Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №580/4597/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року справа № 580/4597/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Л.В.Трофімової за участі секретаря судового засідання Д.О.Сніцар розглянув за правилами загального позовного провадження адміністративну справу №580/4597/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, ухвалив рішення.

І. ПРОЦЕДУРА/ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

04.05.2026 вх.№23627/26 представник Позивача — адвокат Дубок Сергій Миколайович (ордер серії АМ №1202902) у позовній заяві просить:

— визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення;

— зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 144501,52 грн за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 до 28.04.2026.

— визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації;

— зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації 141713,76 грн за весь час затримки виплати - за період з 31.08.2016 до 28.04.2026.

18.05.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

02.06.2026 вх.№29585/26 Відповідач надав до суду відзив, просив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, позаяк сума 286214,52 грн.

28.08.2026 суд здійснив перехід від спрощеного до загального провадження, 02.09.2026 закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтуванні позиції Позивач стверджує, що з 31.08.2016 до 03.08.2018 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 03.08.2018 до 13.10.2021 - у військовій частині НОМЕР_3 , з 13.10.2021 Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , перебуває на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Належне Позивачу з 29.01.2020 за час служби грошове забезпечення в сумі 144501,52 грн відповідач виплатив 28.04.2026, з 31.08.2016 за час служби індексацію в сумі 141713,76 грн відповідач виплатив 28.04.2026. Представник позивача зазначає, що під час виплати грошового забезпечення та індексації Відповідач не виплатив грошову компенсацію втрати частини доходу належну Позивачу за час затримки виплати грошового забезпечення та індексації, тому 29.04.2026 звернувся до відповідача із адвокатським запитом, у відповідь на який ІНФОРМАЦІЯ_2 надав довідки-розрахунки про сплату належного грошового забезпечення на виконання рішень у вирішених справах №580/3194/24 та №580/3252/24.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

02.06.2026 вх. №29585/26 Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, з моменту отримання довідки від 11.03.2024 за вих №1021/7/602/1 Позивач був обізнаний про всі виплати, проте з позовом звернувся лише 04.05.2026, просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Сторони визнають, що з 31.08.2016 до 03.08.2018 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 03.08.2018 до 13.10.2021 - у військовій частині НОМЕР_3 , з 13.10.2021 Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , перебуває на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Належне Позивачу з 29.01.2020 за час служби грошове забезпечення в сумі 144501,52 грн відповідач виплатив 28.04.2026, а з 31.08.2016 за час служби індексацію в сумі 141713,76 грн відповідач виплатив 28.04.2026

Суд першої інстанції у рішенні у справі №580/3252/24 вирішив: зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 до 31.07.2022 належні суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік” на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ “Про Державний бюджет України на 2021 рік” на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ “Про Державний бюджет України на 2022 рік” на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням проведених раніше виплат. Шостий апеляційний адміністративний суд у справі №580/3194/24 постановив: зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 31.08.2016 до 28.02.2018 з урахуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та доплату позивачу ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 31.07.2022 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, як різницю між сумою індексації, обчисленої в березні 2018 року із застосуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, і розміром підвищення доходу в березні 2018 року, та здійснити виплату такої індексації з урахуванням виплаченої раніше суми”.

29.04.2026 представник Позивача — адвокат звернувся до відповідача із адвокатським запитом, у відповідь на який ІНФОРМАЦІЯ_2 надав довідки-розрахунки про сплату належного грошового забезпечення на виконання рішень у справах №580/3194/24 та №580/3252/24.

Розглянувши подані документи і матеріали, перевіривши повідомлені аргументи щодо обставин справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

V. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За змістом статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ ( далі-Закон №3543-ХІІ) мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку№260 посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військово-службовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі Постанова № 704). Відповідно до п.11 розділу ІІ Порядку №260 посадові оклади зберігаються відповідно до тарифного розряду за попередньою посадою згідно з чинним законодавством України, про що зазначається у наказах по особовому складу про призначення.

Спеціальним законом, що здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби є Закон №2232-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Згідно із ч.6 вказаної статті Закону №2232-XII визначеніє види військової служби, до якої, зокрема, віднесено військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом № 2011-ХІІ. Відповідно до ст.1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ч.2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ).

Відповідно до Закону України “Про адміністративну процедуру” від 17 лютого 2022 р. № 2073-IX (далі Закон № 2073) адміністративний орган розглядає і вирішує справи, віднесені до його відання законом (предметна компетенція) (ч.1 ст.21 Закону № 2073). Особа має право у порядку, встановленому цим Законом, подати до адміністративного органу заяву з вимогою прийняти адміністративний акт з метою забезпечення реалізації її права, свободи або законного інтересу, виконання нею визначеного законом обов`язку, якщо вважає, що розгляд і виконання такої вимоги належить до компетенції адміністративного органу (ч.1 ст.38 Закону № 2073). Заява подається в усній чи письмовій формі (ч.1 ст.39 Закону № 2073). Відповідно до ч.1 ст.29 Закону № 2073 адміністративний орган за клопотанням учасника адміністративного провадження або з власної ініціативи, а також у випадках, передбачених законом, залучає до участі в адміністративному провадженні особу, яка сприяє розгляду справи та участь якої необхідна для розгляду справи. Адміністративний орган зобов`язаний обґрунтувати адміністративний акт, якщо той може негативно вплинути на особу. Відповідно до Закону № 2073 адміністративний орган під час розгляду заяви зобов`язаний дотримуватися принципів законності, об`єктивності та офіційності. Згідно зі ст. 9 Закону № 2073 адміністративний орган повинен встановити всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, та самостійно збирати документи і відомості, необхідні для вирішення справи. На виконання вимог ст. 43 Закону № 2073 орган зобов`язаний забезпечити особі право на участь у процедурі, зокрема можливість надати пояснення та докази до прийняття рішення, яке може негативно вплинути на її права чи інтереси.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки, що викладені у постановах Верховного Суду. Згідно з частиною 5 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ч.4 ст.6 Закону України “Про адміністративну процедуру” висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх адміністративних органів, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) під час розгляду та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовані спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-11) підприємства, установи, організації всіх у власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати час доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно зі статтею 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримання один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі варто розуміти грошові доходи громадян, які, одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяно фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в пер невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги береться). Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-III Уряд прийняв постанову від 21 лютого 2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159). Згідно із пунктами 2, 3 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (да компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних міст виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної та компенсаційних виплат).

Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24 січня 2023 року у справі №200/10176/19-а, від 31 липня 2024 року по справі №480/1704/19, від 21.08.2024 у справі №200/63/23.

Момент фактичної виплати індексації грошового забезпечення є ключовим для визначення того, коли особа дізналася про порушення свого права на компенсацію. Колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання військової частини про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказавши, що правова позиція у подібних справах вже сформована і справа не містить виключної правової проблеми, яка потребувала б відступу від усталеної практики (справа №600/214/25-а). Позивач помилково пов`язує перебіг строку звернення до суду із цим позовом з моментом виникнення правовідносин щодо ненарахування та невиплати індексації у період з грудня 2016 року до серпня 2017 року, оскільки право позивача на індексацію грошового забезпечення у період з грудня 2016 року до серпня 2017 року установлено рішенням суду у справі №600/1022/23-а, одночасно з ухваленням відповідного судового рішення у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2019 у справі №826/2426/16 (ЄДРСР 83104634) зазначив, що листи – це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Верховний Суд у справі № 640/11938/20 зазначає: порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Розмір мінімальної заробітної плати та розмір мінімального посадового окладу (тарифної ставки) не можуть бути нижчими за розмір прожиткового мінімуму: у рішенні Конституційного суду України від 15.07.2021 № 2-р/2021 у справі № 1-157/2019 (3593/19).

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

У адвокатському запиті від 29.04.2026 вих.№29-04-26-01 представник Позивача просив Відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за час затримки виплати, проте відповідач листом від 05.05.2026 №102/7/1768 повідомив, що на виконання рішень у справах №580/3194/24 та №580/3252/24 ОСОБА_1 проведено виплату перерахунку грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Донараховані позивачу суми на виконання рішень у справах №580/3194/24 та №580/3252/24 носять разовий характер у контексті обізнаності про відновлення порушеного, тому відповідач повинен під час повторного розгляду заяви врахувати висновки ВС та мотивувати індивідуальний акт згідно із частиною 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч.4 ст.6 Закону України «Про адміністративну процедуру» (висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх адміністративних органів, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права).

Відповідно до пунктів 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.04.2018 у справі №П/9901/137/18 (№800/426/17) під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень варто розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.5 ст.242 КАС України).

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, проте у позовній заяві не зазначене порушене право позивача у спірних правовідносинах.

Якщо вирішення питань, порушених у заявах (клопотаннях) і скаргах громадян, належить до предмета регулювання Закону України «Про адміністративну процедуру», вони розглядаються у порядку, встановленому зазначеним Законом України.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення порушеного права особи і вправі обрати найбільш ефективний спосіб захисту такого права, що відповідає характеру порушення з урахуванням обставин конкретної справи, однак, перебирання непритаманних суду повноважень суб`єкта владних повноважень неможливе за обставин цієї справи з огляду на принцип res judicata, не обгрунтування змісту і характеру порушеного права позивача, за відсутності ухваленого рішення за зверненнями позивача.

Суд за встановлених обставин справи, оцінених доказів і перевірених доводів, дійшов висновку про наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог, визнавши протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 під час розгляду заяви представника ОСОБА_1 — адвоката Дубка Сергія Миколайовича від 29.04.2026, позаяк мотивований індивідуальний акт у формі мотивованого рішення не ухвалений, тому Відповідач не діяв у межах визначених повноважень, у порядку та у спосіб, що передбачені законодавством із застосуванням релевантних висновків Верховного Суду.

У звязку із встановленою бездіяльністю Відповідача за результатом розгляду звернення, суд відповідно до ч.4 ст.245 КАС України дійшов висновку: зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 — адвоката Дубка Сергія Миколайовича від 29.04.2026 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

VІІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України під час часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Суд не включає до складу судових витрат, що належать розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору (посвідчення УБД), підстави для розподілу судового збору відсутні.

Керуючись статтями 2, 5-16, 19, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 під час розгляду заяви представника ОСОБА_1 — адвоката Дубка Сергія Миколайовича від 29.04.2026.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 — адвоката Дубка Сергія Миколайовича від 29.04.2026 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Судові витрати не потребують розподілу.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо у судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21.

Копію рішення направити учасникам справи:

позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ];

відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 [ АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ].

Рішення суду складене 17.09.2026.

Суддя Лариса ТРОФІМОВА