Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №500/3473/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3473/26

17 вересня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, Управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради від 18.03.2026 №1392 “Про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва”, яким затверджено відмову у видачі ОСОБА_1 містобудівних умов та обмежень, відображену в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за реєстраційним номером документа MU01:5462-3929-2211-3913, номер рішення A3855462392922113911;

- зобов`язати Тернопільську міську раду в особі Управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва “Нове будівництво індивідуального гаража” на земельній ділянці з кадастровим номером 6110100000:08:015:0204 по АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він придбав за договором купівлі-продажу від 11.11.2020 земельну ділянку 0.0023 га з кадастровим номером 6110100000:08:015:0204 за адресою: АДРЕСА_1 , яка має цільове призначення ''для будівництва індивідуальних гаражів''. Метою придбання цієї земельної ділянки було будівництво індивідуального гаража, у зв`язку з чим позивач 10.03.2026 звернувся до Управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради із заявою про видачу містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, проте рішенням від 18.03.2026 №A3855462392922113911 відмовлено у їх видачі. Вказане рішення вважає протиправним, оскільки ним порушується право позивача на використання земельної ділянки.

Ухвалою суду від 08.06.2026 відкрито провадження у даній справі, вирішено справу розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Сторонам встановлено процесуальні строки щодо надання заяв по суті справу.

Тернопільська міська рада (надалі відповідач) подала відзив на позов, у якому заперечила доводи позову. Зазначила, що за результатом розгляду заяви позивача встановлено, що площа земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:08:015:0204 становить 0,0023 га, тоді як у поданих позивачем матеріалах зазначено 0,0024 га, що фактично пов`язано з параметрами вже збудованого об`єкта, а не з реальною площею земельної ділянки. Такі розбіжності у вихідних даних створюють суперечності у поданих матеріалах та унеможливлюють надання дозволу на будівництво згідно параметрів забудови.

Також встановлено, що проектне розміщення вже існуючого об`єкта передбачається по межі земельної ділянки, при цьому подані матеріали не містять достатнього обґрунтування можливості такого розміщення з урахуванням фактичного стану земельної ділянки та прав суміжних землекористувачів.

Одночасно просить у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами процесуальні заяви та докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (далі позивач) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.11.2020 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:08:015:0204 площею 0,0023 га, розташовану у АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.08.2025 цільове призначення земельної ділянки 6110100000:08:015:0204 для будівництва індивідуальних гаражів (а.с.14).

10.03.2026 позивач звернувся до Управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради із заявою про видачу містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва (а.с.21).

До заяви позивач додав такі документи: 1) копія паспорта громадянина України; 2) копія реєстраційного номера облікової картки платника податків; 3) викопіювання 1:2000; 4) витяг з Державного реєстру речових прав щодо права власності на земельну ділянку; 5) архітектурна пропозиція.

Розглянувши заяву позивач Управлінням містобудування, архітектури та кадастру прийнято рішення від 18.03.2026 №A3855462392922113911 (реєстраційний номер документа в ЄДЕССБ МU01:5462-3929-2211-3913) про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень для проектування індивідуального гаража на земельній ділянці з кадастровим номером 6110100000:08:015:0204, з підстави: неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.

Рішення мотивоване тим, що в розділі "Загальна інформація" визначено, що назва об`єкта будівництва повинна відображати вид будівництва та місце його розташування; додатково інформує, оскільки об`єкт передбачено по межі земельної ділянки, необхідно надати згоди власників/користувачів суміжних земельних ділянок (об`єктів), згідно (абз. 6) ст. 5 Закону України “Про основи містобудування”, а також погодити із землекористувачем заїзду (виїзду) до проектного об`єкту.

Наказом Управління від 22.12.2021 № 589 позивачу відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень у зв`язку із неподанням визначених законом документів та невідповідністю поданого викопіювання фактичній ситуації на місцевості, оскільки на земельній ділянці встановлено наявність капітального гаража, що підтверджувалося матеріалами фотофіксації. Повторне звернення позивача від 13.05.2024 завершилось прийняттям рішення МU01:2814-4930-9136-6574 про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень з аналогічних підстав, оскільки також встановлено наявність існуючого об`єкта нерухомого майна - кам`яного гаража, що підтверджувалося матеріалами фотофіксації. Оскаржуване рішення від 10.03.2026 № 7282/26 прийнято за результатом чергового звернення щодо того ж об`єкта та тієї ж земельної ділянки.

Під час розгляду встановлено, що площа земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:08:015:0204 становить 0,0023 га, тоді як у поданих позивачем матеріалах зазначено 0,0024 га, що фактично пов`язано з параметрами запланованого об`єкта, а не з реальною площею земельної ділянки. Такі розбіжності у вихідних даних створюють суперечності у поданих матеріалах та унеможливлюють належну перевірку параметрів забудови.

Управлінням містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради прийнято наказ від 18.03.2026 №1392 “Про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва”, яким відмовлено в наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва “Індивідуальний гараж за адресою АДРЕСА_1 ” на підставі п.1 частини четвертої статті 29 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”.

Отже, законність спірного рішення є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.

Мотиви, з яких виходить суд ухвалюючи рішення у справі та закон, який застосовує до спірних правовідносин.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Реалізація права власника земельної ділянки на її забудову можлива лише за умови дотримання вимог містобудівного законодавства.

Спеціальним законом, який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є Закон України “Про регулювання містобудівної діяльності” від 17.02.2011 №3038-VI (далі - Закон №3038-VI).

Порядок отримання містобудівник умов регламентуються наказом від 05.07.2011 №103 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України “Про затвердження Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки”.

Відповідно до частини 2 статті 29 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” (містобудівні умови та обмеження) фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Згідно із частиною 3 статті 29 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника або особи, якій делеговані функції замовника відповідно до законодавства (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Частиною 4 статті 29 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” визначено, що підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Водночас статтею статті 39 Земельного Кодексу України визначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Отже, право на забудову не є абсолютним і не може реалізовуватись виключно на підставі права власності або права користування земельною ділянкою. Власник (користувач) має діяти у межах і відповідно до вимог, визначених містобудівною документацією, яка є обов`язковою до врахування при розпорядженні правом на забудову.

Правова позиція/висновки, викладені у постанові від 29.01.2025 у справі №600/3670/22-а Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суд, підтверджує пріоритет дотримання вимог містобудівного регулювання над правом власника земельної ділянки на її забудову. Суд визнав правомірною відмову виконавчого органу міської ради у видачі будівельного паспорта, оскільки запропоновані наміри забудови не відповідали містобудівним обмеженням, визначеним у затвердженій містобудівній документації, зокрема у плані зонування території.

Суд зауважує, що право власності (або право користування) на земельну ділянку не гарантує безумовної можливості її забудови, якщо така забудова суперечить стратегічним документам просторового планування, які визначають допустимі види використання території, її функціональне призначення, граничні параметри забудови тощо. Такий підхід спрямований на забезпечення збалансованого розвитку територій, дотримання принципів законності, пропорційності та справедливості у сфері містобудування.

Право на забудову має публічно-правовий характер і реалізується з урахуванням пріоритету публічних інтересів у сфері просторового планування та забудови, тобто приватний інтерес не може превалювати на суспільними інтересами.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 8 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Частиною 1 статті 16 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно з частинами 1, 2, 6 та 7 статті 17 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в установлений строк, зокрема визначають в установленому законодавством порядку розробника генерального плану населеного пункту, встановлюють строки розроблення та джерела його фінансування; повідомляють через місцеві засоби масової інформації про початок розроблення генерального плану населеного пункту та визначають порядок і строк внесення пропозицій до нього фізичними та юридичними особами.

Статтею 18 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” встановлено, що План зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів.

Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території.

Внесення змін до плану зонування території допускається за умови їх відповідності генеральному плану населеного пункту.

За порушення вимог, встановлених планом зонування території, фізичні та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

План зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання.

План зонування території не підлягає експертизі.

У свою чергу, відповідно до статей 1, 5 та частини другої статті 25 вищевказаного Закону генеральним планом населеного пункту є містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; планом зонування території (зонінг) є містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон; містобудівною документацією є затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації населеного пункту на місцевому рівні. На його основі розробляються інші види містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема, й План зонування.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 210/3729/17(2-а/210/204/17) (№ в ЄДРСР 103282061), від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а та від 2 грудня 2021 року у справі № П/320/900/20.

При цьому, план зонування території є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього та не суперечити йому.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.06.2018 у справі № 826/4504/17, від 14.08.2018 у справі № 815/3880/14, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 15.04.2020 у справі № 702/1384/16-а.

Як засвідчують норми статей 17-19 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” генеральний план населеного пункту, план зонування та детальний план території є видами містобудівної документації, при цьому, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, а план зонування території розробляються на підставі генерального плану території та не можуть йому суперечити.

Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 295/11369/17 (№ в ЄДРСР 103129065), від 31.07.2019 у справі №466/1264/18 та від 11.01.2022 у справі № 814/296/17.

Відповідно до статті 29 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

За змістом частини 1 статті 16 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Верховний Суд у постанові від 01.05.2025 по справі № 380/5886/22 визнав помилковою позицію судів попередніх інстанцій про пріоритетність врахування у спірних правовідносинах саме цільового призначення земельної ділянки, а не положень Генерального плану. Цільове призначення земельної ділянки повинно було відповідати чинному на момент його встановлення Генеральному плану, змін до якого у подальшому не вносилось.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 640/9995/20, відповідно до якої здійснення забудови, наміри якої суперечать вимогам містобудівної документації (Генерального плану населеного пункту, Детального плану території), нівелює мету планування та забезпечення сталого розвитку населеного пункту, а отже, порушує суспільні інтереси, які виражаються у забезпеченні дотримання правил благоустрою населеного пункту, спрямованих на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини; містобудівні умови та обмеження, які не відповідають Генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній документації на місцевому рівні не можуть вважатися такими, що враховують громадські та приватні інтереси при плануванні та забудові територій.

Згідно із статтею 26 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; виконання підготовчих та будівельних робіт; державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва та майбутній об`єкт нерухомості у випадках, визначених законом; проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Частинами 1, 3, 4 статті 29 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” передбачено, що основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень з обґрунтуванням підстав такої відмови надається у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 1-1) ідентифікатор об`єкта будівництва або закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів нового будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор об`єкта будівництва до видачі містобудівних умов та обмежень); 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах (з урахуванням обмежень використання приаеродромних територій, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України); 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України, зони, встановлені відповідно до законодавства за результатами визначення рівнів ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, відображені у містобудівній документації); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж. Перелік зазначених умов є вичерпним.

Отож, містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації.

При цьому, підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.

Взаємини сторін під час розгляду заяви замовника про видачу містобудівних умов та обмежень підпадають під правову дію Закону України “Про адміністративну процедуру” (далі Закон №2073-ІХ).

Рішення органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень є адміністративним актом. Так, п.1 ч.1 ст.2 Закону №2073-ІХ передбачено, що адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).

Закон №2073-ІХ є юридичною інтервенцією приписів ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій закладено критерії правомірності дій (рішень) суб`єктів владних повноважень, у більш розгорнутий вигляд.

Стаття 4 Закону №2073-ІХ містить визначає принципи адміністративної процедури, до яких належать: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.

Принципи адміністративної процедури, визначені цим Законом, поширюються також на адміністративну діяльність адміністративних органів, що не вимагає прийняття адміністративних актів. Так, орган містобудування та архітектури приймаючи рішення з питань видачі містобудівних умов та обмежень зобов`язаний діяти з дотриманням таких принципів.

Стаття 69 Закону №2073-ІХ передбачає, що за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт. Частиною першою статті 71 Закону №2073-ІХ передбачено, що письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин.

Статтею 72 Закону №2073-ІХ визначено, що адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті). Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Адміністративний акт може не містити посилання на фактичні обставини справи і результати дослідження доказів та інших матеріалів справи, якщо такий акт прийнято на підставі акта чи іншого документа, складеного за результатами проведення інспекційних (контрольних, наглядових) заходів, якщо цей документ вже містить відповідне мотивування (обґрунтування) та доведений до особи належним чином.

Для окремих видів справ законодавством можуть визначатися додаткові відомості, що зазначаються у мотивувальній частині адміністративного акта. Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом. Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта не вимагається, якщо:

1) адміністративний орган задовольнив заяву, при цьому адміністративний акт не стосується прав, свобод чи законних інтересів інших осіб;

2) адміністративний орган під час здійснення інспекційних (контрольних, наглядових) повноважень не виявив порушень законодавства.

Суд звертає увагу, що рівною мірою, як заявник (замовник будівництва) зобов`язаний подати органу містобудування та архітектури усі наявні в нього документи до початку розгляду його заяви, так і уповноважений орган, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний надати оцінку кожному такому аргументу і надати відповідь на кожний довід.

У цій справі позивач звернувся із заявою щодо видачі містобудівник умов і обмежень для будівництва індивідуального двоповерхового гаражу на земельній ділянці з кадастровим номером 6110100000:08:015:0204.

Перевіривши відповідність намірів забудови земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:08:015:0204 положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні Управлінням містобудування, архітектури та кадастру установлено, у зв`язку з неподанням визначених законом документів та невідповідністю поданого викопіювання фактичній ситуації на місцевості, оскільки на земельній ділянці встановлено наявність капітального гаража.

А також під час розгляду встановлено, що площа земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:08:015:0204 становить 0,0023 га, тоді як у поданих позивачем матеріалах зазначено 0,0024 га, що фактично пов`язано з параметрами вже збудованого об`єкта. Такі розбіжності у вихідних даних створюють суперечності у поданих матеріалах та унеможливлюють будівництво відповідно до параметрів забудови.

Крім того, як зазначає відповідач, подані графічні матеріали (викопіювання М 1:2000) не відображають фактичного стану земельної ділянки та приховують наявність існуючої капітальної споруди, що свідчить про недостовірність відомостей у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 29 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”.

Заперечень щодо таких обставин позивач не зазначав.

Системно-функціональний аналіз норм частин другої статті 2, частин першої та другої статті 77 КАС України, дає підстави для висновку, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони у відповідності із критеріями, які викладені у ч.2 ст.2 цього Кодексу. Разом з тим, на суб`єкта владних покладається обов`язок доказування, що в ході прийняття рішення ним дотримано критерії, які визначені частиною другою статті 2 цього Кодексу.

Відтак, перевіривши спірне рішення управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради від 18.03.2026 №А3855462392922113911 на предмет його вмотивованості, суд зазначає, що воно прийняте з дотриманням вимог закону, у передбачених законом спосіб, а відтак відповідає критеріям, встановленим ст. 2 КАС України.

А тому, оскільки правовий спір у цій справі щодо видачі позивачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки 6110100000:08:015:0204 може вплинути на права та інтереси власників/користувачів суміжних земельних ділянок (об`єктів), тому управлінням містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради правомірно прийнято рішення зокрема із вказівкою про необхідність надання згоди власників/користувачів суміжних земельних ділянок (об`єктів) згідно ст. 5 Закону України “Про основи містобудування”, а також погодження із землекористувачем заїзду (виїзду) до проектного об`єкту.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах виснував, що містобудівні умови та обмеження хоча і належать до актів індивідуальної дії, що також неодноразово підкреслювалось Верховним Судом, зокрема у постановах від 23 січня 2018 року у справі №815/5989/13-а, від 18 березня 2021 року у справі № 640/3844/20 та від 29 серпня 2022 року у справі № 560/4501/20, однак, очевидно, впливають на значне коло осіб - членів територіальної громади відповідного населеного пункту, його мешканців, оскільки визначають умови та обмеження забудови відповідної території населеного пункту згідно з вимогами містобудівної документації на місцевому рівні й повинні враховувати державні, громадські та приватні інтереси.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові 01 травня 2025 року у справі № 380/5886/22.

Згідно із частиною першою статті 25 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій. Верховний Суд наголошує на тому, що неухильне дотримання містобудівної документації є основою забезпечення правопорядку у сфері містобудування, саме тому за приписами частини другої статті 5 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування (постанова Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року, справа №759/23377/20).

Отже, наміри замовника будівництва визначаються на підставі документів (в числі яких і містобудівний розрахунок), які відповідно до частини третьої статті 29 Закону №3038-VI він зобов`язаний надати для отримання містобудівних умов та обмежень, а відповідати такі наміри повинні містобудівній документації на місцевому рівні.

Аналогічні висновки місять постанови Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №826/15338/18, від 04.09.2019 у справі № 826/13852/17 та від 19.01.2023 у справі №640/9995/20.

Отже, суд не встановив протиправності рішення Управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради від 18.03.2026 №А3855462392922113911 та наказу Управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради від 18.03.2026 №1392 “Про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва”, а тому не вбачає підстав для їх скасування і відмовляє у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Решта доводів учасників справи висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Наведені вище обставини свідчать про те, що відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні містобудівних вимог та обмежень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 29 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”.

При цьому, сам факт права приватної власності на земельну ділянку та цільове призначення земельної ділянки не може превалювати над іншими обставинами.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства, окрім іншого, є захист прав та інтересів юридичних осіб від порушень суб`єктів владних повноважень, а частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивачів та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на позиції Європейського суду з прав людини у справі “Проніна проти України” від 18.07.2006. Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

При прийнятті рішення суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України” (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Управлінням містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради правомірно винесено рішення про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень від 18.03.2026 №A3855462392922113911 та наказ Управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради від 18.03.2026 №1392 “Про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва”, в межах наданих повноважень з підстав, передбачених статтею 29 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, а саме: неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.

Підсумовуючи вищевказане можна дійти висновку про те, що відмовляючи позивачу у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:08:015:0204 відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а спірне рішення відповідає вимогам чинного законодавства.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, Управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Тернопільська міська рада (місцезнаходження: вул. Листопадова 5, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 34334305).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.