Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №380/2579/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 рокусправа № 380/2579/26

місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення

у с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 до Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 , у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 від 03.02.2026 (прийняте на пункті пропуску "Грушів-Будомєж"), що знаходиться у віданні ІНФОРМАЦІЯ_1 – про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.01.2026 сформована заявка на перевезення вантажу. Основний зміст: заявка № 58 від 29.01.2026 на перевезення вантажу Додаток до договору № CR-2612 від 29.01.2026. Перевізник, контактні дані: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 Маршрут перевезення: Україна – Чехія. 03.02.2026 уповноваженою службовою особою пункту пропуску "Грушів-Будомєж" ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль». Позивач вважає, що рішення про відмову у перетинанні державного кордону України не містить висновків про недостатність, недостовірність чи невідповідність документів, поданих позивачем під час здійснення прикордонного контролю, відтак є необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому просить позов задовольнити повністю.

24.02.2026 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у позові повністю. Відзив обґрунтований тим, що у разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль". На виконання вказаних норм посадові особи провели перевірку паспортних та інших документів, наданих позивачем з метою встановлення мети поїздки за кордон. За результатами проведених заходів у зв`язку із непідтвердженням мети поїздки, позивачу відмовлено в пропуску через державний кордон. У рішенні вказано персональні дані позивача, його паспортний документ. Також зазначено підстави його ухвалення (як нормативні, такі і фактичні). Отже, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив конкретні нормативні та фактичні підстави для обмеження позивача у виїзді за кордон.

03.03.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій просить позов задовольнити повністю. Представник позивача зазначає, що які ж саме документи позивач надав, як доказ правомірності перетину кордону, і чому відповідач критично ставиться до такого переліку – відзив пояснень не містить, натомість, відповідач застосовує тезу пріоритетності державного інтересу. Така позиція відповідача, на думку позивача, є надсумнівною. Як зазначив Європейський суд у пункті 53 свого рішення «Суханов та Ільченко проти України», яке набуло статусу остаточного 26.09.2014 «має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII). Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 17.02.2026 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Позивач є фізичною особою-підприємцем та володіє ліцензією на перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, зокрема міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями (крім перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів).

29.01.2026 сформована заявка на перевезення вантажу. Основний зміст: заявка № 58 від 29.01.2026 на перевезення вантажу Додаток до договору № CR-2612 від 29.01.2026. Перевізник, контактні дані: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 Маршрут перевезення: Україна - Чехія.

03.02.2026 уповноважена службова особа пункту пропуску "Грушів-Будомєж" ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняла рішення про відмову в перетинанні державного кордону України згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль».

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Отже, конституційне право особи вільно залишати територію України може бути обмежене законом. При цьому відповідний державний орган повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (далі - Закон № 1710-VI).

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 1710-VI прикордонний контроль - це державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 6 Закону № 1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Частина перша статті 14 Закону № 1710-VI передбачає, що громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина друга статті 14 Закону № 1710-VI).

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу (частина третя статті 14 Закону №1710-VI).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон № 3857-XII).

Стаття 1 Закону № 3857-XII передбачає, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених згаданим законом, та в`їхати в Україну.

Частина перша статті 6 Закону № 3857-XII встановлює підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, що є загальними та функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.

Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом № 2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжувався згідно з Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023. Указом Президента № 734/2023 від 06.11.2023, затвердженим Законом № 3429-IX від 08.11.2023, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 год. 30 хв. 16.11.2023 строком на 90 діб.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 33 Конституції України, а саме: щодо того, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).

Стаття 1 Закону № 389-VIII передбачає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 389-VIII).

Пункт 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII визначає, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів АРК, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному КМУ особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Частина друга статті 3 Закону № 3857-XII передбачає, що Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до згаданого Закону та інших законів України.

Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначений Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою КМУ від 27.01.1995 № 57 (далі Правила).

Пункт 2 Правил передбачає, що перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, за одним з документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до пунктів 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в пунктах 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, пункті 2-14 цих Правил, а також осіб, які мають дипломатичний ранг Надзвичайний і Повноважний Посол та припинили дипломатичну службу.

Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Тобто уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють лише перевірку документів наданих для перетину державного кордону, а також мету поїздки.

Щодо змісту оскаржуваного рішення суд висновує таке.

Як встановив суд, 29.01.2026 сформована заявка на перевезення вантажу. Основний зміст: заявка № 58 від 29.01.2026 на перевезення вантажу Додаток до договору № CR-2612 від 29.01.2026. Перевізник, контактні дані: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 Маршрут перевезення: Україна – Чехія.

Позивач при перетинанні державного кордону України на пункті пропуску на підтвердження мети такого перетинання пред`явив уповноваженій службовій особі відповідача такі документи:

Заявку на перевезення вантажу від 29.01.2026 за маршрутом перевезення (Україна – Чехія), вид вантажу та додаток до договору на перевезення від 29.01.2026 із зазначенням та підтвердженням реквізитів відправника та отримувача вантажу;

Відомості із державного Реєстру «Резерв +» про наявність відстрочки від призову під час мобілізації у позивача;

Міжнародну товарно-транспортну накладну від 02.02.2026.

Суд висновує про те, що згадані документи у достатній мірі підтверджують мету поїздки.

Відповідач вказує у відзиві, про недостатність лише самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, оскільки підтвердження мети поїздки є невід`ємною складовою здійснення прикордонного контролю, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим, після усіх необхідних заходів здійснення прикордонного контролю.

Однак, суд вказує на те, що зазначена мета підтверджується документами, які позивач надав представнику відповідача для перетину кордону.

Суд акцентує увагу на тому, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Відповідач не надав жодних доказів та не зазначив у процесуальних заявах по суті справи, які саме документи могли б підтвердити належним чином мету поїздки позивача, та мали бути подані позивачем під час проходження прикордонного контролю.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто, наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії свідчить про його протиправність.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про протиправність рішення уповноваженої службової особи відповідача від 03.02.2026 (прийнятого на пункті пропуску "Грушів-Будомєж"), що знаходиться у віданні ІНФОРМАЦІЯ_1 – про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 , а тому таке потрібно скасувати.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

V. Судові витрати.

Відповідно до положень статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої службової особи ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 03.02.2026, прийняте на пункті пропуску "Грушів-Будомєж", про відмову в перетинанні державного кордону України, яким відмовлено у виїзді з України ОСОБА_2 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович