Вирок від 17 вересня 2026 р. у справі №147/1766/26 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1766/26

Провадження № 1-кп/147/686/26

ВИРОК

іменем України

18 вересня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

із секретарем ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024170010001035 від 29.09.2024, про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Борове Верхнекамського району Кіровської області, рф, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовця військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше несудимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

04.06.2024 солдат ОСОБА_4 призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 156 від 04.06.2024 його призначено на посаду курсанта навчального взводу зв`язку 5 навчальної роти зв`язку 2 навчального батальйону зв`язку військової частини НОМЕР_2 .

ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. 11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, окрім іншого, зобов`язаний свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно й чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, знати та виконувати свої обов`язки, додержуватись вимог Статутів Збройних Сил України, точно та вчасно виконувати покладені на нього обов`язки та поставлені йому завдання, додержуватись військової дисципліни, точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників).

Згідно зі ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог військових статутів, а також зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів та накази командирів.

Водночас, у порушення зазначених вище норм законодавства України, солдат ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення за наступних обставин.

Так, 15.08.2024 солдат ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, умисно, протиправно, не з`явився на службу з лікувального закладу КП «2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», що за адресою: вул. Монастирська, 7-а, м. Полтава Полтавської області, до розташування військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_1 , проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби по 17.09.2024, коли самостійно повернувся до військової частини НОМЕР_2 .

Він же, 23.10.2024, діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, умисно, протиправно, не з`явився на службу з лікувального закладу КП «Полтавський обласний центр терапії залежностей Полтавської обласної ради», що за адресою: вул. Сковороди, 35, м. Полтава Полтавської області, до розташування військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_1 , проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби по 04.12.2024, коли останнього відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 № 222-РС призначено сержантом резерву взводу резерву сержантського складу роти резерву сержантського складу військової частини НОМЕР_4 , що у АДРЕСА_2 .

Він же, 16.02.2025, діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, умисно, протиправно, не з`явився на службу з лікувального закладу « ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_5 )», що у АДРЕСА_3 , до розташування підрозділу військової частини НОМЕР_6 у АДРЕСА_4 , проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби по 15.04.2025, коли був зарахований до списків тимчасово прибулого особового складу військової частини НОМЕР_7 .

Він же, 22.04.2025, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, протиправно, з метою тимчасового ухилення від військової служби, самовільно залишив військову частину НОМЕР_7 , що розташована у АДРЕСА_5 , проводячи час на власний розсуд, не вживаючи заходів для повернення до військової частини НОМЕР_7 , про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв, чим ухилився від проходження військової служби до 05.10.2025, коли прибув до військової частини НОМЕР_1 , що у АДРЕСА_6 .

Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Досудовим розслідуванням дії ОСОБА_4 кваліфіковано:

-щодо нез`явлення вчасно на службу без поважних причин у період з 15.08.2024 по 17.09.2024 — за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто як нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

-щодо нез`явлення вчасно на службу без поважних причин у період з 23.10.2024 по 04.12.2024 — за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто як нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

-щодо нез`явлення вчасно на службу без поважних причин у період з 16.02.2025 по 15.04.2025 — за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто як нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

-щодо самовільного залишення військової частини 22.04.2025 та невиконання обов`язків військової служби до 05.10.2025 — за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Позиції сторін кримінального провадження.

Позиція сторони обвинувачення.

Позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, складеному 10 липня 2026 року старшим слідчим слідчого відділення Тульчинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_5 та затвердженому прокурором Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 .

За змістом обвинувального акта, який підтримав прокурор, орган досудового розслідування вважав установленим те, що ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені частиною 5 статті 407 КК України.

Під час виступу у судових дебатах прокурор ОСОБА_3 , зокрема зазначив, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України підтверджується, ОСОБА_4 вину визнав в повному обсязі та не заперечував обставин зазначених у обвинувальному акті. На думку прокурора дії ОСОБА_7 кваліфіковано правильно. Зазначає, що обставиною, яка пом`якшує відповідальність є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а обставиною, що обтяжує відповідальність є повторність. З огляду на викладене, просить визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме нез`явлення до військової частини НОМЕР_2 у виді п`яти років позбавлення волі, за ч. 5 ст. 407 КК України, а саме нез`явлення до військової частини НОМЕР_2 у виді п`яти років одного дня позбавлення волі; ч. 5 ст. 407 КК України, а саме нез`явлення до військової частини НОМЕР_6 у виді п`яти років п`яти днів позбавлення волі та за ч. 5 ст. 407 КК України, а саме самовільне залишення військової частини НОМЕР_7 у виді п`яти років одного місяця позбавлення волі. Остаточне покарання за сукупністю правопорушень визначити у виді п`яти років одного місяця позбавлення волі. Процесуальні витрати та речові докази у справі відсутні. Запобіжний захід відносно обвинуваченим вважає за можливе не обирати.

Позиція сторони захисту щодо пред`явленого обвинувачення.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України визнав повністю та надав покази, якими підтвердив обставини вчинення злочину. Крім того, просив не досліджувати докази та не допитувати свідків у зв`язку з визнанням вини.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів у суду в правильності розуміння ним змісту обставин злочину, добровільності та істинності його позиції. Наведене свідчить про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

В судових дебатах обвинувачений висловився, що розкаюється у вчиненому.

В останньому слові обвинувачений повторив, що розкаюється у вчиненому, просить прийняти об`єктивне рішення та просив направити його для продовження проходження військової служби до військової частини, командування якої надало письмову згоду на таке продовження ним військової служби.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Показання обвинуваченого.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений свою вину у інкримінованому йому обвинуваченні визнав, дав показання, відповідно до яких він повідомив, що наразі він є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , вперше проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 . У другій половині серпня 2024 року перебував на лікуванні у АДРЕСА_1 в 2 окружній лікарні. Після цього поїхав відпочивати та не повернувся до військової частини НОМЕР_2 у Полтавській області. У другій половині вересня прибув самостійно до військової частини. Другий раз самовільно залишив 1 міську лікарню де перебував на лікуванні, коли саме не пам`ятає, мав повертатись до військової частини НОМЕР_2 , але був направлений у військову частину НОМЕР_6 . Втретє, ОСОБА_4 направлявся на лікування у м. Балаклія, мав прибути 15 чи 16 січня 2025 року до Куп`янського напрямку Харківської області, але не повернувся до тієї військової частини – НОМЕР_7 . У квітні 2025 року хотів поїхати не в ту бригаду куди направляли взимку, а в ту в яку направляли у квітні 2025 року, тому покинув військову частину НОМЕР_7 . Повернувся до військової частини 05 жовтня 2025 року у АДРЕСА_6 . Щиро кається вчиненому та засуджує свої дії.

Документи зібрані стороною обвинувачення.

Дані, які характеризують особу обвинуваченого відображені в довідці-характеристиці виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 14.07.2026 №02.6.8-13/1725, згідно з якою, за час його проживання на території Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, скарги та заяви на ОСОБА_4 не надходили (а.с. 68); у вимозі про судимість на ім`я ОСОБА_4 , сформована станом на 07.07.2026 (а.с.69-72); в довідках КП «Полтавський обласний центр терапії залежностей Полтавської обласної ради» №4962 від 29.08.2025, згідно з якою ОСОБА_4 перебував на лікуванні з приводу психічних і поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, гостра інтоксикація, неускладнена (19.10.2024). З 19.10.2024 по 24.10.2024 під спостереженням не перебуває (а.с. 73); у відповіді на запит з КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" №1120/11-01-25 від 26.08.2025, згідно з якою ОСОБА_4 звертався з 27.06.2023 за направленням ВЛК, 27.05.2024 направлений на обстеження в КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги", для уточнення діагнозу (а.с. 74); у листі КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради", за змістом якого ОСОБА_4 з 1996 року по теперішній час на стаціонарному лікуванні не перебував (а.с. 75); у довідці-характеристиці з Національної поліції (а.с. 76-82); у копії військового квитка на ім`я ОСОБА_4 (а.с. 83 - 84); в анкеті на ОСОБА_4 (а.с. 85); у службовій та медичній характеристиці від 15.08.2024 на ім`я ОСОБА_4 (а.с. 86-87); у витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 04.05.2024 №156 (а.с. 88); у довідці ВЛК №1099 від 17.05.2024 (а.с. 89); у результаті психологічного вивчення ОСОБА_4 розпочатого 04.06.2024 (а.с. 90-91); у вимозі про судимість станом на 22.10.2024 (а.с. 92-93); у письмовій згоді тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_8 капітана ОСОБА_8 від 26.07.2026 №1309/2521 на згоду відповідно до ч. 5 ст. 401 КК України на подальше продовження проходження військової служби ОСОБА_4 на вакантній посаді у військовій частині НОМЕР_8 військової частини НОМЕР_9 (а.с. 45) та службовій характеристиці ОСОБА_4 згідно з якою Палочка під час перебування на тимчасовому обліку в роті резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 в період з 20.10.2025 по теперішній час зарекомендував себе позитивно.

Обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 вказаних вище кримінальних правопорушень встановлені судом шляхом дослідження сукупності доказів, обсяг дослідження яких був визначений з урахуванням думок учасників судового провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

Висновки суду.

В зв`язку з тим, що обвинувачений повністю визнав свою провину та погодився з кваліфікацією вчиненого ним злочину, а прокурор не висловлював жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і під час судового розгляду обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів щодо обставин, які характеризують особистість обвинуваченого та обтяжують чи пом`якшують покарання, та доказів наданих прокурором. Водночас судом з`ясовано правильність розуміння зазначеними вище учасниками судового провадження обставин щодо недоцільності дослідження доказів, добровільність їх позиції та роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішеннях в справах «Леонід Лазаренко проти України» від 28.10.2010 та «Боротюк проти України» від 16.12.2010, де зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися - у відкритий чи мовчазний спосіб - від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80, відповідно).

Виходячи із вимог ст. 337 КПК України, зокрема з того, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд, розглянувши дане кримінальне провадження, дійшов висновку, що кваліфікація дій обвинуваченого є правильною.

Підстави для кваліфікації дій обвинуваченого за іншими статтями Кримінального кодексу України в суду відсутні.

За таких обставин суд вважає, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, доведена у повному обсязі, а його дії суд кваліфікує за ч. 5 ст. 407 КК України, а саме:

-щодо нез`явлення вчасно на службу без поважних причин у період з 15.08.2024 по 17.09.2024 — як нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

-щодо нез`явлення вчасно на службу без поважних причин у період з 23.10.2024 по 04.12.2024 — як нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

-щодо нез`явлення вчасно на службу без поважних причин у період з 16.02.2025 по 15.04.2025 — як нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

-щодо самовільного залишення військової частини 22.04.2025 — як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Наведені кримінальні правопорушення є самостійними та тотожними, оскільки кожне з них містить ознаки одного й того самого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Відповідно до ч. 1 ст. 32 КК України вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу, визнається повторністю кримінальних правопорушень.

Водночас відсутність щодо ОСОБА_4 попереднього обвинувального вироку не перешкоджає встановленню повторності, оскільки всі інкриміновані йому тотожні кримінальні правопорушення є предметом розгляду в межах одного кримінального провадження. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 591/4366/18, відповідно до якої у разі розгляду в одному кримінальному провадженні двох і більше епізодів вчинення тотожних або однорідних кримінальних правопорушень для встановлення повторності не має значення, чи була особа засуджена за раніше вчинене кримінальне правопорушення.

Мотиви призначення покарання обвинуваченому.

Відповідно до частини 1 статті 1 КК України цей кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Статтею50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 12 КК України кримінальні правопорушення, передбачені ч.5 ст.407 КК України, є тяжким злочином.

Суд вважає, що згідно зі ст.66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, є його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому, відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає вчинення злочинів повторно.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд враховує спосіб посягання, форму та ступінь вини обвинуваченого, а також особу обвинуваченого, який неодружений, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, проте в силу ст. 89 КК України раніше несудимий. Крім того, суд враховує дані щодо перебування на лікуванні, відповідно до наданих медичних довідок.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

В ході судового розгляду обвинувачений просив призначити покарання, яке не пов`язане з позбавленням волі та звільнити ОСОБА_4 для продовження проходження військової служби, оскільки, обвинувачений визнає свою вину та щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.

Прокурор просив призначити покарання у виді п`яити років одного місяця позбавлення волі.

Судом встановлено, що вчинені обвинуваченим кримінальні правопорушення утворюють повторність та відповідають одному й тому самому складу кримінального правопорушення, передбаченому ч. 5 ст. 407 КК України, покарання за кожним кримінальним правопорушенням окремо не призначається. Такий підхід відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 519/691/19, згідно з яким за окремими епізодами злочинної діяльності, які утворюють повторність та відповідають одному й тому самому складу кримінального правопорушення, тобто кваліфікуються за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК України, покарання не призначається.

З урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, суд вважає, що останньому відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції статті, передбаченої ч.5 ст.407 КК України.

За приписами ч.2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Доводи обвинуваченого про можливість призначення покарання не пов`язаного з позбавленням волі, є безпідставними та суперечать вимогам закону.

Суд зазначає, що ст. 69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст.407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, виключається можливість призначення більш м`якого покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, звільнення на підставі ст.75 КК України від відбування основного покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки частина 1 цієї статті прямо вказує на неможливість прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.

Суд не має законних підстав і для призначення ОСОБА_4 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, з огляду на те, що ч. 1 ст. 69 КК України містить пряму заборону для прийняття зазначеного рішення у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.

Отже як стаття 69, так і стаття 75 КК України не можуть бути застосовані при призначенні покарання за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану.

Таким чином, враховуючи заборону закону на призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, а також на звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку призначення покарання за кримінальне правопорушення, передбачене, передбачене ст. 407 КК України, судом не можуть бути застосовані до ОСОБА_4 вимоги ст. 69, 75 КК України.

Водночас висновки суду про неможливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням узгоджуються з висновками, викладеним у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 608/67/23, згідно з якими «звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, за обставин цього провадження, не зможе забезпечити реалізацію приписів статей 50, 65 КК України. В умовах воєнного стану, коли військовослужбовці виконують свій військовий обов`язок безпосередньо у регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, звільнення військовослужбовців, які ухиляються від виконання таких обов`язків, від відбування покарання з випробуванням демотивує та знижує рівень військової дисципліни і боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування».

Щодо направлення ОСОБА_4 для продовження проходження військової служби до військової частини НОМЕР_8 , то варто звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 401 КК України особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.

Суд враховує, що ОСОБА_4 в межах даного кримінального провадження притягується до кримінальної відповідальності за вчинення чотирьох самостійних діянь, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, які мали місце у різні періоди проходження ним військової служби.

Отже, враховуючи вимоги ч.5 ст. 401 КК України, ОСОБА_4 не може бути звільнений від кримінальної відповідальності за ч.5 ст. 407 КК України та направлений для продовження проходження військової служби.

Разом з тим, обвинувачений може скористатись правом, яке надає йому стаття 81-1 КК України, яка передбачає, що під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З огляду на викладене, виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, на переконання суду, захід примусу визначений судом, є адекватним характеру вчинених дій та даним про особу винного, та зможе забезпечити виконання завдань кримінального судочинства, слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст.2 КПК України, та буде необхідним, справедливим та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу судом не встановлено, клопотань про його застосування не заявлялося, а тому запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирати.

Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.

Викривачі у кримінальному провадженні відсутні. Винагорода викривачу не пропонувалась.

Діями обвинуваченого шкоди не завдано. Цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Підстав для застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб немає.

На підставі наведеного та керуючись ст. 349, 368, 369, 371, 374, 394, 615 КПК України, ст. 1, 12, 50, 65-67, 69, ч.5 ст. 407 КК України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з дня затримання на виконання вироку.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирати.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Вінницького апеляційного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1