Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №826/8766/16 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/8766/16 дя (судді) першої інстанції: Костюкевич Сергій Федорович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Аліменка В.О.,

Безименної Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету платником податків фізичною - особою з питань достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету фізичною особою-платником податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 року.

За результатами перевірки складено акт №1043/26-54-17-01-17-1987005056 від 02.12.2015 року, яким встановлено порушення пункту п. 44.1 статті 44, пп.164.2.9 п.164.2 статті 164, п.167.1 статті 167, пп.170.2.2., пп.170.2.6 статті 170 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами і доповненнями, внаслідок донараховано податок на доходи фізичних осіб за період, що перевірявся (01.01.2014 по 31.12.2014), на загальну суму 84 756,40 грн.

На підставі акта перевірки №1043/26-54-17-01-17-1987005056 від 02.12.2015 року відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення від 22.12.2015 року №0008661701 про збільшення суми грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб на 105 945,50 грн. (основний платіж - 84 756,40 грн., штрафні санкції 21 189,10 грн.).

ОСОБА_1 оскаржив зазначене ППР до ГУ ДФС у м. Києві, однак рішенням про результати розгляду первинної скарги від 11.03.2016 року №1852/І/26-15-10-02-16 ППР від 22.12.2015 року №0008661701 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

29.03.2016 року ОСОБА_1 надіслав скаргу до ДФС України, проте 19.05.2016 року рішенням ДФС України №5172/І/99-99-11-02-01-14 скаргу позивача залишено також без задоволення.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 62.1.3 пункту 6.2.1 статті 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно з підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Як встановлено судом першої інстанції, у вступній частині акта перевірки №1043/26-54-17-01-17-1987005056 від 02.12.2015 року зазначено, що дана перевірка була проведена на підставі наказу від 25.11.2015 року №2310, копію якого разом із повідомленням від 25.11.2015 року №9647/І/26-54-17-01-26 було надіслано позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем дотримано законодавчу процедуру щодо проведення перевірки позивача.

Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно із пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування резидента є: 163.1.1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; 163.1.2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); 163.1.3. іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

В підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України зазначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 164.3 статті 164 Податкового кодексу України, при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.

Відповідно до підпункту пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України, інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з: обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу або погашення інвестиційного активу його емітентом, який належав платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного капіталу емітента корпоративних прав, у разі виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Документальним підтвердженням (первинним документом) доходів та витрат за операціями з інвестиційними активами, укладеними в електронній формі на фондовій біржі для клієнтів - учасників фондової біржі, визнається звіт торговця цінними паперами (брокера), який формується на базі біржового звіту та договору на брокерське обслуговування.

Згідно із підпунктом 170.2.3 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України, якщо в результаті розрахунку інвестиційного прибутку за правилами, встановленими цією статтею, виникає від`ємне значення, воно вважається інвестиційним збитком.

Відповідно до підпункту 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України, до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від`ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення, крім фінансових результатів, зазначених в абзаці першому пункту 29 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу.

Згідно із пунктом 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, платники податку зобов`язані: є) подавати податкову декларацію за результатами податкового (звітного) року у строки, передбачені цим Кодексом для платників податку на доходи фізичних осіб, якщо протягом такого податкового (звітного) року оподатковувані доходи нараховувалися (виплачувалися, надавалися) у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, платнику податку у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами двома або більше податковими агентами і при цьому загальна річна сума таких оподатковуваних доходів перевищує сто двадцять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Отже, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що у особи виникає обов`язок щодо подання декларації про майновий стан і доходи як у випадку отримання позитивного значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками звітного (податкового) року, так у випадку виникнення від`ємного значення фінансового результату операцій з інвестиційними активами. Крім того, платник податку (фізична особа) зобов`язаний сплачувати податок із позитивного значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частки статутного капіталу ТзОВ «Пересувна механізована колона №3» від 04.12.2012 року, згідно якого продавець продає, а покупець приймає у власність частку продавця у статутному капіталі ТзОВ «Пересувна механізована колона №3» (п. 1.1. Договору). Ціна частки продавця у статутному капіталі товариства, яка відчужується за даним договором, становить 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. 00 коп, продаж частки у статутному капіталі вчиняється за домовленістю сторін за 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. 00 коп. (п. 2.1., 2.2. Договору). Продавець, своїм підписом під цим договором засвідчив про отримання від покупця ( ОСОБА_1 500 000 (п`ятсот тисячі грн. 00 коп. та відсутність по відношенню до нього претензій фінансового, майнового та матеріального характеру"(п. 2.3. Договору).

Крім того, між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТзОВ «Пересувна механізована колона №3» від 09.12.2014 року, згідно якого продавець передає покупцю свою частку у розмірі 100%, що еквівалентно 1 200 000 грн (п. 1.1. Договору). Оплата вартості частки, вказаної у п 2.1 Договору, здійснюється покупцем до підписання цього договору (п. 2.1. Договору).

Як слідує з матеріалів справи та вбачається із дослідженого судом першої інстанції акта перевірки №1043/26-54-17-01-17-1987005056 від 02.12.2015 року (п. 1.8), для підтвердження понесених витрат ОСОБА_1 були надані наступі документи: копія договору купівлі-продажу частки статутного капіталу ТзОВ «Пересувна механізована колона №3» від 04.12.2012; копія договору купівлі-продажу частки статутного капіталу ТзОВ «Пересувна механізована колона №3» від 09.12.2014 року; копії прибутково-касових касових ордерів: № 11 від 04.12.2012 року, №12 від 07.12.2012 року, №13 від 18.12.2012 року, №14 від 24.12.2012 року, № 15 від 27.12.2012, №1 від 15.01.2013 року, №2 від 21.01.2013 року, №3 від 31.01.2013 року.

Водночас, відповідач, посилаючись на пункт 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, пункт 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22, пункт 1.35 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», стверджує, що документами, що підтверджують фактично понесені витрати на попереднє придбання цінних паперів фізичною особою - платником податку, крім договорів купівлі-продажу цінних паперів, актів прийому-передачі цінних паперів, є в обов`язковому порядку касові документи при готівкових розрахунках через касу або розрахункові документи при безготівкових розрахунках.

В пункті 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, зазначено, що готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов`язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна

Згідно із пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22, безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Відповідно до пункту 1.35 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 1087 Цивільного кодексу України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження понесених витрат ОСОБА_1 , зокрема, надано податковому органу копію договору купівлі-продажу частки статутного капіталу ТзОВ «Пересувна механізована колона №3» від 04.12.2012 року, копію квитанції до прибуткового касового ордера №11 від 04.12.2012 року на суму 450 000,00 грн., в якій зазначена сплата за частку в статутному капіталі ТзОВ «Пересувна механізована колона №3», копію оборотної відомості за 2007 рік по рахунку ТзОВ «ПМК №3».

На переконання колегії суддів, відповідачем належних доказів про відсутність у ОСОБА_1 доказів про понесені витрати на придбання інвестиційних активів не надано, висновки щодо порушення позивачем п. 44.1 статті 44, п.п.164.2.9. п. 164.2 статті 164, п. 167.1 статті 167 п.п. 170.2.2., п.п.170.2.6 статті 170 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI з змінами і доповненнями, внаслідок чого донараховано податок на доходи фізичних осіб за період, що перевірявся (01.01.2014 по 31.12.2014), на загальну суму 105 945,50 грн. (основний платіж - 84 756,40 грн., штрафні санкції 21 189,10 грн.), є протиправними.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження відповідача про непідтвердження позивачем витрат на придбання інвестиційного активу за договором купівлі-продажу частки статутного капіталу ТзОВ «Пересувна механізована колона №3» від 04.12.2012 року, оскільки не було надано касові або розрахункові документи, є безпідставними.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вірно встановив, що матеріалами справи спростовуються висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, що призвели до заниження податку на доходи фізичних осіб.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставин справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Аліменко В.О.

Безименна Н.В.