Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №240/19128/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/19128/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Липа В.А.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

18 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова, начальника Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова Слюсаренка Андрія Віталійовича про визнання протиправними дій, скасування наказів,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до начальника Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова Слюсаренка Андрія Віталійовича, Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова, в якому просив:

- визнати протиправними дії Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова щодо виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу;

- визнати протиправним та скасувати наказ про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу;

- визнати протиправними дії щодо переведення ОСОБА_1 до іншої військової частини без його згоди;

- поновити ОСОБА_1 у списках особового складу Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова;

- визнати протиправним та скасувати наказ №268 від 30.04.2026 про накладення дисциплінарного стягнення;

- визнати протиправним та скасувати наказ №279 від 01.05.2026 про накладення дисциплінарного стягнення;

- визнати протиправними дії начальника Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова полковника ОСОБА_2 щодо організації та реалізації переведення ОСОБА_1 до іншої військової частини без його згоди;

- визнати протиправними дії начальника Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова полковника ОСОБА_2 щодо організації виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу.

Після відкриття провадження у справі позивач подав заяву про забезпечення доказів, у якій просив:

1. Забезпечити докази шляхом витребування та збереження інформації щодо нього, яка міститься в інформаційних системах Міністерства оборони України.

2. Витребувати у Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова, ІНФОРМАЦІЯ_1 та Міністерства оборони України:

усі документи, що стали підставою для складення доповіді про нібито самовільне залишення ним військової частини;

усі рапорти, службові записки, пояснення, накази та інші документи, на підставі яких були прийняті відповідні рішення;

матеріали службового розслідування у повному обсязі;

документи щодо направлення матеріалів до Державного бюро розслідувань;

усі документи щодо внесення інформації про нього до інформаційних систем Міністерства оборони України.

3. Витребувати від адміністратора відповідних інформаційних систем Міністерства оборони України:

повну історію внесення, зміни та видалення записів щодо нього;

журнали аудиту (логи) роботи користувачів;

інформацію про дату та час кожної операції;

інформацію про користувача (посадову особу), який створив, змінив або видалив відповідні записи;

відомості про документ, який був підставою для внесення кожного запису;

інформацію щодо всіх змін службового статусу, які здійснювалися стосовно нього.

4. Витребувати інформацію щодо відображення відомостей про нього в інформаційних системах «Імпульс», «Армія+» та інших взаємопов`язаних інформаційних системах Міністерства оборони України, якщо такі використовувалися при формуванні його службового статусу.

5. Зобов`язати відповідних розпорядників забезпечити збереження зазначених електронних даних до набрання законної сили рішенням суду у цій справі, у тому числі шляхом недопущення їх видалення, зміни або знищення внаслідок планового архівування чи інших технічних процедур.

6. У разі необхідності витребувати резервні (архівні) копії електронних записів, якщо вони створювалися відповідно до внутрішніх нормативних документів Міністерства оборони України.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення доказів.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 114-116 Кодексу адміністративного судочинства України, фактично звівши інститут забезпечення доказів до випадків фізичного знищення документів. Апелянт зазначає, що предметом його заяви були, зокрема, електронні дані інформаційних систем Міністерства оборони України, журнали аудиту, історія внесення змін, резервні копії та інші цифрові відомості, які можуть змінюватися, архівуватися, видалятися або перезаписуватися.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Приймаючи оскаржену ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що у поданій заяві про забезпечення доказів не наведено жодних обставин, які свідчать про небезпеку втрати доказів або неможливість чи ускладнення подання доказів у майбутньому. Сама по собі неможливість однією зі сторін отримати ті чи інші докази не є самостійною підставою для задоволення заяви про забезпечення доказів.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її скасування.

Порядок забезпечення доказів в адміністративному процесі регулюється приписами статей 114-117 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Частинами 1, 2 статті 114 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

Відповідно до положень статті 115 КАС України суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом доказів, у тому числі за місцем їх знаходження, забороною вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язанням вчинити певні дії щодо доказів.

Зі змісту наведених норм слідує, що суд забезпечує докази за наявності підстав припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.

Отже, забезпечення доказів - це механізм збору доказів, що гарантує збереження доказів, необхідних для підтвердження певних обставин у справі. При цьому збереження доказів зумовлене існуванням обставин, які свідчать про можливу втрату таких доказів або ускладнення чи неможливість їх подання.

Пунктами 4 та 5 частини 1 статті 116 КАС України передбачено, що у заяві про забезпечення доказів повинно бути зазначено: докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів.

Таким чином, визначальною умовою застосування інституту забезпечення доказів є наявність об`єктивних обставин, які дають підстави припускати можливість втрати відповідного засобу доказування або неможливість чи істотне утруднення його збирання або подання в майбутньому.

При цьому сам по собі факт існування певного доказу, його перебування у володінні іншої особи або неможливість самостійного отримання такого доказу учасником справи не свідчить про наявність підстав для його забезпечення в порядку статей 114-116 КАС України.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував статті 114-116 КАС України, оскільки оскаржувана ухвала не містить висновку про те, що забезпечення доказів можливе виключно у випадку фізичного знищення документів.

Навпаки, суд першої інстанції правильно виходив із того, що забезпечення доказів спрямоване передусім на запобігання їх можливій втраті або істотному утрудненню їх подання в майбутньому, незалежно від форми існування відповідного доказу.

Водночас, звертаючись із заявою про забезпечення доказів, позивачем не наведено жодних обставин, які свідчать про небезпеку втрати доказів або неможливість чи ускладнення подання доказів у майбутньому.

Сама по собі неможливість однією зі сторін отримати ті чи інші докази не є самостійною підставою для задоволення заяви про забезпечення доказів.

Посилання апелянта на те, що електронні дані інформаційних систем Міністерства оборони України можуть автоматично змінюватися, архівуватися, видалятися або перезаписуватися, саме по собі не підтверджує існування такого ризику у конкретному випадку.

Апелянтом не наведено та матеріалами справи не підтверджено, що відповідні журнали аудиту, історія змін записів, резервні копії чи інші запитувані цифрові відомості мають визначений строк зберігання, після закінчення якого вони будуть автоматично знищені до закінчення розгляду цієї справи, або що щодо них уже здійснюються чи плануються дії, які можуть призвести до їх безповоротної втрати.

Не приймаються й доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не дослідив обставини, наведені ним у заяві про забезпечення доказів.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції дослідив зміст заяви позивача, визначив предмет його вимог щодо забезпечення доказів та надав оцінку наявності передбачених статтями 114-116 КАС України підстав для застосування відповідного процесуального інституту.

При цьому суд не був зобов`язаний встановлювати порядок функціонування кожної інформаційної системи Міністерства оборони України, строки зберігання окремих видів електронних даних чи технічні характеристики відповідних інформаційних систем за відсутності належних і допустимих доказів того, що саме ці обставини створюють реальний ризик втрати доказів.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне ототожнення судом першої інстанції забезпечення доказів із витребуванням доказів, колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, забезпечення доказів та витребування доказів є різними процесуальними механізмами. Однак суд першої інстанції не ототожнював зазначені інститути, а лише звернув увагу позивача на передбачену статтею 80 КАС України можливість витребування доказів у разі неможливості їх самостійного подання.

Саме по собі посилання суду першої інстанції на положення статті 80 КАС України не свідчить про неправильне застосування норм процесуального права, оскільки воно було наведене у контексті розмежування звичайного клопотання про витребування доказів та заяви про їх забезпечення.

Отже, сама по собі неможливість позивача самостійно отримати інформацію з інформаційних систем Міністерства оборони України може бути підставою для звернення з клопотанням про витребування відповідних доказів за правилами статті 80 КАС України, але не звільняє його від обов`язку обґрунтувати наявність передбачених статтею 114 КАС України підстав саме для їх забезпечення.

Необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги про невідповідність оскаржуваної ухвали вимогам статті 242 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувана ухвала містить наведення правових норм, які регулюють порядок забезпечення доказів, оцінку змісту заяви позивача та мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для її задоволення.

При цьому незгода апелянта з оцінкою судом наведених ним обставин сама по собі не свідчить про порушення вимог статті 242 КАС України.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що подана ОСОБА_1 заява не містить належного обґрунтування наявності небезпеки втрати відповідних доказів або неможливості чи істотного утруднення їх подання в майбутньому.

Відтак, суд першої інстанції враховуючи наведене вище правильно виснував, що відсутні підстав для задоволення заяви про забезпечення доказів відсутні.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення права позивача на ефективний судовий захист також не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Сама по собі відмова у задоволенні заяви про забезпечення доказів за відсутності встановлених законом підстав не може розглядатися як порушення статті 55 Конституції України чи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції обставин заяви та ґрунтуються переважно на припущенні про можливу зміну чи втрату електронної інформації, без наведення конкретних об`єктивних фактів, які б підтверджували такий ризик.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, а підстави для її скасування, визначені статтею 320 КАС України, відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу суду без змін, а апеляційну скаргу — без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.