Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №640/33030/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/33030/20 Головуючий у 1 інстанції – Гебеш С.А.

Суддя - доповідач – Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Уланського В.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу промислово-технічної компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Агромат" на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 у справі за адміністративним позовом промислово-технічної компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Агромат" до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови, -

ВСТАНОВИВ:

Промислово-технічна компанія у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Агромат" звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 23.11.2020 № UA100030/2020/000008/2;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови № UA100030/2020/0096.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч.1 ст.27, ч.3 ст.276, ст.ст.289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

На виконання вимог Закону № 2825-IX матеріали справи № 640/1865/21 передано до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 року вказану справу прийнято до провадження суддею Гебеш С.А. та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Промислово-технічна компанія у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Агромат" подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2016 року між промислово-технічною компанією у вигляді ТОВ "Агромат" і компанією "Oras OY" укладено договір купівлі-продажу №AGRO-OR-1/2016 про постачання товарів (а.с. 9-26).

З метою здійснення митного оформлення товару в режимі імпорту, поставленого на виконання контракту вищевказаного контракту, позивачем до Київської митниці подано електронну митну декларацію (далі - ЕМД) №UA 100030/2020/141788 відповідно до якої митна вартість товару визначена за основним (першим) методом - за ціною договору.

З матеріалів справи вбачається, що при поданні ЕМД позивачем було надано: контракт №AGRO-OR-1/2016 від 01.10.2016 року; додаткова угода від 01.10.2019 року до контракту; інвойс від 04.11.2020 року №201069865; міжнародна товаротранспортна накладна №9227 від 05.11.2020 року.

На виконання положень статей 52-55, 57, 58, 335 МК України п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості за митною декларацією від 12.11.2020 року №UA 100030/2020/141788 митним органом встановлено, що подані до митного оформлення разом з ЕМД документи надані не в повному обсязі і містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, зокрема:

1. пунктом 4 додаткової угоди б/н від 01.10.2019 року до зовнішньоекономічного договору AGRO-OR-1/2016 від 01.11.2016 року зазначено, що ціни даних на умовах поставки СРТ Київ та враховують в себе витрати на пакування, маркування, завантаження на транспортний засіб на складі продавця, а також оформлення документів, що ставить під сумнів врахування всіх складових до митної вартості товарів, зокрема вартості транспортування, які передбачені умовами поставки СРТ згідно ІНКОТЕРМС;

2. контракт купівлі-продажу та дистриб`юції від 01.11.2016 року № AGROOR- 1/2016. Відповідно до частини 17 статті 58 Митного кодексу України особи, одна з яких є одноосібним агентом, одноосібним дистриб`ютором чи одноосібним концесіонером іншої, як би це не називалося, вважаються пов`язаними для цілей Кодексу, якщо вони підпадають хоча б під один із критеріїв, визначених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

З метою підтвердження числових складових митної вартості, на підставі ч. 2, 3 та 4 статті 53, від декларанта витребувано наступні документи:

- за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

- якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

- виписку з бухгалтерської документації;

- ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та сумовою продажу оцінюваних товарів;

- каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

- копію митної декларації країни відправлення;

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини;

- оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;

- довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;

- розрахунок ціни (калькуляцію).

Як встановлено судом, станом на 23.11.2020 року декларантом не надано документів для підтвердження заявленої митної вартості передбачених cт. 53 МК України.

Таким чином, митний орган відповідно до пунктів 2, 3 частини 6 статті 54 МКУ по факту неподання документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МК України та невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 МКУ прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 23.11.2020 року №UA100030/2020/000008/2 за митною декларацією від 12.11.2020 №UA 100030/2020/14178, яке і є предметом даної адміністративної справи.

Так, митна вартість визначена із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 Митного кодексу.

Так, підставою для коригування митної вартості стало те, що подані митному органу документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена чи підлягає сплаті за ці товари.

Позивач, не погоджуючись із прийнятим митним органом рішенням про коригування митної вартості товарів, , звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки твердження митного органу про неможливість застосування обраного позивачем методу визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), є обґрунтованим, а документи, подані позивачем до митного органу, не є належними та достатніми для підтвердження та визначення митної вартості товару за ціною контракту, а, отже, не підтверджують заявлені позивачем відомості про митну вартість товарів, оскільки витребувані документи ним не подавалися, то визначення відповідачем митної вартості товарів та коригування її у сторону збільшення за резервним методом здійснено з дотриманням вимог митного законодавства України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача щодо скасування оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів та карток відмови в прийнятті митних декларацій.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно погодився з доводами митного органу щодо наявності так званих “розбіжностей” у поданих документах, не встановивши ані їх конкретного змісту, ані впливу на достовірність заявленої митної вартості. З матеріалів справи вбачається, що єдиним аргументом митниці була відсутність окремих документів, які підтверджують витрати на транспортування та страхування. Проте, як уже зазначалося, постачання здійснювалося на умовах, за яких зазначені витрати включені до ціни товару. Неподання рахунків за перевезення чи страхування при поставках на умовах CPT не може розцінюватися як підстава для відмови у застосуванні методу 1, оскільки відповідні витрати вже включені до фактурної вартості за умовами контракту. Відповідно, від імпортера не може вимагатися надання документів, які не впливають на визначення договірної ціни. Ігнорування цього митним органом та судом першої інстанції призвело до неправомірного застосування резервного методу визначення митної вартості без належних правових підстав. Апелянт звертає особливу увагу на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки листу продавця (постачальника) товару від 18.11.2020, долученому до матеріалів справи. У вказаному документі постачальник чітко зазначив, що знижки до 90% було надано виключно на виставкові зразки продукції, які використовувалися для демонстраційних цілей та не призначалися для подальшого комерційного продажу. Таким чином, низька фактурна (контрактна) вартість товару обумовлена уціненням саме експозиційних моделей у межах разової маркетингової акції постачальника. Отже, у цій ситуації знижка має обґрунтований комерційний характер і документально підтверджена. На відміну від типових випадків заниження митної вартості, імпортер не приховував зазначених обставин, а, навпаки, надав відповідні докази у вигляді листа постачальника. Ігнорування цього доказу свідчить про порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України) визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як убачається ч. 2 ст. 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів;

2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 53 МК України визначено перелік документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення. До таких документів належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Як вбачається ч. 5 ст. 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до вимог п.п. 3.16, 6.2 Загального додатку до Конвенції визначено, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Згідно з вимогами пп. 4.5.10 п. 4.5 розділу 4 Порядку № 631 перевірка правильності визначення митної вартості товарів належить до митних формальностей, що виконуються при митному оформленні митної декларації.

Крім того, ч. 1 ст. 54 МК України регламентовано, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Як вбачається п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України, орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний:

1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана;

3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування;

4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються:

у разі визнання органом доходів і зборів заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Крім того, ч. 6 ст. 54 МК України встановлено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:

1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;

3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;

4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;

5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;

6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Як убачається ч. 1 ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Відповідно до вимог ч. 2 10 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Як убачається ч. 4 ст. 58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Крім того, п. 10 ст. 58 МК України, визначається, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням;

2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв`язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;

3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об`єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України;

4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;

5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

7) витрати на страхування цих товарів.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у ст. 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.

Системний аналіз вищенаведених норм законодавства дає колегії суддів підстави для висновку, що митні органи наділені повноваженнями здійснювати контроль правильності обчислення митної вартості декларантом, однак ці повноваження мають бути реалізовані виключно у спосіб, передбачений законом. Право витребовувати додаткові документи виникає у митниці лише за наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності поданих відомостей. Такі сумніви можуть слугувати наслідком неповноти наданої документації, розбіжностей із даними митного огляду або суттєвого відхилення заявленої вартості від рівня цін на аналогічні чи ідентичні товари, які пройшли митне оформлення раніше.

Колегія суддів наголошує, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву є обов`язковою умовою, з якою закон пов`язує право на витребування додаткових доказів та вчинення дій для встановлення дійсної митної вартості товарів. Підставою для витребування додаткових документів за переліком частини третьої статті 53 Митного кодексу України є виявлення хоча б однієї з передбачених цією нормою обставин, а саме: якщо подані документи містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості чи відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як убачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, достовірність задекларованої позивачем митної вартості товарів була поставлена відповідачем під сумнів через висновок про те, що надані до митного оформлення документи містять розбіжності та не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості. Зокрема, пунктом 4 додаткової угоди б/н від 01.10.2019 року до зовнішньоекономічного договору від 01.11.2016 року № AGRO-OR-1/2016 зазначено, що ціни узгоджені на умовах поставки СРТ Київ та враховують у собі витрати на пакування, маркування, завантаження на транспортний засіб на складі продавця, а також оформлення документів, що поставило під сумнів врахування всіх складових митної вартості товарів, зокрема вартості транспортування, які передбачені умовами поставки СРТ згідно з правилами ІНКОТЕРМС.

Крім того, за контрактом купівлі-продажу та дистриб`юції від 01.11.2016 року № AGROOR-1/2016 і відповідно до частини 17 статті 58 Митного кодексу України особи, одна з яких є одноосібним агентом, дистриб`ютором чи концесіонером іншої, вважаються пов`язаними для цілей цього Кодексу, якщо підпадають хоча б під один із критеріїв, визначених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року. Відтак наявність категорії спеціальних та дистриб`юторських цін може свідчити про умови, які впливають на вартість товару та не можуть бути обраховані при визначенні митної вартості.

Колегія суддів також звертає увагу, що визначення митної вартості з урахуванням надзвичайної знижки у розмірі 51,73– 90% суперечить правилам визначення митної вартості відповідно до додатка 1 до статті VII ГАТТ. У Компендіумі правових положень та супровідних текстів, що стосуються застосування Угоди ГАТТ з митної оцінки, зазначено, що знижки належать до сфери, де найбільш ймовірне ухилення від декларування, що призводить до втрат в оподаткуванні, а заявлений розмір знижок є несумісним із практикою міжнародної торгівлі. Водночас додатоком 1 до статті VII ГАТТ передбачено, що «дійсна вартість» — це фактурна вартість, до якої додаються невключені витрати, що є складовими елементами «дійсної вартості», а також додаються будь-які надзвичайні знижки. Відповідно до положень статті 7 ГАТТ СОТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості ввезеного товару, який оподатковується, або аналогічного товару, а «дійсна вартість» товару може бути виражена фактурною вартістю з додаванням будь-яких невключених зборів за витрати, які є складовими елементами «дійсної вартості», з додаванням будь-якої наднормальної знижки або іншого зниження звичайної конкурентної ціни.

Водночас жодних додаткових документів на запит митного органу декларантом надано не було, а право на проведення консультації з митним органом декларант не використав, у зв`язку з чим наведені вище сумніви щодо вартості та оплати товару позивачем спростовані не були.

За таких обставин митним органом відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України правомірно було відмовлено у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та прийнято оскаржувані рішення про коригування заявленої митної вартості товару і картки відмови в прийнятті митних декларацій.

При цьому метод 1 (за ціною договору щодо товарів, які імпортуються) не застосовувався відповідно до положень частини другої статті 58 Митного кодексу України, оскільки в наданих до митного оформлення документах наявні розбіжності та відсутні всі відомості щодо складових митної вартості. Метод 2а (за ціною договору щодо ідентичних товарів) та метод 2б (за ціною договору щодо подібних товарів) не застосовувалися у зв`язку з відсутністю документально підтвердженої інформації щодо вартості ідентичних та подібних товарів із дотриманням вимог статей 59, 60 та 61 Митного кодексу України, а метод 2в (на основі віднімання вартості) та метод 2г (на основі додавання вартості) підлягали відхиленню через відсутність документально підтвердженої інформації, необхідної для їх застосування.

Згідно зі статтею 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58– 63 цього Кодексу, вона визначається за резервним методом з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Як підтверджується матеріалами справи та обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, підставою для висновку відповідача про недостовірність задекларованої митної вартості слугували наявні в поданих документах розбіжності та брак повних відомостей щодо її складових. Зокрема, пункт 4 додаткової угоди б/н від 01.10.2019 року до зовнішньоекономічного контракту від 01.11.2016 року № AGRO-OR-1/2016 визначає, що ціни узгоджені на умовах СРТ Київ та включають пакування, маркування, навантаження та оформлення документів, що піддає сумніву факт належного врахування у митній вартості усіх транспортних витрат відповідно до правил ІНКОТЕРМС.

Окрім того, зі змісту контракту купівлі-продажу та дистриб`юції від 01.11.2016 року № AGROOR-1/2016 у контексті частини 17 статті 58 МК України та статті 15 Угоди про застосування статті VII ГАТТ 1994 року вбачається, що сторони вважаються пов`язаними особами (зокрема, через статус одноосібного дистриб`ютора). Застосування спеціальних та дистриб`юторських цін може свідчити про наявність умов, які впливають на ціну товару та не можуть бути належним чином обраховані при визначенні митної вартості.

Колегія суддів також звертає увагу, що декларування митної вартості із застосуванням надзвичайної знижки у розмірі 51,73– 90% суперечить правилам визначення митної вартості відповідно до додатка 1 до статті VII ГАТТ. Згідно з Компендіумом правових положень щодо застосування Угоди ГАТТ з митної оцінки, подібні знижки належать до категорії високого ризику ухилення від декларування та є несумісними зі звичайною міжнародною торговельною практикою. У розумінні нормативно-правових актів СОТ «дійсна вартість» товару має обчислюватися шляхом додавання до фактурної вартості всіх невключених витрат, а також сум наднормальних знижок чи інших відхилень від звичайної конкурентної ціни.

Водночас декларант не надав відповіді на запит митниці щодо надання додаткових документів і не реалізував своє право на проведення консультацій, у зв`язку з чим викликані у відповідача сумніви щодо вартості та порядку оплати товару спростовані не були.

За таких умов митний орган на підставі частини шостої статті 54 МК України правомірно відмовив у митному оформленні товарів за заявленою вартістю, прийнявши оскаржувані рішення про коригування митної вартості та картки відмови в прийнятті митних декларацій.

При цьому колегія суддів вважає послідовним та правильним відхилення відповідачем попередніх методів визначення митної вартості: основний метод за ціною договору (ч. 2 ст. 58 МК України) не підлягав застосуванню через розбіжності та відсутність даних про всі складові вартості; методи за ціною договору щодо ідентичних (2а) та подібних (2б) товарів, а також методи віднімання (2в) та додавання (2г) вартості (ст. 59– 61 МК України) не могли бути використані за відсутності підтверджених відомостей. У зв`язку з цим відповідач обґрунтовано застосував резервний метод за статтею 64 МК України, спираючись на раніше визнані митними органами показники митної вартості, що узгоджується з принципами ГАТТ.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження митного органу про неможливість застосування обраного позивачем методу визначення митної вартості товару за ціною договору є обґрунтованим, а подані позивачем документи не були належними та достатніми для підтвердження заявлених відомостей. Оскільки витребувані документи декларантом надані не були, визначення відповідачем митної вартості товарів та її коригування за резервним методом здійснено з дотриманням вимог митного законодавства України, що свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення про коригування митної вартості та картки відмови в прийнятті митних декларацій і правомірність відмови судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Отже, рішення суду першої інстанції, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу промислово-технічної компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Агромат" залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлений 17.09.2026.