Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №495/2970/26 — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/2970/26

№ провадження 2/495/2856/2026

З А О Ч Н Е р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

18 вересня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі головуючого одноособово судді Прийомової О.Ю.

за участю секретаря Чибукової О.В.

справа № 495/2970/26

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Білгород – Дністровському цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,

представника позивача – адвоката Сороколет С.І.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,1 кв.м., житловою площею 18,7 кв.м.; стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у сумі 12000 гривень та 1600 гривень за сплату судового збору.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 12 грудня 2024 року, він є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 39,1 кв.м., житловою площею 18,7 кв.м.

Згідно вказаного договору продавцем квартири значиться ОСОБА_3 , якій вона належала на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22.12.1992 року, укладеного між нею та виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради, зареєстрованого в реєстровій книзі за № 38-4794.

Зазначена квартира завдяки шахрайським діям, у незалежності від волі власниці квартири ОСОБА_3 , у відповідності до заочного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 квітня 2018 року по справі № 495/1626/18, а також низки договорів, кінцевим з яких був договір купівлі-продажу квартири з відповідачкою, перейшла у власність відповідачки ОСОБА_2 , за якою було зареєстровано право власності.

Разом з тим, у відповідності до рішення від 04 травня 2023 року Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області була поставлена крапка у цьому питанні - заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 квітня 2018 року по справі № 495/1626/18 за ініціативи ОСОБА_4 було скасовано.

Далі, власниця квартири ОСОБА_4 , намагаючись захистити свої права власниці, 06.06.2023 року подала до Білгород-Дністровського міськрайонного суду позов до ОСОБА_2 про витребування майна з незаконного володіння та визнання права власності на квартиру, проте її представник у позовних вимогах не зазначив про визнання за нею права власності.

Заочним рішенням судді Білгород-Дністровського міськрайсуду Анісімової Н.Д. від 23.08.2023 року у справі № 495/5915/23 позов був задоволений, внаслідок чого право власності за ОСОБА_4 було поновлено, та зареєстровано.

Будучи незгодною з вказаним рішенням, не визнаючи право власності на спірну квартиру за іншою особою крім себе, відповідачка ОСОБА_2 подала заяву про перегляд заочного рішення, після чого рішення було скасоване і слухалось до 09 березня 2026 року.

Під час слухання справи № 495/5915/23 ОСОБА_1 придбав вказану квартиру в ОСОБА_4 , після чого приймав участь у справі у якості третьої особи як власник зазначеної квартири.

Зазначає, що й надалі, під час слухання цієї справи, коли вже власником був позивач, ОСОБА_2 не визнавала за будь-кім іншим, крім неї право власності на спірну квартиру.

Рішенням від 09 березня 2026 року Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у справі № 495/5915/23 (суддя Гелла С.В.) було вирішено відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 за тих підстав, що вимоги про витребування нерухомого майна до ОСОБА_2 перестали бути актуальними, тому що вона була власником спірного нерухомого майна станом на час подачі позову, проте станом на час винесення рішення вже не була власником спірного нерухомого майна, ним був ОСОБА_1 .

З огляду на те, що відповідачка ОСОБА_2 , вважаючи себе добросовісним набувачем спірної квартири, не визнає за позивачем право власності на спірне нерухоме майно, останній вимушений звернутися до суду з вимогою про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

15 квітня 2026 року ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі відкрито загальне позовне провадження.

14 травня 2026 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області закрито підготовче провадження по справі та справа призначена до розгляду по суті.

10 вересня 2026 року, зі згоди представника позивача, суд ухвалою на місці, перейшов до заочного розгляду справи, що відповідає приписами ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом дійсно встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.

Згідно рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровського міської ради народних депутатів від 10.07.1992 № 2564 гр. ОСОБА_3 продано займану нею квартиру АДРЕСА_1 ./а.с. 7/

З копії договору купівлі-продажу встановлено, що ОСОБА_3 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 39,1 кв.м., житловою 18,7 кв.м./а.с. 9/

Відповідно договору купівлі-продажу від 12 грудня 2024 року ОСОБА_3 , в особі Представника, передала у приватну власність, а ОСОБА_1 прийняв у приватну власність належну продавцю квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,1 кв.м., житловою площею 18,7 кв.м. /а.с. 11/

Згідно відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 ./а.с. 12/

Згідно копії рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 травня 2023 року у справі № 495/1626/18 в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності – відмовлено у повному обсязі./а.с. 13-14/

06 червня 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з незаконного володіння та визнання права власності на квартиру. /а.с.15-17/

23 серпня 2023 року у справі № 495/5915/23 ухвалено рішення, яки позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про витребування майна з незаконного володіння та визнання права власності на квартиру – задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,1 кв.м., житловою площею – 18, 7 кв.м., допоміжною площею – 20,4 кв.м./а.с. 18-20/

22 лютого 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення у справі № 495/5915/23./а.с. 23-25/

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 22 грудня 2021 року ОСОБА_7 продав та передав у власність, а ОСОБА_2 купила та прийняла у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ./а.с. 26-27/

09 березня 2026 року Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області ухвалив рішення у справі № 495/5915/23, яким у задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про витребування з незаконного володіння нерухомого майна – відмовив.

Нормативне обґрунтування

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У статті 41 Конституції України також закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із частиною 1 статті 319 зазначеного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 ЦПК України).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частин першої та другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Згідно з абзацом першим частини першої, частинами другою та третьою статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Оцінка аргументів сторін, висновки суду

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись із позовом до суду ОСОБА_1 просить визнати за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,1 кв.м., житловою площею 18,7 кв.м.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦПК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі № 920/615/16, від 05.09.2019 у справі № 907/310/18).

Стаття 392 ЦК України, в якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 760/14438/15-ц.

Отже, із систематичного аналізу норм чинного законодавства вбачається, що за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється.

Тобто положення статті 392 ЦК України спрямовані на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача з передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Отже, до предмета доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно. (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 907/310/18).

Звертаючись до суду із позовом, позивач свої вимоги аргументує тим, що він на підставі договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_4 спірну квартиру під час слухання справи № 495/5915/23.

Водночас, до матеріалів справи позивачем вказаний договір у повному обсязі не надано.

Матеріали справи містять виключно копію першої та другої сторінки договору купівлі-продажу квартири від 12 грудня 2024 року, які не дають підстави встановити та дослідити всі його дійсні умови, наявність нотаріального посвідчення, реєстрації.

Згідно відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.09.2025 спірна квартира зареєстрована за ОСОБА_1 , разом з тим державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Під час дослідження судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама собою державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанови Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 17 квітня 2019 року у справ № 916/675/15, від 23 листопада 2023 року у справі № 910/10496/22).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, на підставі повно та всебічно досліджених доказів, надавши оцінку їх належності, допустимості, достатності, об`єктивності, та у їх логічному взаємозв`язку, виходячи із норм права, що врегульовують дані правовідносини, встановивши, що позивачем належним чином позовні вимоги не обґрунтовано та не доведено, суд приходить переконання про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Вирішення питання щодо судових витрат

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 321, 392 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 83, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення складений 18 вересня 2026 року.

Суддя: