Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №140/4467/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4467/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В. І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Некрашевич Денис Дмитрович в інтересах Військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч НОМЕР_1 , позивач) звернувся із позовом до ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набутих коштів на загальну суму 11 122,66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 14.05.2025 №569 ОС ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу та на всі види з 13.05.2025 та відповідно до рапорту заступника начальника прикордонного загону з тилу встановлено факт відсутності відповідача.

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону «Про результати службового розслідування» від 30.03.2026 №1033-АГ та висновку службового розслідування від 28.03.2026 №08.1/132/26-СР за фактом самовільного залишення місця тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_1 ) старшим солдатом ОСОБА_1 – являється підтвердженим.

Водночас у період відсутності відповідача на військовій службі йому продовжувалося нарахування та виплата грошового забезпечення. Згідно з довідкою фінансово-економічного відділу НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 19.03.2026 №325 за час відсутності на військовій службі відповідачу виплачено грошове забезпечення у сумі 11 122,66 грн. Позивач вказує, що документи, які б підтверджували поважність відсутності відповідача на військовій службі, до військової частини не надходили, а тому вважає, що відповідач не мав права на отримання грошового забезпечення за відповідний період.

В обґрунтування позову позивач посилається на положення Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306, Інструкції з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2017 №468, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.08.2017 за №1011/30879, та Закону України від 03.10.2019 №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Також, посилаючись на статті 1212, 1213, 1215 Цивільного кодексу України, позивач вказує, що виплачене відповідачу за час його відсутності на військовій службі грошове забезпечення є безпідставно набутими коштами.

На думку позивача, встановлений службовим розслідуванням факт неприбуття відповідача до місця служби без поважних причин свідчить про його недобросовісність як набувача таких коштів, що є підставою для їх повернення.

Листом від 31.03.2026 №10/5980-26-Вих позивач запропонував відповідачу добровільно відшкодувати завдану державі шкоду, однак кошти останнім не повернуті. З огляду на наведене Військова частина НОМЕР_1 просить стягнути з відповідача майнову шкоду в сумі 11 122,66 грн (арк. спр. 1-7).

У зв`язку з невідшкодуванням відповідачем вказаної заборгованості державі спричинена шкода, з огляду на що позивач просить стягнути кошти в сумі 6022,16 грн в судовому порядку.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (арк. спр. 28).

Копія вказаної ухвали була надіслана відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою місця реєстрації відповідача проте поштове відправлення було повернуте на адресу суду із відміткою відділення поштового зв`язку по причині повернення «за закінченням терміну зберігання».

Пунктом 5 частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Водночас до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду 22.04.2021 у справі № 0840/3762/18, від 12.08.2020 у справі № 520/1066/2020.

Отже, копія ухвали суду про відкриття провадження у справі 28.10.2025 не була вручена відповідачу з незалежних від суду причин. Відтак у силу вимог пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України слід вважати, що копія ухвали про відкриття провадження у справі вручена відповідачу належним чином.

Проте, у встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що відповідач пред`явлені позовні вимоги не оспорив, відзив на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у встановлений судом строк не подав, тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з огляду на наступне.

Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 14.05.2025 №569 ОС, зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення солдата ОСОБА_1 , який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, з 13.05.2025 (арк. спр. 9).

Відповідно до рапорту заступника начальника прикордонного загону з тилу від 18.03.2026 №06.1.2/37057/26-Вн, о 08:15 18.03.2026 за фактом відсутності кухара старшого солдата ОСОБА_1 прохали щодо призначення службового розслідування по даному факту (арк. спр. 10), на підставі чого винесено наказ начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 18.03.2026 №909-АГ «Про призначення службового розслідування» (арк. спр. 11-12).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про результати службового розслідування» від 30.03.2026 №1033-АГ та висновку службового розслідування від 28.03.2026 №08.1/132/26-СР встановлено факт самовільного залишення місця тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_1 ) старшим солдатом ОСОБА_1 (арк. спр. 13-14).

Згідно з довідки від 19.03.2026 року №325 фінансово-економічного відділу НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону відповідачу за час його відсутності на військовій службі, здійснювалась виплата грошового забезпечення у сумі 11 122,66 (арк. спр. 20).

Позивачем направлено на адресу ОСОБА_1 лист від 31.03.2026 №10/5980-26-Вих про добровільне відшкодування завданої шкоди (арк. спр. 21).

Однак доказів добровільного повернення відповідачем зазначених коштів матеріали справи не містять.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-XII).

Приписами частини першої статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України від 24.03.1999 №548-ХІV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» затверджений Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Згідно зі статтями 26, 27 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Згідно зі статтею 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби та військовослужбовці одержують грошове та речове забезпечення за рахунок держави.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі – Інструкція №558).

Відповідно до пункту 2 Інструкції №558, термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).

З метою визначення порядку організації та ведення фінансового господарства в органах Державної прикордонної служби України, наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 28.02.2006 №155 затверджено Інструкцію про організацію фінансового господарства органах Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі – Інструкція №155).

Відповідно до підпункту 28.3. пункту 2 Інструкція №155 визначено, що виплата грошового забезпечення (заробітної плати) особовому складу провадиться у строки, що встановлюються начальниками (командирами) органів Держприкордонслужби за погодженням з місцевими органами Державного казначейства України, а саме: військовослужбовцям - один раз на місяць - у період з 15 по 20 число за поточний місяць.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначені Закон України від 03.10.2019 №160-ІХ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі – Закон №160-ІХ).

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закон №160-ІХ матеріальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

За приписами частин першої, другої статті 3 Закону №160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Пунктом 1 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №160-ІХ відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

За обставин цієї справи, фактично відповідач залишається у списках особового складу в/ч НОМЕР_1 , однак на момент звернення з позовом він не виконує покладених на нього обов`язків військової служби та не отримує грошового забезпечення, з якого можна було б здійснити утримання. Це створює ситуацію правової прогалини, адже на практиці військова частина позбавлена можливості застосувати передбачений законом внутрішній порядок стягнення. Водночас інтереси держави як власника бюджетних коштів потребують належного та ефективного захисту.

У зв`язку з цим суд уважає за необхідне застосувати механізм аналогії закону, закріплений у частині шостій статті 7 КАС України, який передбачає, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

У даному випадку найбільш близьким за своєю суттю є положення статті 12 Закону №160-ІХ .

Відповідно до частини першої статті 12 Закону №160-ІХ у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Застосування зазначеної норми за аналогією є обґрунтованим, оскільки відповідач перебуває у схожому правовому становищі: він фактично не виконує військову службу, добровільно кошти не відшкодовує, а отже військова частина змушена звертатися до суду як єдиного органу, уповноваженого вирішити спір та забезпечити захист інтересів держави. Такий підхід відповідає не лише вимогам законодавства, а й основоположним принципам правової визначеності, справедливості та недопустимості безпідставного збагачення за рахунок бюджетних коштів.

Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.

Згідно з приписами статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За змістом частини першої статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , залишив тимчасове місце дислокації шляхом самовільного залишення частини, а тому обов`язків військової служби у період з 18.03.2026 по 31.03.2026 не виконував, однак отримав за цей період грошове забезпечення у сумі 11 122,66 грн.

За таких обставин суд уважає, що відповідач не міг не усвідомлювати відсутності у нього правових підстав для отримання грошового забезпечення за час фактичного невиконання обов`язків військової служби, що свідчить про його недобросовісність як набувача цих коштів та, відповідно, виключає застосування передбаченого пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України правила про неповернення безпідставно набутих грошових сум, наданих фізичній особі як засіб до існування.

При цьому наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 30.03.2026 №1033-АГ ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державі внаслідок неправомірного отримання грошового забезпечення за час відсутності у підрозділі, у розмірі 11 122,66 грн, який підтверджується відповідною довідкою-розрахунком.

Оскільки відповідач фактично не виконує обов`язків військової служби та не отримує грошового забезпечення, з якого можливо провести утримання завданої шкоди відповідно до статті 10 Закону №160-ІХ, а на пропозицію позивача добровільно відшкодувати зазначену суму кошти не повернув, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх стягнення в судовому порядку.

Отже, враховуючи встановлену недобросовісність відповідача при отриманні спірного грошового забезпечення та відсутність підстав для застосування положень статті 1215 ЦК України щодо його неповернення, позовні вимоги в/ч НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 коштів у сумі 11 122,66 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно із частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Аналіз змісту, частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 29.08.2022 у справі № 826/16473/15)

Окрім того судом встановлено, що при зверненні до суду позивач згідно із платіжною інструкцією від 07.04.2026 №5171 сплатив судовий збір в розмірі 3028,00 грн (арк. спр. 8), тоді як сплаті підлягав судовий збір в сумі 2 662,40 грн (3028,00 грн х 0,8 = 2 662,40 грн, оскільки позов було подано до суду в електронній формі через систему «Електронний суд», що передбачає застосування коефіцієнту для пониження відповідного розміру ставки судового збору).

Питання про повернення судового збору, надміру сплаченого за подання даного адміністративного у розмірі 665,60 грн, може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 кошти у сумі 11 122,66 гривень (одинадцять тисяч сто двадцять дві гривні 66 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович