Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №520/26683/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

18 вересня 2026 року №520/26683/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому, з урахуванням роз`єднання позовних вимог, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня 2024 року, як розрахункової величини для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня 2024 року, та виплатити різницю між перерахованими і фактично виплаченими сумами грошового забезпечення, із обов`язковим одночасним нарахуванням та виплатою щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) відповідно до Порядку № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) провести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року відповідно до перерахованих посадових окладів з урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року, нарахувати та виплатити зазначені виплати і виплатити різницю між перерахованими і фактично виплаченими сумами, із обов`язковим одночасним нарахуванням та виплатою щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) відповідно до Порядку № 44.

Наведені позовні вимоги виділено в окреме провадження ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року у справі № 520/26229/26, і за наслідками виконання вимог пункту 15.2 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України справі присвоєно номер № 520/26683/26.

Ухвалою суду від 28 серпня 2026 року адміністративну справу № 520/26683/26 прийнято до провадження судді Смагар С.В., розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), відповідача зобов`язано надати суду належним чином засвідчені копії всіх наявних у нього доказів, що стосуються предмета спору.

10 вересня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву від 09 вересня 2026 року № 5597, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.

Позиція позивача полягає в такому. На переконання позивача, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача за спірний період мав бути розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом станом на 1 січня 2024 року, а не застосована відповідачем величина 1762 гривні.

Позиція відповідача - Військової частини НОМЕР_2 , викладена у відзиві на позовну заяву від 09 вересня 2026 року, полягає в такому. Грошове забезпечення позивача протягом спірного періоду нараховувалося та виплачувалося відповідно до чинних на час нарахування нормативно-правових актів, що підтверджується карткою особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 № 5/3405 від 29 серпня 2026 року. Відповідач зазначає, що з 20 травня 2023 року пункт 4 постанови № 704 діє в редакції, встановленій пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а тому станом на 01 січня 2024 року застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини нормативно не передбачене. Відповідач також посилається на постанову Верховного Суду від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24. Вимоги про перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги на оздоровлення та компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідач вважає похідними від основної вимоги і такими, що з тих самих підстав задоволенню не підлягають.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Судом установлено, що протягом спірного періоду з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Цю обставину, так само як і факт нарахування позивачу грошового забезпечення у зазначений період, відповідач не заперечує та підтверджує карткою особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 № 5/3405 від 29 серпня 2026 року, наданою на виконання ухвали суду від 28 серпня 2026 року.

Спірним у цій справі є питання про те, який показник підлягає застосуванню як розрахункова величина для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача за період з 01.01.2024 по 31.12.2024. Обставини проходження позивачем військової служби та факт обчислення грошового забезпечення сторони не заперечують, а отже, спір має виключно правовий характер.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями та порядок визначення таких розмірів установлені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Пункт 1 розділу II Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, відсилає до розмірів посадових окладів, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови № 704.

Нормативну історію пункту 4 постанови № 704 суд ураховує лише в тому обсязі, в якому вона має значення для спірного періоду. Редакція цього пункту, за якою розрахунковою величиною був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня календарного року, застосовувалася по 19 травня 2023 року включно. Спірний період у цій справі - з 01.01.2024 по 31.12.2024 - перебуває цілком за межами дії такої редакції.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, яка набрала чинності 20 травня 2023 року, абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 пункт 2 постанови № 481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови № 704 визнано протиправним і нечинним; це рішення набрало законної сили 18 червня 2025 року за наслідками апеляційного перегляду.

Постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову суду апеляційної інстанції від 18 червня 2025 року скасовано, прийнято нову постанову, якою пункт 2 постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови № 704 залишено без змін.

Частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Наслідок, передбачений цією нормою, нерозривно пов`язаний із набранням судовим рішенням законної сили. Скасування такого рішення судом касаційної інстанції означає, що воно не набрало і не могло набрати законної сили, а тому не породило і тих правових наслідків, які закон пов`язує саме з набранням законної сили, у тому числі наслідку у вигляді втрати чинності нормативно-правовим актом.

Наведене означає, що пункт 2 постанови № 481 чинності не втрачав, а редакція пункту 4 постанови № 704, установлена цією постановою, діяла безперервно з 20 травня 2023 року, у тому числі протягом усього спірного періоду з 01.01.2024 по 31.12.2024. Інший підхід означав би, що суд у цій справі застосував би до спірних правовідносин наслідки судового рішення, яке скасоване і жодних наслідків не породжує.

Згідно з частинами першою та другою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. За частиною четвертою цієї статті, якщо суд доходить висновку, що нормативно-правовий акт суперечить актові вищої юридичної сили, суд застосовує акт вищої юридичної сили.

Відповідність пункту 2 постанови № 481 актам вищої юридичної сили була предметом самостійної судової перевірки у справі № 320/29450/24 і за наслідками касаційного перегляду підтверджена. За таких обставин підстав для незастосування пункту 4 постанови № 704 у чинній редакції за правилами частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у суду немає, а суд зобов`язаний вирішити спір на підставі того нормативно-правового акта, який є чинним і регулює спірні правовідносини.

Суд не залишає поза увагою постанову судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24. Водночас будь-який висновок щодо застосування норми права застосовується до тієї норми, яка є чинною та підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Питання про те, яка саме редакція пункту 4 постанови № 704 є чинною після 20 травня 2023 року, вирішено постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24, і саме ця редакція за приписами статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає застосуванню судом у цій справі.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24 суд ураховує як таке, що узгоджується з наведеним висновком: застосування розміру 1762 гривні як розрахункової величини для періодів після 20 травня 2023 року відповідає чинній редакції пункту 4 постанови № 704, підтвердженій постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24.

Аргументи позивача про застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за спірний період суд відхиляє, оскільки, як установлено вище, з 20 травня 2023 року чинною є редакція пункту 4 постанови № 704, встановлена пунктом 2 постанови № 481, яка застосовується протягом усього спірного періоду з 01.01.2024 по 31.12.2024.

Щодо вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 провести ОСОБА_1 перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року суд зазначає таке. Із самого формулювання цієї вимоги вбачається, що позивач просить провести такий перерахунок відповідно до перерахованих посадових окладів з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто ставить розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення у пряму залежність від того самого перерахунку посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, що й вимога про перерахунок грошового забезпечення. Оскільки судом установлено відсутність правових підстав для перерахунку посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача за спірний період із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відсутні підстави і для похідного від нього перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення, розмір яких позивач визначає виключно через перераховані оклади. Ця вимога, так само як і вимога про нарахування та виплату щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44, є похідною від вимоги про перерахунок грошового забезпечення і задоволенню не підлягає з тих самих підстав.

Відсутність детального розрахунку (алгоритму обчислення) грошового забезпечення позивача за спірний період на висновок суду не впливає, оскільки спір у цій справі має виключно правовий характер і стосується виключно застосовної розрахункової величини.

За наведеного суд дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 протиправною не є, оскільки обов`язку застосовувати такий показник у спірному періоді законодавство не встановлювало. Похідні вимоги про зобов`язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення, а також про нарахування і виплату відповідної грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб задоволенню також не підлягають.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а в задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, на висновки суду не впливають.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн заявлені позивачем у первісній позовній заяві, до роз`єднання позовних вимог ухвалою суду від 26 серпня 2026 року у справі № 520/26229/26, і підтверджені договором про надання правничої допомоги від 14 квітня 2026 року № 14042601 та актом приймання-передачі наданих правничих послуг від 22 серпня 2026 року, які стосуються всього первісного спору. Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень лише при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень. Оскільки в задоволенні позову в цій справі відмовлено повністю, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають і покладаються на позивача.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 18 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар