Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №947/36417/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/906/26

Справа № 947/36417/23

Головуючий у першій інстанції Петренко В.С.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України)

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник Маріна Миколаївна

на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 04 вересня 2025 року

за заявою представника ОСОБА_1 – адвоката Мельник Маріни Миколаївни про поновлення строку на подачу доказів та приєднання доказів до справи у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна, зобов`язання приведення нерухомого майна у попередній стан та відшкодування шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна, зобов`язання приведення нерухомого майна у попередній стан та відшкодування шкоди.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 04 вересня 2025 року заяву про поновлення строку на подачу доказів та приєднання доказів до справи залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в порушення приписів ч. 4 ст. 83 ЦПК України заявник не повідомляв письмово суд про те, який доказ не може бути подано, причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк та не зазначив докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; не можна визнати як підставу поважності пропущеного строку на подання представником позивача нового висновку будівельно-технічної експертизи № 37/25 від 29.08.2025 року, незгоду позивача та її представника з висновком вже проведеної експертизи, яка призначалася судом за клопотанням представника позивача, враховуючи також те, що такі докази повинні були подаватися разом із позовною заявою.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, оскільки висновок експерта (судова експертиза) складається за зверненням учасника справи, тобто вже після відкриття провадження по такій справі, коли відповідні особи набувають статусу учасника справи. Тому, позивач не мав можливості подати такий доказ разом із позовною заявою, відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України, що є поважною причиною не подання цього доказу та інших похідних доказів раніше. Проте, суд наведені вище норми в порушення ст.ст. 2, 10 ЦПК не врахував та не застосував, замість сприяння позивачу в реалізації її прав на подання доказів із дотримання принципу змагальності, забезпечення всебічного та справедливого розгляду справи, безпідставно відмовив в поновленні строку на подання висновку експерта, оформленого відповідно до вимог ст. 106 ЦПК, тоді як такий висновок, який є належним доказом, можливо було підготувати саме після отримання першого висновку експерта, який був виготовлений за ухвалою суду.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Сторони провадження своїм правом передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України не скористалися, відзив на адресу суду не надходив.

За положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з частиною першою статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Частина 5 статті 177 ЦПК України визначає, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до частини 5 статті 178 ЦПК України відповідач до відзиву на позовну заяву додає докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Порядок та строки подання доказів сторонами та іншими учасниками справи до суду першої інстанції визначено приписами статті 83 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частина 3 статті 83 ЦПК України).

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 цієї статті).

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частина 5 статті 83 ЦПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 83 ЦПК України).

Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи (частина 10 статті 83 ЦПК України).

Одним із доказів за положеннями частини 2 статті 76 ЦПК України є висновок експерта.

Учасник справи має право подати до суду висновок експерта складений на його замовлення (частина 1 статті 106 ЦПК України).

Відповідно до статті 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно з частиною 1 статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до частини 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Реалізація процесуальних прав та обов`язків учасників справі перебуває у тісному зв`язку зі стадіями судового провадження і пов`язана з перебігом процесуальних строків.

Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 175/957/19 (провадження № 61-12294св20).

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Одним із завдань підготовчого провадження відповідно до статті 189 ЦПК України є визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів (пункт 3 частина 1 цієї статті).

Пунктами 7, 10, 19 статті 197 ЦПК України, встановлено, що у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує заяви та клопотання учасників справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Підготовче засідання починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Отже під час підготовчого засідання відбувається формування предмету доказування, враховуючи його поділ стосовно осіб, які беруть участь в судовому розгляді справи. Адже позивач доказуватиме підстави позову, відповідач - обставини, що лежать в основі заперечення проти позову. Коло обставин, які підлягають доказуванню кожним із них, зумовлюється метою його участі в процесі.

Відповідно до статті 209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Частиною 2 статті 222 ЦПК України встановлено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2024 року клопотання представника позивача про призначення будівельно-технічної експертизи по цивільній справі № 947/36417/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна, зобов`язання приведення нерухомого майна у попередній стан та відшкодування шкоди задоволено. Призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу.

З експертним висновком № 24-6324 від 30.04.2025 року позивачка ознайомилась лише 09.06.2025 року.

З матеріалів справи вбачається, що після ознайомлення з експертним висновком №24-6324 від 30.04.2025 позивачка уклала договір про виконання експертизи № 37/25 від 12.06.2025. В підготовчому засіданні 26.06.2025 позивачка через свого адвоката надала в судовому засіданні додаткові пояснення на висновок експерта №24-6324 від 30.04.2025.

Між тим, на вказану дату подачі позову висновку експерта № 37/25 від 29.08.2025 року не існувало, тому у визначений судом строк для подання доказів експертний висновок у позивача був відсутній, а відтак й про наявність такого доказу остання не могла зазначити у позовній заяві. Також, у цей строк позивачка ще не звернулася до експертної установи для виготовлення зазначеного висновку експерта, а тому була позбавлена можливості звернутися до суду з клопотанням про надання додаткового строку для подання доказу.

Отже, за таких обставин позивачка повинна була звернутися до суду з клопотанням про приєднання доказу до матеріалів справи, а не з клопотанням про поновлення процесуального строку для подання доказу та долучення доказу, оскільки у строк, визначений судом, цього доказу ще не існувало.

Таким чином, у наданий судом строк для подання доказів, висновку експерта № 37/25 від 29.08.2025 у позивачки не знаходилося, а тому вона не могла його надати суду. Також, у цей строк позивачка ще не зверталася до експертної установи для виготовлення висновку експерта, а тому не могла звернутися до суду з клопотанням про надання додаткового строку для подання доказу.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції вказаного принципу не дотримався, і розглянув клопотання відповідача про поновлення строку для подачі доказу, якого не існувало станом на час необхідного його подання, замість розгляду клопотання про приєднання цього доказу відповідно до вимог ч. 10 ст. 83 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Колегія суддів вважає, що ухвала Київського районного суду міста Одеси від 04 вересня 2025 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до Київського районного суду міста Одеси для продовження розгляду.

Також колегія суддів зазначає, що у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст.ст. 379, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник Маріна Миколаївна - задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 04 вересня 2025 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

Ю.П. Лозко