Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №320/9862/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/9862/26 суддя першої інстанції: Білоус А.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 у справі № 320/9862/26 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернулася з позовною заявою до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (далі - відповідач, ДУ «УкрДержНДІМСПІ МОЗ України», Інститут), у якій з урахуванням уточнень від 31.03.2026 та від 06.05.2026, просила суд визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача і уповноважених посадових осіб відповідача, пов`язані з невстановленням позивачці II групи інвалідності за напрямком ортопедія-травматологія та потреби у постійному сторонньому догляді, а також з неналежним формуванням складу експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи, і зобов`язати уповноважених посадових осіб відповідача вчинити ряд дій, зокрема провести повторне оцінювання новим складом травматологічної експертної команди, встановити позивачці II групу інвалідності та потребу у сторонньому догляді, забезпечити технічні умови для долучення медичних документів до електронної справи, заборонити окремим лікарям вчиняти певні дії під час огляду позивачки.

Кожна з чотирнадцяти позовних вимог, викладених у прохальній частині позовної заяви, за її текстом одночасно адресована декільком особам - відповідачу як юридичній особі, керівнику відповідача, адміністратору Центру оцінювання та конкретним лікарям - членам експертної команди, яким запропоновано особисто вчинити або утриматися від вчинення певних дій.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 320/9862/26, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 10.04.2026 задоволено заяву судді Панченко Н.Д. про самовідвід, у зв`язку з чим, за результатами повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Білоус А.Ю., яка ухвалою від 20.04.2026 прийняла її до провадження.

Також, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 позовну заяву залишено без руху, ОСОБА_1 роз`яснено, що для усунення недоліків позовної заяви необхідно подати до суду заяву про усунення недоліків, до якої долучити позовну заяву, яка відповідала б вимогам пункту 4 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо визначення кола відповідачів та чіткого формулювання змісту позовних вимог відповідно до визначеного способу захисту.

На виконання цієї ухвали 06.05.2026 позивачка подала заяву про виправлення недоліків, до якої додала уточнену позовну заяву (вх. реєстр. № 18573), а окремим клопотанням від 30.05.2026 долучила до матеріалів справи електронні докази.

Ухвалою суду від 18.05.2026 позовну заяву у справі № 320/9862/26 залишено без розгляду на підставі частини п`ятнадцятої статті 171, пункту 7 частини першої статті 240 КАС України.

Постановляючи таку ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що подана 06.05.2026 редакція позову не усунула виявлених недоліків, оскільки позовні вимоги і надалі є надмірно громіздкими, містять дублювання, змішання фактичних обставин, доказів, нормативного матеріалу та оціночних суджень, сформульовані здебільшого абстрактно і неконкретно (зокрема, через категорії «неналежне формування експертної команди», «протиправний намір»), а також одночасно адресовані установі, її керівництву, адміністратору та лікарям різних спеціальностей без індивідуалізації суб`єкта владних повноважень і розмежування процесуальних функцій цих осіб, що унеможливлює встановлення належного відповідача та предмета вимоги за кожною з них.

Не погодившись із цією ухвалою, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивачка зазначає, що подані нею 31.03.2026 та 06.05.2026 уточнення позовної заяви усувають визначені судом недоліки, оскільки відповідно до частини четвертої статті 46 КАС України належним відповідачем у справі може бути лише суб`єкт владних повноважень, яким є ДУ «УкрДержНДІМСПІ МОЗ України» з делегованими повноваженнями, тоді як лікарі та адміністратор Центру оцінювання не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути залучені як співвідповідачі. У зв`язку з цим вимогу суду першої інстанції щодо визначення кола відповідачів апелянт вважає необґрунтованою.

Крім того, ОСОБА_1 також посилається на порушення принципу диспозитивності адміністративного судочинства, вказуючи, що суд вимагав від неї скоротити кількість позовних вимог та обсяг позовної заяви та, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини щодо ефективності права на доступ до суду («Белле проти Франції», «Зубак проти Хорватії») й практику Верховного Суду щодо визначеності змісту позовних вимог і юрисдикційної належності спору, стверджує, що оскаржувана ухвала протиправно позбавила її фактичного доступу до правосуддя, оскільки з огляду на обмежений статтею 122 КАС України строк судового оскарження вона позбавлена можливості повторного звернення до суду з тим самим позовом.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , встановлено строк для подання відзиву, витребувано матеріали справи № 320/9862/26 із Київського окружного адміністративного суду.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав, свою позицію щодо вимог апеляційної скарги не висловив.

Ухвалою апеляційного суду від 25.08.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд може вийти за межі позовних вимог, лише якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод чи інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Дійсно, розгляд і вирішення адміністративних справ здійснюються на засадах диспозитивності та змагальності сторін, однак диспозитивність не звільняє позивача від обов`язку дотримання встановлених законом вимог до форми та змісту позовної заяви: належне оформлення позову є не обмеженням права на судовий захист, а гарантією його ефективної реалізації, оскільки дає змогу суду встановити дійсний предмет і межі спору та in fine ухвалити рішення, придатне до виконання.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 160 КАС України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформульоване визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.

Саме такий підхід послідовно застосовує Верховний Суд, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23, вказавши, що суд перевіряє доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, однак не наділений повноваженнями замість позивача визначати або тлумачити зміст цих вимог.

Із наведеного убачається, що обов`язок чіткого, несуперечливого та конкретного формулювання предмета й підстав позову покладається на позивача, а встановивши невідповідність позовної заяви цим вимогам, суд вправі залишити її без руху та вимагати усунення відповідних недоліків, не підміняючи позивача у визначенні змісту його вимог.

Частиною четвертою статті 46 КАС України передбачено, що відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 цього Кодексу суб`єктом владних повноважень є, зокрема, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, а також інший суб`єкт під час здійснення ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або надання адміністративних послуг.

Отже, сама по собі обставина, що лікарі та адміністратор Центру оцінювання функціонального стану особи виконують свої трудові (службові) обов`язки у складі юридичної особи - відповідача, не виключає можливості здійснення ними у передбачених законом випадках публічно-владних управлінських функцій. Водночас для визначення їх належного процесуального статусу необхідно встановити, чи були вони наділені такими повноваженнями саме у спірних правовідносинах та чи діяли як самостійні суб`єкти владних повноважень, а не як працівники юридичної особи - відповідача.

Якщо ж спірні рішення, дії чи бездіяльність таких осіб є складовою діяльності юридичної особи - відповідача та не пов`язані зі здійсненням ними самостійних публічно-владних повноважень, вони не можуть бути самостійними співвідповідачами у справі. У такому разі судове рішення може покладати відповідні обов`язки на юридичну особу - відповідача, яка є стороною у справі, а не безпосередньо на її працівників.

Відтак вирішальним для визначення належного відповідача є не статус особи як лікаря чи адміністратора, а характер і обсяг наданих їй законом повноважень та характер оспорюваних рішень, дій чи бездіяльності.

Перевіряючи, чи усунені були поданою 06.05.2026 новою редакцією позовної заяви недоліки, зазначені в ухвалі від 20.04.2026, колегія суддів зазначає, що як убачається з тексту згаданого позову, кожна з чотирнадцяти вимог і надалі побудована шляхом одночасного звернення до кількох адресатів - зокрема, шляхом покладення обов`язків «на уповноважених посадових осіб» відповідача, безпосередньо на «уповноважену посадову особу Керівника» відповідача, на «адміністратора Центру оцінювання», а також на «лікарів ортопедів-травматологів» і «терапевта (сімейного лікаря)» персонально, з одночасною забороною вчиняти певні дії, адресованою безпосередньо лікарям - членам майбутньої експертної команди.

Тобто, зміст позовних вимог у редакції від 06.05.2026 залишився таким, що покладає обов`язки і заборони безпосередньо на керівника, адміністратора та конкретних лікарів відповідача, тобто на осіб, які не є стороною у справі, попри те, що відповідачем у позові формально визначено лише юридичну особу - Інститут.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що таке формулювання не дає змоги встановити, на кого саме з учасників спірних правовідносин судом покладається кожен конкретний обов`язок, а отже не забезпечує визначеності предмета спору та можливості виконання майбутнього судового рішення.

Колегія суддів також враховує, що зміст позовних вимог у редакції від 06.05.2026 і надалі містить оціночні, юридично невизначені категорії («неналежне формування експертної команди», «протиправний намір», «завідомо неправомірний розгляд»), використання яких без конкретизації того, які саме дії, коли і якою особою мали бути вчинені інакше, не відповідає вимозі чіткості способу судового захисту за статтями 160, 161 КАС України, а значний обсяг позовної заяви, що поєднує виклад доказів, посилання на нормативний матеріал і власні міркування позивачки безпосередньо в тексті позовних вимог, ускладнює відокремлення змісту вимог від їх обґрунтування. Ця обставина після постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунута не була.

Разом з тим колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що не всі мотиви, наведені судом першої інстанції та відтворені в апеляційній скарзі, є однаково точними.

Зі змісту ухвали від 20.04.2026, наявної в матеріалах справи, не вбачається, що позивачці приписувалося зменшити кількість позовних вимог до мінімальної або обмежити позовну заяву мінімальною кількістю сторінок. Ця ухвала вимагала від позивачки визначитися з колом відповідачів та чітко сформулювати зміст позовних вимог відповідно до обраного способу захисту, як це передбачено пунктом 4 частини п`ятої статті 160 КАС України.

Відповідно, доводи апеляційної скарги про нібито неправомірне обмеження судом кількості позовних вимог та обсягу позову ґрунтуються на довільному тлумаченні ОСОБА_1 змісту оскаржених судових рішень і не спростовують встановленого судом першої інстанції факту невизначеності кола осіб, зобов`язаних за кожною з позовних вимог.

За таких же підстав колегія суддів не приймає до уваги і доводи апеляційної скарги про те, що вимога суду першої інстанції визначитися з колом відповідачів суперечить частині четвертій статті 46 КАС України. Як уже зазначалось, суд першої інстанції не вимагав від ОСОБА_1 залучення лікарів чи адміністратора Центру оцінювання як співвідповідачів, а вказав на необхідність усунення внутрішньої суперечності самої позовної заяви, у якій обов`язки одночасно покладаються і на відповідача, і на його посадових та службових осіб особисто.

Усунення цього недоліку, всупереч твердженням апелянта, не потребувало зміни складу відповідачів, а потребувало приведення прохальної частини позову у відповідність із визначеним самою позивачкою єдиним відповідачем, чого зроблено не було.

Колегія суддів окремо перевірила, чи можна тлумачити спірні формулювання позовних вимог як такі, що покладають обов`язок саме на відповідача, який має виконати його через дії керівника, адміністратора чи відповідних лікарів, а не як вимоги, звернені безпосередньо до цих осіб особисто. Таке тлумачення могло б свідчити про відсутність недоліку і, відповідно, про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Проте зі змісту позовних вимог у редакції від 06.05.2026 вбачається, що вони сформульовані як «зобов`язати уповноважену посадову особу Керівника... забезпечити...», «зобов`язати адміністратора Центру оцінювання... забезпечити...», «зобов`язати лікарів ортопедів-травматологів та зобов`язати терапевта (сімейного лікаря)... точно виконати...», «заборонити лікарям-професіоналам... діяти», тобто дієслова «зобов`язати» і «заборонити» вжито стосовно конкретно названих фізичних осіб, а не у формулі «зобов`язати відповідача забезпечити вчинення дій його посадовими особами», яка є усталеною для покладення виконання на юридичну особу через її органи.

За такого буквального і граматичного викладу вимог колегія суддів не вбачає підстав для тлумачення, яке б спростовувало висновок суду першої інстанції, оскільки це фактично означало б самостійне перефразування судом вимог позивачки, що не є завданням суду ні першої, ні апеляційної інстанції.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про порушення оскаржуваною ухвалою права позивачки на доступ до правосуддя, позаяк відповідно до частини четвертої статті 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку. Залишення позовної заяви без розгляду не вирішує спору по суті та не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду.

З огляду на це оскаржувана ухвала не є остаточною перешкодою для судового захисту прав ОСОБА_1 , а посилання на обмежений статтею 122 КАС України строк звернення до суду цього висновку не спростовує, оскільки предметом позову значною мірою є оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яка за своєю природою може мати триваючий характер, а питання про своєчасність повторного звернення до суду підлягає вирішенню судом першої інстанції з урахуванням конкретних обставин під час нового звернення і не є предметом цього апеляційного перегляду.

Наведена апелянтом практика Європейського суду з прав людини у справах «Белле проти Франції» та «Зубак проти Хорватії» стосується необхідності забезпечення практичного й ефективного, а не теоретичного чи ілюзорного характеру права на доступ до суду, однак не виключає застосування судом розумних, пропорційних процесуальних вимог до форми та змісту позовної заяви, дотримання яких є необхідною передумовою розгляду справи по суті, а не свавільною перешкодою для здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та обґрунтовано застосував норми процесуального права, дійшовши правильного висновку про те, що позивачка у встановлений судом строк не усунула недоліків позовної заяви, які перешкоджають визначенню предмета спору, кола осіб, зобов`язаних за позовом, та меж судового розгляду, що свідчить про наявність передбачених частиною п`ятнадцятою статті 171, пунктом 7 частини першої статті 240 КАС України підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених належними доказами.

Пунктом 4 частини першої статті 317 КАС України визначено, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а частиною другою цієї статті передбачено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення лише тоді, коли це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на встановлені обставини колегія суддів не вбачає передбачених статтею 317 КАС України підстав для скасування оскаржуваної ухвали, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а ухвала Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 на підставі пункту 1 частини першої статті 315 КАС України підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 9, 46, 160, 161, 171, 240, 242, 304, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 у справі № 320/9862/26 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 у справі № 320/9862/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова