Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №340/3095/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/3095/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Притули К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати протиправним наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №155 від 19 березня 2026 року в частині мобілізації ОСОБА_1 , 1997 року народження;

- скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №155 від 19 березня 2026 року в частині мобілізації ОСОБА_1 , 1997 року народження;

- скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 21 березня 2026 року в частині зарахування ОСОБА_1 , 1997 року народження, до особового складу військової частини;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , 1997 року народження, зі списків особового складу військової частини;

- зобов`язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 поставити ОСОБА_1 на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов обґрунтовано тим, що до прийняття наказу про призов позивач мав право на відстрочку у зв`язку з вихованням малолітньої дитини з інвалідністю. Представник позивача зазначила, що після дорожньо-транспортної пригоди 19.03.2026 його доставили до ТЦК та СП, де він повідомляв про сімейні обставини, а родичі передавали підтвердні документи. На думку позивача, відповідач не перевірив обставини, які виключали його призов, а усунення наслідків порушення потребує скасування обох наказів та виключення зі списків частини.

Ухвалою суду від 14.05.2026 відкрито провадження у справі.

Військова частина НОМЕР_1 у відзиві заперечила проти позову, пославшись на зарахування позивача на підставі документів ТЦК та похідний характер вимог до військової частини. Позивач у відповіді на відзив наголосив, що розгляд пов`язаних вимог в одному провадженні необхідний для повного відновлення порушеного права.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у відзиві від 01.07.2026 послався на проходження позивачем військово-лікарської комісії у січні 2026 року, його неявку за викликом та відсутність доказів подання документів про інвалідність дитини. Відповідач також заявив про пропуск строку звернення до суду, вичерпання дії наказу внаслідок його виконання та неможливість відновлення попереднього становища після мобілізації.

У відповіді на цей відзив представник позивача заперечила проти його прийняття з огляду на несвоєчасне подання. Щодо строку звернення зазначила, що копію наказу отримано 05.05.2026, а перебування позивача в навчальному центрі без засобів зв`язку перешкоджало зверненню до суду. Додатково вказала на обов`язок ТЦК перевіряти наявність права на відстрочку.

Дослідивши докази та доводи учасників справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Матір`ю дитини у свідоцтві зазначена ОСОБА_3 (а.с.26).

Медичним висновком про дитину з інвалідністю віком до 18 років №27 від 17.03.2026 підтверджено встановлення дитині інвалідності на строк до 17.03.2028. До матеріалів також долучено індивідуальну програму реабілітації від 18.03.2026. Отже, відповідний статус дитини документально підтверджений до прийняття оскаржуваного наказу ТЦК (а.с.24).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.03.2026 №155 позивача призвано на військову службу під час мобілізації. Відповідно до наданого витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 позивача зараховано до списків особового складу з 21.03.2026. Підставою зазначено іменний список команди №1/4070 від 19.03.2026 (а.с.20).

У матеріалах міститься звернення матері позивача ОСОБА_4 , датоване 20.03.2026, щодо обставин доставлення та призову її сина, а також лист ІНФОРМАЦІЯ_6 від 03.04.2026 №1588/3533 про направлення звернення для розгляду. Зміст цих документів підтверджує заявлення родиною заперечень щодо призову, однак не є достатнім доказом вручення медичного висновку районному ТЦК до прийняття наказу.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить із такого.

За частиною другою статті 19 Конституції України орган державної влади та його посадові особи вправі діяти лише на передбаченій законом підставі, у межах наданих повноважень та з дотриманням установленої процедури. Виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни не усуває визначених законом гарантій для осіб, які не підлягають призову під час мобілізації.

Частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язує суд перевіряти, зокрема, законність, обґрунтованість, добросовісність і пропорційність рішення суб`єкта владних повноважень. Обґрунтованість означає врахування всіх обставин, які мають значення для його прийняття, а не лише тих, які підтверджують можливість застосування владного повноваження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII до осіб, які не підлягають призову під час мобілізації, належать жінки та чоловіки, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Для застосування цієї норми мають значення виховання особою дитини, її вік та встановлена інвалідність. Закон не ставить право такого батька або матері на відстрочку в залежність від відсутності другого з батьків чи інших осіб, зобов`язаних виховувати дитину.

Стаття 23 Закону №3543-XII покладає перевірку підстав для надання відстрочки та її оформлення на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Закон також передбачає використання відомостей державних реєстрів та баз даних для оформлення відстрочки.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі — Порядок №560). Зміст пункту 2 цього Порядку пов`язує можливість призову, серед іншого, з відсутністю права на відстрочку. За пунктом 6 перевірка підстав для відстрочки та її оформлення є складовою процедури призову поряд з уточненням персональних даних, медичним оглядом, оформленням призову та відправленням до місця служби.

Пункт 58 Порядку №560 визначає процедуру оформлення відстрочки, яка для відповідної категорії військовозобов`язаних передбачає особисте звернення через центр надання адміністративних послуг із необхідними документами. Пункт 60 регулює розгляд комісією отриманих матеріалів, оцінку законності підстав та, за потреби, отримання додаткової інформації шляхом запитів або використання відомостей реєстрів.

Із системного тлумачення наведених положень випливає, що обов`язок військовозобов`язаного належним чином повідомити про підставу для відстрочки та обов`язок ТЦК та СП перевірити можливість його призову є взаємопов`язаними. Наявність першого обов`язку не усуває другого. Відсутність оформленої відстрочки і відсутність передбаченої законом підстави для неї не є тотожними обставинами.

Такий порядок необхідний для підтвердження права та його належного обліку. Проте він не надає органу повноваження взагалі пропустити перевірку обставин, з якими закон пов`язує можливість призову конкретної особи. Інакше передбачений пунктом 6 Порядку №560 самостійний етап процедури втрачав би зміст, а відсутність запису про відстрочку автоматично замінювала б перевірку законних підстав для мобілізації.

Суд при цьому розмежовує перевірку передумов призову та розгляд комісією вже поданої заяви. Пункт 60 Порядку №560 не встановлює безумовного обов`язку розсилати запити щодо кожного військовозобов`язаного до всіх можливих установ. За відсутності заяви суд не констатує порушення строків її розгляду або обов`язку комісії прийняти рішення за нею.

Разом із тим до прийняття індивідуального рішення про призов ТЦК та СП повинен з`ясувати актуальні обставини, які можуть виключати призов: перевірити наявну облікову інформацію, уточнити сімейний стан та надати особі можливість повідомити про зміни й подати підтвердні документи. Якщо встановлені відомості потребують перевірки, орган має використати належний спосіб їх уточнення, у тому числі відповідний запит у межах своєї компетенції. Визначення конкретного джерела перевірки залежить від отриманих відомостей; повна відсутність перевірки не може бути виправдана тим, що громадянин не завершив оформлення відстрочки.

У цій справі районний ТЦК та СП такої перевірки не провів. Його заперечення зводяться до того, що позивач раніше був визнаний придатним до військової служби, знав свої обов`язки та не подав документів про відстрочку. Ці обставини не підтверджують з`ясування наявності нової сімейної підстави станом на день прийняття наказу.

Окреме значення для оцінки поведінки сторін має послідовність подій: 17.03.2026 видано медичний висновок, 18.03.2026 складено програму реабілітації, 19.03.2026 прийнято наказ про призов, а з 21.03.2026 позивача зараховано до особового складу військової частини. Йдеться про нову документально підтверджену обставину, а не про тривале невикористання відомого особі права.

Дводенний проміжок між оформленням медичного висновку та призовом сам по собі не створює додаткової відстрочки й не звільняє громадянина від дотримання порядку її оформлення. Однак цей проміжок має бути врахований при оцінці реальної можливості зібрати документи, звернутися у встановленому порядку та одержати результат їх розгляду до мобілізації. Неподання заяви протягом такого короткого часу не дає достатніх підстав вважати, що особа відмовилася від належної їй законної гарантії.

Відповідач, який не з`ясував актуальні сімейні обставини позивача, не може обґрунтовувати законність уже прийнятого рішення виключно тим, що за два дні від дати медичного висновку відстрочка не була оформлена. За такого підходу наслідки нездійснення органом обов`язкової перевірки повністю покладалися б на особу, тоді як саме перевірка мала передувати владному рішенню.

Позивач послідовно посилається на виховання ним малолітнього сина; його батьківство, вік та інвалідність дитини. Відповідачі не навели обставин, які б спростовували участь позивача у вихованні дитини, а заперечення проти застосування статті 23 Закону №3543-XII пов`язують із відсутністю оформленої відстрочки. Оцінивши ці відомості в сукупності, суд доходить висновку про наявність у позивача на 19.03.2026 передбаченої пунктом 5 частини першої цієї статті підстави для відстрочки.

Медичні документи, подані суду, підтверджують обставину, яка вже існувала на час прийняття наказу. Їх оцінка не означає надання позивачеві відстрочки після набуття статусу військовослужбовця або застосування до минулих подій підстави, що виникла згодом. Суд перевіряє законність призову саме станом на 19.03.2026.

За статтею 77 КАС України позивач доводить фактичні обставини, на яких ґрунтує вимоги, а суб`єкт владних повноважень — правомірність свого рішення. Доведення інвалідності дитини до призову не покладається на відповідача: на підтвердження цього позивач надав медичний висновок. Натомість підтвердити виконання власної процедури перевірки та обґрунтувати рішення про призов повинен районний ТЦК та СП. Такий обов`язок відповідач не виконав.

Таким чином, порушення у цій справі не обмежується недоліком оформлення окремого документа. Без проведення обов`язкової перевірки відповідач прийняв рішення про призов особи, яка на той час мала передбачену законом сімейну підставу для відстрочки. За встановлених обставин наказ від 19.03.2026 №155 у частині мобілізації позивача не відповідає критеріям законності й обґрунтованості та підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Визначаючи спосіб відновлення порушеного права, суд розмежовує умови відстрочки від призову та умови звільнення з військової служби.

Пункт 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII передбачає для відповідної сімейної підстави звільнення під час воєнного стану додаткову умову — відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років. Пункт 5 частини першої статті 23 Закону №3543-XII такої умови щодо відстрочки не встановлює.

Ці положення регулюють різні стадії виконання військового обов`язку. Тому умову, встановлену для звільнення військовослужбовця, не можна переносити на визначення законності його попереднього призову. Наявність матері дитини не позбавляла позивача права на відстрочку за умови виховання ним дитини. Так само відсутність передумов для звільнення за сімейними обставинами не може надати законності первісно протиправному наказу про призов.

У протилежному разі орган, не перевіривши підстави для відстрочки та призвавши особу, фактично змінював би застосовний до неї правовий режим на більш обмежувальний, після чого посилався б на створений ним самим статус як на перешкоду відновленню порушеного права. Таке тлумачення позбавляло б гарантію статті 23 Закону №3543-XII практичного змісту.

Предметом цього спору є законність наказів, унаслідок яких позивач набув статусу військовослужбовця, а не відмова у звільненні за сімейними обставинами після правомірного призову. Зобов`язання усунути наслідки скасованих актів не є встановленням судом нової сімейної підстави звільнення та не потребує розширення переліку, передбаченого статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до пункту 2 частини другої та частини третьої статті 245 КАС України суд може скасувати індивідуальний акт та зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав. Обсяг таких дій визначається змістом установленого порушення, наслідками акта та заявленими вимогами.

Наказ про зарахування позивача до особового складу Військової частини НОМЕР_1 прийнято на виконання рішення про його мобілізацію. Іншої самостійної правової підстави для такого зарахування матеріали справи не містять. Тому скасування наказу про призов за встановлених у цій справі обставин зумовлює необхідність скасування також безпосередньо оскарженого наказу про зарахування.

Посилання військової частини на отримання належно оформлених документів від ТЦК та СП не усуває похідного характеру зарахування. Відсутність установленого порушення з боку командира під час первинного опрацювання цих документів сама по собі не є підставою зберігати дію наказу після спростування законності його єдиної правової підстави.

Довід про передчасність вимог до військової частини є необґрунтованим. Законність обох взаємопов`язаних наказів є предметом одного провадження. Позивач не зобов`язаний спочатку домогтися скасування наказу ТЦК та СП, а потім повторно звертатися до суду щодо наслідків його виконання, якщо відповідні вимоги вже належно заявлені до обох відповідачів.

Виконання індивідуального акта не усуває можливості судового контролю, якщо його правові наслідки продовжують обмежувати права особи. Посилання на вичерпання наказом своєї дії не є достатнім для відмови в його скасуванні, оскільки позивач продовжує перебувати у списках особового складу саме внаслідок оскаржених рішень.

Збереження такого стану після скасування наказів означало б, що встановлена судом незаконність призову не змінює становища позивача. Тому належним способом захисту є також зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити його зі списків особового складу..

В свою чергу вимога про зобов`язання начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 поставити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 є передчасною та стосується організаційного характеру роботи відповідного органу обліку. У суду не має підстав вважати, що відповідач не вчинить всі необхідні дії після звільнення позивача з військової служби.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

За правилами статті 139 КАС України заявлені до відшкодування витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів у рівних частках — по 665,60 грн з кожного.

Керуючись статтями 2, 9, 72– 77, 90, 139, 241– 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій, скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії — задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19 березня 2026 року №155 у частині мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 21 березня 2026 року в частині зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , до особового складу військової частини.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зі списків особового складу військової частини.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА