Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №336/3554/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 11.09.2026 Справа № 336/3554/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/3554/26 Головуючий у 1-й інстанції – Галущенко Ю. А.

Провадження № 33/807/1007/26 Доповідач у 2-й інстанції – Холод Р. С.

Категорія ч. 1 ст. 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Холод Р. С., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника Хомича А. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Хомича А. М. на постанову судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 30 червня 2026 року щодо:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , -

ВСТАНОВИВ:

Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини

Постановою судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 30 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, стягнуто судовий збір.

Відповідно до оскаржуваної постанови, 02 квітня 2026 року о 20 год. 48 хв. ОСОБА_1 керував автомобілем «Mazda 6», номерний знак НОМЕР_2 , у м. Запоріжжі по вул. Спартака Маковського біля буд. 2а, у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив п. 2.9а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала

В апеляційній скарзі захисник Хомич А.М. просить оскаржувану постанову скасувати, провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 закрити у зв`язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення, посилаючись на таке.

1. Постанова судді першої інстанції ухвалена за недоведеності обставини, що має суттєве значення для правильного вирішення справи, а саме: факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Суд дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 , оскільки матеріали справи не містять безпосередніх доказів того, що останній керував транспортним засобом, а висновок суду ґрунтується виключно на суперечливих поясненнях свідків, які не підтверджуються жодними об`єктивними доказами.

2. Наявні у справі докази є суперечливими та не узгоджуються між собою. Так, пояснення свідків містять розбіжності щодо місця події (вул. Спартака Маковського, буд. 2а, та ділянка навпроти буд. 3 біля пішохідного переходу й автобусної зупинки по вул. Спартака Маковського), а також щодо обставин, за яких, на їхню думку, ОСОБА_1 керував транспортним засобом. Поведінка свідків (самостійне вжиття заходів для унеможливлення подальшого руху транспортного засобу) ставить під сумнів їх об`єктивність та неупередженість.

3. Судом не дотримано принципу презумпції невинуватості та стандарту доказування «поза розумним сумнівом», оскільки пояснення ОСОБА_1 стосовно не керування ним транспортним засобом, відхилені як неправдиві без наведення достатнього обґрунтування та без спростування належними та допустимими доказами.

4. Клопотання захисника про закриття провадження залишено без належного обґрунтованого вирішення, відхиливши яке суд першої інстанції обмежився загальними посиланнями на показання свідків та практику ЄСПЛ.

З урахуванням викладеного, на думку захисника, оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, такою, що підлягає скасуванню із закриттям провадження по справі.

Позиція сторін провадження у справі про адміністративне правопорушення.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник Хомич А. М. підтримали доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі і просили її задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_1 додатково пояснив, що він дійсне не керував транспортним засобом у той вечір, так як водієм автомобіля була його дружина ОСОБА_2 . Остання довезла його практично до будинку, в якому вони проживають та пішла по магазинах, а він залишився в автомобілі. Невдовзі приїхали працівники поліції, які вирішили, що якщо він знаходиться в салоні транспортного засобу, то він і керував ним. А дружина до автомобіля підійшла вже під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи пояснення та позицію ОСОБА_1 захисник заявив клопотання про допит свідком дружини останнього – ОСОБА_2 , яке судом апеляційної інстанції було задоволено.

У судовому засіданні ОСОБА_2 пояснила, що ОСОБА_1 є її чоловіком. Не пам`ятає якого точно числа вона була на роботі, а чоловік поїхав до гаража і в подальшому повідомив їй по телефону, що там затримується, так зустрів своїх старих друзів. Коли почало смеркати вона пішла до гаражу і виявила, що ОСОБА_1 спілкувався та вживав алкогольні напої зі своїми друзями. Так як було вже пізно вона запропонувала чоловіку поїхати на додому, на що останній погодився. Вона сіла за кермо їхнього автомобіля «Mazda 6» і разом з ОСОБА_1 поїхали у бік будинку, де проживають. При цьому, її чоловік знаходився на задньому сидінні.

Коли вона зупинилася неподалік будинку, вона вийшла та направилася по магазинах, а ОСОБА_1 залишився в автомобілі. Ключі від запалення були в автомобілі, так як чоловік слухав музику. Коли повернулася, то побачила, що біля їхнього транспортного засобу знаходилися працівники УПП, а ОСОБА_1 перебував на задньому сидінні. Техпаспорт автомобіля весь цей час знаходився у неї. На питання поліцейським, де перебувають ключі від транспортного засобу, вони їх їй віддали.

Біля автомобіля її не було, приблизно 30-40 хвилин. Транспортний засіб залишався стояти там, де вона його зупинила. Коли працівники УПП запитали, хто був за кермом автомобіля, вона зазначила, що саме вона керувала транспортним засобом.

Свідком, який у цій справі зазначає, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом – є жінка, яка проживає з ними у сусідньому будинку. Неприязних відносин між ними не було.

Мотиви суду

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши думку захисника, який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах, визначених ст. 294 КУпАП, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно положень ст.ст. 252, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При розгляді справи стосовно ОСОБА_1 судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримані повною мірою.

Процес притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, регулюється нормами: Кодексу України про адміністративні правопорушення; Правил Дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306; Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09.11.2015 (далі - Інструкція № 1452/735); Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103 (далі – Порядок №1103); Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою Наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція №1395); ЗУ «Про Національну поліцію».

Згідно п.2.9а Правил Дорожнього руху України, водію забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Пунктами 6 та 7 розділу І «Загальні положення» Інструкції № 1452/735 передбачено, що огляд на стан сп`яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів та лікарем закладу охорони здоров`я. У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП.

Згідно з п.п. 6,10 Розділу II «Проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння поліцейським і оформлення його результатів» вказаної Інструкції огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться поліцейським із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Результати огляду на стан сп`яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів. У випадку установлення стану сп`яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду.

Відповідно до цієї Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Згідно положень ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Висновки суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, засновані на досліджених в судовому засіданні доказах та є обґрунтованими.

Так, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, що відображено у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 630485 від 02.04.2026, суд першої інстанції послався на дані: роздруківки результату спеціального технічного засобу «Alkotest Drager 6820» № ARНJ-0263 від 02.04.2026, який є позитивним і складає – 2,81‰; акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів із зазначенням ознак алкогольного сп`яніння та позитивного результату огляду; пояснень свідків, які підтвердили факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння; диску з відеозаписом з нагрудних камер поліцейських.

Дослідивши вказані вище докази, суд встановив, що ОСОБА_3 за викладених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, який був встановлений проведеним поліцейськими оглядом за допомогою спеціального технічного приладу на місці зупинки транспортного засобу.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом

Диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлено, що відповідальність за вказаною нормою закону настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винуватим у тому, що останній в порушення п.2.9а ПДР, керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Доводи сторони захисту про відсутність в матеріалах справи доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом, апеляційний суд вважає непереконливими.

Особливості цього провадження дійсно засвідчують відсутність відеофіксації безпосередньо під час керування ОСОБА_1 транспортним засобом, однак факт керування підтверджується іншими доказами у справі, які суд не може залишити без уваги.

Так, відеозапис з нагрудних камер поліцейських, долучений до протоколу про адміністративне правопорушення, розпочинається з моменту прибуття співробітників поліції за адресою: м. Запоріжжя, вул. Спартака Маковського, буд.2а, на виклик, що надійшов на гарячу лінію «102».

За вказаною адресою припаркований автомобіль «Mazda 6», номерний знак НОМЕР_2 , на задньому сидінні якого перебуває чоловік, як встановлено - ОСОБА_1 . Останній має візуальні ознаки алкогольного сп`яніння.

Біля транспортного засобу знаходяться дві жінки, які на запитання поліцейських відповідають, що вони стали свідками того, як ОСОБА_1 керував транспортним засобом, припаркував автомобіль з порушенням ПДР і коли він вийшов з салону автомобіля та пішов до кіоску, за хиткою ходою вони зрозуміли, що останній перебуває в стані алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим і звернулися до поліції з відповідним повідомленням.

На зауваження поліцейського щодо керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_1 кілька разів попросив співробітника поліції повернути ключі від автомобіля, які забрала одна з жінок, та зазначив, що він нікуди не їхав та не збирається їхати (час на відеозаписі з нагрудних камер поліцейського – 21:15:55-21:17:42).

На вимогу поліцейського надати посвідчення водія, ОСОБА_1 певний час щось шукав, а потім відповів, що його товариш пішов і забрав (час відеозапису – 21:18:08).

Відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09.11.2015, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

У зв`язку з виявленими ознаками алкогольного сп`яніння поліцейський запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного приладу, на що останній погодився (час – 21:21:21).

З дотриманням вимог вказаної вище Інструкції, поліцейським проведено огляд ОСОБА_1 на стан сп`яніння за допомогою спеціального технічного приладу, результат якого позитивний та становить 2,81‰. Встановлений результат огляду був внесений до акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з чим ОСОБА_1 був ознайомлений та погодився, що засвідчено підписом останнього.

На запитання поліцейського, ОСОБА_1 підтвердив вживання алкоголю. При цьому, заперечував факт керування транспортним засобом, однак інших осіб, які могли б керувати автомобілем «Mazda 6», номерний знак НОМЕР_2 , відеозаписом не зафіксовано. Не повідомляв про таких осіб і сам ОСОБА_1 .

Крім того, під час спілкування з працівниками поліції свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили, що стали свідками того, як ОСОБА_1 керував транспортним засобом, зупинився на проїзній частині та пішов до кіоску. Коли ОСОБА_1 йшов, вони зрозуміли, що останній перебуває в стані сильного алкогольного сп`яніння.

Також, суд не приймає як доказ пояснення свідка ОСОБА_2 , враховуючи таке.

Свідок ОСОБА_2 , яка є дружиною особа, що притягається до адміністративної відповідальності безперечно зацікавлена у результатах розгляду цієї справи. Її показання не узгоджуються з іншими доказами по справі та спростовуються показаннями свідків та відеозаписом з нагрудних камер працівників поліції.

Так, з відеозапису, наданому працівниками УПП вбачається, що після того, як ОСОБА_2 підійшла до автомобіля, то запитала, що трапилося. На це поліцейський відповів, що ОСОБА_1 керував автомобілем, так як кажуть люди; результат огляду – 2,81 проміле; ОСОБА_1 їхав п`яний за кермом, тому на чоловіка буде складені матеріали. На таку інформацію ОСОБА_2 не надала жодних заперечень та пояснень, що це не відповідає дійсності і саме вона керувала транспортним засобом. Крім того, ОСОБА_2 була присутньою під час оголошення протоколу про адміністративне правопорушення і жодним чином не заперечувала проти обставин, викладених у ньому.

Отже, на думку апеляційного суду, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом у вказаний час та у зазначеному в протоколі про адміністративне правопорушення місці не викликає сумніву, а позиція сторони захисту спрямована на уникнення адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.

Щодо доводу захисника про суперечливість та неузгодженість між собою пояснень свідків з іншими доказами по справі, а також необ`єктивну та упереджену поведінку свідків

Твердження захисника про те, що пояснення свідків містять розбіжності щодо місця події та обставин, а їх поведінка (самостійне вжиття заходів для унеможливлення подальшого руху транспортного засобу) ставить під сумнів їх об`єктивність та неупередженість, суддя апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються дослідженням матеріалів даної справи. Не були надані стороною захисту відповідні докази й під час розгляду даної справи ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом.

З письмових пояснень свідка ОСОБА_5 вбачається, що остання бачила як припаркувався транспортний засіб і з нього вийшов ОСОБА_1 у нетверезому стані.

До заперечень захисника, що вказаний свідок писала свої пояснення під диктовку працівників поліції, суд апеляційної інстанції, відноситься критично, так як з них вбачається, що ОСОБА_5 особисто писала ці пояснення.

Суд звертає увагу, що на питання головуючого про відносини із свідком ОСОБА_5 , ОСОБА_2 зазначила, що жодних відносин з нею , у т.ч. неприязних не має.

Отже, під час судового розгляду жодної зацікавленості, упередженості з боку свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції не встановив і такі доводи сторони захисту не приймає до уваги.

Щодо доводу апелянта про недотримання судом принципу презумпції невинуватості та стандарту доказування «поза розумним сумнівом»

Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», вважаю за необхідне звернутися до практики Європейського суду з прав людини, яка є частиною національного законодавства.

У своїй практиці Європейський суд фактично порівнює адміністративне переслідування із кримінальним, відзначає універсалізацію понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), що передбачає необхідність доведення адміністративного обвинувачення державою, в особі уповноважених на те посадових осіб.

Суд не вправі самостійно змінювати, на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.

Надані на дослідження суду докази мають отримати оцінку на предмет їх належності, допустимості та достовірності, а у своїй сукупності – з точки зору достатності та взаємозв`язку щодо інкримінованих обставин.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Сторона захисту зазначила про сумніви у цій справі, які необхідно тлумачити на користь ОСОБА_1 .

Правило про тлумачення сумнівів щодо доведеності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення є невід`ємною частиною презумпції невинуватості. Воно полягає у тому, що такі сумніви тлумачаться на користь особи яка обвинувачується чи притягається до адміністративної відповідальності. Категорії "сумнів" і "впевненість" характеризують відношення людини до наявності чи відсутності певної обставини, які належать до предмета доказування у провадженні, але, насамперед, події кримінального провадження чи адміністративного правопорушення, особи, яка його вчинила, та її вини.

Сумнів має бути таким, який неможливо усунути за допомогою додатково одержаних доказів, оскільки вичерпані всі можливості для їх збирання чи одержання. Звичайно, вживаючи термін "сумнів", який має тлумачитись на користь обвинуваченого (особи, яка притягається до адміністративної відповідальності), законодавець має на увазі не будь-який, а сумнів "розумний" та непереборний.

Отже, сумнів може виникати лише щодо доведеності вини певної особи у вчиненні кримінального правопорушення або адміністративного правопорушення, і він має ґрунтуватися на сукупності усіх досліджених у справі доказів. Окремо взятий конкретний доказ має відповідати критеріям допустимості, достатності та належності.

У той же час, сторона захисту тлумачила на користь ОСОБА_1 не сукупність доказів, а окремі докази (показання ОСОБА_1 та його дружини), що не відповідає наведеним вимогам закону.

Дослідженням наявних в матеріалах справи доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому правопорушенні, з чим погоджується й суддя апеляційного суду.

Щодо доводу захисника про залишення без належного обґрунтованого вирішення його клопотання про закриття провадження у справі

Право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, заявляти клопотання передбачене ч. 1 ст. 268 КУпАП.

Відповідно до положень ст. 278 КУпАП, суддя при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема: чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і адвоката.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що клопотання захисника про закриття провадження у даній справі було предметом дослідження суду. Проте, з огляду на сукупність досліджених доказів суддя прийшов до висновку про достатність для притягнення до адмінстративної відповідальності ОСОБА_1 доказів, наявних у матеріалах справи.

Враховуючи встановлені апеляційним судом обставини, сукупність досліджених доказів засвідчує обґрунтованість висновків суду першої інстанції з приводу доведеності провини ОСОБА_1 і їх відповідність критерію достатності для такого висновку.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі обставини справи в їх сукупності та з`ясував, що ОСОБА_1 було скоєно адміністративне правопорушення, у вчиненні якого визнав його винним. Висновки суду, викладені в постанові, належним чином вмотивовані та повністю відповідають фактичним обставинам справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження ні в матеріалах справи, ні під час дослідження доказів в суді апеляційної інстанції, тому визнаються необґрунтованими, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Істотних порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування постанови суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено.

При накладенні адміністративного стягнення суд дотримався вимог ст. 33 КУпАП, наклавши стягнення у межах встановлених цим Кодексом, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, яке стосується безпеки дорожнього руху і є грубим. Призначене стягнення відповідає санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Хомича Андрія Миколайовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 30 червня 2026 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною, й оскарженню не підлягає.

Суддя Запорізького

апеляційного суду Р. С. Холод