Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №420/39574/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/39574/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 27 листопада 2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.

З огляду на це, починаючи з 29 січня 2020 року відновилася дія пункту 4 постанови №704 у первісній редакції, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Позивач вказує, що примітки до додатків 1 та 14 до постанови №704 нормативного характеру мати не можуть, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення основної норми - пункту 4 цієї постанови.

Позивач зазначає також, що розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлені законами про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, є більшими за розмір, встановлений на 01 січня 2018 року, а тому у відповідача виникли підстави визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного календарного року.

Позивач наголошує, що мінімальна заробітна плата згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» як розрахункова величина не застосовується, а цей Закон за юридичною силою є вищим за постанову Кабінету Міністрів України.

Оскільки заниження посадового окладу та окладу за військовим званням зменшило й похідні від них виплати, позивач просить перерахувати також грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки, одноразову грошову допомогу при звільненні та премію.

Крім того, позивач зазначає, що нарахування та виплата перерахованого грошового забезпечення мають бути проведені із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що відповідні зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 внесені не були, у зв`язку із чим на сьогоднішній день пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 визначає, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».

Відповідач посилається на абзац 2 пункту 32 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870, за яким дія нормативного акта поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України, чи про його скасування.

Відповідач посилається також на правову позицію, яка, за його твердженням, викладена в постанові Верховного Суду України від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а, згідно з якою розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом саме на 01.01.2018.

З огляду на наведене відповідач вважає, що Військова частина НОМЕР_1 діє відповідно до вимог чинного законодавства України, а підстави вважати її бездіяльність протиправною відсутні.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 02 грудня 2025 року відмовив у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду у зв`язку з тим, що позивач строк звернення не пропустив, прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в електронній формі.

Цією ж ухвалою суд витребував у відповідача докази проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , інформацію про розмір нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення із зазначенням усіх його складових за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 та розміру прожиткового мінімуму, з якого вони розраховані, інформацію та докази про видачу грошового атестату із зазначенням дати видачі під підпис, довідку про повну суму грошового забезпечення, виплаченого під час звільнення, а також інформацію про наявність у Військової частини НОМЕР_1 статусу розпорядника бюджетних коштів або перебування на фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині.

Разом з відзивом відповідач заявив клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Дослідивши клопотання, суд зазначає таке.

Частиною шостою статті 262 КАС України встановлено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Спір у цій справі зводиться до того, яка розрахункова величина підлягала застосуванню за пунктом 4 Постанови №704 при обчисленні грошового забезпечення позивача, а обставини його нарахування та виплати підтверджені письмовими доказами.

Обставин, які могли б бути встановлені лише в судовому засіданні, відповідач у клопотанні не навів.

За таких обставин характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін, а тому в задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2025 №377, старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 з 31 жовтня 2006 року.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.08.2025 №241, старшого солдата ОСОБА_1 , звільнену наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.08.2025 №62-РС з військової служби у запас, з 26 серпня 2025 року виключено із списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення - з 27 серпня 2025 року.

За довідкою Військової частини НОМЕР_1 про нараховане грошове забезпечення колишньому військовослужбовцю з 30.01.2020 по 19.05.2023 включно, позивачу встановлено посадовий оклад за 3 тарифним розрядом у розмірі 2640,00 грн та оклад за військовим званням у розмірі 600,00 грн.

Цією ж довідкою підтверджено, що від посадового окладу та окладу за військовим званням у спірному періоді обчислювались надбавка за вислугу років, надбавка за виконання особливо важливих завдань, надбавка за кваліфікаційну категорію, надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, премія, доплата премії до досягнення збільшення грошового забезпечення до розміру 30 відсотків, а також індексація.

У графі «Матеріальна допомога/Грошова допомога на оздоровлення» цієї довідки міститься така інформація про виплати: листопад 2020 року - 11790,90 грн, грудень 2020 року - 600,00 грн, жовтень 2021 року - 11790,90 грн, листопад 2021 року - 600,00 грн, червень 2022 року - 15675,66 грн.

Згідно з грошовим атестатом Військової частини НОМЕР_1 від 01.09.2025 №1126/304/3/2858пс, станом на 26 серпня 2025 року позивачу виплачувались оклад за військовим званням 600,00 грн та посадовий оклад за 3 тарифним розрядом 2640,00 грн.

Листом від 22.10.2025 №1126/304/3/4731пс Військова частина НОМЕР_1 повідомила представника позивача за результатами розгляду заяви від 12.09.2025, що при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 у період часу з 29.01.2020 року по день звільнення використовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, та що підстави для здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму, зазначеного у заяві, відсутні.

У заяві про виконання ухвали суду від 16.12.2025 відповідач зазначив, що нарахування грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року здійснювалось виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01 січня 2018 року. Означену обставину відповідач визнав у заяві по суті справи, а тому, відповідно до частини першої статті 78 КАС України, вона не підлягає доказуванню.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктом 2 статті 9 цього Закону, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу першого пункту 4 статті 9 цього Закону, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На виконання пункту 4 статті 9 цього Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), додатком 1 до якої затверджено тарифну сітку розрядів та коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, а додатком 14 - схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням.

Пункт 4 Постанови №704 у первісній редакції встановлював, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються, внаслідок чого пункт 4 Постанови №704 викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова №481) абзац перший пункту 4 Постанови №704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Ця редакція пункту 4 Постанови №704 діє з 20 травня 2023 року, а редакція, викладена пунктом 6 Постанови №103, діяла до 19 травня 2023 року включно.

Суд враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 22 травня 2025 року у справі №460/17825/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив: «З урахуванням викладеного, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови №103».

Наведений висновок є застосовним до спірних правовідносин у цій справі, оскільки в тій справі, як і в цій, предметом спору була бездіяльність військової частини щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця та похідних від нього виплат за період після 29 січня 2020 року, а спірним питанням - розрахункова величина, застосовна за пунктом 4 Постанови №704.

У тій самій постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив: «Практика Верховного Суду щодо застосування указаної норми права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи».

Застосовуючи наведені норми та висновок Верховного Суду до встановлених обставин, суд виходить з того, що у періоді з 29 січня 2020 року до 19 травня 2023 року посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача мали визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Натомість, відповідач у цьому періоді визначав обидва оклади незмінними - 2640,00 грн і 600,00 грн, обчисленими з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Заперечення відповідача про те, що зміни до пункту 4 Постанови №704 після скасування пункту 6 Постанови №103 внесені не були, а тому цей пункт і надалі визначав розрахунковою величиною прожитковий мінімум на 01.01.2018, є необґрунтованими. Скасування пункту 6 Постанови №103 позбавило юридичної сили саме той припис, яким було змінено пункт 4 Постанови №704, а відсутність наступних дій Кабінету Міністрів України з перевидання тексту не відновлює дію скасованого судом припису.

Норму, на яку відповідач посилається додатково - абзац 2 пункту 32 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870, - суд до спірних правовідносин не застосовує. Ця норма міститься в розділі Правил, який регулює підготовку проєкту акта Кабінету Міністрів України про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України та визнання їх такими, що втратили чинність, або скасування, і вона встановлює вимоги до нормопроєктування, тобто до того, як сам Кабінет Міністрів України оформлює поновлення дії раніше скасованого ним акта. Наслідків визнання припису протиправним та його скасування в порядку адміністративного судочинства ця норма не визначає.

Суд вважає помилковим посилання відповідача на постанову від 11 лютого 2021 року у справі №200/3757/20-а. Цю постанову ухвалив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, а не Верховний Суд України, як зазначено у відзиві. Предметом спору в тій справі були дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 01 березня 2018 року до 12 листопада 2018 року, а спірним питанням - застосування пункту 4 Постанови №704 у співвідношенні з пунктом 1 приміток додатка 1 та приміткою додатка 14, тобто можливість обчислювати оклади виходячи з 50 відсотків мінімальної заробітної плати. Суди в тій справі встановили, що позивач проходив службу у відповідача та отримував грошове забезпечення, обчислене без урахування приміток, і Верховний Суд зазначив: «З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується».

До спірних правовідносин у цій справі цей висновок не застосовується. Його сформульовано для періоду, який передував 29 січня 2020 року, коли пункт 4 Постанови №704 діяв у редакції пункту 6 Постанови №103, та щодо іншого спірного питання - чи може розрахунковою величиною бути мінімальна заробітна плата.

Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 у тій справі не досліджено, і наслідків скасування пункту 6 Постанови №103 для подальших періодів Верховний Суд у ній не оцінював.

Суд відхиляє також аргумент позивача про те, що посадовий оклад та оклад за військовим званням мають визначатися в розмірі не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати. Згідно з абзацом першим пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. Закон за юридичною силою є вищим за постанову Кабінету Міністрів України, а тому в цій частині пункт 4 Постанови №704 застосуванню не підлягає.

Водночас наведене обмеження не перешкоджає застосуванню пункту 4 Постанови №704 у частині прожиткового мінімуму.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 22 травня 2025 року у справі №460/17825/21 зазначив: «Колегія суддів вважає помилковим такий висновок апеляційного суду та зазначає, що установлене пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року».

Нарахування та виплата посадового окладу та окладу за військовим званням у меншому розмірі також має наслідком нарахування та виплату у меншому розмірі виплат, які від них обчислюються.

Відповідно до пункту 1 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з абзацом першим пункту 6 розділу XXIII Порядку №260, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

За пунктом 1 розділу XXIV Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

За абзацом третім пункту 7 розділу XXIV цього Порядку, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Норми розділів XXIII і XXIV Порядку №260 суд застосовує в редакції наказу Міністерства оборони України від 01 червня 2020 року №180, чинній на дні підписання наказів про надання відповідних допомог у спірному періоді.

Обидві норми прив`язують базу обчислення допомоги до дня підписання наказу про її надання, а не до року, за який допомогу надано.

За довідкою Військової частини НОМЕР_1 про нараховане грошове забезпечення за 30.01.2020 по 19.05.2023 включно, нарахування у графі «Матеріальна допомога/Грошова допомога на оздоровлення» здійснено в листопаді та грудні 2020 року, у жовтні та листопаді 2021 року та в червні 2022 року, тобто в межах періоду, у якому діяв пункт 4 Постанови №704 у первісній редакції.

Абзац перший пункту 7 розділу XXIV Порядку №260 встановлює, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. Суд враховує це застереження, проте зазначає, що розсуд у частині розміру допомоги відповідач уже реалізував, нарахувавши її позивачу в конкретних сумах. Суд цього розміру не переглядає та не визначає його замість відповідача, а зобов`язує обчислити ту саму допомогу виходячи з належної бази - правильно визначених посадового окладу та окладу за військовим званням.

Перелічення в резолютивній частині цього рішення грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії не створює для відповідача окремого обов`язку поряд з обов`язком перерахувати грошове забезпечення.

За пунктом 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, премія належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, тобто всі три виплати входять до його складу.

Перелік у резолютивній частині лише конкретизує, які саме види грошового забезпечення суд охоплює зобов`язанням, оскільки їх перерахунок був предметом спору і дослідження в цьому рішенні, та подвійного нарахування тих самих сум не передбачає.

Щодо компенсації невикористаної щорічної основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні суд зазначає таке.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 про нараховане грошове забезпечення за 2020-2025 роки, обидві виплати нараховані позивачу в серпні 2025 року у зв`язку зі звільненням з військової служби, тобто поза межами періоду, за який заявлено позов, в той час, коли пункт 4 Постанови №704 діяв у редакції Постанови №481.

Позовні вимоги в цій частині сформульовані як вимоги щодо виплат, «виплачених за вказаний період», а таких виплат у періоді з 29 січня 2020 року до 20 травня 2023 року не здійснювалось.

За таких обставин позовні вимоги в частині перерахунку компенсації невикористаної щорічної основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою №103, та пунктом 2 цієї Постанови абзац перший пункту 4 Постанови №704 викладено в редакції, наведеній вище.

За пунктом 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481 базова величина, з якої з 20.05.2023 обраховуються розміри посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, є сталою та становить 1762,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 неправомірними та визнано протиправним і нечинним пункт 2 цієї Постанови стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року це рішення залишено без змін.

Водночас постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У цій постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив: «З аналізу вказаних положень Закону чітко вбачається, що встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Уряду, тобто зазначене питання є сферою правового регулювання саме КМУ (у тому числі, встановлення базової величини)».

Верховний Суд також вказав: «У жодних з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що, відповідно, не дозволяє суду констатувати, що вносячи зміни до Постанови № 704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноважень, установлених статтею 20 Закону № 794-VII».

Оцінюючи висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі №320/29450/24, Верховний Суд вказав: «Як наслідок, Верховний Суд уважає помилковими твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що КМУ не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі, оскільки таке не передбачено та не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили (Закону № 1774-VІІІ)».

Наведені висновки суд визнає застосовними до спірних правовідносин, оскільки вони сформульовані щодо тієї самої норми - пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481, застосування якої є спірним і в цій справі.

Отже, станом на день розгляду справи пункт 4 Постанови №704 у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 є чинним, у зв`язку з чим з 20.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

За таких обставин суд доходить висновку, що Військова частина НОМЕР_1 при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення за 20 травня 2023 року діяла відповідно до вимог законодавства, а саме пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, який є чинним та підлягає застосуванню.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Військова частина НОМЕР_1 не наділена повноваженнями самостійно визначати інший порядок обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями, ніж встановлений Кабінетом Міністрів України, а тому була зобов`язана здійснювати нарахування грошового забезпечення відповідно до чинної редакції пункту 4 Постанови №704, викладеної Постановою №481.

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд перевірив бездіяльність відповідача на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, та встановив, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки застосував пункт 4 Постанови №704 у редакції, чинній станом на 20 травня 2023 року.

Вирішуючи позовні вимоги в частині компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44).

Відповідно до пункту 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктами 4 та 5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Пунктом 6 Порядку №44 передбачено, що територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

За пунктами 4, 5 і 6 Порядку №44 виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Згідно з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Згідно з пунктом 3 Порядку №44, виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Порядком №44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Суд звертає увагу, що на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.

Отже, відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснити на користь позивача заявлену компенсацію, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою нарахованих відповідачем сум грошового забезпечення, які не були належним чином виплачені під час проходження служби, тобто у майбутньому, а отже відповідні позовні вимоги є передчасними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Тому у задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити.

З урахуванням на веденого, за результатом розгляду справи, суд доходить висновку, що відповідач - Військова частина НОМЕР_1 - у періоді з 29 січня 2020 року до 19 травня 2023 року не нарахував і не виплатив позивачу грошове забезпечення та додаткові види грошового забезпечення в розмірах, які встановлені пунктом 4 Постанови №704 у редакції, що діяла в цьому періоді, чим позбавив позивача частини грошового забезпечення, гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII.

Визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за пунктом 4 Постанови №704 не передбачає права відповідача діяти на власний розсуд: розрахункова величина та тарифні коефіцієнти встановлені нормативно.

За таких обставин, відповідно до пункту 4 частини другої та частини четвертої статті 245 КАС України, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити належні суми є належним способом захисту порушеного права позивача.

Позивач визначає розрахункову величину через розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлені законами про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки.

Суд застосовує пункт 4 Постанови №704, який відсилає до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а такий розмір на 1 січня кожного року встановлюється законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Тому зазначення в резолютивній частині цього рішення самої норми охоплює і ці закони, і встановлені ними розміри прожиткового мінімуму за кожен рік спірного періоду.

Суд оцінив усі доводи, що мають істотне значення для вирішення спору, та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає стаття 242 КАС України. Інші доводи учасників справи є тотожними за змістом тим, яким суд надав оцінку в цьому рішенні, а тому не спростовують наведених висновків суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року до 19 травня 2023 року та про зобов`язання нарахувати та виплатити ці суми є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позовні вимоги за 20 травня 2023 року, у частині перерахунку компенсації невикористаної щорічної основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, а також у частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягають.

За таких обстави, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат у порядку ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року до 19 травня 2023 року грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, які виплачувались у цьому періоді, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року до 19 травня 2023 року грошове забезпечення та додаткові види грошового забезпечення, у тому числі грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та премію, які виплачувались у цьому періоді, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Суддя Дмитро БАБЕНКО