Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №460/9774/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 вересня 2026 року м. Рівне№460/9774/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доДержавної податкової служби України, Головного управління ДПС у Рівненській області

про стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Рівненській області про стягнення з Державної податкової служби України середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді за 251 робочий день в сумі 261398,93 грн. та забезпечення Головним управлінням ДПС Україні в Рівненській області виконання виплат середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді в сумі 261398,93 грн.

Ухвалою від 08.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою від 29.06.2026 суд відмовив Державній податковій службі України у клопотанні про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою від 02.07.2026 суд відмовив Державній податковій службі України у клопотанні про залишення позову без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Згідно з позовною заявою та відповіддю на відзив, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що рішенням Рівненського окружного адмінсуду (та постановою Восьмого апеляційного адмінсуду) позивача поновлено на посаді заступника начальника ГУ ДПС у Рівненській області з 22 серпня 2023 року. Проте наказ ДПС України № 1021-о про його фактичне поновлення видано лише 21 серпня 2024 року (майже через рік). Припис ст. 236 КЗпП України передбачає виплату працівникові середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Однак, відповідачем не було виплачено на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08.02.1995 №100. Тому, позивач стверджує про наявність в себе права на отримання середнього заробітку за вказаний період, що складає 261398,93 грн.

За змістом відзивів на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзиви, відповідачі позов не визнають. Вказують, що питання про те, хто повинен нести відповідний майновий обов`язок, має вирішуватися з урахуванням норм Закону № 108/95-ВР, Закону № 889-VIII, Закону № 3166-VI, Порядку № 100, Наказу № 489, Інструкції №5, а також фактичних даних щодо того, де позивач проходив державну службу, який орган здійснював табельний облік використаного часу, формував фонд оплати праці та був розпорядником бюджетних коштів за відповідною посадою.

Дослідженими по справі доказами, суд встановив таке.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року визнано протиправним та скасовано наказ ДПС України № 8-дс від 14 квітня 2023 року «Про накладення дисциплінарного стягнення». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ ДПС у Рівненській області з 21 серпня 2023 року. Стягнуто з ГУ ДПС у Рівненській області середньомісячну заробітну плату за період відсторонення від виконання посадових обов`язків з 07 березня по 14 квітня 2023 року в розмірі 30201,47 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати за період відсторонення у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2024 року змінено рішення суду першої інстанції, визнано ОСОБА_1 поновленим на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Рівненській області з 22 серпня 2023 року.

21 березня 2025 року Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Рівненській області. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у справі №460/9966/23 скасував, а справу направив на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 у справі № 460/9966/23 позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової служби України від 21.08.2023 № 1011-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ».

Додатковим рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 у справі № 460/9966/23 визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової служби України від 14.04.2023 № 8-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення», поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Рівненській області з 22.08.2023, стягнено з Головного управління ДПС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за період відсторонення від виконання посадових обов`язків з 07.03.2023 по 14.04.2023, в розмірі 30201,47 грн. (тридцять тисяч двісті одна грн., 47 коп.).

Постановами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2025 у даній справі апеляційні скарги Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Рівненській області залишено без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 та 31.07.2025 року – без змін. Повні тексти постанов Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2025 у справі № 460/9966/23 складено 04.12.2025 року.

Наказом Державної податкової служби України від 21 серпня 2024 року № 1021-о «Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 » позивач був поновлений на посаді заступника начальника Головного управління ДПС в Рівненській області з 22.08.2023 року.

Позивач стверджує, що за період вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення суду Державною податковою службою України не виплачений середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.

Позивач вважаючи порушеним своє право щодо невиплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 21.08.2023 у справі №460/9966/23, за період з 22.08.2023 по 21.08.2024, звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За нормами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У статті 129 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства.

За приписами статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання.

За нормами статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

За змістом статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 370 Кодексу адміністративного судочинства України).

За правилами пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. У відповідності до частини другої цієї ж статті судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Відповідно до частини восьмої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Стаття 236 КЗпП України врегульовує здійснення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, відповідно до якої у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, положення як статті 235, так і статті 236 КЗпП України передбачають виплату працівнику середнього заробітку. В першому випадку здійснюється нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, який тривав для працівника у зв`зку із незаконним звільненням та неможливістю працювати. В другому випадку здійснюється нарахування середньої заробітної плати за період, коли право працівника на працю все ще не відновлене у зв`язку із затримкою виконання судового рішення в частині поновлення на роботі.

Рішенням суду у справі №460/9966/235 допущено негайне виконання, зокрема, і в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області з 22.08.2023.

В силу частини другої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

У пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Таким чином, чинне законодавство України передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України.

Така правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду від 05.02.2022 у справі №280/4402/21.

Усталеною є і позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 Кодексу законів про працю України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі №807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19).

Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду у справі №460/15639/21 від 08.11.2022, у відповідності до якого для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Тут же зазначено, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин; також наголошено, що існування зазначеного судового рішення породжувало у відповідача обов`язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу негайно після його проголошення.

Окрім того, суд звертає увагу і на висновки Верховного Суду у постанові від 09.11.2022 у справі №460/600/22 про те, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

У постанові від 18.12.2023 у справі №640/27278/21 Верховний Суд резюмував, що право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникає лише за наявності вини роботодавця у невиданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі. Твердження ж про те, що позивач не вживав заходів для своєчасного виконання судового рішення про поновлення його на посаді не заперечують того, що відповідач, зволікаючи і очікуючи ініціативи з боку працівника, допустив таким чином затримку у його виконанні.

Суд наголошує, що законодавством України не передбачено обов`язку звернення працівника до роботодавця із заявою про поновлення його на роботі, оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі мало виконуватися негайно без прив`язки до вчинення будь-яких дій з боку позивача.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України” резюмовано, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

За наведеного, суд приходить до висновку про наявність обов`язку у відповідачів по поновленню позивача на роботі, невиконання якого тягне за собою для відповідачів негативні наслідки у вигляді виплати середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, позивач правомірно розраховує на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (далі - Порядок №100).

За приписами пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В межах адміністративної справи №460/9966/23 встановлено розмір середньої заробітної плати позивача за останні два календарних місяці роботи та середньоденної заробітної плати, що передували звільненню. Так, суд у рішенні від 21.08.2023 зазначає: «Так, на вимогу суду відповідачем-2 було надано довідку за №76/17-00-10-02-07 від 16.06.2023 про середньомісячний заробіток позивача, зі змісту якої слідує, що загальна сума заробітку за два попередні місяці роботи позивача становила 43740 грн (в т.ч. за січень 2023 (22 робочих дні) – 20540 грн., за лютий 2023 (20 робочих дні) – 23200 грн.), отже, середньоденний заробіток позивача становить 1041,43 грн.»

А відтак, середньоденна заробітна плата визначена на рівні 1041,43 грн.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” №2136-ІХ від 15.03.2022, який набрав чинності з 24.03.2022, у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої п`ятої статті 67 та статей 71, 73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено по день винесення судом цього рішення.

Отже, упродовж дії воєнного стану офіційних святкових та неробочих днів в Україні немає.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 поновлено на посаді рішенням Рівненського окружного адміністративного суду (з врахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2024) з 22.08.2023.

Разом з тим, наказ про поновлення позивача на посаді датований 21.08.2024.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність стягнення середнього заробітку за період з 22.08.2023 по 20.08.2024 (включно).

Відповідно, кількість робочих днів за період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за цей період складає 261 день (173 календарних – 50 вихідних (без святкових) .

Враховуючи вищезазначене, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 22.08.2023 по 20.08.2024 (включно) складає 271813,23 грн, з розрахунку: 261 робочий день х 1041,43 грн.

Отже, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у сумі 271813,23 грн.

За змістом частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За наведеного, позов підлягає задоволенню у визначений судом спосіб.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1331,20 грн. з Державної податкової служби України, з відповідача, який допустив порушення прав позивача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Рівненській області задовольнити повністю.

Стягнути з Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 у справі №460/9966/23 про поновлення на посаді, за період з 22.08.2023 по 20.08.2024 (включно), в розмірі 271813,23 грн. (сума вказана без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 18 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Державна податкова служба України (Львівська площа, буд. 8,м. Київ,04053, ЄДРПОУ/РНОКПП 43005393) Відповідач - Головне управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд. 12,м. Рівне,Рівненська обл.,33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 44070166)

Суддя С.М. Дуляницька