Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №320/22072/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року м. Київ справа №320/22072/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови у розгляді Заяви про заміну для мене виконання військового обов`язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 , розглянути Заяву про заміну для мене виконання військового обов`язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою.

Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви про зміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на адресу реєстрації засобами поштового зв`язку копії ухвали про відкриття провадження у цій справі.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Позивач зазначає, що 20 лютого 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 йому було вручено повістку з вимогою з`явитися 28 лютого 2024 року о 07:00 за відповідною адресою.

Цього ж дня позивачем було подано заяву про заміну для нього виконання військового обов`язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою, оскільки він з 2005 року несе службу у Київській Євангельській Християнській Церкві «Голгофа», що входить до Всеукраїнського Об`єднання «Українська Євангельська Церква», яка зареєстрована відповідно до законодавства України.

Листом відповідач повідомив позивача, що питання надання відстрочки від призову представникам релігійних організацій здійснюється через Державну службу України з етнополітики та свободи совісті.

27 лютого 2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з проханням повторно, після отримання відповіді від Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, розглянути заяву про заміну для позивача виконання військового обов`язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідь на заяви позивача направлено лист, у якому зазначено, що на альтернативну (невійськову) службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Альтернативна служба, а саме її застосування, є заміною проходження строкової військової служби в мирний час. Заміна військової служби за мобілізацією під час дії воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою законодавством не передбачена.

27 лютого 2024 року листом № 2429 відповідач повідомив позивача про надання йому відповіді на попереднє звернення та надіслання її на адресу позивача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Указу Президента України у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом 16 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як обмеження проходження альтернативної (невійськової) служби.

Також Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 69/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено про проведення загальної мобілізації.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок включає проходження військової служби.

Статтею 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», Закон України «Про Збройні Сили України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (стаття 1 Закону № 3543-XII).

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону № 3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захист, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно зі статтею 65 Конституції України та частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Разом з тим, у частині четвертій статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зазначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12 грудня 1991 року № 1975-XII (далі - Закон № 1975-XII).

Статтею 1 Закону № 1975-XII визначено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (стаття 2 Закону № 1975-XII).

З наведеного вбачається, що надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, законом не передбачено; порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» не визначено. Порядок проходження невійськової служби не регламентований також і Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Аналізуючи надану відповідачем відповідь від 22 лютого 2024 року № 2225, суд зауважує, що відповідач правомірно повідомив позивача про відсутність підстав для задоволення заяви, оскільки право на альтернативну (невійськову) службу передбачено виключно для громадян, які підлягають призову на строкову військову службу. Натомість чинне законодавство України не містить норм, які б передбачали заміну військової служби за мобілізацією на альтернативну (невійськову) службу у період воєнного стану.

При цьому Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066, на яке покликається представник позивача, визначає, що правом звернення із заявою про направлення на альтернативну службу наділений громадянин після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду призову на строкову військову службу. Положення цієї постанови не регламентують заміну військової служби за мобілізацією в умовах воєнного стану альтернативною службою, а відтак Постанова № 2066 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і спільно з іншими, прилюдно чи приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (ч. 2 ст. 9 Конвенції).

Таким чином, усупереч доводам позовної заяви, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за сукупності таких умов, як: законність; наявність легітимної мети (інтереси громадської безпеки, захист суверенітету та територіальної цілісності держави); пропорційність втручання.

Ані положення Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, ані положення Конвенції прямо не передбачають абсолютного права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті під час мобілізації в умовах збройної агресії та не унормовують порядок його реалізації в такий період.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими релігійними чи іншими переконаннями (рішення у справах «Баятян проти Вірменії» (Bayatyan v. Armenia), «Папавасілакіс проти Греції» (Papavasilakis v. Greece), «Канатли проти Туреччини» (Kanatli v. Turkey)).

Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на статтю 9 Конвенції, просить скористатися правом на відмову від військової служби, вимоги компетентних органів держави щодо надання певного рівня доказів для обґрунтування такого прохання та відмова у його задоволенні за відсутності законодавчо визначеної процедури чи доказів не суперечать положенням цієї статті (рішення у справах «Енвер Айдемір проти Туреччини» (Enver Aydemir v. Turkey), «Дягілєв проти Росії» (Dyagilev v. Russia)).

Жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від збройної агресії.

З огляду на викладене, відповідач, надаючи відповідь на звернення позивача, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не допустив протиправної бездіяльності чи дій, оскільки чинним законодавством України не врегульовано порядок заміни виконання військового обов`язку за мобілізацією альтернативною (невійськовою) службою під час дії воєнного стану.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані суб`єктом владних повноважень та позивачем, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень статті 139 КАС України не підлягають стягненню з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.09.2026.

Суддя Панченко Н.Д.