Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №140/4870/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4870/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області №164450004560 від 22.10.2025 щодо відмови у призначенні пенсії за віком; зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудових книжок від 10.06.1985 НОМЕР_1 та від 18.07.1986 НОМЕР_2 ; період навчання в середньому професійно-технічному училищі № 8 з 01.09.1979 по 31.05.1982 згідно з Дипломом № 650744 від 31.05.1982; період отримання допомоги по безробіттю з 14.03.2001 по 06.07.2001; зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з метою призначення пенсії за віком відповідно до Закону України 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV), однак ГУ ПФУ у Волинській області відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Свою відмову аргументувало тим, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи та періоди роботи згідно трудових книжок від 10.06.1985 НОМЕР_1 та від 18.07.1986 НОМЕР_2 , оскільки титульні сторінки завірено нечитабельними печатками (неможливо ідентифікувати назви організацій, які заповнювали трудові книжки).

Зауважує, що з плином часу печатки в трудовій книжці і справді втратили чіткість, однак для зарахування зазначеного стажу орган відповідач просив надати уточнюючі довідки, однак вказані трудові книжки заповнювались уповноваженими особами підприємств, які знаходились у Великому Рогачику Херсонської області, наразі ця територія є тимчасово окупованою, через що архівні документи могли залишитись там, тому розшук первинних документів значно ускладнився та затягнувся.

Переконаний, що за наявності певних сумнівів щодо оформлення документів або окремих записів у трудовій книжці, пенсійний орган не має права автоматично відмовити у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу, а зобов`язаний провести перевірку для встановлення фактичних обставин, які можуть підтверджувати або спростовувати право особи на пенсію.

Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки в силу приписів чинного законодавства заповнення трудової книжки працівника здійснюється роботодавцем, а не працівником, і саме підприємство-роботодавець є відповідальним за організацію обліку трудових книжок працівників, в тому числі правильність внесення записів до них.

Па титульних сторінках трудової книжки від 10.06.1985 НОМЕР_1 та трудової книжки колгоспника від 18.07.1986 НОМЕР_2 містяться всі необхідні відомості про працівника, підписи власника трудової книжки та відповідальної особи за її видачу, всі записи цих трудових книжок про періоди роботи позивача є чіткими, розбірливими та без виправлень, завірені (засвідчені) відповідними печатками підприємств, де працював позивач, проте з часом чіткість печаток підприємств на титульному аркуші втратилась. Тож, записи у трудових книжках позивача не містять недопустимих перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів про роботу або перекручували б їх зміст, містять підписи посадових осіб, та внесені у відповідності із встановленими правилами.

Окрім того з рішення відповідача зрозуміло, що ним не зараховано до стажу позивача період навчання в середньому професійно-технічному училищі № 8 з 01.09.1979 по 31.05.1982, хоча ОСОБА_1 надав пенсійному органу диплом № 650744 від 31.05.1982.

В таблиці зарахованих періодів роботи позивача, наданого відповідачем, за 2001 рік зараховано лише один місяць, хоча в трудовій книжці від 18.07.1986 НОМЕР_2 міститься чіткий запис отримання допомоги по безробіттю з 14.03.2001 по 06.07.2001, отож цей період також був неправомірно не зарахований відповідачем, а тому просить адміністративний позов задовольнити (арк. спр. 1-10).

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 45).

ГУ ПФУ у Волинській області у відзиві на позовну заяву від 26.05.2026 заперечує проти позовних вимог та зауважує, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно трудових книжок серій НОМЕР_1 від 10.06.1985 та НОМЕР_2 від 18.07.1986, період навчання в середньому професійно-технічному училищі №8 з 01.09.1979 по 31.05.1982 згідно з Дипломом № 650744 (від 31.05.1982) та період отримання допомоги по безробіттю з 14.03.2001 по 06.07.2001.

Приймаючи таке рішення відповідач керувався нормами чинного законодавства, а саме: частиною другою, пунктом 2.4 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» № 58 від 29.07.1993 згідно з якою записи в трудовій книжці виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Оскільки в трудовій книжці позивача печатка є нечіткою, відсутня можливість зарахування до трудового стажу вищевказаних періодів роботи.

Дослідивши подану ОСОБА_1 трудову книжку НОМЕР_3 від 25.07.1983 встановлено, що в період роботи з 10.12.1993 по 20.02.1997, запис про звільнення здійснений некоректно – не вказана дата та місяць звільнення.

Період роботи з 01.09.1987 по 31.12.1991 позивач підтвердив довідкою виданою 01.09.2022 Софіївським трудовим архівом Софіївської селищної ради Дніпропетровської області, проте у довідці № 390/а-302/01 25 прізвище ім`я по батькові вказані неповністю (в скороченому варіанті).

У зв`язку з порушенням порядку ведення трудових книжок та порядку видання довідок на підтвердження періоду роботи, названі періоди роботи позивача не зараховані до страхового стажу (арк. спр. 51-53).

Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України) до суду не надходило.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідачів у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 15.10.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV).

Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1) визначено, що заява на призначення/перерахунок пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр).

Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, та відповідно до пункту 4.3. Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку розгляд документів, наданих позивачем, провадився за принципом «екстериторіальності» ГУ ПФУ у Волинській області, яким рішенням від 22.10.2025 №164450004560 відмовлено у її призначенні (арк. спр. 54).

Зазначене рішення мотивовано тим, що страховий стаж позивача становить 13 років 06 місяців 20 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно трудових книжок серій НОМЕР_1 від 10.06.1985 та НОМЕР_2 від 18.07.1986, оскільки титульні сторінки документів завірено нечитабельними печатками (неможливо ідентифікувати назви організацій, якими видано трудові книжки).

Уважаючи таке рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом №1058-IV.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону №1058-ІV установлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до статті 27 Закону №1058-ІV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Отже, розмір пенсії за віком залежить від коефіцієнта страхового стажу.

Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком Порядок №22-1.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637). За період роботи, починаючи з 01.01.2004, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року №8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Зазначеній нормі Закону №1788-XII відповідає пункт 1 Порядку №637.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абзац другий пункту 1, пункт 2 Порядку №637).

Згідно із пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до частини третьою статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж, є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Спірні правовідносини у справі виникли у зв`язку із відмовою зарахуванні до страхового стажу періоди роботи згідно трудових книжок від 10.06.1985 НОМЕР_1 та від 18.07.1986 НОМЕР_2 ; період навчання в середньому професійно-технічному училищі № 8 з 01.09.1979 по 31.05.1982 згідно з Дипломом № 650744 від 31.05.1982; період отримання допомоги по безробіттю з 14.03.2001 по 06.07.2001.

Відповідно до пункту 1.1 глави 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162, зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 31.03.1987 №201) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Пунктом 2.2 глави 2 Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються.

Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції №162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню). Записи проводяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції №162).

Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.

На сьогодні порядок ведення трудових книжок визначається спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. Зазначена Інструкція містить такі ж положення щодо внесення записів про трудову діяльність працівника, заповнення яка містить аналогічні положення щодо заповнення трудових книжок, що й попередня Інструкція.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Судом досліджено копії трудових книжок від 10.06.1985 НОМЕР_1 та від 18.07.1986 НОМЕР_2 , у якій містяться записи щодо та трудової діяльності позивача (арк. спр. 16-23).

Щодо нечитабельності печаток на титульній сторінці трудових книжок то суд зазначає, що відтиски печаток проставлені у 1985-1986 роках, а тому з часом могли втрати чіткість та первинний вигляд, що не може ставитися у провину позивачу та не може бути підставою для позбавлення її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії за віком. Обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.

Конституційний Суд України у пункті 3.4 рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, неврахування трудової книжки позивача через те, що на титульній сторінці трудової книжки нечитабельна печатка є протиправними.

Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах: від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19, від 17.09.2024 у справі №440/4164/23, від 17.09.2025 у справі №300/6565/23 та інших.

Окрім того суд зауважує, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, у випадку, коли законом встановлені повноваження суб`єкта владних повноважень в імперативній формі, суд зобов`язує його прийняти конкретне рішення чи вчинити конкретну дію. Натомість, у випадку, коли суб`єкт наділений певними дискреційними повноваженнями, суд повинен вказати на виявлені порушення при здійсненні таких повноважень та зазначити норму закону, яку суб`єкт владних повноважень (відповідач) повинен застосувати при вчиненні дій (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

З аналізу норм КАС України слідує, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин. Аналогічна позиція, викладена в постанові Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.2008, постанові ВАСУ від 28.07.2015 справа №К/800/34016/14 відповідно до яких, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи наведене суд зауважує, що відповідачем не досліджувався зміст трудових книжок, а тому зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудових книжок від 10.06.1985 НОМЕР_1 та від 18.07.1986 НОМЕР_2 є передчасними.

Щодо необхідності зарахування періоду навчання в середньому професійно-технічному училищі № 8 з 01.09.1979 по 31.05.1982 згідно з Дипломом № 650744 від 31.05.1982 та періоду отримання допомоги по безробіттю з 14.03.2001 по 06.07.2001 суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних відомостей щодо їхнього не зарахування.

Оскаржуване рішення містить виключну інформацію щодо не зарахування періодів роботи, згідно трудових книжок серій НОМЕР_1 від 10.06.1985 та НОМЕР_2 від 18.07.1986, однак інформації щодо відсутності підстав для врахування періоду навчання в середньому професійно-технічному училищі № 8 з 01.09.1979 по 31.05.1982 згідно з Дипломом № 650744 від 31.05.1982 та періоду отримання допомоги по безробіттю з 14.03.2001 по 06.07.2001 не містить, а тому такі вимоги суд так уважає передчасними.

Разом із тим, суд звертає увагу ГУ ПФУ у Волинській області, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, означає те, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Suominen v. Finland» (№37801/97, п.36) вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.09.2024 у справі №620/2027/23.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

ГУ ПФУ у Волинській області не довів належними та допустимими доказами правомірність свого рішення від 22.10.2025 № 164450004560 у зв`язку із чим, таке рішення підлягають скасуванню.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, на підставі наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги належить задовольнити частково у спосіб визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 22.10.2025 № 164450004560 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.10.2025 про призначення пенсії по віку відповідно до Закону №1058-ІV з врахуванням висновків, викладених у рішенні суду. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 260, 262, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 22.10.2025 №164450004560 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.10.2025 про призначення пенсії по віку відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV з врахуванням висновків, викладених у рішенні суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович