Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №140/4476/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4476/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача, адвокат Гіль Юрій Павлович, в інтересах ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Львівській області про відмову у призначенні пенсії №032450008553 від 06.03.2026; зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 20.01.1991 по 01.05.1992 соціальним працівником у відділенні соціальної допомоги та з 02.05.1992 по 31.03.1993 соціальним працівником при районному відділі соціального забезпечення та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з моменту звернення з заявою - з 26.02.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах та долучила до неї пакет документів, які підтверджують стаж її роботи.

Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 06.03.2026№032450008553 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) через відсутність необхідного страхового стажу. Також відповідачем не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 20.01.1991 по 01.05.1992, з 02.05.1992 по 31.03.1993, відповідно до записів трудової книжки від 12.04.1990 НОМЕР_1 , оскільки відсутня назва підприємств у записі про прийняття на роботу

Зауважує, що надані позивачем документи містять всі відомості про роботу позивача. Відтак, позивач має необхідний страховий стаж роботи та має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Крім того, позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, недоліки її заповнення не є підставою вважати відсутнім трудовий стаж позивача за спірний період, право на пенсійне забезпечення не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.

Позивач не має можливості підтвердити не зарахований стаж за період з 20.01.1991 по 31.03.1993 уточнюючими довідками, виданими на підставі первинних документів та при необхідності про перейменування/реорганізацію установи, оскільки первинна документація відділення соціальної допомоги та відділення соціальної допомоги при районному відділі соціального забезпевення Володимир Волинської районної державної адміністрації не збереглась, що підтверджується відповідями на адвокотські запити надані Трудовим архівом Володимирського району Волинської області, Володимирською районною державною адміністрацією та КНП “Центр надання соціальних послуг Володимирського району”, а тому просить адміністративний позов задовольнити (арк. спр. 1-5).

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 32).

ГУ ПФУ у Львівській області у відзиві на позовну заяву від 01.05.2026 №1300-0903-8/70406 заперечує проти позовних вимог та зауважує, що згідно документів, вік заявника 53 роки 1 місяць 2 дні. Страховий стаж особи становить 18 років 4 місяців 8 днів. Пільговий стаж особи за Списком № 2 становить 10 років 20 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи з 20.01.1991 по 01.05.1992, з 02.05.1992 по 31.03.1993, відповідно до записів трудової книжки від 12.04.1990 НОМЕР_1 , оскільки відсутня назва підприємств у записі про прийняття на роботу (арк. спр. 35-37).

Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України) до суду не надходило.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідачів у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 26.02.2026 звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV.

Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1) визначено, що заява на призначення/перерахунок пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр).

Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, та відповідно до пункту 4.3. Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку розгляд документів, наданих позивачем, провадився за принципом «екстериторіальності» ГУ ПФУ у Львівській області, яким рішенням від 06.03.2026 №032450008553 відмовлено у її призначенні (арк. спр. 11).

Зазначене рішення мотивовано тим, що вік заявника 53 роки 1 місяць 2 дні. Страховий стаж особи становить 18 років 4 місяців 8 днів. Пільговий стаж особи за Списком № 2 становить 10 років 20 днів.

За результатами розгляду документів доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 20.01.1991 по 01.05.1992, з 02.05.1992 по 31.03.1993, відповідно до записів трудової книжки від 12.04.1990 НОМЕР_1 , оскільки відсутня назва підприємств у записі про прийняття на роботу.

Відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV, з урахуванням наявних документів через відсутність необхідного страхового стажу.

Уважаючи таке рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом №1058-IV.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону №1058-ІV установлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до статті 27 Закону №1058-ІV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Отже, розмір пенсії за віком залежить від коефіцієнта страхового стажу.

Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком Порядок №22-1.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637). За період роботи, починаючи з 01.01.2004, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року №8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Зазначеній нормі Закону №1788-XII відповідає пункт 1 Порядку №637.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абзац другий пункту 1, пункт 2 Порядку №637).

Згідно із пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до частини третьою статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж, є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Спірні правовідносини у справі виникли у зв`язку із відмовою зарахуванні до страхового стажу періоди роботи, передбачені у трудовій книжці серії НОМЕР_2 .

Відповідно до пункту 1.1 глави 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162, зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 31 березня 1987 року №201) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Пунктом 2.2 глави 2 Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються.

Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції №162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню). Записи проводяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції №162).

Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.

На сьогодні порядок ведення трудових книжок визначається спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. Зазначена Інструкція містить такі ж положення щодо внесення записів про трудову діяльність працівника, заповнення яка містить аналогічні положення щодо заповнення трудових книжок, що й попередня Інструкція.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Судом досліджено копію трудової книжки серії НОМЕР_3 , у якій містяться записи щодо та трудової діяльності позивача, зокрема: 20.01.1991 – прийнята на роботу соціальним працівником у відділення соціальної допомоги та 01.05.1992 переведена в районний відділ соціального забезпечення; 01.05.1992 – прийнята на роботу соціальним працівником у відділення соціальної допомоги при районному відділі соціального забезпечення та 01.04.1993 була переведена в територіальний центр по обслуговуванню пенсіонерів, одиноких непрацездатних громадян і інвалідів Володимир-Волинської районної державної адміністрації (арк. спр. 12-14).

Отже, наведений період який не зараховано позивачу до страхового стажу становить 2 роки 2 місяці 12 днів.

Окрім того судом встановлено, що відповідно до листа від 01.04.2026 №266/11 Трудовим архівом Володимирського району Волинської області повідомлено, що надати архівні довідки на ОСОБА_2 про роботу соціальним працівником у відділенні соціальної допомоги та у відділені соціальної допомоги при районному відділенні соціального забезпечення Володимир-Волинської районної державної адміністрації на зберігання в Трудовий архів Володимирського району не надходили (арк. спр. 19).

Володимирська районна військова адміністрація листом від 06.04.2026 №904/44/2-26 повідомила, що згідно наказів завідуючої відділом соціального забезпечення за 1993 рік, наявний наказ №7 §4 від 01.04.1993 про переведення на роботу в територіальний центр ОСОБА_2 . Щодо періоду роботи з 20.01.1991 по 31.03.1993 в управління дані відсутні (арк. спр. 20-21).

Листом від 09.04.2026 №150/01-03/26 Комунальне некомерційне підприємство «Центр надання соціальних послуг Володимирського району» зазначено, що інформація про роботу позивача у відділенні соціальної допомоги при районному відділі соціального забезпечення Володимир-Волинської РДА за період з 20.01.1991 по 31.03.1993 в установі відсутня, оскільки первинні документи з особового складу (накази про прийняття/звільнення) на зберігання не передавалися (арк. спр. 22).

З огляду на вказане, відсутність назви підприємств у записі про прийняття на роботу не може ставитися у провину позивачу та не може бути підставою для позбавлення її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії за віком. Обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, саме тому період роботи позивача з 20.01.1991 по 01.05.1992, з 02.05.1992 по 31.03.1993, передбачений трудовою книжкою серії НОМЕР_3 підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах: від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19, від 17.09.2024 у справі №440/4164/23, від 17.09.2025 у справі №300/6565/23 та інших.

Разом із тим, у відзиві на позовну заяву представник ГУ ПФУ у Львівський області просив врахувати, що на момент звернення вік заявника становив 53 роки 1 місяць 2 дні.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Таким чином, правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватися одночасно двома законами: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV у редакції Закону №2148-VIII.

Разом з тим Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 резолютивної частини Рішення).

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього ж Рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…».

Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні №1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону №213-VIII.

Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2: пункт «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до Закону №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV у редакції Закону №2148-VIII. Правила цих законів містять розбіжність відносно вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до Закону №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV у редакції Закону №2148-VIII.

Суд зазначає, що мотиви відповідача суперечать нормам чинного законодавства та висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020, які відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» є рівною мірою обов`язковими до виконання.

У постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV з іншого, існує колізія. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, а саме: застосуванню підлягають норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

У межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.

За вказаних обставин така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Таким чином, твердження відповідача про те, позивач, яка на момент звернення мала 50 років, не досягла пенсійного віку для призначення пенсії на пільгових умовах є помилковими.

Окрім того суд врахує, що в оскаржуваному рішенні зауважено про відсутність права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV, з урахуванням наявних документів виключно через відсутність необхідного страхового стажу, тоді як за недосягнення пенсійного віку жодних зауважень немає.

Отож, судом встановлено, що пенсійним органом у рішенні від 06.03.2026 №032450008553 визначено страховий стаж позивача, який складає 18 років 4 місяці 8 днів.

До страхового стажу протиправно не враховано періоди роботи з 20.01.1991 по 01.05.1992, з 02.05.1992 по 31.03.1993, відповідно до записів трудової книжки від 12.04.1990 НОМЕР_1 , які у своїй сукупності складають 2 роки 2 місяці 12 днів.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відтак, у своїй сукупності із зарахованим страховим стажем, у ОСОБА_1 наявний як страховий, так і пільговий стаж, передбачений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, а також позивач досягла пенсійного віку за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до Закону №213-VIII.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Оскільки дотримання позивачем інших необхідних умов для призначення даного виду пенсії не є спірним у даній справі, то позовні вимог в частині зобов`язання пенсійний орган призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових відповідно до Закону №1058-IV також підлягають задоволенню.

Щодо дати призначення пенсії суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Враховуючи досягнення позивачем віку 50 років та її звернення із заявою про призначення пенсії 26.02.2026, право на отримання пенсії за віком відповідно до приписів статті 45 Закону №1058-IV у неї виникло з 26.02.2026 (тобто з дня звернення за пенсією), оскільки звернення за пенсією відбулося пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

ГУ ПФУ у Львівській області не довів належними та допустимими доказами правомірність свого рішення від 06.03.2026 №032450008553 у зв`язку із чим, таке рішення підлягають скасуванню, а позовні вимоги – задоволенню.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, на підставі наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Львівській області про відмову у призначенні пенсії №032450008553 від 06.03.2026; зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 20.01.1991 по 01.05.1992 соціальним працівником у відділенні соціальної допомоги та з 02.05.1992 по 31.03.1993 соціальним працівником при районному відділі соціального забезпечення та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з моменту звернення з заявою - з 26.02.2026.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Щодо відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок) суд зазначає наступне.

Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: Договір про надання професійної правничої допомоги від 10.03.2026 №07/26; акт прийому-передачі виконаних робіт від 30.03.2026; детальний опис наданих послуг від 11.04.2026; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №1555 (арк. спр. 8, 25-28).

Відповідно до пункту 4.2. Договір про надання професійної правничої допомоги від 10.03.2026 №07/26, гонорар складається з суми вартості наданої правничої допомоги, тарифи яких узгоджені Сторонами. Клієнт сплачує Адвокату гонорар в сумі: 3000,00 грн – за представництво інтересів клієнту у справі про визначення протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області призначити пенсію, що включає в себе підготовку заяви про скасування наказу, огляд судової практики та формування правової позиції.

Натомість пунктом 4.6. вказаного Договору визначено, що Клієнт сплачує гонорар у формі попередньої оплати.

Разом з цим, представником позивача не надано документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо).

Так, відповідно до статті 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 268).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про недоведеність представником позивача витрат, які він просить стягнути, оскільки останнім не надано доказів фактичного понесення таких витрат.

Враховуючи наведене, суд відмовляє в стягненні витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 1 064,96 грн, який сплачений відповідно до квитанції від 11.04.2026 №1434-8193-7293-6793 (арк. спр. 6).

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 260, 262, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, Львівська область, місто Львів, вулиця Митрополита Андрея, будинок 10, ідентифікаційний код юридичної особи 13814885) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №032450008553 від 06.03.2026 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 20.01.1991 по 01.05.1992 соціальним працівником у відділенні соціальної допомоги та з 02.05.1992 по 31.03.1993 соціальним працівником при районному відділі соціального забезпечення та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з моменту звернення з заявою - з 26.02.2026.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судовий збір в сумі 1 064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович