Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №160/5162/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/5162/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач), суддів: Лукманової О.М., Дурасової Ю.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року (суддя Неклеса О.М.) в адміністративній справі №160/5162/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене повідомленням №11/792 від 10.02.2026 р., про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на підставі ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати та оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” у зв`язку з утриманням повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що він перебуває в шлюбі з ОСОБА_2 та утримує її повнолітню дитину від першого шлюбу, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є особою з інвалідністю ІІ групи (довічно), у зв`язку з чим позивач 09.02.2026 р. особисто подав через Центр надання адміністративних послуг заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (з додатками). Проте, ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомленням №11/792 від 10.02.2026 р. відмовив позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з недолученням до заяви свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного. ОСОБА_1 зауважив, що відповідачем залишено поза увагою те, що рідний батько ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , а ОСОБА_2 (дружина позивача) не може утримувати свого сина, оскільки рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області по справі №2-о-23/06 від 17.05.2006 р. вона була призначена опікуном над недієздатною донькою, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка є особою з інвалідністю ІІІ групи (безстроково). Відповідно до акту про фактичне місце проживання від 19.01.2026 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2020 року й по теперішній час проживають однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи вищенаведене, у ОСОБА_1 , як у вітчима, виникає обов`язок спільно з дружиною дбати про матеріальне забезпечення сім`ї, а в силу відсутності у пасинка батька – утримувати його. Окрім того, позивач зауважив, що ІНФОРМАЦІЯ_4 вже надавалась ОСОБА_1 надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” у зв`язку з перебуванням на утриманні повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю ІІ групи на строк до 03.02.2026 р., про що свідчить довідка ІНФОРМАЦІЯ_7 №10784 від 05.11.2025 р.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив скасувати рішення суду та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована аналогічними доводами що і адміністративний позов.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ) ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 29.06.2012 р.

ОСОБА_1 стверджує, що він утримує повнолітню дитину його дружини від першого шлюбу, а саме: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 02.07.1980 р.), який є особою з інвалідністю ІІ групи (довічно), про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_4 від 14.08.2013 р.

В листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400 010215-8/237592 від 24.12.2025 р. зазначено, що ОСОБА_3 станом на 24.12.2025 р. перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як отримувач державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, і особам з інвалідністю з дитинства з 05.05.2010 р. довічно.

09.02.2026 р. позивачем подано через Центр надання адміністративних послуг заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Факт подачі зазначеної вище заяви підтверджується доданими разом із позовною заявою копіями опису вхідного пакету документів за №20260209-486174 та за №43593-2026.

Згідно з переліками описів вхідного пакету документів за №20260209-486174 та за №43593-2026 до заяви ОСОБА_1 було долучено наступні документи:

1. свідоцтво про народження дитини;

2. пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги;

3. облікову картку платника податків (РНОКПП) або паспорт дитини (за умови відмови від РНОКПП);

4. акт про фактичне місце проживання;

5. довідку ГУ Пенсійного фонду України;

6. копію рішення та ухвали Криворізького районного суду Дніпропетровської області;

7. документи ДРАЦС (свідоцтва про шлюб та розірвання шлюбу);

8. паспорт ОСОБА_3 ;

9. свідоцтво про смерть ОСОБА_9 – батька особи з інвалідністю.

ІНФОРМАЦІЯ_4 складено та направлено позивачу повідомлення (лист №11/792 від 10.02.2026 р.), в якому відповідач зазначив, що за результатами розгляду вищезазначеної заяви протоколом від 10.02.2026 р. №90 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, й повідомлено, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.

В якості причини відмову у наданні позивачу відстрочки відповідачем зазначено, що до заяви позивача не долучено свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

Разом з тим, ОСОБА_1 вважає, що відповідачем протиправно залишено поза увагою те, що рідний батько ОСОБА_3 ( ОСОБА_9 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 було долучено до заяви позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації), а також не взято до уваги те, що ОСОБА_2 не може утримувати свого сина, ОСОБА_3 , оскільки рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області по справі №2-о-23/06 від 17.05.2006 р. її призначили опікуном над недієздатною донькою, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка є особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково, про що свідчить витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №152/25/1105/В від 10.04.2025 р.

Відповідно до акту про фактичне місце проживання від 19.01.2026 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2020 року й по теперішній час проживають однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважаючи, що вищезазначені документи не були належним чином оцінені комісією та не були взяті до уваги при прийнятті рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XIІ, частиною 1 статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає:

підготовку громадян до військової служби;

приписку до призовних дільниць;

прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;

проходження військової служби;

виконання військового обов`язку в запасі;

проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами ч. 7 ст. 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

З 24.02.2022 відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII, застосовується судом у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який також визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Частиною 5 ст. 22 Закону №3543-ХІІ встановлено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Водночас, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так п. 3 ч. 1 Закону №3543-ХІІ (в редакції до 18.05.2024) було передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що з 18.05.2024 змінено порядок отримання відстрочки від військової служби, адже були внесені зміни до ст. 23 Закону №3543-XII.

Зокрема пункт 3 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ викладено у наступній редакції: «право на відстрочку мають жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці».

Також з 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (Порядок №560), який визначає алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки.

Так, у пунктах 56, 57, 58 Порядку №560 зазначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-XII.

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Додаток 5 до Порядку №560 містить перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону №3543-XII у залежності від категорії осіб, які мають право на відстрочку.

Так, документами, що підтверджують право на відстрочку на підставі пункту 3 ч.1 вказаного Закону №3543-ХІІ є:

- свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного;

- один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів (п. 60 Порядку №560)

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Згідно із частиною 1 статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною 1 статті 260 Сімейного кодексу України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Статтею 268 Сімейного кодексу Україна встановлено, що мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

У постанові від 04.10.2024 р. у справі №160/17962/23 Верховний Суд у схожих правовідносинах зазначив, що та обставина, що між батьками неповнолітньої дитини розірвано шлюб не звільняє біологічного батька від виконання обов`язку по вихованню своєї дитини та не зменшує обсяг його прав та обов`язків. Оскільки приписами Сімейного кодексу України обов`язок по вихованню дитини покладено на її батька, а відповідно до частини першої статті 260 Сімейного кодексу України вітчим реалізовує таке право на добровільних засадах, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що на вітчима розповсюджуються положення частини першої статті 23 Закону №2232-ХІІ.

Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як "батько", "мати", "дитина", "вітчим", "пасинок", "усиновлений", "усиновитель". Передусім, це пов`язано із різним обсягом прав та обов`язків названих суб`єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.

При цьому, зі змісту частини 1 статті 268 Сімейного кодексу України слідує, що вітчим вважається таким, що зобов`язаний утримувати пасинка (падчерку) за сукупності таких умов: пасинок (падчерка) проживає разом із вітчимом; пасинок (падчерка) немає родичів першої та другої лінії кровного споріднення або ж ці особи не можуть надавати пасинку (падчерці) утримання; вітчим має можливість надавати матеріальну допомогу. Такий перелік є виключним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Матеріали та фактичні обставини справи свідчать, що на момент укладання шлюбу між позивачем та його дружиною ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_10 її син – ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 ) вже був повнолітнім, а відтак позивач не може вважатися вітчимом останнього в розумінні Сімейного кодексу України.

При цьому, доказів набуття позивачем статусу піклувальника щодо ОСОБА_3 до суду не надано й надання таких доказів разом з заявою про надання відстрочки від призову до ІНФОРМАЦІЯ_12 жодними доказами не підтверджено.

З матеріалів справи слідує, що на підтвердження підстав для отримання відстрочки згідно п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ позивач разом з заявою надав відповідачу наступні документи: свідоцтво про народження дитини; пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги; облікову картку платника податків (РНОКПП) або паспорт дитини (за умови відмови від РНОКПП); акт про фактичне місце проживання; довідку ГУ Пенсійного фонду України; копію рішення та ухвали Криворізького районного суду Дніпропетровської області; документи ДРАЦС (свідоцтва про шлюб та розірвання шлюбу); паспорт ОСОБА_3 ; свідоцтво про смерть ОСОБА_9 – батька особи з інвалідністю.

Водночас, підставою для відмови у наданні відстрочки стало не надання позивачем свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

Як вже було зазначено раніше, положення Постанови №560 уточнюють, які документи мають бути подані військовозобов`язаним для реалізації права на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII й такі докази мають підтверджувати, зокрема, факт народження дитини, її вік, визначений вид захворювання, підтвердження родинних чи піклувальних стосунків саме військовозобов`язаного. Тобто доказів перебування в сім`ї з жінкою, яка має таку дитину, та проживання з нею не достатньо.

Натомість, докази родинних стосунків (в т.ч. усиновлення, опіки чи піклування) ОСОБА_1 щодо ОСОБА_3 , вказаних у Порядку №560, позивач не надав.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права у зв`язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова

суддя Ю. В. Дурасова