Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №320/8478/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/8478/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Кобаля М.І., Василенка Я.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради про:

- визнання протиправним рішення Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради № 264 від 01.03.2023, яке полягає у відмові наданні позивачу статусу «Особи з інвалідністю внаслідок війни» та отриманні відповідного посвідчення;

- зобов`язання відповідача надати позивачу статус «Особи з інвалідністю внаслідок війни» та видати відповідне посвідчення на підставі документів, які були надані до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції з огляду на те, позивач не має підстав для отримання спірного статусу, так як не надав доказів участі в Цивільній обороні.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (категорія 1).

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 1082922 позивачу встановлено 2 групу інвалідності, яка виникла у зв`язку з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив надати йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

Листом від 01.03.2023 № 264 відповідач повідомив позивачу про те, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу формувань Цивільної оборони на підставі документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також довідки МСЕК про групу інвалідності та причину захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

У вказаному листі відповідач зазначив про неможливість надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни у зв`язку з відсутністю довідки, яка містить інформацію про наказ чи розпорядження про залучення особи до формувань Цивільної оборони, займану посаді та документів про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Вважаючи вказане рішення протиправним, а свої права - порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Пункт 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ встановлює, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

За приписами ч. 1 ст. 10 Закону № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 1803/1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі, і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також, при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Отже, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС необхідно виконати умову щодо участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Статус особи з інвалідністю внаслідок війни поширено на осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 1770-IV від 15.06.2004.

З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до такої категорії осіб законодавець запропонував віднести малочисельну категорію ліквідаторів (1300 осіб), які з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС разом з особами, мобілізованими військоматами, виконували роботи у 30-ти кілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Цими загонами проводилися такі роботи: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивація доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробка техніки на пунктах дезактивації, доставка дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань.

Верховний Суд у своїх постановах від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, від 20.12.2019 у справі № 315/594/15-а, від 26.02.2020 у справі № 377/196/17, від 27.04.2020 у справі № 826/15761/17 викладав правову позицію, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, саме в складі формувань Цивільної оборони, є істотною, позаяк в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків, і відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як підтверджено матеріалами справи, позивач у період з 30.05.-12.06.1986 приймав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС в 30-ти кілометровій зоні (зоні відчуження) на виконання Наказу УВО при УВС виконкому Київської обласної ради народних депутатів від 24.11.1986 № 0109, що підтверджено, маршрутним листом учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС від 31.07.2015 № 13/4-1-С-148, виданим ГУМВС України в Київській області Управління Державної служби охорони, довідкою ГУМВС України в Київській області Управління Державної служби охорони від 31.07.2015 № 13/4-1-С-148, довідкою Управління державної служби охорони при ГУМВС України в Київській області від 10.08.2015 № 50.

Також встановлено, що позивач отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АФ № 1082922.

Тобто, з матеріалів справи встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-XII.

В той же час, надані позивачем документи, не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме в складі формувань Цивільної оборони, що є обов`язковою умовою для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ.

Вказана висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 810/4287/18.

Враховуючи відсутність доказів залучення позивача саме до формування Цивільної оборони з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до невірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статей 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року - скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: М. І. Кобаль

Я. М. Василенко