Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №240/24697/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/24697/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Роман Миколайович

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

18 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рышення, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову в призначенні пенсії № 212450013608 від 12.06.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву від 05.06.2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та призначити пенсію з моменту звернення із врахуванням стажу роботи у Житомирському будівельному кооперативі «Луч-2 » з 29.12.1991 по 08.02.1995.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області № 212450013608 від 12.06.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до його страхового стажу період роботи у Житомирському будівельному кооперативі «Луч-2 » з 29.12.1991 по 08.02.1995, повторно розглянути заяву від 05.06.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211, 20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а спірний запис про прийняття на роботу з 29.12.1991 та звільнення з 08.02.1995 виконаний акуратно, є чітким і зрозумілим, містить підпис посадової особи та відтиск печатки Житомирського будівельного кооперативу. Суд зазначив, що відповідальність за належне ведення трудових книжок покладається на роботодавця, а тому недоліки їх оформлення не можуть позбавляти працівника конституційного права на соціальний захист.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 у справі № 240/24697/24 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано приписи статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно з якими з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 31 року. Апелянт наголошує, що страховий стаж обчислюється органами Пенсійного фонду за даними системи персоніфікованого обліку, а за попередні періоди - на підставі документів у порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше; посилається на приписи статті 48 КЗпП України, Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджену наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993, відповідно до якої записи в трудовій книжці мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження), а виправлення неправильних чи неточних записів здійснюється роботодавцем. Апелянт зазначає, що до страхового стажу позивача не зараховано, зокрема, період з 29.12.1991 по 08.02.1995, оскільки в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.10.1981 відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу, а також періоди з 19.07.1985 по 01.05.1986 та з 22.09.1986 по 11.02.1987, у зв`язку з чим страховий стаж позивача становить 28 років 05 місяців 26 днів, що є недостатнім, а відмова у призначенні пенсії - правомірною.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Позивач 05.06.2024 звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення йому пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.

За результатами розгляду заяви позивача, поданої за принципом екстериторіальності, органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яким прийнято рішення № 212450013608 від 12.06.2024 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 31 рік.

У вказаному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу, згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 24.10.1981, не зараховано період з 19.07.1985 по 01.05.1986 - оскільки заявником не надана довідка про періоди роботи на підставі записів про трудову участь з урахуванням виробленого мінімуму; період з 29.12.1991 по 08.02.1995 - оскільки в документі відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу; період навчання з 22.09.1986 по 11.02.1987 згідно з довідкою № 1/69 від 22.04.2024 - оскільки в документі відсутні дані про присвоєння кваліфікації.

За розрахунком пенсійного органу страховий стаж позивача становить 28 років 05 місяців 26 днів.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

У відповідності до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісно; розсудливо.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі -Закон № 1058-IV).

Статтею 26 Закону № 1058-IV встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Оскільки спірний період роботи позивача (з 29.12.1991 по 08.02.1995) мав місце до набрання чинності Законом № 1058-IV, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми законодавства, чинного на час виникнення відповідних правовідносин.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Колегія суддів зауважує, що на час внесення спірного запису була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162), а не Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом від 29.07.1993 № 58, на яку посилається апелянт стосовно періоду з 29.12.1991.

За правилами п.п. 1.1 п. 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (чинної на момент заповнення трудової книжки позивача) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції № 162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції № 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Пунктом 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок «Про трудові книжки робітників і службовців» від 06.09.1973 № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Аналіз наведених приписів свідчить, що обов`язок належного та повного оформлення трудової книжки, у тому числі зазначення повного найменування підприємства як заголовка перед записом про прийняття на роботу, покладається саме на роботодавця (адміністрацію підприємства). Отже, недотримання роботодавцем правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки для особи, яка допустила таке порушення, а не для працівника, права якого порушено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на працівника не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у його трудовій книжці, а формальні недоліки записів у трудовій книжці не можуть бути самостійною та достатньою підставою для виключення відповідних періодів роботи зі страхового стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.

Такий підхід узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 25.04.2019 у справі № 593/283/17, від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, від 19.12.2019 у справі № 307/541/17, які стосуються подібних правовідносин. Верховний Суд послідовно наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, а право на пенсійне забезпечення особи не повинно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані заповнювати трудові книжки, вести облік трудового стажу працівників, забезпечувати зберігання цих даних та передачу їх у встановлені строки до архівних установ.

Крім того, у постановах від 08.05.2018 у справі № 559/484/17 та від 07.11.2019 у справі № 686/19477/16 Верховний Суд зазначив, що лише за наявності неправильності чи неточності записів у трудовій книжці для підтвердження стажу приймаються до уваги інші документи, визначені Порядком № 637.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У цій справі спірний запис у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.10.1981 про прийняття позивача на посаду водія з 29.12.1991 та звільнення з 08.02.1995 за власним бажанням є чітким, послідовним, містить підпис посадової особи та скріплений печаткою Житомирського будівельного кооперативу. Відсутність у графі 3 повного найменування підприємства як заголовка є недоліком, допущеним роботодавцем при оформленні трудової книжки, який жодним чином не спростовує самого факту перебування позивача у трудових відносинах у зазначений період.

Апелянт, у свою чергу, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не надав жодних доказів, які б спростовували факт роботи позивача у Житомирському будівельному кооперативі «Луч-2» у період з 29.12.1991 по 08.02.1995 або свідчили про недостовірність відповідного запису.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи у Житомирському будівельному кооперативі «Луч-2» з 29.12.1991 по 08.02.1995 та, відповідно, про протиправність рішення ГУ ПФУ в Рівненській області № 212450013608 від 12.06.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком.

Колегія суддів також вважає обґрунтованим обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права. Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Оскільки повноваження щодо обчислення страхового стажу та призначення пенсії належать до дискреційних повноважень органу Пенсійного фонду України, суд першої інстанції слушно зобов`язав ГУ ПФУ в Рівненській області, визначене за принципом екстериторіальності згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, повторно розглянути заяву позивача від 05.06.2024 та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки суду, відмовивши при цьому у задоволенні вимоги про призначення пенсії.

Доводи апеляційної скарги про недостатність страхового стажу позивача (28 років 05 місяців 26 днів) колегія суддів відхиляє, оскільки такий розрахунок здійснений без урахування спірного періоду роботи тривалістю понад три роки, зарахування якого є предметом цієї справи. Питання щодо остаточного обчислення тривалості страхового стажу позивача та наявності у нього права на пенсію за віком підлягає вирішенню пенсійним органом під час повторного розгляду заяви позивача з урахуванням висновків суду.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.