Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №520/9959/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 р. Справа № 520/9959/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Лук`яненко М.О., м. Харків, повний текст складено 02.07.26 по справі № 520/9959/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 НГУ), в якому просив суд:

1. визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

2. зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 183 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 10.10.2023 року по 10.04.2024 року включно обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні;

3. визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення;

4. зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 79036,04 грн. за весь час затримки виплати - за період з 30.08.2022 року по день фактичної виплати 15.04.2026 року;

5. визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року за справою №520/3058/25;

6. зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року за справою № 520/3058/25.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідач недоплатив належне позивачу до дня його звільнення грошове забезпечення в сумі 79036,04 грн, а остаточний розрахунок при звільненні здійснив лише 15.04.2026. При цьому при виплаті грошового забезпечення відповідач не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів. Також із нарахованого позивачу за час служби грошового забезпечення відповідач утримав податок на доходи фізичних осіб, проте не виплатив позивачу рівноцінну грошову компенсацію утриманого податку, що слугувало підставою для звернення позивача до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 адміністративний позов - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 183 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 10.10.2023 по 10.04.2024 включно у сумі 39 834 (тридцять дев`ять тисяч вісімсот тридцять чотири) грн. 16 коп.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати - за період з 30.08.2022 по день фактичної виплати 15.04.2026.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року за справою №520/3058/25.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року за справою № 520/3058/25.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що відповідач не вбачає підстав для визнання протиправною його бездіяльності щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні позивача, в частині саме ненарахування та невиплати перерахунку грошового забезпечення у повному обсязі, про що позивач просить у позові, оскільки всі неоспорювані позивачем суми, належні йому при звільненні, бути виплачені вчасно.

Враховуючи суму недоотриманих коштів - 79036, 04 грн, (розмір облікової ставки Національного банку України на дату звільнення позивача 6% річних), 16 % річних від цієї суми становитиме 12646,8 грн, тобто 34,6 грн за день затримки розрахунку (12646,8 грн / 365 днів). Таким чином, враховуючи загальний період затримки розрахунку, що становить 183 дні, середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні з 10.10.2023 може становити 6340,2 грн = 34,6 грн х 183 дні). Отже, загальна сума середнього заробітку за період з 11.10.2023 (дня наступного після звільнення) до 10.04.2024, розрахована відповідачем, може за наявності певних підстав становити 6340,2 грн., а тому відповідач не погоджується з розрахунками позивача, та суду. Крім того, відповідач зазначає, що ні під час служби, ні при звільненні зі служби у жовтні 2023 року позивач не звертався із заявами та скаргами щодо нарахування та виплати йому окремих складових грошового забезпечення за період з 30.08.2022 по 19.05.2023. Тож на момент звільнення ці суми не були спірними у розумінні статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Звертає увагу на те, що у разі порушення строків виплати заробітної плати (несвоєчасної виплати заробітної плати, із затримкою понад один місяць) роботодавець виплачує робітнику компенсацію, передбачену Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон №2050-ІІІ). У разі порушення строку розрахунку при звільненні (несвоєчасної виплати усіх сум, належних при звільненні, зокрема тих, які не підлягають компенсації відповідно до Закону №2050-III) роботодавець відшкодовує працівнику середній заробіток, передбачений статтею 117 КЗпП України. Обов`язок роботодавця виплати працівникові компенсацію, передбачену Законом №2050-ІІІ, чи відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, залежить від характеру простроченої заборгованості та відрізняється механізмами визначення розміру майнових втрат, які зазнав працівник через порушення роботодавцем законодавства про працю. Попри те, що обидва ці механізми спрямовані на відновлення майнової сфери працівника від порушень з боку роботодавця і носять компенсаторний характер, їхніми об`єктами є різні види виплат, належних працівникові: у випадку компенсації втрати частини доходів поточна заробітна плата (види заробітної плати (суми індексації), які не мають разового характеру); у випадку відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суми, належні працівникові при звільненні з роботи. Одночасне застосування обох механізмів до роботодавця за одне і теж порушення не допускається, оскільки норми законодавства про працю розмежовують відповідальність роботодавця за несвоєчасну виплату заробітної плати працівнику та за непроведення своєчасного розрахунку з працівником при його звільненні.

Відповідач вважає, що у спірних правовідносинах захист порушених прав позивача не може здійснюватися у спосіб одночасного стягнення середнього заробітку та компенсації втрати частини доходу.

Щодо задоволення судом позовної вимоги про компенсацію позивачеві сум податку з доходів фізичних осіб, зазначає, що Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. № 44 (далі - Порядок № 44) до виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не застосовується, оскільки зазначена виплата не пов`язана з виконанням позивачем обов`язків служби, а відтак не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком. Відтак позовна вимога про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, на думку відповідача задоволенню не підлягає.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Зі змісту апеляційної скарги встановлено, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог, отже, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач з 30.08.2022 до 10.10.2023 проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 НГУ.

У відповідності до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 10.10.2023 року №293, старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з посади старшого стрільця 3-го відділення 2-го стрілецького взводу 4-ї стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об`єктів) звільнено наказом командира ВЧ НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.10.2023 року №28 о/с відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини або з інших поважних причин (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією зазначеного наказу.

Оскільки в день звільнення (10.10.2023) не був розрахований у повному обсязі, позивач звернувся за захистом порушених прав до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом (справа № 520/3058/25).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 по справі №520/3058/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026, визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 НГУ, яка полягає у не застосуванні з 30.08.2022 по 19.05.2023 включно при обчисленні ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення (як основних та додаткових видів, у тому числі премії), грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 роки, визначеного шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704); зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 НГУ провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 30.08.2022 по 31.12.2022 включно грошового забезпечення (як основних та додаткових видів, у тому числі премії), матеріальної допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, відповідно до Постанови №704, з урахуванням виплачених сум; зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 НГУ провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення (як основних та додаткових видів, у тому числі премії), грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, відповідно до Постанови №704, з урахуванням виплачених сум.

На виконання рішення суду відповідач 15.04.2026 здійснив виплату позивачу суми у розмірі 79036,04 грн, що підтверджується скриншотом із банківського застосунку.

Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом №16-04-26-09 від 16.04.2026, з питання отримання інформації щодо нарахування та виплати середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб.

Листом №40.05/13-Д-196-Аз від 25.04.2026 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для надання запитуваної інформації щодо розрахунку та матеріального забезпечення позивача, оскільки вважає її конфіденційною інформацією (персональними даними). Крім того, зазначив, що адвокатський запит не може містити вимог про вчинення певних дій чи здійснення виплат, оскільки він призначений виключно для отримання інформації та копій документів.

Вважаючи допущену відповідачем бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів за несвоєчасно виплачене грошове забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного від 03.12.2025 у справі №520/3058/25, а також компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 та від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, дійшов висновку, що розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені враховуючи співмірність та принцип справедливості становитиме 39 834,16 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати - за період з 30.08.2022 по день фактичної виплати 15.04.2026, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем порушено строки виплати грошового забезпечення за період з 30.08.2022 по 19.05.2023, то позивач має право на виплату компенсації втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення.

Задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року за справою № 520/3058/25, суд першої інстанції виходив з того, що військовослужбовець, звільнений з військової служби, має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження ним військової служби. У зв`язку з чим, суд першої інстанції, враховуючи, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/3058/25, встановлено несвоєчасну виплату відповідачем у повному обсязі грошового забезпечення, дійшов висновку, що позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в оскаржуваній відповідачем частині з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у ст.ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав, колегія суддів доходить висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Верховний Суд вже неодноразово, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 20.01.2021 у справах № 200/4185/20-а та № 240/12238/19, від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20 та інших, викладав висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби, які підлягають врахуванню під час розгляду цієї касаційної скарги.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 25.04.2024 у справі № 460/49364/22.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За обставинами справи, ОСОБА_1 по 10.10.2023 проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 НГУ.

У день звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено грошове забезпечення в належному розмірі.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 по справі №520/3058/25 15.04.2026 відповідач виплатив позивачу перераховане грошове забезпечення у розмірі 79 036,04 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 21), тобто, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України.

Отже, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

За цим, доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність у позивача права на виплату середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів вважає необґрунтованими, з вищенаведених підстав.

Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом №2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон №2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі №440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі до періоду з 10.10.2023 по 15.04.2026 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Тобто, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суди мають присудити особі такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.05.2026 у справі №520/2009/24.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» п.4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивача зі служби є 10.10.2023, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є вересень 2023 року та серпень 2023 року.

Так, суд першої інстанції, обчислюючи середньоденний заробіток позивача, виходив із даних довідки №817 від 30.06.2026, згідно з якою грошове забезпечення позивача за вересень 2023 року становило до виплати 81 060,82 грн, за серпень 2023 року - 21 960,82 грн.

При цьому, до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення середнього заробітку для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, включено додаткову винагороду, передбачену п. 1 Постанови № 168, у розмірі 60 000 грн за вересень 2023 року.

Так, на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168), у пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою № 168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої обмежена строком дії воєнного стану в Україні.

За своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.

Водночас абзацом першим пункту 3 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

За змістом пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

Отже, положення Порядку № 100 установили пряму норму щодо виключення винагород та компенсаційних виплат із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється середня заробітна плата для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку № 100, не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Наведений висновок відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у постанові від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24.

На підставі викладеного, враховуючи дані довідки №817 від 30.06.2026, грошове забезпечення позивача за вересень 2023 року становило - 21 960,82 грн, за серпень 2023 року - 21 960,82 грн, отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 720,03 грн ((21 960,82 грн + 21 960,82 грн)/ 61).

Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах загальний розмір виплат, виплачених позивачу при звільненні відповідно до розрахунку при звільненні, який міститься в матеріалах справи (а.с.57) становить 77 788,49 грн.

З урахуванням перерахованого грошового забезпечення за період з 30.08.2022 по 19.05.2023, нарахованого позивачу на виконання рішення суду у справі №520/3058/25 (79 036,04 грн), загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при звільненні, складає 156 824,53 грн (100%), з яких перераховане грошове забезпечення – 79 036,04 грн (50,4%).

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за шість місяців складає 183 календарні дні.

Відтак, застосовуючи Порядок № 100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 720,03 грн. х 183 = 131 765,49 грн, що очевидно є неспівмірним та порушує баланс справедливості, враховуючи, що сума заборгованості грошового забезпечення, яка була несвоєчасно виплачена позивачу, становила 79 036,04 грн.

З урахуванням вищенаведених висновків суду, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення складає 131 765,49 грн. Сума, з урахуванням істотності частки 50,4%, становить 66 409,81 грн.

При цьому, враховуючи, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 39 834,16 грн.

Щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 30.08.2022 по день фактичної виплати 15.04.2026, колегія суддів зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абзаци 2, 5, 6, 7, 8 частини другої статті 2 Закону № 2050-ІІІ).

Згідно статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20), та зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Судова палата Верховного Суду дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

З метою реалізації Закону України 2050-ІІІ, Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1.01.2001.

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З огляду на вказане, правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.

Відтак, саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Так, у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 є формулювання, що сума компенсації обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць.

Це означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

При цьому, основною умовою для виплати позивачу, передбаченої статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Отже, за наявності визначених Законом № 2050-ІІІ умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

За таких обставин право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24, від 12.09.2024 у справі № 240/18489/23, від 12.09.2024 у справі № 400/5837/23, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.07.2019 у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Тому, у випадку ненарахування та невиплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум.

Як встановлено з матеріалів справи рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 у справі №520/3058/25, зокрема зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 НГУ провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 30.08.2022 по 31.12.2022 включно грошового забезпечення (як основних та додаткових видів, у тому числі премії), матеріальної допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, відповідно до Постанови №704, з урахуванням виплачених сум та зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 НГУ провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 року включно грошового забезпечення (як основних та додаткових видів, у тому числі премії), грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, відповідно до Постанови №704, з урахуванням виплачених сум.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 у справі № 520/3058/25 набрало законної сили : 16.02.2026

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 у справі № 520/3058/25, на банківський рахунок позивача 15.04.2026 відповідачем зараховано кошти у розмірі 79 036,04 грн.

При цьому, відповідачем не нараховано та не виплачено позивачеві компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України № 2050-III та Порядку № 159, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Враховуючи наведеного вище, беручи до уваги те, що грошове забезпечення, що нараховане ОСОБА_1 на виконання судового рішення, вчасно не виплачено позивачу, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахованого грошового забезпечення, нарахованого на підставі судового рішення у справі № 520/3058/25.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі № 640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20, від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20.

Крім того, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом №2050-ІІІ строк у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідач не заперечується факт нездійснення ним нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Доводи відповідача про те, що грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось позивачу своєчасно та в повному обсязі, спростовуються рішенням від 03.12.2025 у справі № 520/3058/25, яким встановлено, що відповідачем не виплачено позивачу грошове забезпечення за період з 30.08.2022 по 19.05.2023 в належному розмірі.

Виходячи з встановлених судом обставин справи, колегія суддів вважає вірним загальний висновок суду першої інстанції, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати належного йому за період з 30.08.2022 по 15.04.2026 грошового забезпечення за весь період такої затримки.

У свою чергу, відповідач, здійснивши на виконання рішення суду виплату позивачу частини несвоєчасно нарахованого та виплаченого грошового забезпечення без проведення компенсації втрати частини доходу та таке грошове забезпечення, допустив протиправну бездіяльність.

Однак при розгляді справи судом установлено, що відповідачем нарахування та виплата позивачу такої компенсації втрати частини доходу має здійснюватися не на всі виплачені на виконання рішення суду від 03.12.2025 по справі № 520/3058/25 суми, а тільки на те грошове забезпечення, яке не має разового характеру.

Колегія суддів зазначає, що грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є періодичними щомісячними виплатами. За своєю правовою природою вони належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовця, а тому мають разовий характер.

З огляду на разовий характер таких виплат приписи Закону №2050-ІІІ на правовідносини щодо компенсації втрати частини цих доходів не поширюються.

Відповідно, позовні вимоги стосовно компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань задоволенню не підлягають.

За таких обставин вимоги позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів можуть бути задоволені лише в частині, що стосується несвоєчасної виплати постійних складових грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 05.08.2026 у справі № 120/4140/25.

Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин, що призвело до частково неправильного вирішення справи в цій частині позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача в цій частині позовних вимог буде зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів (без урахування виплачених сум перерахованих грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 30.08.2022 по 15.04.2026 відповідно до Закону № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Посилання відповідача про те, що у спірних правовідносинах захист порушених прав позивача не може здійснюватися у спосіб одночасного стягнення середнього заробітку та компенсації втрати частини доходу, колегія суддів відхиляє, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку та компенсація втрати частини доходів мають різну правову природу, підстави та мету, а законодавство не встановлює заборони на їх одночасне стягнення.

Щодо зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року за справою № 520/3058/25, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначені Порядком № 44.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Згідно з пунктами 4-5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Виходячи із системного аналізу цих норм, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів. Виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою військовослужбовцям грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином, враховуючи, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 у справі №520/3058/25, встановлено несвоєчасну виплату відповідачем у повному обсязі грошового забезпечення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 по справі №520/9959/26 в частині задоволення позову про зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати - за період з 30.08.2022 по день фактичної виплати 15.04.2026, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 по справі № 520/9959/26 - скасувати в частині задоволення позову про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати - за період з 30.08.2022 по день фактичної виплати 15.04.2026.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів (без урахування виплачених сум перерахованих грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 30.08.2022 по 15.04.2026 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 у справі № 520/9959/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий