Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №280/8804/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

Суд: Запорізький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів

Дата: 16 вересня 2026 р.

Справа: №280/8804/26

Суддя: Артоуз Олеся Олександрівна

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 вересня 2026 року Справа № 280/8804/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції України (69095, м. Запоріжжя, вул. Приходська, 58 ЄДРПОУ 43315529), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про скасування постанови про накладення штрафу,

ВСТАНОВИВ:

24 серпня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – позивач) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції України (далі – відповідач) про скасування постанови про накладення штрафу, відповідно до якої позивач просить суд:

постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білана Д.Г. від 14.08.2026 ВП № 81275712 про накладення штрафу на Головне управління у розмірі 5100,00 грн скасувати;

стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2662,40 грн, сплачений за подачу адміністративного позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 19.08.2026 ним отримана постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білана Д.Г. від 14.08.2026 в рамках виконавчого провадження ВП № 81275712 якою на Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області накладено штраф у розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду по справі №280/8064/25. Головне управління вважає постанову Відповідача про накладення штрафу незаконною, протиправною та такою, що порушує його права. В рамках виконавчого провадження ВП № 81275712 позивач повідомляв про виконання рішення суду листами 27.07.2026 № 0800-0901-5/64741 та від 03.08.2026 № 0800-0901-5/66558. Так, на виконання рішення суду по справі № 280/8064/25 позивачем нарахована пенсія по інвалідності як особі з інвалідністю ІІІ групи ОСОБА_1 за період з 08.08.2025 по 14.10.2025. В результаті перерахунку за рішенням суду № 280/8064/25 стягувачу донарахована пенсія у розмірі 24814,89 грн., яка обліковується в Реєстрі судових рішень (порядковий № 821-127489). Були надані підтверджуючи документи. Відсутність коштів у позивача стала причиною невиплати донарахованих сум пенсії, подолання якої для нього є неможливим. Але, відповідач упереджено та без врахування вищевикладеного зробив висновок про невиконання рішення суду у справі № 280/8064/25 та 14.08.2026 виніс постанову про накладення на позивача штрафу. Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги та скасувати незаконну вимогу.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання у справі на 17.09.2026 о/об 14:00 год, залучено ОСОБА_1 до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, запропоновано учасникам надати свої заяви по суті спору і витребувано у відповідача належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження.

14 вересня 2026 року Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надано матеріали виконавчого провадження.

Також, 14.09.2026 до суду засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач наполягає на тому, що боржником не виконано вимоги виконавчого листа. Поважних причин невиконання рішення у встановлений виконавцем строк у листах боржника не зазначено. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

15 вересня 2026 року представником позивача надано до суду заяву про розгляд справи без участі представника управління.

В судове засідання представники сторін не з`явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлялись належним чином.

З урахуванням положень частини 3 статті 194 та частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд визнав за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

У зв`язку із неявкою у судове засідання всіх учасників справи, на підставі приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.11.2025 у справі № 280/8064/25, яке набрало законної сили 13.05.2026, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 08.08.2025 по 14.10.2025 пенсію по інвалідності як особі з інвалідністю ІІІ групи, з виплатою компенсації втрати доходу у зв`язку з порушення строків виплати пенсії, з врахуванням раніше виплачених сум.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білана Д.Г. від 16.06.2026 ВП № 81275712 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа у справі № 280/8064/25, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом 05.06.2026.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області нараховано ОСОБА_1 пенсію за період з 08.08.2025 по 14.10.2025.

Листом від 27.07.2026 № 0800-0901-5/64741 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області направлено виконавцю розрахунок на доплату пенсії ОСОБА_1 за період з 08.08.2025 по 14.10.2025 та рішення про перерахунок пенсії. У вказаному листі позивач посилаючись на положення бюджетного законодавства повідомив про те, що виплата пенсій за рішенням суду, яка перевищує бюджетні призначення буде здійснена після відповідного фінансування з Державного бюджету України у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимоги державного виконавця Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області листом від 03.08.2026 № 0800-0901-5/66558 надано пояснення, що за своїм змістом є аналогічними викладеним у листі від 27.07.2026 № 0800-0901-5/64741.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білана Д.Г. від 14.08.2026 ВП № 81275712 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області застосовано штраф у сумі 5 100,00 грн.

Не погодившись із правомірністю застосованого штрафу позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За приписами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 02.02.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частинами першою та третьою статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, серед переліченого: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки, а також виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, з урахуванням вказаного, зокрема: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

За частиною першою статті 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника ... .

Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 по справі № 812/1813/18 зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 480/6452/23 Верховний Суд вказав, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

При цьому невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин та винесення відповідної постанови про накладення штрафу.

Аналіз правових норм та судової практики Верховного Суду, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Відтак виконавцю необхідно встановити чи мало місце невиконання рішення без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі і фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього.

Поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Аналогічна позиція висловлена Постановах Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 400/1954/19, від 10.12.2020 у справі № 826/19276/16, від 10.09.2020 у справі № 824/308/20-а, від 31.03.2021 у справі № 360/3573/20, від 13.10.2021 у справі № 360/4705/20 та № 360/4708/20, від 31.05.2022 у справі № 360/940/20.

З вищевикладеного слідує, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.

Із досліджених судом матеріалів справи установлено, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.11.2025 у справі № 280/8064/25, яке набрало законної сили 13.05.2026, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області донараховано ОСОБА_1 пенсію за період з 08.08.2025 по 14.10.2025 у сумі 24 814,89 грн.

Натомість, попри проведений перерахунок виплата коштів ОСОБА_1 не була здійснена.

Суд підкреслює, що виконання судового рішення, яке зобов`язує суб`єкт владних повноважень провести виплату коштів, вважається завершеним лише з моменту фактичного та повного зарахування належних сум стягувачу. Встановлене судом обмеження виплати нарахованих коштів свідчить про те, що судове рішення станом на момент прийняття оскаржуваної постанови не виконано у повному обсязі.

Досліджуючи листи боржника від 27.07.2026 № 0800-0901-5/64741 та від 03.08.2026 № 0800-0901-5/66558 суд вважає за необхідне наголосити на тому, що вони не містять конкретної мотивації та обґрунтування не повного виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.11.2025 у справі № 280/8064/25, а лише формальний виклад правових норм, якими має послуговуватися боржник.

Посилання позивача на бюджетне законодавство, а також відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України порядку проведення виплат не є поважними причинами для невиконання судового рішення.

Отже, ГУ ПФУ у Запорізькій області не виконало рішення суду у спосіб, встановлений судом. Докази належного виконання рішення суду позивачем не надано.

Згідно з вимогами п. 1, 3 ч. 3, ч. 5 ст.18 Закону №1404-VІІІ, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Оскільки ані органу державної виконавчої служби, ані суду не надано доказів вжиття заходів зі сторони боржника для повного і своєчасного виконання рішення суду у спосіб, встановлений судом, тому доводи позивача про виконання рішення суду не знаходять підтвердження.

Як неодноразово зазначав Конституційний Суд України, зокрема у рішеннях від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 та від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя, невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Окрім цього, Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Даючи оцінку діям державного виконавця щодо винесення постанови про накладення штрафу та спірній постанові через призму положень статей 1, 18, 63, 75 Закону №1404-VIII, суд доходить висновку, що такі відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», є законними та правомірними.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що державним виконавцем доведено невиконання боржником судового рішення, а позивач не надав належних та достатніх доказів які б свідчили про ускладнення виконання рішення суду, або рішення суду не могло бути виконано від незалежних від його власного волевиявлення причин, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Відповідно до ч.1, 3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши оскаржувані дії державного виконавця та постанову про накладення штрафу, суд дійшов висновку, оскаржувані дії та постанова відповідають критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України і вимогам Закону №1404-VI, відповідач при цьому діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто є правомірними.

Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає, що даній справі позивач не довів належними та достатніми доказами наявність порушень з боку відповідача, заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, відповідно є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ч.1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.

Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції України (69095, м. Запоріжжя, вул. Приходська, 58 ЄДРПОУ 43315529), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про скасування постанови про накладення штрафу відмовити в повному обсязі.

Розподіл судових витрат не проводиться.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 17 вересня 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз

Оригінал: reyestr.court.gov.ua