Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №420/14700/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/14700/26

Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

секретар – Божко А.К.,

за участю: представника позивача – Ткаченко Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у справі № 420/14700/26 за адміністративним позовом Громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, –

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У травні 2026 року Громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просив :

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 06 квітня 2026 року № 510323000275780;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати нову посвідку на постійне проживання з безконтактним електронним носієм громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

- встановити судовий контроль за виконанням рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що позивач є громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам, який має посвідку на постійне проживання в Україні НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 видана 5101 від 24.07.2018. 14.07.2005 позивачу була видана посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 на підставі рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну. 21.05.2012 позивачу було здійснено заміну посвідки та документовано посвідкою серії НОМЕР_4 . За час проживання в Україні позивач створив тут сім`ю, має дружину ОСОБА_2 , яка має посвідку на постійне проживання в Україні, крім того їй видана довідка № 314309/1022 про реєстрацію особи громадянином України, яка є підставою для оформлення документа, що підтверджує громадянство України.

Позивачу було видано посвідку на постійне проживання НОМЕР_2 , орган, що видав 5101 від 24.07.2018 у формі книжечки, тобто без безконтактного електронного носія, як було вже передбачено вищевказаним Порядком затвердженого постановою Кабінета Міністрів України № 321 від 25.04.2018. 26.03.2026 позивач звернувся до Головного управління ДМС в Одеській області та заповнив заяву-анкету № 205050414 на обмін посвідки на постійне проживання, у зв`язку із непридатністю для подальшого використання, заяву було прийнято, про що свідчить печатка із відміткою на зворотній стороні заяви, також була здійснена перевірка підстав та законності перебування, відповідності поданих документів вимогам законодавства, про що також свідчить печатка із відміткою спеціаліста відділу ГУ ДМС в Одеській області.

06.04.2026 ГУ ДМС в Одеській області прийняло рішення № 510323000275780 про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що у зв`язку з тим, що дані по громадянину СР В`єтнам ОСОБА_1 , отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем інформацію, ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 06.04.2026 № 510323000275780. Підкреслює, що саме до дискреційних повноважень ГУ ДМС в Одеській області належить вирішення питання щодо обміну посвідки на постійне проживання.

Короткий зміст та мотиви рішення суду першої інстанції.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 02 липня 2026 року позов задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 06 квітня 2026 року № 510323000275780.

Зобов`язав Головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути питання про оформлення (видачу) Громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовив.

Стягнув з Головного управління ДМС України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того , оскаржуване рішення не відповідає: критерію обґрунтованості, встановленому пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України; вимогам пунктів 25 частини другої статті 72 Закону України “Про адміністративну процедуру”; принципам юридичної визначеності; пунктам 2 і 4 частини другої статті 87 Закону України “Про адміністративну процедуру”, а відтак є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру суд першої інстанції врахував, що встановлення обставин які є підставою для видачі нової довідки є дискреційними повноваженнями територіального органу/територіального підрозділу ДМС. Водночас адміністративний суд не вправі підміняти такий орган державної влади та приймати замість нього конкретні рішення.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що ефективним захистом порушених прав позивача є зобов`язання територіального органу ДМС повторно розглянути питання про оформлення (видачі) позивачу посвідки на постійне проживання, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 не погоджуючись з даним рішенням суду в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути питання про оформлення (видачу) Громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання, подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у позов задовольнити у повному обсязі.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не зазначив, що саме має повторно перевірити відповідач або яку саме додаткову перевірку повинен провести відповідач, з урахуванням того, що відповідачем була проведена перевірка щодо позивача та матеріали перевірки містяться у матеріалах справи;

- суд першої інстанції не взяв до уваги те, що відповідачем – ГУ ДМС в Одеській області була повністю проведена перевірка щодо громадянина ОСОБА_1 , а саме, міграційною службою була проведена перевірка щодо перетинання кордону позивачем, сформовано витяг з Єдиного реєстру боржників щодо позивача, відповідно до якого останній не обліковується у даному реєстрі, зроблено запит до апарату Ради національної безпеки і оборони України з якого вбачається, що позивач не є підсанкційним суб`єктом, отже наявні всі підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідач, при наявності у позивача чинного дозволу на імміграцію, не видав позивачу посвідки на постійне проживання у зв`язку із її непридатністю для подальшого використання без наявності підстав для відмови у такому оформленні (видачі) посвідки, які передбачені Порядком № 321;

- суд першої інстанції не врахував численну правову позицію судів апеляційної інстанції ,а саме: П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 420/4932/20, № 420/11752/24, № 420/7611/25, № 420/2640/23, у яких позовні вимоги були однакові з позовними вимогами як у даній справі, і судами такі вимоги були задоволені (позивачі просять суд окрім визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС в Одеській області про відмову в обміні посвідки на постійне проживання, саме зобов`язати ГУ ДМС в Одеській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання, а не зобов`язання повторно розглянути питання про оформлення (видачу) посвідки на постійне проживання).

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ГУ ДМС в Одеській області також подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому підлягає скасуванню.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не врахував, що у відповідності до підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, у зв`язку з тим, що дані по громадянину СР В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем інформацію, ГУ ДМС в Одеській області прийнято законне рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 06.04.2026 № НОМЕР_5 .

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до паспорту НОМЕР_6 (а.с.13-15), ОСОБА_1 є громадянином Соціалістичної республіки В`єтнам.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.08.2018 у справі №815/340/18 за позовом Громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 20.12.2017 № 292097, зобов`язання поновити дію посвідки на постійне проживання, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2018,

Матеріали справи містять посвідку на постійне проживання на території України НОМЕР_2 від 21.07.2018 (а.с.16) ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС в Одеській області із заявою-анкетою №205050414 від 26.03.2026 (а.с.25-26) про видачу посвідки на постійне проживання з підстави “Непридатність посвідки на постійне проживання для подальшого використання”.

Головне управління ДМС в Одеській області прийняло рішення №510323000275780 від 06.04.2026 (а.с.28) про відмову в оформленні (видачі) ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС в Одеській області із заявою від 15.04.2026 (а.с.41), у якій просив роз`яснити причини відмови в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання.

Головне управління ДМС в Одеській області на адресу ОСОБА_1 скерувало лист від 17.04.2026 №Ф-280/6/5101-26/5100.19.1/327-26 (а.с.29), у якому зазначило, що заявнику було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321. Роз`яснено право повторного звернення в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання.

Вважаючи спірне рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні визначено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі- Закон № 3773-VI), який встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до ст.1 Закону № 3773-VI іноземцями визнаються іноземні громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особа без громадянства - особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.

Статтею 4 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Згідно ст.1 Закону України «Про імміграцію» № 2491-III від 07.06.2001, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 унормовано порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (далі Порядок №321).

Відповідно п.1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно п.7 Порядку №321 обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Відповідно до п.9 Порядку оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства Поліграфічний комбінат Україна по виготовленню цінних паперів.

Відповідно до п.16 Порядку №321, документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

Згідно із п.18 Порядку №321, у разі виникнення обставин (подій), у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій).

За приписами п.21 Порядку №321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства, зокрема для обміну посвідки, перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32-34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

Відповідно до п.22 Порядку №321 у разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування.

Порядок подання документів для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням, обміну посвідки та їх розгляд визначено у пунктах 40-46 Порядку №321.

При цьому, пунктом 40 Порядку №321 передбачено, для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, крім випадків, установлених абзацом восьмим цього пункту; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 нього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають 5ути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

Іноземець або особа без громадянства під час подання документів пред`являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-6 цього пункту.

Згідно п.43 Порядку рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні не пізніше ніж протягом десятого робочого дня з дня прийняття документів.

Пунктом 44 Порядку № 321 унормовано, що якщо втрачена або викрадена посвідка чи посвідка, що підлягає обміну, була видана територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, до якого подано заяву-анкету про оформлення, обмін посвідки, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС порівнює дані іноземця або особи без громадянства та їх фотозображення з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та даними відомчої інформаційної системи ДМС і сканує її із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС,

Відповідно до п.45 Порядку №321, перевірка за запитом проводиться протягом трьох робочих днів після його надходження. Під час перевірки відомості, зазначені в запиті, та фотозображення порівнюються з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та фотозображенням, що міститься в ній. У графі «Службові відмітки» заяви-анкети про оформлення посвідки проставляється відмітка про дату надходження запиту та зазначаються найменування територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який здійснює оформлення у зв`язку із втратою або викраденням, обмін посвідки, і підстави обміну.

За результатами перевірки надається відповідь територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС, який надіслав запит, а заява-анкета про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, сканується до відомчої інформаційної системи ДМС.

Пунктом 46 Порядку № 321 зазначено, що після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС або уповноважена ним посадова особа приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.

У пункті 73 Порядку №321 зазначено, що у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку.

За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС.

На підставі висновку посвідки, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС.

Як вбачається з матеріалів особової справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про обмін посвідки на постійне проживання на підставі її непридатності для подальшого використання (а.с.25-26).

Однак, спірним рішенням, на підставі пп.3 п.62 Порядку №321, відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання з підстав того, що дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію (а.с.28).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції слушно зважив на те, що зміст оскаржуваного рішення не містить мотивування, достатнього для виконання вимог пунктів 2, 5 частини другої статті 72 Закону України “Про адміністративну процедуру”.

Слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 72 Закону України “Про адміністративну процедуру” адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті).

Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

Зокрема, у мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 2) фактичні обставини справи; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин. ( п.2,5 , ч.2 ст. 72 вказаного Закону ).

В аспекті наведеного вище колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 11.09.2023 у справі № 420/14943/21 визначив критерії обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень: логічність та структурованість викладення мотивів; пов`язаність наведених мотивів з конкретними нормами права; наявність правової оцінки фактичних обставин справи та поданих документів; відповідність висновків фактичним обставинам справи; відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

Стаття 8 Закону України “Про адміністративну процедуру”, який підлягає до застосування в цих правовідносинах, визначає, що адміністративний акт, яким за своєю правовою природою є оскаржуване рішення, має відповідати принципу обґрунтованості, суть якого полягає в тому, що обґрунтування адміністративного акта дозволяє особі зрозуміти, чому адміністративний акт є саме таким, а також допомагає вирішити питання про те, чи варто використати засоби правового захисту.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення цим вимогам не відповідає.

Суд погоджується із загальним підходом, що формальні порушення процедури, які не вплинули і не могли вплинути на зміст рішення, не завжди є достатньою підставою для скасування індивідуального акта.

Суд виходить з того, що зазначені порушення не є суто формальними.

Неналежне мотивування є дефектом змісту адміністративного акта та підпадає під пункт 2 частини другої статті 87 Закону України “Про адміністративну процедуру”.

Юридична невизначеність, а також відсутність у рішенні достатніх мотивів для оцінки дотримання належного балансу між публічним і приватним інтересами свідчать про невідповідність акта принципам адміністративної процедури в розумінні пункту 4 частини другої статті 87 Закону України “Про адміністративну процедуру”.

Колегія суддів також зазначає, що оскаржуване рішення не містить посилань, які саме відомості не були підтверджені даними з баз даних Реєстру, картотек, і навіть у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі відповідач взагалі не обґрунтував наявність обставини, що стали причиною відмови.

Тобто, оскаржуване рішення не відповідає принципу правової визначеності.

Принцип правової визначеності означає, що «обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.

Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки» (абзац 3 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 року №17-рп/2010).

Також необхідно зазначити, що відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Отже, фактично відповідач, при наявності у позивача чинного дозволу на імміграцію, не видав позивачу посвідки на постійне проживання у зв`язку із її непридатністю для подальшого використання без наявності підстав для відмови у такому оформленні (видачі) посвідки, які передбачені Порядком №321.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 16.05.2018 року у справі №802/864/16-а.

За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції, що оскаржуване рішення не відповідає: критерію обґрунтованості, встановленому пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України; вимогам пунктів 25 частини другої статті 72 Закону України “Про адміністративну процедуру”; принципам юридичної визначеності; пунктам 2 і 4 частини другої статті 87 Закону України “Про адміністративну процедуру”, а відтак є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Вимогами ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.73 КАС України).

Водночас, всупереч покладеного на відповідача обов`язку, останній не підтвердив належними та допустимими доказами наявності підстав для відмови в обміні посвідки позивача.

У той же час, приймаючи спірне рішення, ГУ ДМС в Одеській області не враховано й те, що на підставі посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту та дискреційних повноважень відповідача, колегія суддів зазначає про таке.

Частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

В межах цієї справи та спірних правовідносин, з огляду на предмет правового регулювання для відповідача, як суб`єкта владних повноважень існувало лише два варіанти встановлених законодавством дій, як то прийняти рішення про видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні позивачу або відмови у такій видачі.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідача відсутні жодні зауваження щодо змісту та форми долучених позивачем документів до заяви-анкети про обмін посвідки.

Окрім того, матеріалам справи підтверджено, що міграційною службою була проведена перевірка щодо перетинання кордону позивачем, сформовано витяг з Єдиного реєстру боржників щодо позивача, відповідно до якого останній не обліковується у даному реєстрі, зроблено запит то апарату Ради національної безпеки та оборони України з якого вбачається , що позивач не є підсанкційним суб`єктом.

До того ж, відповідач не з`явився до суду апеляційної інстанції та не надав жодних письмових пояснень з цього приводу , що свідчить про пасивну поведінку суб`єкта владних повноважень та не дотримання ч.2 ст. 77 КАС України.

В той же час, колегія суддів зазначає, що посвідка про заміну якої звернувся позивач не змінює його правовий статус.

Проте, відповідач, при наявності у позивача чинного дозволу на імміграцію, не видав останньому посвідку на постійне проживання у зв`язку із її непридатністю для подальшого використання без наявності обґрунтованих та вмотивованих підстав для відмови у такому оформленні (видачі) посвідки, які передбачені Порядком № 321

Тому мотив суду першої інстанції про неможливість зобов`язати відповідача вчинити такі дії з огляду на їх дискреційний характер є помилковим.

Оцінюючи підхід суду першої інстанції до вирішення спору, колегія суддів враховує практику ЄСПЛ щодо неприпустимості надмірного формалізму. У рішенні у справі «Церква "Слово життя" християн євангельської віри у Вірменії та Симонян проти Вірменії» (Word of Life Church of Christians of Evangelical Faith in Armenia and Simonyan v. Armenia, заява № 30817/13, пункт 36) ЄСПЛ зазначив, що надмірно суворе застосування процедурних правил може перешкодити практичному та ефективному доступу до суду.

У справі, що розглядається, наслідки невмотивованої відмови у обміні діючої посвідки на постійне проживання не можуть бути покладені позивача як підстава для відмови йому в судовому захисті.

У такому разі застосування процедурних вимог не повинно призводити до ситуації, за якої питання, здатне впливати на реалізацію прав позивача, фактично залишається без розгляду по суті внаслідок недоліків організації діяльності суб`єкта владних повноважень. Такий підхід не відповідав би завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Ці ж правові висновки містяться у постанові Верховного суду від 15.09.2026 по справі № 420/21964/23.

Беручи до уваги встановлення неправомірності рішення відповідача у даній справі, які вчинено саме у зв`язку зі зверненням позивача із заявою про обмін посвідки на постійне проживання суд, враховуючи всі обставини справи у їх сукупності, дійшов до висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах буде саме зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити оформити (видати) нову посвідку на постійне проживання з безконтактним електронним носієм громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Обраний судом апеляційної інстанції спосіб захисту є ефективним та відповідає пункту 4 частини другої статті 245 КАС України.

Такий підхід відповідає також стандарту практичного та ефективного судового захисту. У рішенні у справі «Касандяк проти України» (Kasandyak v. Ukraine, заява № 66128/16) ЄСПЛ наголосив, що коли орган державної влади несе відповідальність за завдану шкоду, позитивний обов`язок держави сприяти встановленню правильного відповідача набуває ще більшого значення (пункт 17). Врахувавши, що заявнику могло бути не зовсім зрозуміло, кого саме належало вказати відповідачем, і що він діяв відповідно до вказівок національного суду, ЄСПЛ визнав рішення про відмову в задоволенні його позову надмірно формальними та такими, що фактично позбавили заявника практичного та ефективного доступу до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункти 20, 21).

Щодо позовної вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати в установлений судом термін звіт про виконання судового рішення, колегія суддів зазначає, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалось, а тому відповідно до частини 1 статті 308 КАС України апеляційний суд не дає правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Надаючи оцінку апеляційній скарзі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області колегія суддів зазначає, що вони відтворюють зміст відзиву до позову та не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували відсутність мотивів оскаржуваного рішення про відмову у видачі посвідки.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, а тому, керуючись пунктом 4 частини 1 статті 317 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, в частині зобов`язання Головного управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути питання про оформлення (видачу) Громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання – скасувати, ухвалити в цій частині нову постанову, якою зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити (видати) нову посвідку на постійне проживання з безконтактним електронним носієм громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року по справі № 420/14700/26 – залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 3, 6 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1597,44 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 22.07.2026 (а.с.107).

Враховуючи, що задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору 1597,44 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 308, 309, 315,317, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року по справі № 420/14700/26 в частині зобов`язання Головного управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути питання про оформлення (видачу) Громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання – скасувати, ухвалити в цій частині нову постанову, якою зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити (видати) нову посвідку на постійне проживання з безконтактним електронним носієм громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року по справі № 420/14700/26 – залишити без змін.

Стягнути з Головного управління ДМС України в Одеській області (вул. Преображенська, 44,м. Одеса, 65045, ЄДРПОУ 37811384) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1 597 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто сім ) гривень 44 копійки.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Дата складення та підписання повного судового рішення – 18 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк