Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №120/3251/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 вересня 2026 р. Справа № 120/3251/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

12.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, відповідно до пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", до якої додав підтверджуючі документи.

За результатом розгляду заяви, ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнято рішення, оформлене протоколом №40 від 08.09.2025 року про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову, у зв`язку із ненаданням документів, що підтверджують родинні зв`язки з ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.

16.03.2026 року представник позивача подав заяву про забезпечення позову, у якій просив суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 та іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, здійснювати призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до набрання рішення суду законної сили.

Ухвалою суду від 16.03.2026 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 проводити відносно ОСОБА_1 заходи, щодо його призову на військову службу під час мобілізації на особливий період до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №120/3251/26.

В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 17.03.2026 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

26.03.2026 року на виконання вимог ухвали суду представник позивача подав заяву на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 30.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою витребувано у відповідача належним чином засвідчений витяг з протоколу №40 від 08.09.2025 року засідання комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації в частині, що стосується розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; копії усіх документів, які стали підставою для прийняття рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з довідкою про доставку електронного листа, яка міститься у матеріалах справи, ухвала суду про відкриття провадження доставлена до електронного кабінету ІНФОРМАЦІЯ_1 30.03.2026 року о 23:14 год., разом з тим, правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

04.09.2026 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення представника позивача.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, відповідно до пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", до якої додав підтверджуючі документи.

В підтвердження наявності підстав для відстрочки позивачем до заяви долучено: військово-обліковий документ, свідоцтво про шлюб ОСОБА_1 з ОСОБА_3 серія НОМЕР_1 , свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 серія НОМЕР_2 , свідоцтво про народження ОСОБА_2 серія НОМЕР_3 , відповідно до якого батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_4 , свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серія НОМЕР_4 , сповіщення сім?ї №56 від 14.07.2025 року, відповідно до якого ІНФОРМАЦІЯ_3 у бою за Батьківщину загинув ОСОБА_2 .

За результатами опрацювання вказаних документів відповідачем 08.09.2025 року прийнято рішення, оформлене протоколом №40, про відмову в наданні позивачу відстрочки у зв`язку з тим, що позивач не надав документи, що підтверджують родинні зв`язки.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджений Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.

Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і такий стан триває в Україні дотепер.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року №389-VIII.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Крім цього, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно частин 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 року захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ від 21.10.1993 року (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі-підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до статті 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Положеннями частини 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, а саме: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Водночас, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

18.05.2024 року набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (далі - Порядок №560, зі змінами).

Пунктами 56, 57 Порядку №560 передбачено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Відповідно до пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59 Порядку №560).

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Так, предметом позову у даній справі є відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Як вже встановлено судом, повідомленням від 08.09.2025 року позивача проінформовано, що за результатами розгляду його заяви протоколом від 08.09.2025 року № 40 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують родинні зв`язки із ОСОБА_2 .

Надаючи правову оцінку такій позиції відповідача, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось судом, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або зникли безвісти за особливих обставин під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Відповідно до Додатку 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560, документами, що підтверджують право на відстрочку для жінок та чоловіків, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або зникли безвісти за особливих обставин під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану є: документи, що підтверджують родинні зв`язки (у тому числі посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України або посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану (у тому числі сповіщення або копія акта службового розслідування, або витяг із наказу про виключення із списків особового складу (із зазначенням підстави).

Судом встановлено, що 02.03.2002 року ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Водночас, на момент укладення шлюбу ОСОБА_3 виховувала малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , біологічним батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_4 .

Разом з тим, судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було розірвано 30.01.2001 року (свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 ).

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає за необхідне надати оцінку характеру правовідносин, що склалися між позивачем та ОСОБА_2 , з урахуванням положень сімейного законодавства України.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини другої статті 157 цього Кодексу той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею.

Отже, саме по собі розірвання шлюбу між батьками дитини не припиняє та не зменшує обсягу прав і обов`язків біологічного батька щодо дитини.

Водночас біологічний батько загиблого, попри збереження за ним відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України прав та обов`язків щодо дитини, фактично таких прав та обов`язків не реалізовував.

Водночас, положення Сімейного кодексу України безпосередньо передбачають можливість участі вітчима у сімейних правовідносинах із пасинком.

Так, відповідно до частини першої статті 260 Сімейного кодексу України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

При цьому відповідно до частини першої статті 268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Таким чином, законодавець розмежовує правовий статус біологічного батька та вітчима, однак водночас прямо визнає існування сімейних правовідносин між вітчимом та пасинком і передбачає можливість участі вітчима у вихованні та, за визначених законом умов, утриманні пасинка.

Як вже зазначено судом вище, починаючи з 2002 року ОСОБА_1 проживав однією сім`єю з матір`ю та її малолітнім сином. З матеріалів справи вбачається, що такі відносини мали тривалий і сталий характер та фактично зберігалися понад двадцять років.

Разом з тим, судом встановлено, що після розірвання шлюбу біологічний батько ОСОБА_4 виховання сина не здійснював, батьківських обов`язків не виконував та родинних зв`язків із ним не підтримував.

Зокрема, факт усунення біологічного батька від утримання та виховання сина підтверджується довідкою Могилів-Подільського відділу державної виконавчої служби у Могилів-Подільському районі Вінницької області від 11.03.2026 року №116/19.14-26.

Зі змісту вказаної довідки вбачається, що на виконанні у Могилів-Подільському міськрайонному управлінні юстиції Головного управління юстиції у Вінницькій області перебувало виконавче провадження про стягнення аліментів з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 на утримання дитини - ОСОБА_2 . Зазначене виконавче провадження було завершено у зв`язку з досягненням дитиною повноліття, при цьому будь-яких стягнень аліментів та фактичного матеріального утримання дитини за вказаним виконавчим документом не здійснювалося.

Крім цього, до матеріалів справи долучено нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_4 , в якій останній підтвердив, що у зв`язку із загибеллю сина - ОСОБА_2 , який загинув внаслідок збройної агресії проти України, він не претендує та відмовляється від будь-якого права на відстрочку від призову на військову службу. У цій же заяві біологічний батько офіційно визнав, що не здійснював виховання сина, не виконував батьківських обов`язків та не підтримував із ним родинних зв`язків. Натомість фактичне виховання та утримання дитини впродовж понад двадцяти років здійснював саме вітчим - ОСОБА_1 .

Дійсно, пункт 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» прямо визначає коло близьких родичів, загибель або зникнення яких за обставин, передбачених цією нормою, є підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Разом з тим, при вирішенні питання про те, чи належить конкретна особа до відповідної категорії, суд не може обмежуватися виключно формальним встановленням біологічного походження дитини, а має надати оцінку змісту та характеру сімейних правовідносин, які фактично існували між особами, з урахуванням положень сімейного законодавства.

Суд враховує, що фактичний зміст сімейних відносин у даній справі полягає у тому, що протягом переважної частини життя загиблого саме позивач був особою, яка фактично виконувала щодо нього функції батька, тоді як біологічний батько фактично не здійснював відповідних функцій.

За таких обставин суд приходить до висновку, що для цілей застосування пункту 4 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII у даному конкретному випадку формальне визначення позивача як вітчима не може саме по собі бути достатньою підставою для заперечення його права на відстрочку.

При цьому, метою пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є встановлення гарантії для військовозобов`язаних, які втратили визначених законом близьких осіб у зв`язку із захистом України. Застосування цієї норми має здійснюватися з урахуванням фактичних сімейних відносин у кожній конкретній справі та не може ґрунтуватися виключно на формальному підході, якщо такий підхід призводить до ігнорування фактично існуючого сімейного зв`язку.

Отже, рішення відповідача, яким позивачу відмовлено у наданні відстрочки виключно з мотивів відсутності у нього формального статусу біологічного батька загиблого, не відповідає фактичним обставинам справи та прийняте без належної оцінки характеру сімейних правовідносин, що фактично існували між позивачем та загиблим.

Враховуючи викладене та беручи до уваги встановлені у цій справі обставини, суд вважає, що рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 08.09.2025 №40, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача необхідно керуватись принципом верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (зокрема, постанови по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 року (скарга №10465/83) за наявністю правової можливості, якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень (у т. ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Виходячи із обставин цієї справи, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №40 від 08.09.2025 року, про відмову у наданні ОСОБА_1 , відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 , відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя Дончик Віталій Володимирович