Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №420/11381/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11381/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з лав ЗСУ на підставі підпункту г, пункту 3 частини 5, абзацу 11, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи;

- зобов`язати відповідача негайно звільнити ОСОБА_1 з лав ЗСУ на підставі підпункту г, пункту 3 частини 5, абзацу 11, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.03.2026 ОСОБА_1 подав рапорт на звільнення з лав ЗСУ на підставі підпункту г, пункту 3 частини 5, абзацу 11, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, ОСОБА_2 , з числа осіб з інвалідністю ІІ групи. Незважаючи на усі законні підстави для звільнення, незважаючи на те, що додані до рапорту документи повністю і безперечно це доводили, у задоволенні даного рапорту було незаконно відмовлено. 26.03.2026 позивачу надано відповідачем письмову відповідь вих.№ 657/3136. Відмова командування у задоволення рапорту ОСОБА_1 є такою, що не ґрунтується а ні на законі, а ні на підзаконному акті.

Ухвалою від 23.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що з додатків до рапорту, а саме з паспорту громадянина України вбачається, що дружина позивача ОСОБА_2 має працездатного повнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який може та зобов`язаний здійснювати догляд за своєю матір`ю. Оскільки право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану пов`язано виключно з відсутністю інших осіб, які можуть (зобов`язані) здійснювати такий догляд, то військова частина НОМЕР_1 діяла у чіткій відповідності до вимог чинного законодавства та не допускала протиправних дій відносно позивача.

Представником позивача надано відповідь на відзив, в якій зазначено про необхідність застосовування саме пункту 23 згаданої Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яка кореспондується з вимогами статті пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» і дає можливість звільнити позивача без надання документів, які безпідставно вимагає військова частина НОМЕР_1 . У відзиві відсутні будь-які заперечення по суті аргументів, викладених у позові.

За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується записами у військовому квитку.

12.03.2026 року ОСОБА_1 на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 подав рапорт від 11.03.2026 про звільнення з військової служби, відповідно до підпункту г, пункту 3 частини 5, абзацу 11, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

До рапорту було додано нотаріально посвідчені копії документів: копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; копію особистого паспорту ОСОБА_2 ; копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААА № 895678 на ім`я ОСОБА_2 про встановлення їй другої групи інвалідності за загальним захворюванням; висновок ЛКК 01-4/07 від 05.03.2026 стосовно ОСОБА_2 згідно з яким вона за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду; висновок ЛКК № 10 від 05.03.2026 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та /або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду (форма первинної облікової документації № 080-4/о) стосовно ОСОБА_2 .

Листом від 26.03.2026 року військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь на рапорт, в якій зазначено, що як вбачається з додатків до рапорту, дружина - ОСОБА_2 має працездатного повнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який може здійснювати догляд за своєю матір`ю. Також, до рапорту не додано акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави звільнення з військової служби визначені ст.26 Закону №2232-ХІІ.

Підпунктом «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

За приписами абз.11 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009р. затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Додатком 19 до цієї Інструкції є Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Згідно вказаного додатку, при поданні до звільнення з військової служби за підставами:

через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця;

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи (п. 23):

копія свідоцтва про шлюб;

один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

Як вбачається з матеріалів справи. відмова у звільненні з військової служби ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_1 мотивована тим, що в поданих позивачем документах відсутній акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. А також тим, що дружина - ОСОБА_2 має працездатного повнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який може здійснювати догляд за своєю матір`ю.

Однак, суд звертає увагу, що аналіз наведених законодавчих положень (підпункту г, пункту 3 частини 5, абзацу 11, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”), відповідно до яких позивачем подано рапорт, вказує, що обов`язковою кваліфікуючою ознакою для реалізації права на звільнення з військової служби є саме необхідність здійснення «постійного догляду», підтверджена належним медичним документом.

Отже, з метою звільнення за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII для звільнення з військової служби військовослужбовець повинен довести необхідність постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Відтак, застосування до цієї підстави вимог іншого переліку документів не ґрунтується на нормі права.

При цьому, п. 23 Додатку 19 до Інструкції №170 визначений вичерпний перелік документів, необхідний до подання для звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, серед яких відсутні документи, що підтверджують відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

З матеріалів справи слідує, що дружині позивача встановлено другу групу інвалідності безтерміново та відповідно до висновку ЛКК 01-4/07 від 05.03.2026 та ЛКК № 10 від 05.03.2026, які надавались разом із рапортом, вона потребує постійного стороннього догляду.

Однак, під час судового розгляду справи по суті відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність своїх дій щодо відмови позивачу у звільненні його з військової служби через сімейні обставини – у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи. Як видно зі змісту відмови у задоволенні рапорту, відповідач й не досліджував питання необхідності здійснення позивачем «постійного догляду» за дружиною, а всупереч вказаній нормі Закону констатував лише факт відсутності підстав для звільнення позивача зі служби.

Отже, з огляду на вказані обставини можна дійти висновку про протиправність висновків відповідача щодо необхідності відмови в задоволенні рапорту позивача.

Водночас, щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача негайно звільнити ОСОБА_1 з лав ЗСУ на підставі підпункту г, пункту 3 частини 5, абзацу 11, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи, суд зазначає, що оскільки порушене питання у рапорті позивача відповідачем фактично не вирішено, наразі відсутні підстави для зобов`язання відповідача приймати одне з можливих дискреційних рішень за результатами такого розгляду, у зв`язку із чим позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.03.2026 року про звільнення з військової служби, відповідно до підпункту г, пункту 3 частини 5, абзацу 11, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та прийняти рішення по суті з урахуванням висновків суду в даному рішенні.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує, відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи встановлені обставини суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 5, 6, 7, 9, 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з лав ЗСУ на підставі підпункту г, пункту 3 частини 5, абзацу 11, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.03.2026 року про звільнення з військової служби, відповідно до підпункту г, пункту 3 частини 5, абзацу 11, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та прийняти рішення по суті з урахуванням висновків суду в даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.