Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №320/26152/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/26152/26 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “БаДМ” про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, за апеляційними скаргами Антимонопольного комітету України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю “БаДМ” звернулось до Київського окружного адміністративного суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просило суд застосувати заходи забезпечення позову шляхом:

- зупинення стягнення у виконавчому провадженні № 79729061, що перебуває на виконанні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі Наказу Антимонопольного комітету України №144-Ю/25 від 26.11.2025 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “БаДМ” (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Панікахи, 2, код ЄДРПОУ 31816235) штрафу у розмірі 2 374 168 475 (два мільярди триста сімдесят чотири мільйони сто шістдесят вісім тисяч чотириста сімдесят п`ять) грн 00 коп.;

- зупинення дії постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 79729061 в частині стягнення виконавчого збору;

- заборони органам Державної виконавчої служби здійснювати примусове виконання Наказу Антимонопольного комітету України №144-Ю/2025 від 26.11.2025;

- заборони будь-яким банківським та фінансовим установам вчиняти дії, направлені на блокування та арешт грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю “БаДМ” та виконання постанов про арешт коштів Товариства з обмеженою відповідальністю “БаДМ”, виданих органами державної виконавчої служби на виконання Наказу Антимонопольного комітету України №144-Ю/25 від 26.11.2025.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “БаДМ” про забезпечення позову задоволено частково.

До набрання законної сили рішенням, ухваленим за результатами судового розгляду адміністративної справи №320/26152/26 по суті, зупинено стягнення у виконавчому провадженні № 79729061, яке відкрито постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савка Ліани Олегівни від 03.12.2025 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “БаДМ” штрафу у розмірі 2 374 168 475,00 грн на підставі наказу Антимонопольного комітету України №144-Ю/25 від 26.11.2025.

До набрання законної сили рішенням, ухваленим за результатами судового розгляду адміністративної справи №320/26152/26 по суті, зупинено дію постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савка Ліани Олегівни від 03.12.2025 у виконавчому провадженні № 79729061 про стягнення виконавчого збору.

У задоволенні решти заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, Антимонопольний комітет України та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернулись з апеляційними скаргами, в яких просили скасувати ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову.

Вимоги апеляційних скарг обґрунтовано тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про наявність підстав для забезпечення позову. Зазначено, що зупинивши стягнення у виконавчому провадженні до набрання законної сили рішенням у даній справі, фактично зупинив виконання рішення Антимонопольного комітету України. Також вказано, що дії державного виконавця не є самостійними, оскільки це виключно комплекс (механізм) юридично значим дій направлених на виконання рішень інших органів (посадових осіб). Тобто обов`язок для позивача, який звертається із заявою про забезпечення шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа вчинити певну дію, виникає не безпосередньо з дій виконавця, а з рішення та виконавчого документа.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційних скарг, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Так, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Антимонопольного комітету України від 31.07.2025 №370-р у справі №130-26.13/157-20, зокрема, ТОВ “БаДМ” визнано таким, що вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, та накладено на товариство штраф у розмірі 2 374 168 475,00 грн.

ТОВ “БаДМ” зазначає, що рішення Антимонопольного комітету України від 31.07.2025 №370-р оскаржено ним до Господарського суду міста Києва. За твердженням заявника, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 відкрито провадження у справі №910/14276/25 за позовом ТОВ “БаДМ” про визнання недійсним та скасування зазначеного рішення Антимонопольного комітету України. У зв`язку з цим заявник вважає, що правомірність рішення Антимонопольного комітету України наразі не перевірена судом по суті. Водночас, 26.11.2025 Антимонопольним комітетом України видано наказ №144-р/25 на виконання рішення Антимонопольного комітету України від 31.07.2025 №370-р про накладення штрафу, який був пред`явлений до примусового виконання. На підставі цього наказу державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 03.12.2025 відкрито виконавче провадження №79729061.

За твердженням заявника, у межах виконавчого провадження №79729061 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про арешт коштів боржника, постанову про арешт майна боржника, постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження.

Заявник вказав, що внаслідок винесення постанови про арешт коштів фактично заблоковано видаткові операції за рахунками товариства, крім платежів, на які відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

За твердженням заявника, державним виконавцем направлено платіжні інструкції до банківських установ з метою примусового списання коштів з рахунків ТОВ “БаДМ”, які не були виконані виключно у зв`язку з недостатністю коштів на рахунках товариства, однак ризик їх подальшого виконання зберігається.

ТОВ “БаДМ” наголосило, що має намір оскаржити постанови державного виконавця у виконавчому провадженні №79729061 як такі, що порушують його права та законні інтереси. Водночас заявник вважає, що до моменту подання позову та вирішення спору по суті існує реальна загроза фактичного списання коштів, блокування господарської діяльності товариства та настання наслідків, які буде неможливо або вкрай складно усунути в межах одного судового провадження.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник зазначив, що ТОВ “БаДМ” є одним із найбільших фармацевтичних дистриб`юторів України, діяльність якого полягає у забезпеченні постачання лікарських засобів, виробів медичного призначення та інших товарів медичного асортименту до аптечних мереж, закладів охорони здоров`я, госпіталів, лікарень, медичних установ, а також до населених пунктів, у тому числі розташованих на прифронтових територіях.

За твердженням заявника, товариство щоденно забезпечує потреби близько 20 000 клієнтів, співпрацює приблизно з 450 виробниками та постачальниками лікарських засобів, забезпечує регулярне постачання медикаментів на території України, підтримує функціонування логістичної, складської та дистрибуційної інфраструктури, а також бере участь у забезпеченні безперервності постачання лікарських засобів в умовах воєнного стану.

Заявник зазначив, що ТОВ “БаДМ” має статус критично важливого підприємства для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення у період воєнного стану. На підтвердження цієї обставини товариство послалося на відповідні документи Міністерства охорони здоров`я України, якими підтверджується критична важливість підприємства у сфері охорони здоров`я.

На думку заявника, накладення арешту на рахунки та майно, а також примусове списання коштів у межах виконавчого провадження №79729061 створює безпосередню загрозу припинення або істотного ускладнення господарської діяльності ТОВ “БаДМ”. Заявник стверджує, що вилучення або блокування обігових коштів унеможливить оплату імпортних контрактів, закупівлю лікарських засобів, розрахунки з постачальниками, логістичними операторами, орендодавцями, працівниками, постачальниками електроенергії, пального, комунальних послуг та інших послуг, необхідних для щоденного функціонування підприємства.

Заявник також зазначив, що функціонування фармацевтичного дистриб`ютора потребує безперервного фінансування логістики, складського зберігання, транспортування, підтримання температурного режиму, оплати пального, електроенергії та роботи персоналу. Блокування рахунків, за твердженням заявника, може призвести до порушення умов зберігання препаратів, зупинення відвантажень і неможливості виконання зобов`язань перед аптечними мережами, лікарнями та іншими контрагентами.

ТОВ “БаДМ” вказало, що наслідки примусового виконання можуть вийти за межі приватного майнового інтересу товариства, оскільки його діяльність пов`язана із забезпеченням населення та медичних закладів лікарськими засобами. Заявник вважає, що блокування роботи товариства може створити ризики для безперервності постачання медикаментів, зокрема антибактеріальних, онкологічних, кардіологічних, дитячих, реабілітаційних, інсулінових та інших життєво необхідних препаратів.

Заявник зазначив, що примусове списання коштів у заявленому розмірі не лише позбавить товариство можливості виконувати поточні зобов`язання, а й може спричинити розірвання або невиконання договорів з постачальниками, погіршення умов співпраці з виробниками лікарських засобів, втрату дистрибуційних каналів, неможливість своєчасної доставки препаратів, а також негативно вплинути на стабільність постачання лікарських засобів у регіонах України.

Заявник наголосив на тому, що діяльність товариства здійснюється в умовах воєнного стану, що зумовлює додаткові ризики для логістики, безпеки складів, транспортних маршрутів, забезпечення електроенергією, пальним та іншими ресурсами. За твердженням заявника, в таких умовах примусове вилучення значної суми коштів або блокування рахунків може мати критичні наслідки для можливості підприємства продовжувати діяльність.

Заявник також послався на показники фінансової звітності та зазначив, що основні обігові ресурси товариства зосереджені у товарних запасах і дебіторській заборгованості, тоді як наявні грошові кошти є недостатніми для одночасного виконання поточних господарських зобов`язань та сплати всієї суми, яка підлягає стягненню у межах виконавчого провадження.

ТОВ “БаДМ” стверджує, що у разі фактичного списання коштів та подальшого задоволення майбутнього адміністративного позову поновлення його прав не буде ефективним, оскільки повернення стягнених сум потребуватиме додаткових процедур, нових звернень до суду, тривалого часу та додаткових витрат. Заявник вважає, що в такому випадку навіть скасування постанов державного виконавця у майбутньому не забезпечить реального і своєчасного поновлення його прав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що у випадку, коли до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом Товариства до органу виконавчої служби буде здійснено примусове стягнення вказаних коштів, мета звернення до суду буде нівельована, позаяк у разі задоволення позову і визнання дій виконавця протиправними позивач не зможе автоматично повернути стягнуті кошти, оскільки для цього знадобиться ініціювання окремих судових проваджень щодо повернення безпідставно одержаних коштів, які є тривалими та не гарантують відновлення в повному обсязі.

В контексті викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який вказав, що невжиття заходів забезпечення позову однозначно призведе до ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, позаяк стягнення вказаних коштів може призвести до зупинки діяльності Товариства та негативно вплинути на його роботу.

Позивачем належно обґрунтовано, що до ухвалення рішення у справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам, з метою захисту яких він звернувся до суду, або захист цих прав та інтересів стане неможливим після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі або для їх поновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вжиття вказаних заходів є співмірним із заявленими вимогами та не зумовило фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.03.2019 у справі № 826/8311/18.

Колегія суддів відхиляє твердження апеляційної скарги, що суд першої інстанції, зупинивши стягнення у виконавчому провадженні № 79729061, розпочатого на підставі Наказу АМКУ, до набрання законної сили рішення у справі №320/26152/26 фактично зупинив дію рішень АМКУ, позаяк жодне з рішень Антимонопольного комітету України не є предметом розгляду справи, предмет спору якої є правовідносини, які склались між позивачем та виконавчою службою у межах здійснення відповідного виконавчого провадження.

При цьому, вжиті заходи забезпечення не впливають на дію рішення АМК №370-р від 31.07.2025 та №697 від 23.10.2025 (не зупиняють, не скасовують дію вказаних рішень чи наказів), а лише є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій (примусового виконання) на підставі ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження»

Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2025 року у справі № 380/9861/25, зокрема вказав, що як правило, у справах, де оскаржуваний акт передбачає примусове стягнення коштів, застосування зупинення стягнення на підставі виконавчого документа (пункт 5 частина перша статті 151 КАС України) є доцільним, оскільки тимчасово захищає майновий інтерес заявника без втручання у чинність самого акта.

Так, постановою відповідача від 03.12.2025 у ВП № 79729061 про відкриття виконавчого провадження та іншими постановами в рамках цього виконавчого провадження (постановами про арешт коштів, майна, про накладення виконавчого збору тощо) розпочато примусове стягнення коштів з позивача, а тому зупинення стягнення на підставі виконавчого документа є доцільним, оскільки тимчасово захищає майновий інтерес заявника без втручання у чинність вказаних постанов відповідача, питання правомірності винесення яких є предметом спору.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю доводів заявника про ризик фактичного блокування господарської діяльності, з урахуванням розміру стягнення, характеру діяльності товариства, наявності вже винесених постанов державного виконавця та направлених платіжних інструкцій.

При оцінці співмірності суд зобов`язаний порівняти негативні наслідки для обох сторін від застосування або незастосування заходів забезпечення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Таке порівняння в межах спірних правовідносин є очевидним на користь вжиття заходів забезпечення позову, оскільки для позивача наслідки незастосування заходів полягають, з огляду на суму, що підлягає стягненню у виконавчому провадженні, у ризику припинення господарської діяльності, незворотному розриві ланцюгів постачання, загрозі банкрутства, неможливості виконання постачань ліків у воєнний час, що є предметом діяльності заявника, ризику масових звільнень.

Водночас для органу виконавчої служби та стягувача у відповідному виконавчому провадженні наслідки застосування заходів не пов`язані з втратами, а лише матимуть вияв у вигляді тимчасового відкладення виконання рішення на час розгляду справи судом, без будь-яких незворотних втрат, а у разі відмови в позові - виконавче провадження буде поновлено у повному обсязі.

Таким чином, аналіз балансу наслідків беззаперечно свідчить на користь вжиття заходів забезпечення позову.

Оцінюючи співмірність заявлених заходів забезпечення позову, суд першої інстанції цілком обґрунтовано вказав, що тимчасове зупинення стягнення у конкретному виконавчому провадженні №79729061 не позбавляє Антимонопольний комітет України статусу стягувача, не скасовує рішення АМКУ, не вирішує питання про правомірність постанов державного виконавця та не перешкоджає подальшому примусовому виконанню у разі відмови в позові або скасування заходів забезпечення позову.

Поряд з цим, обраний спосіб забезпечення позову не є тотожним задоволенню позовних вимог, не скасовує постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 79729061 та не вирішує спір по суті, позаяк має на меті надання заявнику тимчасового захисту задля збереження правовідносин між сторонами у тому стані, в якому вони існували до виникнення спірних обставин.

Такий захід спрямований на збереження status quo та недопущення настання наслідків, які можуть істотно утруднити реальне виконання майбутнього рішення суду. Такий підхід відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.03.2025 у справі №300/6853/23.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на те, що забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення жодним чином не є тотожним скасуванню такого рішення, а відтак посилання апелянтів є неспроможними.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Слід зазначити, що забезпечення адміністративного позову – це вжиття судом, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

У той же час, слід зазначити, що вжиття заходів забезпечення позову за даних обставин має на меті виключно збереження існуючого становища до розгляду спору по суті та не зумовлює його фактичне вирішення по суті.

Забезпечення позову буде ефективним засобом захисту (поновлення) порушених прав та інтересів позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини також вказує на необхідність справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, як приклад наводяться рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Конституційним Судом України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 було наголошено на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Застосуванням заходів забезпечення позову не буде завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Суд апеляційної інстанції відхиляє твердження апелянтів стосовно безпідставності висновків суду першої інстанції, адже позивачем наведені достатні обставини та факти, які підтверджують наявність ризику утруднення та унеможливлення ефективного захисту його прав та інтересів у разі здійснення примусового виконання у ВП 79729061 до розгляду спору по суті, та наведено конкретні докази наявності негативних наслідків для позивача, які свідчать про загрозу суттєвого погіршення майнового стану та вже розпочатих дій з примусового виконання, що відповідає висновкам, зазначеним у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року у справі № 380/9861/25.

На підставі вищевикладеного, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, яких заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, колегія суддів вважає, що часткове задоволення заяви про забезпечення позову є обґрунтованим та співмірним заявленим позовним вимогам.

У даному випадку, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Таким чином, судом забезпечено належну оцінку збалансованості інтересів заявника та держави, а також співмірності негативних наслідків для кожної із сторін спору.

Суд наголошує, що предметом апеляційного розгляду не є рішення по суті спору, адже перегляду підлягає саме ухвала про забезпечення позову, а відтак твердження сторін щодо предмету позову не оцінюються колегією суддів.

Інші доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, ухвала суду першої інстанції у цій справі є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Антимонопольного комітету України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “БаДМ” про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви – залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: О. М. Ганечко

Я. М. Василенко