Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №420/11142/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11142/26

Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Терлецького Д.С., суддів Вербицької Н.В., Димерлія О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух і обставини справи

17.04.2026р. ОСОБА_1 (далі – позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення з 15.12.2022 р. по 12.05.2023 р., виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 15.12.2022 р. по 12.05.2023 р. грошове забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 р., на 01.01.2023 р., та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 12, 13 14 до Постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017р. №704, та здійснити виплату різниці, з урахуванням виплачених сум.

На обґрунтування позову вказано, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансуванні військової частини НОМЕР_1 . Проте військова частина НОМЕР_1 у 2022-2023рр. протиправно не здійснювала нарахування та виплату усіх належних видів грошового забезпечення у повному обсязі, оскільки застосовувала як обрахункову величину розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 р. (1 762 грн).

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 20.04.2026р. поновив позивачу строк звернення до суду та відкрив провадження у справі. Також суд залучив до участі у справі в якості другого відповідача військову частину НОМЕР_2 .

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на позовну заяву, у якому заперечувала проти задоволення позову і зазначила, що грошове забезпечення позивача обраховувалось на підставі чинного на час виплати законодавства та підстави для перерахунку грошового забезпечення відсутні. Також відповідач наголосив на пропуску позивачем строку звернення до суду.

Одеський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково рішенням від 04.06.2026р.

Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 15.12.2022р. по 12.05.2023рр., виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 15.12.2022 по 12.05.2023рр. грошове забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022р., на 01.01.2023 р., та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 12, 13 14 до Постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017р. №704, та здійснити виплату різниці, з урахуванням виплачених сум.

Не погодившись з прийнятим рішенням у частині задоволених позовних вимог, військова частина НОМЕР_1 (далі – скаржник) подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповноту встановлених обставин у справі, просить скасувати оскаржуване судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

П`ятий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження ухвалами від 23.06.2026р.

П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 31.08.2026р. запропонував ОСОБА_1 надати до суду апеляційної інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій навести обґрунтування та докази на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом. Витребував у військової частини НОМЕР_1 докази ознайомлення ОСОБА_1 з розміром посадового окладу та окладу за військове звання.

Обставини справи

ОСОБА_1 проходив військову службу з 15.12.2022р. по 28.03.2025р. у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .

Представник позивача подав адвокатський запит від 20.02.2026р. про надання інформації про грошове забезпечення позивача (а.с. 10).

Військова частина НОМЕР_1 листом за №1655/2942 від 26.02.2026р. повідомила, що з 15.12.2022р. по 12.05.2023р. грошове забезпечення позивачу нараховувалось відповідно до вимог чинного законодавства, при визначені розміру складових грошового забезпечення позивача застосований розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01.01.2018р. у сумі 1762,00 грн (а.с.13).

Вважаючи протиправними дії відповідача, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Оцінка суду першої інстанції

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов таких висновків.

Військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення за спірний період з 15.12.2022 р. по 12.05.2023р. без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет України на рік станом на 01 січня календарного року, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Водночас Кабінет Міністрів України постановою від 12.05.2023р. №481, яка набрала чинності з 20.05.2023р., абзац перший пункту 4 постанови №704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, починаючи з 20.05.2023р. розрахунковою величиною розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб є 1762 грн.

Доводи апеляційної скарги

На обґрунтування апеляційної скарги вказано, що військова частина НОМЕР_1 правомірно здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 15.12.2022 р. по 12.05.2023р., а також за вказаний період грошової допомоги на оздоровлення, премії, які були розраховані з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2018р.

Також скаржник твердить, що позивач звільнений з військової служби 28.03.2025р., отримав витяг з наказу про виключення із списків особового складу військової частини (дата видачі 06.04.2025р.), а до суду за захистом своїх прав звернувся до суду у квітні 2026р., тобто поза межами строку, визначеного ст. 233 КЗпП України.

Позиція позивача у справі на заявлену апеляційну скаргу

Позивач, належно повідомлений про апеляційний розгляд справи, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції

За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків.

Щодо доводів скаржника з приводу порушення позивачем строку звернення до суду

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, згідно з наведеними нормативними приписами передбачена можливість встановлення в КАС України та інших законах спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 КАС України.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Проте у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що врегульовували б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати в разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022р. №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, початковою точку відліку є дата коли особа дізналась або повинна був дізнатися про порушення свого права, зокрема після одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Суд у складі колегії суддів, з метою встановлення моменту, коли позивач дізнався чи повинен був дізнатись про порушення свого права на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, ухвалою від 31.08.2026 р. запропонував ОСОБА_1 надати до суду апеляційної інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій навести обґрунтування та докази на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом. Витребував у військової частини НОМЕР_1 докази ознайомлення ОСОБА_1 з розміром посадового окладу та окладу за військове звання.

ОСОБА_1 , який отримав ухвалу суду від 08.09.2026 р., правом на подання пояснень не скористався.

На виконання вимог ухвали, 02.09.2026р. військова частина НОМЕР_1 надала письмові пояснення, відповідно до яких вказує, що у неї відсутнє документальне підтвердження дати ознайомлення позивача з розміром грошового забезпечення під час звільнення зі служби. Відсутність підтвердження видачі атестату під підпис, пояснює тим що позивач був звільнений з військової частини НОМЕР_2 , яка станом на день звільнення, була окремою військовою частиною і перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , дислокувалась на значній відстані від військової частин НОМЕР_1 . У зв`язку з цим грошовий атестат направлявся позивачу поштою, через військову частині НОМЕР_2 , яка в теперішній час ліквідована та відомості про поштові відправлення до військової частини НОМЕР_1 не передавались.

За результатами аналізу пояснень та з урахуванням чинного правового регулювання суд у складі колегії суддів вважає, що військова частина НОМЕР_1 , на яку згідно із частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, у встановлений судом строк не надала доказів того, що позивач дізнався про порушення своїх прав раніше, ніж одержав відповідь на адвокатський запит, надану листом №1655/2942 від 26.02.2026.

З огляду на це суд у складі колегії суддів не вбачає належних підстав, аби погодитися із доводами скаржника про порушення позивачем строку звернення до суду, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України.

Щодо суті спірних правовідносин

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає та встановлює Закон України від 20.12.1991р. №2011 XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (абзац перший пункту 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абзац перший пункту 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий пункту 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

01.03.2018 р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704 (далі – Постанова № 704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначали шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з-поміж осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу затверджено згідно з додатком 1 до Постанови № 704.

Схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу затверджено згідно з додатком 14 до Постанови № 704.

У примітці 1 додатка 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначають шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Якщо посадовий оклад визначено в гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидають, а від 5 і вище – заокруглюють до десяти гривень.

У примітці додатка 14 до Постанови № 704 зазначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначають шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Якщо розмір окладу визначено в гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидають, а від 5 і вище – заокруглюють до десяти гривень.

21.02.2018 р. до пункту 4 Постанови № 704 були внесені зміни, він викладений в редакції постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103, яка набрала чинності 24.02.2018р. (далі – Постанова № 103), а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Водночас зміни до додатків 1, 12, 13 і 14, затверджених постановою № 704, не внесли. Так, не змінився текст примітки додатків 1, 14 до Постанови №704 і виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови № 103.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 р. №1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704» примітку додатка 1 до постанови № 704 викладено в новій редакції, а саме: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище – заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладено також примітку додатка 14 до Постанови № 704.

Проте постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови №103, яким внесені зміни до пункту 4 Постанови №704, було визнано протиправним та скасовано.

Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, із 29.01.2020р. – дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 – пункт 4 постанови №704 підлягає застосуванню у редакції, чинній до внесення змін згідно з Постановою №103.

Суд у складі колегії суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд дійшов правового висновку в подібних правовідносинах щодо застосування пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі № 826/6453/18, який викладено, серед іншого, у постановах від 02.08.2022р. у справі № 440/6017/21, від 19.10.2022р. у справі №400/6214/21, від 27.02.2023р. у справі № 640/11131/21, від 05.06.2024р. у справі №420/18318/23, у постанові від 14.11.2024р. у справі № 580/3452/22 тощо.

Водночас згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.11.2024 р. у справі № 580/3452/22, текст примітки додатка 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже зосереджується головним чином на тексті пункту 4 Постанови №704, а надто на розмірі розрахункової величини – прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

Суд у складі колегії суддів зазначає, що прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022р. прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня – 2481 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023р. прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня – 2684 грн.

Отже, внаслідок зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшився розмір грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум.

Як встановив суд першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами, протягом періоду часу з 15.12.2022 р. по 12.05.2023 р. військова частина НОМЕР_2 нараховувала, а військова частина НОМЕР_1 виплачувала позивачу грошове забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., а також суми в розмірі 1 762 грн, що дорівнює прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 р.

З огляду на це суд у складі колегії суддів доходить висновку, за яким у зв`язку з зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зумовлене цим зростання грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум, наявні підстави на перерахунку позивачу грошового забезпечення за період з 15.12.2022 р. по 12.05.2023 р.

Щодо перерахунку інших складових грошового забезпечення позивача а спірний період, колегія суддів враховує, що відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за №745/32197, такі розраховуються із місячного грошового забезпечення військовослужбовця. Отже, у зв`язку із перерахунком місячного грошового забезпечення, також потрібно перерахувати виплати, які обраховуються з урахуванням цієї величини, зокрема, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, які були нараховані та виплачені у спірний період.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені в апеляційній скарзі доводи та міркування не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Здійснивши в межах, визначених статтею 308 КАС України, апеляційний перегляд цієї справи, суд у складі колегії суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні фактичних обставин, норм матеріального й процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду та відповідно до статті 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.

З огляду на те, що суд першої інстанції правомірно відніс справу до категорії незначної складності й розглядав її за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 – відмовити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.06.2026р. у справі № 420/11142/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, які передбачені в пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Д.С.Терлецький

Суддя: Н.В.Вербицька

Суддя: О.О.Димерлій