Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №280/8932/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 вересня 2026 року Справа № 280/8932/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – позивач) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білана Д.Г. від 14.08.2026 ВП № 81275604 про накладення штрафу на Головне управління у розмірі 5100,00 грн. скасувати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що позивач під час виконання рішення суду по справі №280/9241/25 в частині виплати заборгованості, як орган державної влади, керується вимогами чинного законодавства щодо фінансування відповідних видатків. Згідно зі ч.1 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб – 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу – 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» чітко визначено умовою накладення штрафу – невиконання без поважних причин судового рішення. Отже, відсутність коштів у Позивача стала причиною невиплати донарахованих сум пенсії, подолання якої для нього є неможливим. Але, відповідач упереджено та без врахування вищевикладеного зробив висновок про невиконання рішення суду у справі № 280/9241/25 та 14.08.2026 виніс постанову про накладення на позивача штрафу. Враховуючи вищевикладене, постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білана Д.Г. від 14.08.2026 ВП № 81275604 про накладення штрафу на Головне управління у розмірі 5100,00 грн. за невиконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду по справі №280/9241/25 є протиправною та підлягає скасуванню. Просить задовольнити позовну заяву.

Ухвалою судді від 01.09.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач зазначає, що з системного аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що єдиними заходами примусового виконання рішень зобов`язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно з вищезазначеним Законом. Інших заходів для примусового виконання рішень немайнового характеру законодавством не визначено. Позивач не скористався своїми правами боржника, встановленими Законом України «Про виконавче провадження», а саме: не звернувся до державного виконавця в порядку ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» із заявою про відкладення провадження виконавчих дій, не звернувся до суду в порядку ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» із заявою про відстрочку чи розстрочку виконання, а також не надав державному виконавцю відомостей, які б зумовили обов`язкове зупинення виконавчого провадження. Вважаємо, що державним виконавцем з метою недопущення порушень положень Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно, керуючись вимогами ст. 18, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», в межах повноважень, правомірно було винесено постанову про накладення штрафу на боржника Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у розмірі 5100,00 грн. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.01.2026 по справі №280/9241/25, яке набрало законної сили 22.04.2026, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області визнання протиправними та скасування рішень, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, – задоволено частково.

Визнано протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23.05.2025 № 691 про утримання надміру виплачених сум пенсій, від 23.05.2025 № 692 про утримання надміру виплачених сум пенсій, від 17.07.2025 № 118/2/1 щодо проведення (відмови у проведенні) призначення або перерахунку пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми пенсії, утримані як надміру виплачені суми пенсії на підставі рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23.05.2025 № 691 про утримання надміру виплачених сум пенсій та від 23.05.2025 № 692 про утримання надміру виплачених сум пенсій.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, починаючи з 01.06.2025, з урахуванням надбавки непрацюючій особі з інвалідністю, яка має на своєму утриманні непрацездатного члена сім`ї, в розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на підставі статті 24 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, з урахуванням вже виплачених сум.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білана Д.Г. від 16.06.2026 ВП №81275604 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа у справі №280/9241/25, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом 06.05.2026.

Листом від 27.07.2026 №0800-0901-5/64730 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області направлено виконавцю розрахунок на доплату пенсії ОСОБА_1 та рішення про перерахунок пенсії. У вказаному листі позивач зазначив, що за результатами виконання рішення суду по справі №280/9241/25 стягувачу донарахована пенсія у розмірі 23 825,28 грн., яка обліковується в Реєстрі судових рішень (порядковий №821-117815). Посилаючись на положення бюджетного законодавства повідомив про те, що виплата пенсій за рішенням суду, яка перевищує бюджетні призначення буде здійснена після відповідного фінансування з Державного бюджету України у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимоги державного виконавця Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області листом від 03.08.2026 №0800-0901-5/66557 надано пояснення, що за своїм змістом є аналогічними викладеним у листі від 27.07.2026 №0800-0901-5/64730.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білана Д.Г. від 14.08.2026 ВП №81275604 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області застосовано штраф у сумі 5 100,00 грн.

Не погодившись із правомірністю застосованого штрафу позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За приписами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 02.02.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частинами першою та третьою статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, серед переліченого: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки, а також виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, з урахуванням вказаного, зокрема: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

За частиною першою статті 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника ... .

Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 по справі № 812/1813/18 зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 480/6452/23 Верховний Суд вказав, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

При цьому невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин та винесення відповідної постанови про накладення штрафу.

Аналіз правових норм та судової практики Верховного Суду, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Відтак виконавцю необхідно встановити чи мало місце невиконання рішення без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі і фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього.

Поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Аналогічна позиція висловлена Постановах Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 400/1954/19, від 10.12.2020 у справі № 826/19276/16, від 10.09.2020 у справі № 824/308/20-а, від 31.03.2021 у справі № 360/3573/20, від 13.10.2021 у справі № 360/4705/20 та № 360/4708/20, від 31.05.2022 у справі № 360/940/20.

З вищевикладеного слідує, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.

Із досліджених судом матеріалів справи установлено, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.01.2026 по справі №280/9241/25, яке набрало законної сили 22.04.2026, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області донараховано ОСОБА_1 пенсію у сумі 23 825,28 грн.

Натомість, попри проведений перерахунок виплата коштів ОСОБА_1 не була здійснена.

Суд підкреслює, що виконання судового рішення, яке зобов`язує суб`єкт владних повноважень провести виплату коштів, вважається завершеним лише з моменту фактичного та повного зарахування належних сум стягувачу. Встановлене судом обмеження виплати нарахованих коштів свідчить про те, що судове рішення станом на момент прийняття оскаржуваної постанови не виконано у повному обсязі.

Досліджуючи листи боржника від 27.07.2026 №0800-0901-5/64730 та від 03.08.2026 №0800-0901-5/66557 суд вважає за необхідне наголосити на тому, що вони не містять конкретної мотивації та обґрунтування не повного виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.01.2026 по справі №280/9241/25, а лише формальний виклад правових норм, якими має послуговуватися боржник.

Посилання позивача на бюджетне законодавство, а також відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України порядку проведення виплат не є поважними причинами для невиконання судового рішення.

Отже, ГУ ПФУ у Запорізькій області не виконало рішення суду у спосіб, встановлений судом. Докази належного виконання рішення суду позивачем не надано.

Згідно з вимогами п. 1, 3 ч. 3, ч. 5 ст.18 Закону №1404-VІІІ, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Оскільки ані органу державної виконавчої служби, ані суду не надано доказів вжиття заходів зі сторони боржника для повного і своєчасного виконання рішення суду у спосіб, встановлений судом, тому доводи позивача про виконання рішення суду не знаходять підтвердження.

Як неодноразово зазначав Конституційний Суд України, зокрема у рішеннях від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 та від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя, невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Окрім цього, Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Даючи оцінку діям державного виконавця щодо винесення постанови про накладення штрафу та спірній постанові через призму положень статей 1, 18, 63, 75 Закону №1404-VIII, суд доходить висновку, що такі відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», є законними та правомірними.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що державним виконавцем доведено невиконання боржником судового рішення, а позивач не надав належних та достатніх доказів які б свідчили про ускладнення виконання рішення суду, або рішення суду не могло бути виконано від незалежних від його власного волевиявлення причин, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Приписами частини першої статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

На підставі системного аналізу положень законодавства України та доказів наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 241, 243-246, 255 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (69095, м. Запоріжжя, вул. Приходська, буд. 58, код ЄДРПОУ 43315529) про визнання протиправною та скасування постанови, – відмовити.

Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної статтею 287 КАС України, набирає законної сили у строк та порядку, визначеному статтею 272 КАС України.

Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної статтею 287 КАС України, оскаржується у строк та порядку, встановленому частиною 6 статті 287 КАС України.

Суддя Н.В. Стрельнікова