Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №240/26003/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/26003/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черноліхов С.В. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

18 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 треті особи: Військова частина НОМЕР_1 , Військова частина НОМЕР_2 (військовий шпиталь) про зупинення дії індивідуального акту,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 до подання позовної заяви через свого представника подав заяву про забезпечення позову, якій просить:

- до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі зупинити дію індивідуального акта - довідки військово-лікарської комісії №2026-0715-1303-3625-3 від 15.07.2026 - у частині, в якій вона встановлює щодо ОСОБА_1 висновок "Придатний до військової служби";

- до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі або до оформлення нової постанови за результатами повного повторного медичного огляду належною ВЛК (залежно від того, яка подія настане раніше) заборонити ІНФОРМАЦІЯ_3 , його посадовим особам, військовій частині НОМЕР_3 та її командиру та іншим особам, які діють за їх дорученням або на виконання виданих ними документів, використовувати довідку №2026-0715-1303-3625-3 від 15.07.2026 як підставу для: а) направлення, переведення або переміщення ОСОБА_1 з військового шпиталю без завершення стаціонарного лікування за медичними показаннями; б) після виписки - його направлення, переведення або переміщення до іншої військової частини, навчального центру, полігону чи району виконання бойових (спеціальних) завдань; в) допуску до виконання обов`язків, пов`язаних зі значним фізичним або психоемоційним навантаженням, несенням бойового чергування чи застосуванням зброї;

- встановити, що заборона, зазначена у пункті 3, не поширюється на переміщення за письмовим рішенням лікуючого лікаря/лікарського консиліуму для продовження лікування, медичної евакуації, реабілітації, діагностики, а також на направлення і доставлення для проходження повного повторного медичного огляду ВЛК;

- якщо суд дійде висновку про надмірність пунктів 2-3 у повному обсязі, застосувати альтернативний, вужчий захід: заборонити військовій частині НОМЕР_3 та її командиру направляти, переводити або переміщувати ОСОБА_1 з місця стаціонарного лікування до військової частини та після виписки - до іншої частини, навчального центру, полігону або району виконання бойових завдань до проходження ним повного повторного медичного огляду ВЛК, крім медичних переміщень і направлення на ВЛК.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду віж 28.07.2026 відмовлено ОСОБА_1 у забезпеченні позову.

Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апелянт, окрім іншого, зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 150 КАС України, оскільки фактично зосередився на питанні наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та не надав належної оцінки іншій самостійній підставі для забезпечення позову, а саме можливості істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту та поновлення прав заявника.

Також апелянт вказує, що судом не було належним чином оцінено наведені ним медичні обставини, зокрема факт втрати свідомості, госпіталізації, підвищення артеріального тиску та проходження стаціонарного лікування. На думку апелянта, наведені обставини свідчать про існування реального ризику погіршення стану здоров`я у разі використання спірної довідки ВЛК для його подальшого переміщення або залучення до виконання обов`язків військової служби.

Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частиною 1 ст.152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Тобто, ч. 2 ст.150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.

При цьому, регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі № 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі № 1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19 та інших.

Також, колегія суддів звертає увагу й на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (дій) та порушення таким рішенням (діями) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.

Суд першої інстанції, оцінюючи заявлені вимоги, виходив не лише з відсутності можливості на даній стадії встановити очевидні ознаки протиправності довідки ВЛК, але й дійшов висновку про недоведеність існування таких обставин, які б свідчили про очевидну небезпеку порушення прав заявника до вирішення спору та неможливість або істотне ускладнення їх захисту без застосування заходів забезпечення позову.

Отже, твердження апелянта про те, що суд першої інстанції взагалі не дослідив першу підставу, передбачену частиною другою статті 150 КАС України, не відповідає змісту оскаржуваної ухвали.

Посилання апелянта на стан його здоров`я, факт госпіталізації, втрати свідомості та проходження стаціонарного лікування також не свідчать про наявність безумовних підстав для забезпечення позову.

Наведені обставини самі по собі не підтверджують, що після завершення лікування заявника неминуче буде направлено до району виконання бойових завдань, іншої військової частини або залучено до виконання обов`язків, які, на його думку, становитимуть загрозу для його здоров`я.

Заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущенні про можливе вчинення суб`єктами владних повноважень певних дій у майбутньому. Для застосування такого процесуального заходу необхідним є встановлення реальної, а не потенційної загрози, яка існує саме на момент вирішення питання про забезпечення позову.

Сам факт перебування заявника на стаціонарному лікуванні та наявність у нього певного стану здоров`я не є достатнім для висновку про те, що без зупинення дії спірної довідки ВЛК або встановлення заборони на її використання майбутній судовий захист стане неможливим або істотно ускладненим.

При цьому доводи апелянта щодо причинно-наслідкового зв`язку між проведенням військово-лікарського огляду, оформленням довідки ВЛК та подальшим погіршенням стану його здоров`я потребують з`ясування фактичних обставин, дослідження медичної документації та оцінки відповідних доказів у сукупності, що виходить за межі розгляду заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки кожному медичному документу, оскільки на стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не здійснює повного дослідження та оцінки доказів у тому обсязі, який є необхідним для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору по суті.

Наведені заявником обставини щодо правильності проведення медичного огляду, врахування попередніх медичних документів, повноти проведених обстежень, наявності або відсутності відповідних захворювань, а також належності оформлення довідки ВЛК безпосередньо стосуються предмета майбутнього адміністративного спору.

Установлення на цій стадії того, чи дійсно військово-лікарська комісія не врахувала певні захворювання, не провела необхідні обстеження або неправильно визначила ступінь придатності заявника до військової служби, потребує дослідження доказів та надання їм правової оцінки, що є предметом розгляду справи по суті.

Тому доводи апеляційної скарги про наявність очевидних процедурних порушень під час оформлення спірної довідки не можуть бути підставою для її зупинення, оскільки такі доводи не мають очевидного характеру та потребують перевірки у встановленому процесуальним законом порядку.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив застосування заходів забезпечення позову з вирішенням спору по суті, також не заслуговують на увагу.

Колегія суддів зазначає, що кожне клопотання про забезпечення позову підлягає оцінці з урахуванням змісту конкретних заявлених заходів та їх наслідків.

У цій справі заявник фактично просить не лише тимчасово обмежити використання спірної довідки ВЛК, але й встановити заборони щодо його можливого переміщення, направлення до інших військових частин та допуску до виконання певних обов`язків військової служби.

Застосування таких заборон у запропонованому заявником вигляді передбачало б істотне втручання суду у сферу здійснення органами військового управління повноважень щодо проходження заявником військової служби, фактично створюючи для нього особливий порядок її проходження до вирішення спору по суті.

За таких обставин заявлені заходи не можуть бути розцінені виключно як збереження існуючого фактичного стану, оскільки їх застосування мало б наслідком істотне обмеження можливості використання органами військового управління чинного на час розгляду заяви висновку військово-лікарської комісії.

При цьому зупинення дії індивідуального акта як захід забезпечення позову дійсно передбачене процесуальним законом, однак це не означає можливості його автоматичного застосування у кожній справі, в якій особа оспорює відповідний акт.

Такий захід може бути застосований лише за наявності встановлених статтею 150 КАС України обставин та за умови дотримання принципів адекватності, співмірності та збалансованості інтересів усіх осіб, яких може стосуватися його застосування.

Колегія суддів також враховує, що довідка ВЛК, яку заявник має намір оскаржити, на час розгляду заяви є чинною, а її правомірність не була визнана незаконною у встановленому законом порядку.

Водночас сам по собі факт незгоди особи з висновком військово-лікарської комісії не може бути підставою для автоматичного зупинення його дії або встановлення заборони органам військового управління враховувати відповідний висновок.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.

Посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини не змінює висновків суду апеляційної інстанції, оскільки наведені у скарзі рішення постановлені за інших фактичних та правових обставин.

Сама по собі загальна правова позиція щодо необхідності забезпечення ефективного захисту права на життя та запобігання незворотним наслідкам не звільняє заявника від обов`язку довести наявність конкретних умов, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, для застосування заходів забезпечення позову саме у конкретній адміністративній справі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться переважно до незгоди з висновком суду першої інстанції та необхідності надання іншої оцінки обставинам, пов`язаним зі станом здоров`я заявника, процедурою проведення військово-лікарського огляду та можливими наслідками використання спірної довідки.

Однак такі доводи не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що заявником не доведено існування на момент розгляду заяви передбачених статтею 150 КАС України достатніх і належних підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, надав оцінку наведеним заявником підставам для забезпечення позову та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року є законною та обґрунтованою, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.