Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №480/3251/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 р. Справа № 480/3251/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.06.2026 року (ухвалене суддею Гелета С.М.) в справі № 480/3251/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просив: визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправними щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги згідно ст. 55 п. “е”-“ж” Закону України “Про пенсійне забезпечення” у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення особам, які на момент досягнення пенсійного віку працювали в закладах та установах державної або комунальної власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років і мають страховий стаж на таких посадах (чоловікам 35 років), а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію; скасувати рішення №18415001460 від 29.11.2024 р. Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги згідно ст. 55 п. “е”-“ж” Закону України “Про пенсійне забезпечення” у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до спеціального педагогічного стажу період перебування ОСОБА_1 на військовій службі з 01.01.2024 р. по 31.08.2024 р. та стаж з 15.08.1989 р. по 14.09.1989 р.; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги згідно ст. 55 п. “е”-“ж” Закону України “Про пенсійне забезпечення” у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення з урахуванням висновків суду; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 згідно ст. 55 п. “е”-“ж” Закону України “Про пенсійне забезпечення” у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення особам, які на момент досягнення пенсійного віку працювали в закладах та установах державної або комунальної власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років і мають страховий стаж на таких посадах (чоловікам 35 років), а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.06.2026 р. частково задоволено позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.11.2024 р. та від 13.12.2024 р. за №184150014460 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального (педагогічного) стажу, який дає право на одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, періоди роботи з 15.08.1989 р. до 14.09.1989 р. (включно) та з 01.01.2024 р. до 31.08.2024 р. (включно) та нарахувати одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”; у задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.06.2026 р. прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач зазначає, що право на одноразову допомогу у розмірі десяти пенсій виникає за наявності страхового стажу не менше 35 років. Страховий стаж позивача становить 34 роки 11 місяців 19 днів, що є недостатнім. Крім того, відсутні підстави для зарахування спірних періодів роботи до спеціального стажу у зв`язку з не нарахуванням заробітної плати. Відповідач вважає, що прийняті ним рішення № 18415001460 від 29.11.2024 р. та від 03.12.2024 р. про відмову в призначенні одноразової виплати у розмірі десяти пенсій відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону № 1788 у зв`язку з відсутністю необхідного стажу, який дає право на таку виплату у 35 років, є законними та обгрунтованими, що помилково не було враховано судом першої інстанції.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що позивачу з 01.09.2024 р. призначено пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, що підтверджується рішенням №184150014460 від 04.10.2024 р.

22.11.2024 р. позивач звернувся до ГУ ПФУ в Сумській області про призначення одноразової грошової допомоги у розмір десять пенсій, оскільки займає освітню посаду - вчитель.

Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.12.2024 р. №18415001460 позивачу відмовлено, у одноразовій виплаті у розмірі 10 пенсій відповідно до пунктів “е”-”ж” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, у зв`язку з відсутністю у позивача необхідного страхового стажу для даної виплати 35 років. Страховий стаж, позивача становить 34 роки 11 місяців 19 днів.

Додатково Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у рішенні від 13.12.2024 р. №18415001460 зазначило, що згідно роз`яснень Міністерства соціальної політики України від 30.06.2023 р. №1890/0290-23/54, якщо особа проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а організацією, в якій мобілізований працював до призову, не здійснюються нарахування заробітної плати за посадою вчителя (за збереженим місцем роботи), відповідно час проходження нею військової служби в особливий період не зараховується до страхового стажу на посаді, що дає право на виплату допомоги згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону. Період роботи з 15.08.1989 р. по 14.09.1989 р. можливо буде зарахувати до страхового та спеціального стажу при підтвердженні нарахування заробітної плати за цей період.

Крім того, зазначено, що протягом січня - серпня 2024 року та на час виповнення 60 річного віку позивачу заробітна плата за основним місцем роботи за посадою вчителя (збережене місце роботи) не нараховувалась, що підтверджується індивідуальними даними про застраховану особу, відсутні підстави для призначення одноразової грошової допомоги. Відтак позивачу відмовлено в проведені процедури щодо перерахунку пенсії.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для зарахування періоду роботи з 15.08.1989 р. по 14.09.1989 р. та з 01.01.2024 р. до 31.08.2024 р. до спеціального стажу позивача, у зв`язку з чим позивач має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на день призначення у відповідності до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (в подальшому - Закон № 1788-ХІІ), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Згідно з п. 7-1 розд. XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-IV), особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1191 (в подальшому - Порядок № 1191).

Згідно з п. 1 Порядку № 1191, умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до п. 2 Порядку № 1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".

Пунктом 5 Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посада, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Згідно з п. 6 Порядку № 1191, для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону № 1058-IV, станом на день її призначення.

Відповідно до п. 7 Порядку № 1191, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Із урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції вважає, що право особи на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком, відповідно до Закону № 1058-IV, будь-якого іншого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 15.06.2022 р. в справі №200/854/19-а, від 09.07.2020 р. в справі №235/7688/16-а, від 02.03.2020 р. в справі № 175/4086/16-а, від 28.04.2020 р. в справі № 678/941/17, від 12.03.2019 р. в справі № 127/9277/17.

Відповідно до змісту рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.12.2024 р. та від 13.12.2024 р. №18415001460 позивачу відмовлено, у одноразовій виплаті у розмірі 10 пенсій відповідно до пунктів “е”-”ж” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, у зв`язку з відсутністю у позивача необхідного страхового стажу для даної виплати 35 років, оскільки страховий стаж, позивача становить 34 роки 11 місяців 19 днів, який розраховано в період з 15.08.1989 р. по 01.01.2024 р.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у рішенні від 13.12.2024 р. №18415001460 зазначило, що, якщо особа проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а організацією, в якій мобілізований працював до призову, не здійснюються нарахування заробітної плати за посадою вчителя (за збереженим місцем роботи), відповідно час проходження нею військової служби в особливий період не зараховується до страхового стажу на посаді, що дає право на виплату допомоги згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону. Відтак період роботи з 15.08.1989 р. до 14.09.1989 р. можливо буде зарахувати до страхового та спеціального стажу при підтвердженні нарахування заробітної плати за цей період. Також оскільки протягом січня - серпня 2024 року та на час виповнення 60 річного віку позивачу заробітна плата за основним місцем роботи за посадою вчителя (збережене місце роботи) не нараховувалась згідно індивідуальних даних про застраховану особу, відсутні підстави для призначення одноразової грошової допомоги.

Стосовно не зарахування спірного періоду роботи з 15.08.1989 р. до 14.09.1989 р. до спеціального стажу позивача як працівника освіти, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що до набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме: до 01.01.2004 р., періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004 р.

Згідно з ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядок № 637, визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що для визначення стажу роботи особи є записи у трудовій книжці, а також інформація в інших документах (витяги з наказів, відомостей про виплату заробітної плати тощо), що відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Судовим розглядом встановлено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 відсутні відомості щодо періоду роботи з 15.08.1989 р. до 14.09.1989 р. В трудовій книжці зазначено, що позивач згідно наказу №287 від 09.08.1989 р. працює з 15.09.1989 р. на посаді вчителя.

Разом з тим, позивачем на підтвердження періоду роботи з 15.08.1989 р. до 14.09.1989 р. як до матеріалів справи, так і до територіального органу Пенсійного фонду України надано витяг з наказу від 09.08.1989 р. № 287 про призначення ОСОБА_1 на посаду вчителя військового навчання В.-Бобрицької середньої школи з 15.08.1989 р.

Зазначені обставини не є спірними та сторонами не заперечуються, оскільки згідно з розрахунком страхового стажу позивачу проведено перерахунок та зараховано до страхового стажу спірний період роботи з 15.08.1989 р. до 14.09.1989 р., що підтверджується розрахунком страхового стажу позивача – 42 роки 6 міс. 16 днів.

Отже, судовим розглядом встановлено, що спірний період роботи з 15.08.1989 р. по 14.09.1989 р. зарахований позивачу до страхового стажу, але такий період не був зарахований до спеціального стажу позивача як працівника освіти у зв`язку з відсутністю відомостей щодо нарахування заробітної плати позивачу за цей період.

При цьому відповідачами не заперечується, що позивач у спірний період обіймав посаду, робота на якій, відповідно до законодавства, надає право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач у зазначений період обіймав посаду, яка дає право працівникам освіти на пенсію за вислугу років відповідно до пунктів “е”–“ж” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, тому наявні підстави для зарахування періоду роботи з 15.08.1989 р. по 14.09.1989 р. до спеціального стажу позивача.

Стосовно не зарахування періоду роботу позивача з 01.01.2024 р. по 31.08.2024 р. до спеціального стажу за посадою вчителя (збережене місце роботи), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що у період з 17.02.2022 р. до 13.08.2024 р. позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації. З наказу від 09.08.1989 р. № 287 про призначення ОСОБА_1 на посаду вчителя військового навчання Великобобрицької середньої школи з 15.08.1989 р., а також із трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 обіймає посаду вчителя у зазначеному закладі освіти з 15.08.1989 р. та на час подання заяви про виплату одноразової допомоги не є звільненим з посади.

Суд апеляційної інстанції зазначає, педагогічний стаж – це сумарна тривалість трудової діяльності педагогічних, науково-педагогічних працівників у закладах освіти (інших установах та організаціях) на визначених посадах, пов`язаних з освітнім та навчально-виховним процесом.

Відповідно до абз. 8 ч.1 ст. 57 Закону України "Про освіту" від 05.09.2017 р. №2145-VIII держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам пенсію за вислугу років.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 р. № 78 “Деякі питання реалізації окремих положень частини першої статті 57 та частини четвертої статті 61 Закону України "Про освіту"” затверджено Порядок виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам (в подальшому - Порядок 78).

Згідно з п. 5 Порядку 78, до стажу педагогічної роботи зараховується час перебування громадян України на військовій службі, час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини четверта і сьома статті 179 Кодексу законів про працю України). До стажу педагогічної роботи зараховується час, коли педагогічні та науково-педагогічні працівники фактично не працювали, але за ними згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та / або заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплачуваного вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Видами військової служби відповідно до ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що громадянам України, які добровільно вступають на військову службу, або проходять її за призовом, зокрема за призовом під час мобілізації на особливий період, час проходження військової служби зараховується до їх стажу роботи за спеціальністю.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на не нарахування заробітної плати позивачу за основним місцем роботи як підставу для не зарахування зазначеного періоду роботи до спеціального стажу є необґрунтованим.

Позивач в період з 01.01.2024 р. до 31.08.2024 р. проходів військову службу, зазначений період включено відповідачем у страховий стаж позивача, але безпідставно не зараховано до спеціального стажу для отримання одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправно не зарахувало до спеціального стажу позивача, як працівника освіти, період роботи з 01.01.2024 р. до 31.08.2024 р., тому суд першої інстанції правильно зобов`язати відповідача зарахувати до спеціального стажу позивача, як працівника освіти, період роботи з 01.01.2024 р. до 31.08.2024 р.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що надані до матеріалів справи письмові докази підтверджують, що позивач має необхідний спеціальний страховий стаж роботи на посаді, передбаченій п. "е" ст. 55 Закону №1788-XII, тому має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на день призначення у відповідності до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.11.2024 р. та від 13.12.2024 р. за №184150014460 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального (педагогічного) стажу, який дає право на одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, періоди роботи з 15.08.1989 р. по 14.09.1989 р. (включно) та з 01.01.2024 р. по 31.08.2024 р. (включно) та нарахувати одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Таким чином, суд переглянувши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.06.2026 по справі № 480/3251/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Я.В. П`янова