Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №460/662/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 вересня 2026 року м. Рівне№460/662/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

16.01.2026 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.07.2025 №172350006782 «Про відмову у призначенні пенсії», яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язання відповідача призначити та виплатити з 15.07.2025 ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши: до загального страхового стажу календарний період навчання в російській федерації з 01.09.1990 по 01.07.1992; до загального страхового стажу та до спеціального стажу (вислуги років) період роботи з 01.02.1994 по 10.06.2000 за межами України на території рф в дитячій лікарні №2 м. Волгограда; періоди роботи у інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я з 03.05.2002 по 17.12.2012 та з 08.01.2013 по 15.07.2025 у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Ухвалою судді Дорошенко Н.О. від 20.01.2026 відкрито провадження в адміністративній справі №460/662/26. Розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

03.09.2026 року на підставі розпорядження керівника апарату Рівненського окружного адміністративного суду від 03.09.2026 року №342 проведений повторний автоматизований розподіл даної справи у зв`язку із відрахуванням зі штату Рівненського окружного адміністративного суду судді Дорошенко Н.О.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №460/662/26 визначено суддю Друзенко Н.В.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що має право на пенсію. Проте, відповідач безпідставно відмовив їй у призначенні пенсії через недостатність страхового стажу. Крім того, позивач вказує, що надала всі необхідні документи для призначення пенсії. Однак, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу навчання з 01.09.1990 по 01.07.1992 та період роботи на території рф з 01.02.1994 по 10.06.2000, оскільки заявницею не надано документи про неотримання в рф пенсійних виплат за зазначені періоди та у заяві не зазначено про причини неможливості їх отримання, а також періоди роботи з 03.05.2002 по 17.12.2012 та з 08.01.2013 по 15.07.2025 в інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я до загального страхового стажу у подвійному розмірі. На підставі вищенаведеного, просила суд задовольнити позовні вимоги повністю.

28.01.2026 через підсистему «Електронний Суд» ЄСІСТ суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.07.2025 звернулася до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугою років як медичний працівник відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно принципу екстериторіальності, заяву позивача передано на розгляд до ГУ ПФУ у Дніпропетровській області.

За результатами розгляду заяви, рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області

№172350006782 від 10.07.2025 відмовлено у призначенні пенсії. Підставою для прийняття зазначеного рішення було те, що стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, становить 16 років 11 місяців 10 днів (станом на 01.04.2015 та станом на 01.01.2016). Зазначив, що до розрахунку страхового стажу та вислуги років не зараховано період навчання з 01.09.1990 по 01.07.1992 та періоди роботи на території рф з 01.02.1994 по 10.06.2000, оскільки відсутні документи про неотримання в рф пенсійних виплат за зазначені періоди та у заяві не зазначено про причини неможливості їх отримання.

Представник позивача звернувся із адвокатським запитом щодо не зарахування періодів роботи ОСОБА_1 в інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я (Рівенська облсанепідемстанція) з 03.05.2002 по 17.12.2012 у подвійному розмірі.

За результатом розгляду адвокатського запиту представника позивача від 07.10.2025 №1201/10/2025 відповідач листом від 14.10.2025 №0400-010307-8/193705 повідомив, що відсутні підстави для зарахування періодів роботи з 03.05.2002 по 17.12.2012 в інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я до загального страхового стажу у подвійному розмірі, оскільки Рівенська облсанепідемстанція не є лікувальним закладом.

Позивач вважає, що до загального страхового стажу та вислуги років підлягає зарахуванню період роботи в інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я з 03.05.2002 по 17.12.2012 та з 08.01.2013 по 15.07.2025.

Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду із позовною заявою у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Якщо міжнародним договором України встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон №1788-ХІІ) застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту 2-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України №1058-ІV особам, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення. Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Статтею 1 Закону №1788-XII передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Зі змісту статті 2 Закону України №1788-ХІІ вбачається, що одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.

Водночас, згідно з частиною 2 статті 7 Закону України №1788-ХІІ пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Їх особливістю є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до статті 51 Закону України №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55 (стаття 52 Закону України №1788-ХІІ).

Пунктом "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (в редакції, що діяла до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я, незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

В подальшому, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону №1788) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ (в редакції Закону України від 24.12.2015 №911-VIII) встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Однак, 04.06.2019 Конституційним Судом України було ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.

Конституційний Суд України, ухвалюючи вищезазначене рішення №2-р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому Рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51Закону №1788-ХІІ. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-ХІІ.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII - неконституційними.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.

Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.

Таким чином, на день звернення позивача (01.07.2025) до пенсійного органу із заявою щодо наявності у неї права на призначення їй пенсії за вислугу років як працівнику заклади охорони здоров`я, пунктом "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Стосовно не зарахування відповідачем до загального страхового стажу календарного періоду навчання в медичному училищі за межами України на території рф з 01.09.1990 по 01.07.1992, суд зазнає таке.

Суд враховує, що згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

До закладів професійної (професійно-технічної) освіти належить, відповідно до статті 18 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту", професійно-технічне училище відповідного профілю.

Згідно з п. 8 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі – Порядок №637), період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Судом встановлено, що дипломом Серія НОМЕР_1 засвідчується, що ОСОБА_1 у 1990 році вступила, а у 1992 році закінчила Волзьке медичне училище за спеціальністю «сестринська справа» із присвоєнням їй 01.07.1992 кваліфікації медична сестра.

Окрім того, заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що період роботи позивача на посаді медичної сестри у стаціонарі дитячої лікарні № 2 м. Волгоград (Російська Федерація) з 01.02.1994 по 10.06.2000 не підлягає зарахуванню ані до загального страхового стажу, ані до стажу роботи за спеціальністю (вислуги років), оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження неотримання нею пенсійних виплат за вказаний період на території Російської Федерації, а у заяві (позовній заяві) не зазначено причин неможливості отримання таких доказів.

Суд враховує наступне.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що записами трудової книжки позивача Серія НОМЕР_2 підтверджується, що позивач 01.02.1994 призначена на посаду медичної сестри в стаціонар дитячої лікарні №2 м. Волгоград (наказ від 28.01.1994 №54), а 10.06.2000 звільнена за власним бажанням (наказ №63 від 22.05.2000).

За правилами частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 № 5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При вирішенні питання зарахування до страхового стажу періодів роботи, набутих на території рф, необхідно керуватися Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 та Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Відповідно до частини другої статті 6 Угоди Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Зміст зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а та від 20.07.2020 у справі № 174/421/17.

Відповідно до постанови Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 29.11.2022 №1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. москві.

Водночас, суд враховує, що згідно із статтею 13 вказаної Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, оскільки позивач працювала у рф в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території рф.

Щодо не зарахування відповідачем періодів навчання та роботи позивача, оскільки стаж набутий на території колишнього Союзу РСР та відсутні відомості зазначені у заяві про неможливість підтвердити документально про нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди, суд зауважує, що ні Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ні в Угоді від 13.03.1992 не передбачено такої умови для призначення/ виплати пенсії як надання особою документів, що підтверджують неотримання виплат пенсії на території рф.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), який застосовується судом у редакції, що була чинною на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії (01.07.2025).

Відповідно до пункту 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/ перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Пунктом 2.1 Порядку №22-1 передбачено вичерпний перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком. У цьому переліку не передбачено документа про неотримання пенсії в іншій державі.

Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

За таких обставин вимога відповідача надати документи про неотримання в російській федерації пенсійних виплат за спірні періоди не відповідає вимогам закону і не може слугувати підставою для відмови у призначенні пенсії за віком відповідно Закону №1058- ІV.

Загальновідомим є той факт, що в Україні введено воєнний стан. Акціонерне товариство «Укрпошта» з 24.02.2022 тимчасово припинило приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень з призначенням до російської федерації, тому позивач не може з об`єктивних причин надіслати до компетентного органу російської федерації відповідний запит та отримати підтвердження виплати чи припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації.

З огляду на вище викладене, відсутність інформації про не отримання виплати пенсії на території держав-учасниць Угоди не може бути підставою для відмови у зарахуванні до загального страхового стажу для призначення пенсії також періоду роботи за основним місцем проживання пенсіонера.

Щодо зарахування періоду роботи позивача з 01.02.1994 по 10.06.2000 на посаді медичної сестри в стаціонарі дитячої лікарні №2 м. Волгоград на території рф до вислуги років, суд враховує наступне.

Відповідно до переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 робота на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) в лікарняних закладах дає право на призначення пенсії за вислугою років.

Згідно з Переліком закладів охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 28.10.2002 № 385, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 листопада 2002 р. за № 892/7180, та Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 78 «Охорона здоров`я»), до молодшого медперсоналу відносять: санітарів/санітарок; молодших медичних сестер (у тому числі з догляду за хворими).

Виходячи з наведеного, до стажу роботи за спеціальністю (вислуги років) слід було зарахувати період роботи позивача на посаді медичної сестри в стаціонарі дитячої лікарні №2 м. Волгоград на території рф.

Таким чином, поведінка відповідача в частині відмови в зарахуванні періоду навчання та роботи позивача за межами України, на території Російської Федерації, до загального страхового стажу та стажу роботи за спеціальністю (вислуги років) є протиправною.

Щодо позовних вимог позивача в частині зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі періоду роботи позивача з 03.05.2002 по 17.12.2012, суд виходить з наступних міркувань.

Позивачем до заяви про призначення пенсії була долучена трудова книжка НОМЕР_2 зі змісту якої вбачається:

1. Запис від 03.05.2002 – прийнята на посаду лаборанта відділення по профілактиці та боротьбі зі СНІД (наказ №40-к від 29.04.2002);

2. Запис №6 від 04.11.2011 – переведена на посаду лаборанта відділення гігієни праці сангіглабораторії (наказ №170-к від 31.12.2010);

3. Запис №7 від 04.01.2011 – Рівненська обласна санепідемстанція перейменована на Державний заклад «Рівненська обласна санітарно-епідеміологічна станція» (наказ №102-м від 24.04.2008);

4. Запис №8 від 17.12.2012 – звільнена у зв`язку з ліквідацією Державного закладу «Рівненська обласна санітарно-епідеміологічна станція» МОЗ України (наказ №392-к від 17.12.2012);

5. Запис №9 від 08.01.2013 – прийнята на посаду фельдшера-лаборанта з бактеріології бактеріологічної лабораторії Рівненського обласного лабораторного центру Держсанепідемслужби (наказ від 08.01.2013 №110-к);

6. Запис №10 від 22.07.2016 – Державна установа Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України перейменована на Державна установа «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» (наказ №105-од від 22.07.2016);

7. Запис №11 від 01.12.2020 – Бактеріологічна лабораторія перейменована на лабораторію відділу дослідження біологічних факторів (Наказ № 190-од від 01.12.2020);

8. Запис №12 від 09.06.2021 – Державна установа «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» змінена на нову назву — Державна установа «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (наказ № 77-од від 09.06.2021);

9. Запис № 13 від 01.01.2025 – Лабораторія відділу дослідження біологічних факторів перейменована на бактеріологічну лабораторію (наказ № 1-од від 01.01.2025);

10. Запис № 14 від 15.07.2025 - звільнено з посади лаборанта з бактеріології бактеріологічної лабораторії згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) (наказ № 204-к від 04.07.2025).

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі – Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За встановленими у п. 3 Порядку №637 правилами за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Судом встановлено, що до заяви про призначення пенсії від 01.07.2025 позивачем долучено: архівну довідку КУ «Трудовий архів Рівненської міської ради» від 12.06.2025 №2016/04-02, якою підтверджується, що відповідно до наказу від 29 квітня 2002 року № 40-к по Рівненській обласній санітарно-епідеміологічній станції, ОСОБА_1 , була прийнята на роботу лаборантом відділення по профілактиці та боротьбі зі СНІД з 03 травня 2002 року. Відповідно до наказу від 17 грудня 2012 року № 392-к по ДЗ «Рівненська обласна санітарноепідеміологічній станція», ОСОБА_1 , лаборант відділення гігієни праці санітарно-гігієнічної лабораторії, була звільнена з роботи 17 грудня 2012 року згідно ст.40 п.1 КЗпП України.

Довідкою Державної установи Рівненський обласний центр контролю та профілактики хворобі Міністерства охорони здоров`я України» від 04.06.2025 №220/33 підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно працювала в Державній установі «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» в бактеріологічній лабораторії на посаді лаборанта із бактеріології з 08.01.2013 (наказ №110-к від 08.01.2013) по дату видачі довідки. За весь період роботи ОСОБА_1 проводить дослідження збудників інфекційних хвороб з використанням сучасної лабораторної апаратури.

Судом встановлено, що довідки містить інформацію про перейменування, яка за змістом тотожна записам трудової книжки позивача.

01 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

За змістом частини 3 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Отже, за правилами статті 60 Закону №1788 та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058 період роботи у інфекційному закладі (відділенні) охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.

Судом встановлено, що в період з 03.05.2002 по 17.12.2012 позивач працювала лаборантом відділення по профілактиці та боротьби зі СНІД, лаборантом відділення гігієни праці санітарно-гігієнічної лабораторії, а в період з 08.01.2013 по 04.06.2025 (дату видачі довідки) – лаборант із бактеріології бактеріологічної лабораторії закладу охорони здоров`я.

Протиправність поведінки відповідача щодо незарахування вказаних періодів роботи до спеціального стажу – вислуги років, та до загального страхового стажу в подвійному розмірі підтверджується наступним.

Так, у спірний період позивач працювала у різних санітарно-епідеміологічних станціях.

Із роз`яснень МОЗ України №05.03-18-54/973 від 27 січня 2010 року слідує, що «інфекційний заклад (відділення)» це заклад (відділення), де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби (тобто інфекційна лікарня або інфекційне відділення, протитуберкульозний заклад або відділення тощо) або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб (тобто бактеріологічна лабораторія).

Інструкція по санітарно-епідеміологічному режиму і охороні праці персоналу інфекційних лікарень (відділень), затверджена наказом МОЗ СРСР №916 від 4 серпня 1983 року, що діє на території України, згідно вказівки МОЗ України №165 від 28 травня 1996 року, призначена для головних лікарів і персоналу інфекційних лікарень і інфекційних відділень, а також для працівників санітарно-епідеміологічних та дезінфекційних станцій, та містить ідентичні вимоги і норми щодо режиму та охорони праці працівників інфекційних лікарень (відділень), бактеріологічних і вірусологічних лабораторій інфекційних лікарень та бактеріологічних лабораторій, що обслуговують інфекційні відділення лікарень.

За визначенням статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»:

- інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення;

- небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров`я в окремих хворих і становлять небезпеку для їх життя та здоров`я;

- особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров`я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення;

- джерело збудника інфекційної хвороби (далі - джерело інфекції) - людина або тварина, заражені збудниками інфекційної хвороби.

У відповідності до вимог ст.7 Закон №1645-III, лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно, крім випадків, передбачених ст.ст.22, 27 та 31 Закону. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.

Розділом 2 "Охорона здоров`я" Переліку №909 передбачено, що до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час на посаді лікаря чи середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) в таких установах: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторнокурортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспожив служби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

Перелік закладів охорони здоров`я, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 року № 385, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 року за № 892/7180 (далі Перелік № 385), пунктом 2 якого визначено, що до санітарно-профілактичних закладів віднесено санітарно-епідеміологічні заклади, зокрема, санітарно-епідеміологічні станції (центральна, республіканська, обласна, міська, міжрайонна, районна).

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2012 року № 1181 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» у абзаці першому розділу 2 переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909, у графі «Найменування закладів і установ» слова «санітарноепідеміологічні заклади» замінено словами «установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальні органи Держсанепідслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями)».

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.05.2018 року № 933 підпункт 2.3 пункту 2 Переліку закладів охорони здоров`я викладено у новій редакції, відповідно до якої до санітарно-профілактичних закладів віднесено заклади громадського здоров`я: лабораторний центр (обласний, міський, на водному, залізничному, повітряному транспорті) Міністерства охорони здоров`я України; Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України; Центр громадського здоров`я (обласний, міст Києва та Севастополя).

Крім того, Перелік закладів охорони здоров`я доповнено пунктом 19, згідно з яким заклади громадського здоров`я - заклади охорони здоров`я, завданнями яких є діяльність у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), профілактики неінфекційних захворювань, захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням у межах, визначених установчими документами

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 24.02.2021 року № 344 внесено зміни до підпункту 2.3 пункту 2 Переліку № 385, доповнивши його абзацом п`ятим такого змісту: «Центр контролю та профілактики хвороб (республіканський, обласний, міст Києва та Севастополя)».

Відповідно до ДСП 9.9.5-080-02 «Державні санітарні правила та норми, гігієнічні нормативи. Правила влаштування і безпеки роботи в лабораторіях (відділах, відділеннях) мікробіологічного профілю» (затв. постановою Головного державного санітарного лікаря України від 28.01.2002р. №1), лабораторія організація або її структурний підрозділ, що виконує експериментальні, діагностичні або виробничі роботи з патогенними біологічними агентами.

У свою чергу, «Інструкція по санітарно-епідеміологічному режиму і охороні праці персоналу інфекційних лікарень (відділень)» (затв. наказом МОЗ СРСР № 916 від 04.08.1983 року, що діє на території України, згідно з вказівкою Міністерства охорони здоров`я України від 28.05.1996р. №165 та застосовувалася станом на день призначення позивачу пенсії), містить ідентичні вимоги та норми відносно режиму та охорони праці працівників інфекційних лікарень (відділень), бактеріологічних і вірусологічних лабораторій інфекційних лікарень та бактеріологічних лабораторій, що обслуговують інфекційні відділення лікарень.

За таких обставин, стаж роботи в інших інфекційних закладах (відділеннях) має зараховуватися до спеціального стажу в подвійному розмірі, як це передбачено ст.60 Закону №1788-XII.

Працівники бактеріологічних лабораторій закладів охорони здоров`я всіх рівнів, у межах своїх посадових обов`язків, постійно працюють із матеріалами, потенційно інфікованими збудниками інфекційних хвороб, а також із живими збудниками таких хвороб. Це передбачено їхніми кваліфікаційними характеристиками, викладеними у довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров`я, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29.03.2002 № 117.

Суд зауважує, що належними доказами підтверджується, що в період з 03.05.2002 по 17.12.2012 та з 08.01.2013 по 15.07.2025 позивач працювала в інфекційному закладі охорони здоров`я, робота у якому повинна зараховуватись як до спеціального стажу – вислуги років, так і до загального страхового стажу відповідно до ст. 60Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах у подвійному розмірі.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17 та від 20 квітня 2022 року у справі № 214/3705/17, від 08 червня 2022 року у справі №510/1593/16-а у яких суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими зобов`язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01 січня 2004 року, тобто після дати набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Аналогічні висновки відображені у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22.

В системному аналізі чинного законодавства та правових висновків Верховного Суду, вбачається, що відповідач зобов`язаний був при обчисленні як вислуги років, так і загального страхового стажу враховувати період роботи, зокрема, з 03.05.2002 по 17.12.2012 та з 08.01.2013 по 15.07.2025 в інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»

З аналізу встановлених обставин і наведених норм права суд дійшов висновку, що оскаржене рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.07.2025 №172350006782 «Про відмову у призначенні пенсії», яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є протиправним і підлягає скасуванню.

З метою відновлення прав та інтересів позивача слід зобов`язати відповідача призначити з 15.07.2025 ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши: до загального страхового стажу календарний період навчання в російській федерації з 01.09.1990 по 01.07.1992; до спеціального стажу (вислуги років) та загального страхового стажу календарний період роботи з 01.02.1994 по 10.06.2000 за межами України на території рф в дитячій лікарні №2 м. Волгограда; період роботи у інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я з 03.05.2002 по 17.12.2012 та з 08.01.2013 по 15.07.2025 у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Водночас, щодо заявлених позовних вимог, в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплачувати позивачу призначену пенсію за віком на пільгових умовах, суд звертає увагу на таке.

За правилами пункту 4.10. розділу IV Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін), після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії. З аналізу вказаних вище положень випливає, що після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, тобто, територіальному органу Пенсійного фонду України, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи для здійснення виплати такої пенсії. Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації)/перебування особи.

Оскільки позивач Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровськійобласті не є територіальним органом Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації)/перебування позивача, таким чином, у цій частині позовні вимоги слід залишити без задоволення.

Водночас суд зауважує, що відмова в позові за вище окреслених підстав не позбавляє позивача права на виплату призначеної на виконання судового рішення пенсії.

Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду справи відповідач як суб`єкт владних повноважень не виконав свого процесуального обов`язку щодо доказування правомірності допущеної ним бездіяльності у спірних правовідносинах: будь-яких доказів на підтвердження протилежних, аніж встановлено судом фактів при розгляді цієї справи, не подав, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Судові витрати суд присуджує на користь позивача відповідно до ч.1 ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.07.2025 №172350006782 на заміну рішення про відмову у призначенні пенсії від 10.07.2025, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити з 15.07.2025 ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши: до загального страхового стажу календарний період навчання в російській федерації з 01.09.1990 по 01.07.1992; до спеціального стажу (вислуги років) та загального страхового стажу календарний період роботи з 01.02.1994 по 10.06.2000 за межами України на території рф в дитячій лікарні №2 м. Волгограда; період роботи у інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я з 03.05.2002 по 17.12.2012 та з 08.01.2013 по 15.07.2025 у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1064 грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 18 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26,м. Дніпро,Дніпропетровська обл.,49094, ЄДРПОУ/РНОКПП 21910427)

Суддя Н.В. Друзенко