Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №580/2475/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 р. Справа № 580/2475/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 (головуючий суддя І інстанції: Лук`яненко М.О.) по справі № 580/2475/26

за позовом ОСОБА_1

до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправну бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба щодо не нарахування ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку перерахунку та виплати індексацію-різниці грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 26.06.2020 , яка виплачена на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі №520/14767/24;

- зобов`язати Харківський національний університет Повітряних Сил ім. І. Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку їх виплати на суму індексації-різниці грошового забезпечення на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду по від 18.11.2024 за період з 01.03.2018 - до день фактичної виплати - 24.02.2026 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба щодо не нарахування ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку перерахунку та виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період 01.03.2018 року до 26.06.2020 року, яка нарахована та виплачена на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі №520/14767/24.

Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил ім. І. Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку перерахунку та виплати індексації-різниці грошового забезпечення, яка нарахована та виплачена на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі №520/14767/24 - за період з 01.03.2018 до дня фактичної виплати - 24.02.2026 року.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що законодавцем передбачене обов`язкове досудове врегулювання спору у правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів шляхом подання заяви до уповноваженого органу, та виключно відмову за наслідком розгляду такого звернення особа може оскаржити у судовому порядку.

Зазначає, що судом не враховано того, що правовою підставою нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 є саме факт порушення встановлених строків виплати грошових доходів, які мають регулярний характер, за наявності вини відповідного органу у такому порушенні.

Щодо витрат на правову допомогу, зазначає, що їх розмір є неспівмірним адже дана справа відноситься до справ незначної складності, крім того позовну заяву подано через Електронний Суд, що дозволяло використати готовий шаблон для подання позову до суду.

Позивач правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач з 01.08.2015 до 26.06.2020 проходив військову службу у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, наказом від 26.06.2020 року №141 виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення, є учасником бойових дій, що вбачається з посвідчення від 06.08.2021 серія НОМЕР_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року по справі №520/14767/24, зокрема зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4 083, 99 грн. в місяць у загальній сумі 114 351,72 грн. за період з 01 березня 2018 року по 26 червня 2020 року включно відповідно до приписів абзаців 4 - 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2025 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 по справі № 520/14767/24 - змінене. Викладено абзац п`ятий резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 , 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба."

На виконання вказаного рішення суду відповідач 24.02.2026 виплатив позивачу грошові кошти у розмірі 108 634,13 грн., що підтверджується скриншотом із банківського застосунку.

У відповідь на звернення представника позивача від 25.02.2026 щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 24.02.2026 , відповідач листом №176/176/100/842/679/пс від 04.03.2026 повідомив, що компенсація втрати частини доходу за несвоєчасну виплату сум коштів присуджених відповідно до рішення суду №520/14767/24 може бути здійснена за умов та в строки визначені приписами діючого законодавства.

Не погоджуючись із не виплатою компенсації за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, нарахованого на підставі рішень суду по справі № 520/14767/24.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі по тексту - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №159 (далі по тексту - Порядок №159).

Відповідно до ст.1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно зі ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні норми також викладені у Порядку № 159.

Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Відповідно до п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зі змісту вказаних норм випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Використане у ст.3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Вказані вище висновки щодо правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24, від 12.09.2024 у справі № 240/18489/23, від 12.09.2024 у справі № 400/5837/23, які в силу ч.5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Судом встановлено, що під час проходження позивачем військову службу у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба відповідачем не виплачено в належному розмірі:

- індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 26.06.2020 року відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Зазначені обставини встановлені рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 у справі №520/14767/24.

На виконання рішення суду у справі №520/14767/24 відповідач виплатив позивачу належні суми 24.02.2026.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а у разі наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Водночас, оскільки обов`язок з виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних сум індексації грошового забезпечення відповідачем не дотримано, право позивача на виплату такої компенсації за весь час затримки з 01.03.2018 по 24.02.2026 порушено.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо не нарахування та невиплати позивачу зазначеної компенсації.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власної бездіяльності, що є предметом оскарження у даній справі.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову.

Стосовно доводів відповідача про неспівмірність витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За ч.3 ст.132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-5 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 7 ст.139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим.

Відповідно до ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі №813/2241/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Судом встановлено, що позивачем заявлено до відшкодування витрати на правову допомогу в розмірі 16 000,00 грн., на підтвердження чого надано:

договір про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 25.01.2024;

акт прийому-передачі наданих послуг від 12.03.2026.

Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг за договором від 25.01.2024 року адвокатом (Шкабура В.В.) надані наступні юридичні послуги:

-консультація клієнта щодо юридичних перспектив та вірогідності отримання позитивного результату шляхом звернення до суду – 1 500,00 грн.;

- написання та відправка адвокатського запиту – 1 500,00 грн.;

- дослідження та аналіз судової практики в подібних правовідносинах – 6 000, 00 грн.

Написання позовної заяви до суду – 7 000 грн.

Загальна сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатом розгляду справи складає 16 000,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч.6 ст.134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Відповідно до ч.7 ст.134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відтак, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч.6 ст.134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом в постанові від 23.01.2025 у справі №120/17480/23.

Колегія суддів вказує, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення співмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено, що відповідач в суді першої інстанції у відзиві на позов, заперечував проти заявлених позивачем вимог, у т.ч. і проти вимог щодо витрат на правову допомогу у розмірі 16 000,00 грн., зазначаючи про їх необґрунтованість та безпідставність.

Судом першої інстанції зменшено розмір витрат на правову допомогу, з урахуванням клопотання відповідача та стягнуто на користь позивача 2 000,00 грн., виходячи з критеріїв обґрунтованості, розумності, співмірності та пропорційності таких витрат.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 по справі №686/5757/23 наголосила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Судом першої інстанції правомірно враховано, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позовні вимоги задоволено частково, наявність заперечень відповідачем щодо розміру витрат.

Обґрунтувань не співмірності визначеної судом суми 2000,00 грн. відповідачем в апеляційній скарзі не наведено.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 по справі № 580/2475/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц