Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №580/2920/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/2920/25 Головуючий у 1 інстанції: Паламар П.Г.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати молодшому сержанту ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000,00 гривень за періоди із 21.03.2024 року по 18.04.2024 рік, із 13.05.2024 року по 03.06.2024 рік, із 02.07.2024 року по 15.07.2024 рік, із 16.07.2024 року по 23.07.2024 рік, із 24.07.2024 року по 07.08.2024 рік, із 08.08.2024 року по 23.08.2024 рік, із 10.09.2024 року по 21.09.2024 рік пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та нев иплати молодшому сержанту ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000,00 гривень за періоди із 13.05.2024 року по 03.06.2024 рік, із 02.07.2024 року по 15.07.2024 рік, із 16.07.2024 року по 23.07.2024 рік, із 24.07.2024 року по 07.08.2024 рік, із 08.08.2024 року по 23.08.2024 рік, із 10.09.2024 року по 21.09.2024 рік пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити молодшому сержанту ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000,00 гривень за періоди, із 21.03.2024 року по 18.04.2024 рік, із 13.05.2024 року по 03.06.2024 рік, із 02.07.2024 року по 15.07.2024 рік, із 16.07.2024 року по 23.07.2024 рік, із 24.07.2024 року по 07.08.2024 рік, із 08.08.2024 року по 23.08.2024 рік, із 10.09.2024 року по 21.09.2024 рік пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини;

- зобов`язати та Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити молодшому сержанту ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським га їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000,00 гривень за періоди із 13.05.2024 року по 03.06.2024 рік, із 02.07.2024 року по 15.07.2024 рік, із 16.07.2024 року по 23.07.2024 рік, із 24.07.2024 року по 07.08.2024 рік, із 08.08.2024 року по 23.08.2024 рік, із 10.09.2024 року по 21.09.2024 рік пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовну заяву, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував період тяжкої травми та не надав належної оцінки довідці військово-лікарської комісії від 03 червня 2024 року № 594, якою встановлено тяжкий ступінь травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, натомість, безпідставно виходив із відомостей про легкий ступінь поранення. Крім того, на думку апелянта, матеріалами справи підтверджено його перебування на стаціонарному лікуванні у всі заявлені періоди після отримання поранення, у зв`язку з чим, наявні передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 168 підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн пропорційно часу такого лікування. Також, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що після 18 квітня 2024 року він перебував на лікуванні, у зв`язку із захворюваннями, а не пораненням, оскільки, військово-лікарською комісією встановлено причинний зв`язок травми із захистом Батьківщини, а подальше лікування було зумовлено наслідками отриманого поранення. Окремо апелянт вказує, що після його переведення з Військової частини НОМЕР_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України додаткова винагорода за відповідні періоди стаціонарного лікування також не була нарахована та виплачена. Водночас, апелянт стверджує, що відповідачі не надсилали йому відзивів на позов та доданих до них доказів, однак, суд першої інстанції дослідив такі докази, поклав їх в основу рішення та фактично переклав обов`язок доказування правомірності бездіяльності відповідачів на позивача.

06 жовтня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, оскільки подальше стаціонарне лікування позивача з 13 травня 2024 року не було пов`язане безпосередньо з пораненням, отриманим 21 березня 2024 року, а зазначені у медичній документації діагнози відрізняються від первинно встановленого діагнозу, у зв`язку з чим підстави для виплати додаткової винагороди відсутні.

Також, 09 жовтня 2025 року до суду апеляційної інстанції від відповідача - Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції та зазначає, що за період з 21 березня 2024 року по 18 квітня 2024 року ОСОБА_1 додаткову винагороду нараховано та виплачено у повному обсязі, а з 23 квітня 2024 року позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з переведенням до іншої військової частини, у зв`язку з чим, підстави для задоволення позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 відсутні.

26 листопада 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, у яких він підтримав доводи апеляційної скарги та зазначив, що виплата у розмірі 94 051,61 грн стосувалася лише періоду з 21 березня 2024 року по 18 квітня 2024 року, тоді як доказів нарахування та виплати додаткової винагороди за інші заявлені періоди відповідачами не надано.

Також, 06 травня 2026 року до суду апеляційної інстанції від позивача - ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення, у яких просить врахувати наведений ним розрахунок додаткової винагороди за спірні періоди лікування, визнати мінімально доведеною суму невиплаченої додаткової винагороди у розмірі 283 690,33 грн, а також додатково врахувати період відпустки для лікування після тяжкої травми та задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до первинної медичної картки форми 100 від 21 березня 2024 року № 8233, ОСОБА_1 отримав акубаротравму з пошкодженням обох барабанних перетинок, мінно-вибухове осколкове дотичне поранення обличчя, вогнепальні осколкові поранення грудної клітки, поперекової ділянки, обох стегон, лівої гомілки та лівої п`яткової ділянки.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 03 квітня 2024 року № 1643/827.3 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), зазначені поранення ОСОБА_1 отримав під час безпосередньої участі у бойових діях та захисту Батьківщини.

У період з 27 березня 2024 року по 18 квітня 2024 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь».

Відповідно до довідки госпітальної військово-лікарської комісії від 17 квітня 2024 року № 813х, ступінь тяжкості поранення, отриманого ОСОБА_1 21 березня 2024 року, визначено як легкий, а також встановлено потребу у наданні відпустки для лікування строком на 30 календарних днів.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 23 квітня 2024 року № 115 ОСОБА_1 з 23 квітня 2024 року виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби у Національній гвардії України.

У подальшому, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у періоди з 13 травня 2024 року по 03 червня 2024 року, з 02 липня 2024 року по 15 липня 2024 року, з 16 липня 2024 року по 23 липня 2024 року, з 24 липня 2024 року по 07 серпня 2024 року, з 08 серпня 2024 року по 23 серпня 2024 року та з 10 вересня 2024 року по 21 вересня 2024 року.

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 03 червня 2024 року, травму визначено як тяжку та встановлено потребу у наданні ОСОБА_1 відпустки для лікування строком на 30 календарних днів.

Водночас, довідкою військово-лікарської комісії КНП «Житомирська БОЛ» НСР від 23 серпня 2024 року № 219 травму визначено як легку та встановлено потребу у відпустці для лікування строком на 30 календарних днів.

Не погоджуючись із ненарахуванням та невиплатою йому додаткової грошової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн за періоди перебування на стаціонарному лікуванні з 21.03.2024 по 18.04.2024, з 13.05.2024 по 03.06.2024, з 02.07.2024 по 15.07.2024, з 16.07.2024 по 23.07.2024, з 24.07.2024 по 07.08.2024, з 08.08.2024 по 23.08.2024 та з 10.09.2024 по 21.09.2024, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 4 статті 9 вищевказаного Закону визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Абзацом третім пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28 червня 2023 року № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» установлено, що військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення, а також військовослужбовцям, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон), безвісно відсутні, інтерновані в нейтральні держави або є заручниками, щомісячно виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених положень, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

Згідно пункту 1-2 Постанови № 168, виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 11 розділу XXXIV Порядку № 260 визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Згідно з пунктом 12 розділу XXXIV Порядку № 260, підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Особливості виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України визначені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01 вересня 2023 року № 729, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04 вересня 2023 року за № 1544/40600.

Відповідно до підпункту 1 пункту 15 Особливостей виплати додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та порядку і умов виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01 вересня 2023 року № 729, до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень включаються військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- з дня отримання такого поранення та за час стаціонарного лікування, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (у тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або за час такої відпустки. Зазначена редакція пункту 15 застосовується з 01 квітня 2024 року.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є наявність у ОСОБА_1 права на нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у розмірі до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за заявлені у позові періоди.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 03 квітня 2024 року № 1643/827.3 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), ОСОБА_1 21 березня 2024 року під час безпосередньої участі у бойових діях та захисту Батьківщини отримав акубаротравму з пошкодженням обох барабанних перетинок, мінно-вибухове осколкове дотичне поранення обличчя, а також вогнепальні осколкові поранення грудної клітки, поперекової ділянки, обох стегон, лівої гомілки та лівої п`яткової ділянки (а.с.62).

Також, у зазначеній довідці вказано, що поранення отримані позивачем під час безпосередньої участі у бойових діях та захисту Батьківщини.

У період з 27 березня 2024 року по 18 квітня 2024 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненнями, отриманими 21 березня 2024 року під час захисту Батьківщини.

У подальшому, ОСОБА_1 також проходив стаціонарне лікування у періоди з 13.05.2024 по 03.06.2024, з 02.07.2024 по 15.07.2024, з 16.07.2024 по 23.07.2024, з 24.07.2024 по 07.08.2024, з 08.08.2024 по 23.08.2024 та з 10.09.2024 по 21.09.2024.

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 03 червня 2024 року, травму ОСОБА_1 визначено як тяжку та встановлено потребу у наданні йому відпустки для лікування строком на 30 календарних днів (а.с. 73).

Разом з тим, довідкою військово-лікарської комісії КНП «Житомирська БОЛ» НСР від 23 серпня 2024 року № 219 травму визначено як легку та встановлено потребу у наданні ОСОБА_1 відпустки для лікування строком на 30 календарних днів (а.с. 77).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що клінічні виписки та довідки щодо проходження ОСОБА_1 стаціонарного лікування, починаючи з 13 травня 2024 року, не стосуються лікування поранення, отриманого ним 21 березня 2024 року під час виконання завдань із захисту Батьківщини.

Суд першої інстанції також зазначив, що діагнози, наведені у медичній документації з 13 травня 2024 року, не відповідають діагнозу, зазначеному у первинній медичній картці форми 100, а ступінь тяжкості травми, визначений довідкою військово-лікарської комісії від 03 червня 2024 року, відрізняється від первинно встановленого.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки, сама по собі відмінність формулювань діагнозів у первинній медичній документації та документах, складених за результатами подальшого лікування, не є достатньою підставою для висновку про відсутність зв`язку такого лікування з раніше отриманим пораненням.

Вирішальним для правильного вирішення спору є встановлення того, чи було подальше стаціонарне лікування ОСОБА_1 зумовлене пораненням, отриманим 21 березня 2024 року під час захисту Батьківщини, або його наслідками.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19 березня 2026 року у справі № 600/367/24, у якій досліджувалося питання виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за періоди повторного стаціонарного лікування після отримання військовослужбовцем поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що для виплати додаткової винагороди достатньо встановлення факту пов`язаності поранення із захистом Батьківщини та підтвердження, що подальше лікування здійснювалося як наслідок цього поранення.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що формулювання пункту 1 Постанови КМУ № 168 «у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини» охоплює не лише безпосереднє лікування самої травми, але й лікування її наслідків, включаючи захворювання, що виникли внаслідок травми. Інше тлумачення позбавляло б військовослужбовців права на додаткову винагороду у випадках, коли первинна травма не потребує тривалого стаціонарного лікування, але спричиняє хронічні захворювання, що потребують повторних госпіталізацій.

Також, Верховний Суд звернув увагу, що Постанова КМУ № 168 не вимагає безперервного перебування на стаціонарному лікуванні безпосередньо з моменту отримання поранення. У разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я за медичними показниками, пов`язаними з раніше отриманим пораненням (контузією, травмою), що пов`язане із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі до 100 000 грн.

Щодо посилань на перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні внаслідок захворювань, а не у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), Верховний Суд у вищевказаній постанові від 19 березня 2026 року у справі № 600/367/24 зазначив, що такий підхід є формальним та не враховує медичний причинно-наслідковий зв`язок між первинною травмою та подальшими захворюваннями. Лікування захворювань, які виникли як наслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, є лікуванням наслідків такого поранення.

Застосовуючи наведені правові висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що первинною медичною документацією у ОСОБА_1 після події 21 березня 2024 року зафіксовано, зокрема, акубаротравму з пошкодженням обох барабанних перетинок, а також вогнепальні осколкові поранення обох стегон, лівої гомілки та лівої п`яткової ділянки.

У період з 13.05.2024 по 03.06.2024 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», у зв`язку зі зниженням слуху на ліве вухо, внутрішнім шумом та запамороченням. При цьому, довідкою військово-лікарської комісії від 03 червня 2024 року №594зафіксовано стан після мірингопластики з обох боків, а також зазначено про проведення 15 травня 2024 року оперативного втручання та визначено травму як тяжку.

Наведені обставини безпосередньо узгоджуються з характером отриманої 21 березня 2024 року акубаротравми з пошкодженням обох барабанних перетинок та, на переконання колегії суддів, спростовують висновок суду першої інстанції про відсутність зв`язку стаціонарного лікування з 13.05.2024 по 03.06.2024 із раніше отриманим пораненням.

Так само у період з 16.07.2024 по 23.07.2024 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, у зв`язку зі зниженням слуху на обидва вуха, головним болем та запамороченням, що підтверджується виписним епікризом № 4474. Зазначені скарги за своїм характером також відповідають наслідкам раніше встановленої акубаротравми та пошкодження барабанних перетинок.

Щодо інших періодів стаціонарного лікування, з матеріалів справи вбачається, що з 02.07.2024 по 15.07.2024 ОСОБА_1 проходив лікування у зв`язку з болем в обох колінних суглобах, з 24.07.2024 по 07.08.2024 - у зв`язку з болем у ділянці лівого гомілковостопного суглоба, з 08.08.2024 по 23.08.2024 - у зв`язку з больовим синдромом та порушенням ходи, а з 10.09.2024 по 21.09.2024 - у зв`язку з болем у лівій стопі.

При цьому, первинною медичною документацією після поранення 21 березня 2024 року у позивача зафіксовано вогнепальні осколкові поранення обох стегон, лівої гомілки та лівої п`яткової ділянки. Отже, локалізація та характер скарг, з приводу яких ОСОБА_1 проходив подальше стаціонарне лікування, узгоджуються з локалізацією раніше отриманих поранень нижніх кінцівок.

Крім того, за результатами стаціонарного лікування довідкою військово-лікарської комісії КНП «Житомирська БОЛ» НСР від 23 серпня 2024 року № 219 встановлено наявність травми та потребу ОСОБА_1 у відпустці для лікування строком на 30 календарних днів.

За таких обставин, оцінюючи наведені медичні документи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що сама лише відмінність формулювань діагнозів та визначення ступеня тяжкості травми у різних медичних документах не свідчить про припинення причинного зв`язку між пораненням, отриманим ОСОБА_1 21 березня 2024 року під час захисту Батьківщини, та його подальшим стаціонарним лікуванням. Навпаки, характер первинно отриманих ушкоджень, локалізація подальших скарг, проведене лікування та висновки військово-лікарських комісій у сукупності підтверджують, що спірні періоди стаціонарного лікування були пов`язані з наслідками отриманого позивачем поранення.

Окремо колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку позовним вимогам з урахуванням проходження ОСОБА_1 військової служби у відповідних військових частинах у спірні періоди.

Так, матеріалами справи підтверджено, що Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 за період з 21.03.2024 по 18.04.2024 нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі 94 051,61 грн на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05 липня 2024 року № 2530.

При цьому, сам позивач у поданих до суду апеляційної інстанції письмових поясненнях не заперечує факту отримання зазначеної суми та вказує, що виплата у розмірі 94 051,61 грн стосувалася саме періоду з 21.03.2024 по 18.04.2024.

Отже, у частині позовних вимог щодо нарахування та виплати Військовою частиною НОМЕР_1 додаткової винагороди за період з 21.03.2024 по 18.04.2024 матеріалами справи підтверджено фактичне здійснення такої виплати, у зв`язку з чим, підстави для повторного зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за цей період відсутні.

Крім того, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23 квітня 2024 року № 115, ОСОБА_1 з 23 квітня 2024 року виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з переведенням для подальшого проходження військової служби у Національній гвардії України.

Таким чином, у періоди стаціонарного лікування з 13.05.2024 по 03.06.2024, з 02.07.2024 по 15.07.2024, з 16.07.2024 по 23.07.2024, з 24.07.2024 по 07.08.2024, з 08.08.2024 по 23.08.2024 та з 10.09.2024 по 21.09.2024 ОСОБА_1 вже не проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а тому, правові підстави для покладення на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку щодо нарахування та виплати додаткової винагороди за зазначені періоди відсутні.

Водночас, у зазначені періоди позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, до якої ним і заявлено окремі вимоги щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди за відповідні періоди стаціонарного лікування.

Ураховуючи встановлений зв`язок подальшого стаціонарного лікування ОСОБА_1 з наслідками поранення, отриманого 21 березня 2024 року під час захисту Батьківщини, колегія суддів вважає, що позивач має право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за періоди з 13.05.2024 по 03.06.2024, з 02.07.2024 по 15.07.2024, з 16.07.2024 по 23.07.2024, з 24.07.2024 по 07.08.2024, з 08.08.2024 по 23.08.2024 та з 10.09.2024 по 21.09.2024 пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні.

Враховуючи вищевказане, висновок суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_1 права на отримання зазначеної додаткової винагороди за наведені періоди є помилковим, а бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо її ненарахування та невиплати підлягає визнанню протиправною.

Щодо доводів ОСОБА_1 , викладених у додаткових письмових поясненнях, які надійшли до суду апеляційної інстанції 06 травня 2026 року, про необхідність додаткового врахування періоду перебування у відпустці для лікування після тяжкої травми, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 пов`язував заявлені вимоги з ненарахуванням та невиплатою додаткової винагороди за конкретно визначені періоди, а саме: з 21.03.2024 по 18.04.2024, з 13.05.2024 по 03.06.2024, з 02.07.2024 по 15.07.2024, з 16.07.2024 по 23.07.2024, з 24.07.2024 по 07.08.2024, з 08.08.2024 по 23.08.2024 та з 10.09.2024 по 21.09.2024. Вимоги щодо нарахування та виплати додаткової винагороди за період відпустки для лікування після тяжкої травми у суді першої інстанції позивачем не заявлялися.

Відповідно до частини п`ятої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

З огляду на наведене, вимоги ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати додаткової винагороди за період відпустки для лікування після тяжкої травми, на який він послався лише під час апеляційного перегляду справи, не можуть бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції.

Стосовно наведеного позивачем розрахунку, відповідно до якого розмір невиплаченої додаткової винагороди становить щонайменше 283 690,33 грн, колегія суддів враховує, що у суді першої інстанції ОСОБА_1 заявив вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідачів та зобов`язання нарахувати і виплатити додаткову винагороду за визначені ним періоди, а не про стягнення конкретно визначеної суми. У додаткових письмових поясненнях зазначена сума наведена позивачем як результат власного розрахунку.

Тому, належним способом захисту порушеного права у межах заявлених позовних вимог є зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за встановлені судом періоди стаціонарного лікування пропорційно дням такого лікування, а не визначення судом конкретного розміру належної до виплати суми.

Доводи Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за спірні періоди стаціонарного лікування колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються переважно на тому, що діагнози, зазначені у подальшій медичній документації, відрізняються від первинно встановленого діагнозу та не враховують причинно-наслідкового зв`язку між отриманими позивачем пораненнями і необхідністю подальшого лікування.

При цьому, доказів, які б підтверджували нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за періоди з 13.05.2024 по 03.06.2024, з 02.07.2024 по 15.07.2024, з 16.07.2024 по 23.07.2024, з 24.07.2024 по 07.08.2024, з 08.08.2024 по 23.08.2024 та з 10.09.2024 по 21.09.2024, матеріали справи не містять. Водночас, підтверджена матеріалами справи виплата у розмірі 94 051,61 грн стосується виключно періоду з 21.03.2024 по 18.04.2024 та здійснена Військовою частиною НОМЕР_1 .

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у зазначені періоди було пов`язане з наслідками поранень, отриманих ним 21 березня 2024 року під час захисту Батьківщини, а тому позивач має право на нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за відповідні періоди пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у розмірі до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні за періоди з 13.05.2024 по 03.06.2024, з 02.07.2024 по 15.07.2024, з 16.07.2024 по 23.07.2024, з 24.07.2024 по 07.08.2024, з 08.08.2024 по 23.08.2024 та з 10.09.2024 по 21.09.2024, у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

Відповідно, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 зазначену додаткову винагороду за наведені періоди пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

У відповідності до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року скасувати та прийняти нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні за періоди з 13 травня 2024 року по 03 червня 2024 року, з 02 липня 2024 року по 15 липня 2024 року, з 16 липня 2024 року по 23 липня 2024 року, з 24 липня 2024 року по 07 серпня 2024 року, з 08 серпня 2024 року по 23 серпня 2024 року та з 10 вересня 2024 року по 21 вересня 2024 року, у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні за періоди з 13 травня 2024 року по 03 червня 2024 року, з 02 липня 2024 року по 15 липня 2024 року, з 16 липня 2024 року по 23 липня 2024 року, з 24 липня 2024 року по 07 серпня 2024 року, з 08 серпня 2024 року по 23 серпня 2024 року та з 10 вересня 2024 року по 21 вересня 2024 року, у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.