Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №140/15808/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/15808/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ГУ ПФУ в Одеській області, відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльності щодо не зарахування періодів навчання та роботи до страхового стажу, та зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу періоди: навчання з 01.09.1978 по 20.07.1980 в ПТУ №4 міста Львова на денній формі навчання; роботи з 09.09.1980 по 23.06.1986 жіночим перукарем Львівського комбінату побутових послуг «Юність»; роботи з 10.10.1995 по 03.01.1996 оператором котельні МДКП «Фортуна».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області з метою призначення пенсії за віком відповідно до Закону України 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV), однак ГУ ПФУ в Одеській області відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Свою відмову аргументувало тим, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.09.1980, а саме:

з 09.09.1980 по 23.06.1986, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу про прийняття (наказ №198 від 08.02.1980);

з 10.10.1995 по 03.01.1996, оскільки відсутня назва підприємства, куди прийнято на роботу та запис про звільнення засвідчений печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства;

період навчання з 01.09.1978 по 20.07.1980 згідно атестату від 20.07.1980 № 1413, оскільки відсутній підпис директора навчального закладу.

Зауважує, що період проходження навчання підтверджується довідкою від 04.12.2025 №114 закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Львівський професійний коледж моделювання і ресторанної справи» ЗП (ПТ) «Львівський ПК МРС», де вказано, що ОСОБА_2 , навчалася з 01.09.1978 до 11.07.1980 в ПТУ № 4 міста Львова на денній формі навчання. Професія і кваліфікація: перукар широкого профілю.

Щодо періоду роботи з 09.09.1980 по 23.06.1986 уважає, що при написанні номеру наказу щодо прийняття на роботу була зроблена описка, тобто замість 08.09.1980 вказано 08.02.1980, так як прийнята на роботу 09.09.1980 (на наступний день після наказу).

Щодо періоду роботи з 10.10.1995 по 03.01.1996 вказує, що у трудовій книжці на 7 сторінці наявний запис від 10.10.1995 про прийняття ОСОБА_1 на сезонну роботу оператором котельні МДКП «Фортуна» (наказ № 62 від 10.10.1995). Записом від 03.01.1996 підтверджено звільнення з вищевказаної роботи за власним бажанням (наказ № 63 від 25.12.1995).

Враховуючи наведене переконана, що вказані періоди були неправомірно не зараховані відповідачем 2, а тому просить адміністративний позов задовольнити (арк. спр. 1-6).

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 23).

ГУ ПФУ в Одеській області у відзиві на позовну заяву від 24.12.2025 заперечує проти позовних вимог та зауважує, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Звертає увагу суду, що жодних допустимих доказів, передбачених пунктом 3 Порядку № 637 позивачем до пенсійного органу надано не було

Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 16.10.2025 №032550002886 до страхового стажу позивача не враховано період навчання з 01.09.1978 по 20.07.1980, оскільки відсутній підпис директора навчального закладу. А отже зарахувати період навчання не мало змоги.

Окрім того, позовна вимога в частині зобов`язання відповідача 2 зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди: навчання з 01.09.1978 по 20.07.1980 в ПТУ №4 міста Львова на денній формі навчання; роботи з 09.09.1980 по 23.06.1986 жіночим перукарем Львівського комбінату побутових послуг «Юність»; роботи з 10.10.1995 по 03.01.1996 оператором котельні МДКП «Фортуна» не підлягає задоволенню також з тих підстав, що судом не може прийматися відповідне рішення, оскільки це є втручанням в дискреційні повноваження з органів Пенсійного фонду України (арк. спр. 28-33).

Представник ГУ ПФУ у Волинській області у відзиві на позовну заяву від 31.12.2025 зазначила, що страховий стаж позивача склав 7 років 3 місяці 22 дні.

Чинним законодавством України передбачено можливість підтвердження трудового стажу у разі відсутності відповідних записів або неправильних чи неточних записів у трудовій книжці. Проте, жодних допустимих доказів, передбачених Порядком № 637 позивачем до заяви за призначенням пенсії додано не було.

Звертає увагу суду, що довідка від 04.12.2025 № 114, видана Закладом професійної (професійно-технічної освіти) «Львівський професійний коледж моделювання і ресторанної справи» про період навчання Позивача в ПТУ № 4 міста Львова до заяви за призначенням пенсії ОСОБА_1 не надавалася, а тому не була предметом розгляду (арк. спр. 38-41).

У відповіді на відзив від 31.12.2025 позивач просила адміністративний позов задовольнити з підстав, викладених у позові (арк. спр. 48-52).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській області, ГУ ПФУ в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії (арк. спр. 57).

Інших заяв по суті справи, передбачених КАС України до суду не надходило.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідачів у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 07.10.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) (арк. спр. 44).

Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1) визначено, що заява на призначення/перерахунок пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр).

Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, та відповідно до пункту 4.3. Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку розгляд документів, наданих позивачем, провадився за принципом «екстериторіальності» ГУ ПФУ в Одеській області, яким рішенням від 16.10.2025 №032550002886 відмовлено у її призначенні (арк. спр. 9).

Зазначене рішення мотивовано тим, що страховий стаж позивача становить 7 років 03 місяці 22 дні. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.09.1980, а саме: з 09.09.1980 по 23.06.1986, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу про прийняття ( наказ №198 від 08.02.1980) ; з 10.10.1995 по 03.01.1996, оскільки відсутня назва підприємства, куди прийнято на роботу та запис про звільнення засвідчений печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства; період навчання з 01.09.1978 по 20.07.1980 згідно атестату від 20.07.1980 №1413, оскільки відсутній підпис директора навчального закладу.

Уважаючи таке рішення відповідача 2 щодо відмови у призначенні пенсії за віком протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом №1058-IV.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону №1058-ІV установлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до статті 27 Закону №1058-ІV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Отже, розмір пенсії за віком залежить від коефіцієнта страхового стажу.

Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком Порядок №22-1.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637). За період роботи, починаючи з 01.01.2004, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року №8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Зазначеній нормі Закону №1788-XII відповідає пункт 1 Порядку №637.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абзац другий пункту 1, пункт 2 Порядку №637).

Згідно із пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до частини третьою статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж, є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Спірні правовідносини у справі виникли у зв`язку із відмовою зарахуванні до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.09.1980, а саме: з 09.09.1980 по 23.06.1986, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу про прийняття (наказ №198 від 08.02.1980); з 10.10.1995 по 03.01.1996, оскільки відсутня назва підприємства, куди прийнято на роботу та запис про звільнення засвідчений печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства; період навчання з 01.09.1978 по 20.07.1980 згідно атестату від 20.07.1980 №1413, оскільки відсутній підпис директора навчального закладу.

Відповідно до пункту 1.1 глави 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162, зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 31.03.1987 №201) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Пунктом 2.2 глави 2 Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються.

Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції №162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню). Записи проводяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції №162).

Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.

На сьогодні порядок ведення трудових книжок визначається спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. Зазначена Інструкція містить такі ж положення щодо внесення записів про трудову діяльність працівника, заповнення яка містить аналогічні положення щодо заповнення трудових книжок, що й попередня Інструкція.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Судом досліджено копію трудової книжки НОМЕР_1 від 10.09.1980 у якій містяться записи щодо трудової діяльності позивача (арк. спр. 15-16).

Щодо періоду роботи з 10.10.1995 по 03.01.1996 суд зазначає, що печатка проставлена у 1996 році, а тому з часом могла втрати чіткість та первинний вигляд, тоді як назва підприємства наявна у зазначенні посади особа, яка вносила даний запис, а саме «Директор МДКП «Фортуна», вказане не може ставитися у провину позивачу та не може бути підставою для позбавлення її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії за віком. Обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.

Конституційний Суд України у пункті 3.4 рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, неврахування вказаного періоду, зазначеного в трудовій книжці позивача через те, що відсутня назва підприємства, куди прийнято на роботу та запис про звільнення засвідчений печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства є протиправним.

Щодо періоду роботи позивача з 09.09.1980 по 23.06.1986, суд зазначає, що дійсно дата прийняття на роботу (09.09.1980) ОСОБА_1 не відповідає даті наказу про прийняття (наказ №198 від 08.02.1980), тоді як згідно атестату від 20.07.1980 №1413, справді відсутній підпис директора навчального закладу.

Разом із тим суд зазначає, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах: від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19, від 17.09.2024 у справі №440/4164/23, від 17.09.2025 у справі №300/6565/23 та інших.

Довідкою від 04.12.2025 №114, виданою видана закладом професійної (професійно-технічної освіти) «Львівський професійний коледж моделювання і ресторанної справи» ЗП (ПТ)О «Львівський ПК МРС», ОСОБА_3 навчалась з 01.09.1978 до 11.07.1980 в ПТУ №4 міста Львова на денній формі навчання (арк. спр. 13).

Однак суд погоджується із позицією ГУ ПФУ у Волинській області, що до заяви за призначенням пенсії позивачем вказаної довідки надано, а тому не була предметом розгляду під час розгляду заяви.

В контексті обставин цієї справи та доводів ГУ ПФУ в Одеській, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, суд враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

У даному випадку а матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ в Одеській до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та навчання до страхового (трудового) стажу ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов`язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Таким чином, слід дійти висновку що, відмовляючи у зарахуванні періодів роботи (09.09.1980 по 23.06.1986) та навчання (з 01.09.1978 по 11.07.1980), до страхового стажу позивача внаслідок їх непідтвердження коректними записами у трудовій книжці та іншими поданими позивачем документами та, як наслідок, відмовляючи у призначенні пенсій за віком, ГУ ПФУ в Одеській області не діяло обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Дана позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 31.01.2025 у справі №120/8471/23.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, у випадку, коли законом встановлені повноваження суб`єкта владних повноважень в імперативній формі, суд зобов`язує його прийняти конкретне рішення чи вчинити конкретну дію. Натомість, у випадку, коли суб`єкт наділений певними дискреційними повноваженнями, суд повинен вказати на виявлені порушення при здійсненні таких повноважень та зазначити норму закону, яку суб`єкт владних повноважень (відповідач) повинен застосувати при вчиненні дій (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

З аналізу норм КАС України слідує, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин. Аналогічна позиція, викладена в постанові Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.2008, постанові ВАСУ від 28.07.2015 справа №К/800/34016/14 відповідно до яких, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що звернення до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та військової служби до страхового (трудового) стажу відноситься до дискреційних повноважень органів пенсійного фонду на підставі частини третьою статті 44 Закону №1058-IV

Відтак, ГУ ПФУ в Одеській області слід повторно розглянути заяву позивача від 07.10.2025 про призначення пенсії відповідно до Закону №1058-IV та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. У задоволенні решти позовних вимог позов до задоволення не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

ГУ ПФУ в Одеській області не довів належними та допустимими доказами правомірність свого рішення від 16.10.2025 №032550002886 у зв`язку із чим, такі рішення підлягають скасуванню, а позовні вимоги – частковому задоволенню.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить із того, що часткове задоволення позовних вимог зумовлене обрання судом ефективного способу захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача протиправними діями/рішеннями відповідача.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 судовий збір в сумі 1211,20 грн, сплачений відповідно до квитанції від 10.12.2025 №1.441159947.1 (арк. спр. 7).

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 260, 262, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, Одеська область, місто Одеса, вулиця Канатна, будинок 83, ідентифікаційний код юридичної особи 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 16 жовтня 2025 року №032550002886 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07 жовтня 2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV, з врахуванням висновків суду, викладених у рішенні суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович