Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №520/29710/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 р. Справа № 520/29710/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 28.01.26 у справі № 520/29710/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної гвардії України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної гвардії України (надалі також – відповідач, ГУ НГУ), в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця;

- зобов`язати Головне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити Позивачу одноразову грошову допомогу у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наводить обставини справи та вказує, що суд першої інстанції, посилаючись на те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, не запропонував позивачу здійснити заміну неналежного відповідача на належного, не залучив до участі у справі другого відповідача

За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У додаткових поясненнях у справі відповідач з висновками суду першої інстанції погодився, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Від позивача також надійшли додаткові пояснення у справі, за змістом яких позивач звертає увагу, що суд першої інстанції обмежив оцінку доказів лише обставиною належності відповідача, проте не дав оцінку аргументам позивача по суті спірних правовідносин. Просить урахувати, що відповідачем не надано доказів здійснення відповідної виплати.

Згідно з пунктом третім частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії від 24.04.2019 позивачу встановлено 25 % втрати професійної працездатності з 21.02.2019 у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби.

19.09.2025 представник позивача, адвокат Семенов Єгор Сергійович, звернувся із заявою до Головного управління НГУ про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцю.

Листом Головне управління НГУ від 10.10.2025 за № 27/13/3-С-8106 повідомило представника позивача, що відповідно до пункту 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

19.09.2025 представник позивача, адвокат Семенов Єгор Сергійович, звернувся із заявою до Головного управління НГУ про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцю.

Листом Головне управління НГУ від 10.10.2025 № 27/13/3-С-8106 повідомило представника позивача про порядок звернення із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, а саме, що заява про виплату одноразової грошової допомоги подається особою, яка набула втрату працездатності безпосередньо до військової частини в якій особа проходила військову службу.

Крім того, відповідно до протоколу засідання комісії Головного управління Національної гвардії України щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01 січня 2014 року від 20.08.2019 за № 306/975, прийнято рішення щодо виплати ОСОБА_1 25% від 50 кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 24012,50 грн за захворювання пов`язане з проходженням строкової військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням, позивач звернувся до суду із позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено належними доказами порушення його прав відповідачем у спірних правовідносинах.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон №2232-XII), «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон №2011-XII) та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Пунктом 1 статті 16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підпунктом 4 пункту 2 статті 16 цього Закону встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підпунктом "б" пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент звернення позивача за призначенням допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності) визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності І групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб встановлення військовослужбовцю Інвалідності IIІ групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

За правилами статті 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Пунктом дев`ятим статті 16-3 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог цієї статті Закону Кабінет Міністрів України Постановою від 25.12.2013 за № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» затвердив Порядок № 975.

Пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Аналіз зазначених норм права діє підстави для висновку, що законодавець делегував Уряду повноваження визначати порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16-2 Закону № 2011-XII.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів) (п. 12 Порядку № 975).

Згідно з п. 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку.

Відповідно до п. 15 Порядку № 975 розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

За матеріалами справи позивач проходив військову службу та звільнений наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Отже, уповноваженим органом, керівник якого відповідно до п. 13 Порядку № 975 (в редакції, яка діяла на момент звернення позивача із заявою) зобов`язаний подати у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, є Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, а не Головне управління Національної гвардії України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національну гвардію України" від 13.03.2014 за № 876 (далі – Закон № 876) Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Безпосереднє військове керівництво Національної гвардії України здійснює командувач Національної гвардії України, який одночасно є начальником головного органу військового управління Національної гвардії України (частина 1 ст. 7 Закону № 876).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону № 876 до складу Національної гвардії України входять:

1) головний орган військового управління Національної гвардії України;

2) оперативно-територіальні об`єднання Національної гвардії України;

3) з`єднання, військові частини, вищі навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, заклади охорони здоров`я та установи, що не входять до складу оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України.

Організаційно Національна гвардія України складається з органів військового управління (головного органу військового управління Національної гвардії України та органів військового управління оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України), з`єднань, військових частин (підрозділів), вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров`я та установ.

За приписами Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України від 28.03.2014 за № 346/2014 (далі - Положення), головним органом військового управління Національної гвардії України (далі - головний орган військового управління НГУ) є Головне управління Національної гвардії України.

Начальником головного органу військового управління НГУ є командувач Національної гвардії України.

Забезпечення безпосереднього військового керівництва територіальними управліннями НГУ, з`єднаннями, військовими частинами (підрозділами), вищими військовими навчальними закладами, навчальними військовими частинами (центрами), базами, закладами охорони здоров`я та установами, що не входять до складу оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України, здійснення заходів щодо забезпечення відповідно до закону соціального і правового захисту особового складу Національної гвардії України і членів їх сімей є одними із основних завдань головного органу військового управління НГУ, визначених Положенням.

Оскільки Головне управління НГУ не відмовляло в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , а надало роз`яснення стосовно порядку звернення та строків звернення з заявою про призначення одноразової грошової допомоги у разі встановлення ступеня втрати працездатності, а позивач до уповноваженого органу, а саме до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності не звертався, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності Головного управління Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця.

Разом з цим, погоджуючись з наведеними висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що за приписами статті 48 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Разом з цим обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.

З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Водночас, колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним, залучення співвідповідача. Заміна відповідача, залучення співвідповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Проте суд першої інстанції наведених вимог процесуального закону не дотримався та, вирішуючи спір, не з`ясував хто є належним відповідачем у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.

У цьому випадку, встановивши, що належним відповідачем у справі є Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, суд першої інстанції повинен був за правилами статті 48 КАС України залучити до участі у справі співвідповідача – Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Водночас колегія суддів зауважує, що з аналізу статті 48 КАС України слідує, що залучення до участі у справі співвідповідача належить до повноважень суду першої інстанції, оскільки внаслідок залучення співвідповідача справа має розглядатися спочатку.

Такий висновок узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 29.06.2021 у справі №460/2903/20, від 14.12.2020 у справі №826/17787/14, від 09.07.2020 у справі №2040/5355/18, від 26.08.2020 у справі №500/2972/17, від 23.06.2020 у справі №540/2269/18 та від 30.09.2019 у справі №140/72/19.

Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача, має процесуальні права та процесуальні обов`язки, визначені КАС України. Залучення ж такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавляє залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.

В силу наведених вище приписів процесуального законодавства суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданих йому КАС України процесуальних повноважень виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та залучити до участі у справі співвідповідача. Так само в силу приписів статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями направляти справу на новий розгляд, у разі виявлення порушень норм процесуального права, які є безумовною підставою до скасування судового рішення.

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі у справі співвідповідача – Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України, як і позбавлений можливості направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, колегія суддів уважає, що у цьому випадку слід відмовити позивачу у задоволенні позову з підстав пред`явлення його до неналежного органу.

Одночасно слід указати, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, ураховуючи неможливість його залучення на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте вже до належного відповідача, із заявою про поновлення строку на звернення до суду у разі необхідності.

За приписами ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, передбачених частинами 3, 4 ст. 48 КАС України з урахуванням приписів ст. 317 КАС України, є підставою для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 48, 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 у справі № 520/29710/25 скасувати.

Прийняти постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц