спрямовані на запобігання вчиненню правопорушень та усунення загроз національній безпеці, особливо з боку громадян держави агресора в період дії правового режиму воєнного стану.

У структурі ГУНП в Хмельницькій області відділ міграційної поліції є підрозділом, на який покладено функції контролю за міграційними процесами, в тому числі виявлення ризиків безпекового характеру. Здобуття інформації про те, що громадянин російської федерації здійснює висловлювання, які підривають національну безпеку України та безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам держави, зобов`язувало вжити заходів реагування. Направлення обґрунтованого звернення до УДМС є реалізацією компетенції органу Національної поліції, передбаченої Інструкцією №1235 та профільним Законом «Про Національну поліцію», з метою захисту суверенітету та безпеки України. Охорона громадського порядку та запобігання загрозам належить до прямої компетенції Національної поліції.

Аргумент про те, що підрозділи поліції мають право ініціювати заборону в`їзду виключно за наявності заведеної оперативно-розшукової справи, є юридично неспроможним, оскільки ґрунтується на ізольованому тлумаченні однієї норми підзаконного акту Інструкції №1235 у відриві від законів, що мають вищу юридичну силу. Законодавство України не обмежує Національну поліцію у використанні інших превентивних поліцейських заходів. В умовах правового режиму воєнного стану поліція здійснює посилені заходи перевірки громадян держави агресора. Здобуття інформації про антиукраїнську діяльність іноземця в ході проведення превентивних перевірочних заходів є цілком законним.

Стаття 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», є нормою вищої юридичної сили тобто спеціальним Законом, що має вищу юридичну силу порівняно з Інструкцією МВС. Вона імперативно встановлює, що рішення про заборону в`їзду приймається у разі наявності загрози національній безпеці або життєво важливим інтересам України. Закон не містить жодних обмежень щодо того, що такі загрози мають бути виявлені виключно в рамках оперативно-розшукової справи. Підзаконний акт, тобто Інструкція МВС не може звужувати дію Закону або обмежувати державу в захисті її національної безпеки. Держава в особі уповноважених органів володіє суверенним правом та широким розсудом (дискрецією) у сфері міграційної політики, якщо йдеться про захист національних інтересів, а формальні посилання на специфіку внутрішньовідомчих процедур фіксації інформації не можуть нівелювати обов`язок держави захищати свій суверенітет. Заборона в`їзду в Україну є адміністративно-запобіжним заходом, а не видом кримінального покарання. Тому для ініціювання такого звернення до Державної міграційної служби не вимагається обов`язкового проведення всього комплексу гласних і негласних слідчих (розшукових) дій в рамках КПК України чи Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Достатньою підставою є наявність у правоохоронного органу обґрунтованої інформації, зокрема, отриманої оперативним шляхом, про те, що дії іноземця суперечать інтересам забезпечення громадського порядку чи національної безпеки. Для прийняття рішення про заборону в`їзду іноземцю достатньо наявності достатніх підстав вважати, що його в`їзд чи перебування створює потенційну загрозу охороні громадського порядку або національній безпеці.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України та запобігання іншим протиправним діям, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, або боротьби з організованою злочинністю; Законодавець застосовує превентивний термін «запобігання», що само по собі передбачає оцінку майбутніх ризиків та потенційних загроз, а не лише фактів, за якими вже винесено вирок суду.

Таким чином, відсутність вироку суду чи підозри у кримінальному провадженні жодним чином не нівелює наявності обґрунтованих безпекових ризиків щодо громадянина російської федерацій, які стали законною підставою для направлення звернення до УДМС з метою захисту національних інтересів України в умовах війни. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує іноземцю права в`їзду або проживання в певній країні, а держави мають суверенне право контролювати міграційні процеси в інтересах національної безпеки.

Інформація, викладена в обґрунтованому зверненні відділу міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області від 21.10.2025 року, отримана з джерел, розголошення яких може зашкодити формам і методам роботи поліції в умовах воєнного стану. Сам факт наявності такої оперативної інформації щодо громадянина країни агресора є достатньою і законною правовою підставою для суб`єкта владних повноважень ініціювати рішення про заборону в`їзду відповідно до вимог ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Суд першої інстанції вказав, що ГУНП в Хмельницькій області мало можливість надати суду принаймні відкритий або допустимий для судового дослідження обсяг інформації, який підтверджував би відомості, викладені у зверненні.

Колегія суддів зазначає, що такий висновок суду прямо суперечить вимогам частини десятої статті 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», відповідно до якої: забороняється передавати і розголошувати відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, або такі, що можуть зашкодити слідству чи інтересам людини, безпеці України. Забороняється оприлюднювати або надавати зібрані відомості, а також інформацію щодо проведення або непроведення стосовно певної особи оперативно-розшукової діяльності до прийняття рішення за результатами такої діяльності. Оперативна інформація, на підставі якої встановлено факти антиукраїнських висловлювань громадянина російської федерації ОСОБА_1 , містить інформацію з обмеженим доступом. Розголошення джерел отримання інформації, осіб, які чули висловлювання чи методів оперативно-розшукової діяльності створює безпосередню загрозу для життя та здоров`я оперативних джерел, тактики роботи поліції, що є абсолютно неприпустимим, особливо в умовах триваючого воєнного стану в Україні.

Згідно з пунктом 8 Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України17 грудня 2013 року №1235, рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (подання) з дотриманням вимог пункту 7 цієї Інструкції шляхом винесення постанови про заборону в`їзду в Україну.

Пункт 7 цієї Інструкції містить чіткий і вичерпний перелік відомостей, які мають бути відображені у поданні. Обгрунтоване звернення відділу міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області від 21.10.2025 року повністю відповідало формальним та змістовним вимогам пункту 7 Інструкції №1235.

Вказана норма не містить обов`язку правоохоронного органу зазначати у тексті подання номери оперативно-розшукових справ чи розкривати персональні дані конфіденційних співробітників або свідків. Таким чином, діючи на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відділ міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області належним чином виконав свій обов`язок щодо виявлення загроз нацбезпеці та передачі відповідного звернення до компетентного органу ДМС України.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 01.11.2023 у справі №160/11245/22, а саме: Наявність інформації про дії іноземця або особи без громадянства, які загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, є правовою підставою для прийняття рішення про заборону іноземцю в`їзду в Україну на визначений відповідним органом термін. Непред`явлення іноземцю обвинувачення у вчиненні правопорушень не створюють обставини, що перешкоджають у прийнятті рішення про заборону у в`їзді в Україну. Необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Оперативна інформація органу кримінальної поліції про наміри іноземця щодо порушення громадського порядку та дестабілізації всередині держави, тим самим призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово або постійно проживають в Україні, є достатньою підставою для прийняття територіальним органом міграційної служби рішення про заборону іноземцю на в`їзд в Україну. Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається на підставі обґрунтованого звернення уповноваженого органу.

За змістом статті 12 Закону України «Про національну безпеку України» до складу сектору безпеки і оборони (діяльність якого спрямована на захист національних інтересів України), зокрема, належать Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Державна міграційна служба України.

Так, частиною четвертою статті 18 Закону України «Про національну безпеку України» передбачено, що Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності та надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин чи внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Згідно з положеннями частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення, вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю і здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення та інші повноваження, встановленні цим законом.

Верховний Суд звернув увагу на приписи статті 64 Основного Закону, яка передбачає можливість встановлювати окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень в умовах воєнного або надзвичайного стану. При цьому існує чіткий перелік статей Конституції, обмеження прав і свобод передбачений у яких, не можуть бути встановлені. Так, з-поміж інших, відсутня стаття 26 Основного Закону, що передбачає рівність прав і свобод іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на рівні тих самих прав і свобод громадян України.

Отже, з огляду на викладені вище норми, у їх зв"язку, необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або ж охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має, зокрема, і превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень закону особами, яким заборонено в`їзд. Варто зауважити, що допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом.

Стаття 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. Так, відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» від 11 грудня 2003 року №1382-IV Статтею 2 Закону №1382 визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом. Визначення свободи пересування міститься у статті 3 Закону №1382 так означає право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з нормами пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (далі - Указ №64/2022) постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Положеннями пункту 3 Указу №64/2022 передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34 , 38 , 39 , 41 - 44 , 53 Конституції України , а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» .

Згідно з пунктом 7 Указу №64/2022 Міністерству закордонних справ України доручено забезпечити інформування в установленому порядку Генерального секретаря ООН та офіційних осіб іноземних держав про введення в Україні воєнного стану, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов`язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.

28 лютого 2022 року постійне представництво України в ООН надіслало Генеральному секретарю ООН нотифікацію, що містила роз`яснення обсягу застосування таких обмежень. У цьому документі представники держави перелічили права людини і громадянина з посиланням на Конституцію України, Міжнародний пакт про громадські та політичні права та Конвенцію про захист прав людини і основоположник свобод, які можуть бути обмежені на період дії воєнного стану, де, серед інших прав, вказане право на вільне пересування (у тому числі за межі держави), право на приватне і особисте життя, право на освіту тощо. Нотифікацію аналогічного змісту 02.03.2022 направлено Генеральному секретарю Ради Європи.

Положеннями ч.3 ст.17 Конституції України передбачено, що забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Із запровадженням воєнного стану надаються (розширюються) додаткові повноваження відповідних органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій і органів місцевого самоврядування, спрямованих на реалізацію заходів правового режиму воєнного стану, та вводяться в інтересах оборони окремі тимчасові обмеження у реалізації конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб із покладенням на них додаткових обов`язків.

Так, частиною першою статті 8 Закону №389-VIII визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, серед інших, зокрема такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів; встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, заборону або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан.

Враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, Верховний Суд дійшов висновку, що превентивні заходи, які застосовано відповідачами у справі, визначались потребою забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним. Позивач є громадянином російської федерації - держави, яка веде проти України відкриту, неспровоковану загарбницьку війну.

В умовах воєнного стану, коли ворог використовує будь-які методи для збору розвідувальної інформації, дестабілізації внутрішньої безпеки та виявлення проукраїнськи налаштованих громадян, органи Національної поліції зобов`язані проявляти особливу пильність.

Зважаючи на відсутність вичерпної інформації про діяльність громадянина російської федерації ОСОБА_1 на території держави-агресора, пріоритетом для поліції залишається забезпечення національної безпеки, а тому колегія суддів приходить до висновку про те, що дії посадових осіб відділу міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області щодо направлення обґрунтованого звернення від 21.10.2025 вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в інтересах національної безпеки та охорони громадського порядку в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації.

Також, судом першої інстанції не враховано, що основним завданням під час прийняття такого рішення є також і превентивний (попереджувальний) характер, відповідно, прийняттю такого рішення не обов`язково має передувати здійснення особою порушення законодавства та наявність вироків суду щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем у відзиві до суду першої інстанції було зазначено, що позивач відповідно до даних Державної інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією про перетин державного кордону України особами, транспортними засобами та вантажами «Аркан» виїхав з України 21.12.2022 року через пункт пропуску «Могилів-Подільський - Отач» (Вінницька область). Таким чином, позивач виконав рішення про примусове повернення. На даний час позивач через офіційні пункти пропуску на територію України не в`їжджав.

Таким чином, враховуючи те, що з 2022 року та на час подання обґрунтованого звернення позивач не проживав на території України, тому перевіряти його по будь-яких обліках визначених пп.9 п.7 Інструкції №1235 не було підстав, всі інші відомості щодо особи визначені п.7 в поданні були зазначені.

Отже, заборона в`їзду в Україну у зв`язку з порушенням іноземцем або особою без громадянства порядку перебування позивача на території України відповідає законній меті - підтримання публічного порядку відповідно до пункту 3 статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

До такого висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 28.11.2019 по справі № 359/8548/17.

Колегія суддів констатує, що на усій території України оголошено воєнний стан.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.05.2023 у справі №522/5683/22 де вказано, що, з огляду на те, що на території України з 24.02.2022 триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, колегія суддів уважає, що здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці. Крім того, суд у своєму рішенні зазначив, що він враховує висновки Верховного Суду по справі №160/11245/22 проте, на думку суду це не звільняє відповідачів від обов`язку довести наявність передбачених законом підстав і дотримання процедур, хоча висновками Верховного Суду зазначено протилежне, зокрема те що стосується обов`язку відповідача перевіряти підстави подання правоохоронних органів, оскільки на думку суду міграційні органи не мають таких повноважень.

Колегія суддів зауважує, що при прийнятті рішення про заборону в`їзду відповідачем враховувалися факти порушення позивачем міграційного законодавства, а також наявність інформації у зверненні СБУ від 18.11.2022 що подальше перебування позивача на території України несе загрозу національній безпеці, на підставі якого позивачу було відмовлено в оформленні посвідки на тимчасове проживання.

Правову оцінку діям Управління уже було надано судом по справі №560/9357/23 та визнано дії Управління законними.

Крім того, варто наголосити, що у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі №160/11245/22 (провадження №К/990/18231/23) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в подібних спірних правовідносинах дійшов до наступних висновків.

«36. Зі змісту оскаржуваного рішення про заборону в`їзду в Україну висновується, що останнє прийняте на підставі частини першої статті 13 Закон №3773-VI, тобто в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

37. Аналіз наведених вище правових норм свідчить, що рішення про заборону в`їзду в Україну приймається на підставі обґрунтованого звернення уповноваженого органу.

38. Так, у цій справі з відповідним зверненням звернулось Управлінням стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.

39. За змістом статті 12 Закону України «Про національну безпеку України » до складу сектору безпеки і оборони (діяльність якого спрямована на захист національних інтересів України), зокрема, належать Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Державна міграційна служба України.

40. Частиною четвертою статті 18 Закону України «Про національну безпеку України » передбачено, що Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності та надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин чи внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

41. Згідно з положеннями частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію » поліція відповідно до покладених на неї завдань: - здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; - виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення, вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; - припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; - вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю і здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення та інші повноваження, встановленні цим законом.

42. Верховний Суд звертає увагу на приписи статті 64 Основного Закону, яка передбачає можливість встановлювати окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень в умовах воєнного або надзвичайного стану.

43. При цьому існує чіткий перелік статей Конституції, обмеження прав і свобод передбачений у яких, не можуть бути встановлені. Так, з-поміж інших, відсутня стаття 26 Основного Закону, що передбачає рівність прав і свобод іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на рівні тих самих прав і свобод громадян України.

45. Отже, з огляду на викладені вище норми у їх сув`язі, необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або ж охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має, зокрема, і превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень закону особами, яким заборонено в`їзд.

47. У контексті обставин цієї справи та з урахуванням дії воєнного стану в України, жодним нормативно-правовим актом не передбачено повноважень Державної міграційної служби України щодо здійснення перевірки інформації, наданої уповноваженим органом, адже така інформація з урахуванням військової агресії рф проти України сприймається як достовірна.

70. Підсумовуючи наведене, враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, Верховний Суд дійшов висновку, що превентивні заходи, які застосовано відповідачами у справі, що розглядається, визначався потребою забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.».

Отже, інформація викладена в зверненні Міграційної поліції НПУ в Хмельницькій області, що має відношення до загрози позивача національній безпеці в умовах воєнного стану, отримана за результатами реалізації отриманої оперативної інформації, не може викликати сумніви у Відповідача як і не може бути будь-яким чином перевірена Відповідачем у зв`язку з відсутністю відповідних повноважень.

Таким чином, Відповідачем розглянуте звернення міграційної поліції НПУ в Хмельницькій області в межах компетенції та повноважень Управління, в порядку визначену чинним міграційним законодавством та з врахуванням висновків Верховного суду по аналогічних справах і прийнято оскаржувану позивачем постанову про заборону в`їзду в Україну з дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу що судом першої інстанції не враховано що вжиття заходів щодо примусового повернення та заборони в`їзду в країну також є дискреційними повноваженнями відповідача, а тому наявність у відповідача об`єктивної можливості вжити у будь-який час заходів, спрямованих на примусове повернення та заборону в`їзду, є достатньою для підтвердження існування очевидної небезпеки. Таким чином, заборона в`їзду в Україну у зв`язку з порушенням іноземцем або особою без громадянства порядку перебування позивача на території України відповідає законній меті - підтримання публічного порядку відповідно до п.3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

До такого висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 28.11.2019 по справі № 359/8548/17.

Згідно з пунктом 11 Інструкції №1235 встановлено, що ДМС або її територіальний орган, який прийняв рішення про заборону в`їзду в Україну особі, у триденний строк з дня прийняття такого рішення надсилає Головному центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України засвідчену в установленому законодавством порядку копію постанови про заборону в`їзду в Україну разом з дорученням щодо заборони в`їзду в Україну особі, оформленим відповідно до вимог Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року №280.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 13 статті 13 Закону №3773-VI визначено, що в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України та запобігання іншим протиправним діям, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, або боротьби з організованою злочинністю.

Таким чином, на виконання зазначеної норми Управлінням було направлено відповідне доручення про заборону в`їзду позивачу до ДПС України, тому підстав стверджувати що дане доручення було протиправним немає.

В контексті зазначеного вище колегія суддів зауважує, що судом встановлено, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.09.2023 у справі №560/9357/23, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2024, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення №68011300016721 від 22.11.2022 та зобов`язання здійснити обмін посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11.08.2023 по справі №686/16101/23 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області №56 від 21.12.2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, згідно з яким громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни та зобов`язано покинути територію України у термін до 30.12.2022 р., а також заборонено в`їзд в Україну терміном на три роки, до 21.12.2025 р.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області №128 від 21.12.2022 року про заборону в`їзду в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 3 роки, до 21 грудня 2025 року.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 09.01.2023 року №2 про заборону в`їзду в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 3 роки, до 09 січня 2026 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2026 року по справі №686/16101/23 рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 серпня 2023 року по справі №686/16101/23 скасовано в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволення позову ОСОБА_1 відмовлено. В решті рішення залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції по справі №686/16101/23 набрало законної сили 30.07.2024 року і на даний час є чинним.

Відповідно до положень ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що оскільки визначений Відповідачами "статус" позивача, як особи до якої уже були застосовувані превентивні міграційні обмеження з метою захисту національної безпеки та громадського порядку, та, який був підтверджений попереднім судовим рішенням (справа №686/16101/23), а за наведеними доводами Відповідачів у даній справі "статус" останнього не змінився (обратного матеріали справи не містять), тому дії відповідачів є правомірними, оскільки відповідачі діяли в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України, в тому числі й положеннями Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, тому правові підстави щодо задоволення позовних вимог - відсутні.

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п.4 ч.1, п.4 ч.3 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скарги Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М.

Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.