Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №727/5281/24 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/5281/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Кулянди М.І., Перепелюк І.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,

при розгляді справи за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та представника ОСОБА_3 – адвоката Поляка Петра Петровича на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 грудня 2025 року, постановлену під головуванням судді Смотрицького В.Г.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про витребування майна.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 березня 2024 року вжито заходи забезпечення позову у вигляді заборони на відчуження майна, а саме спірної квартири (т.3 а.с.109).

Надалі сторона позивача подала заяву про скасування заходів забезпечення позову.

Оскаржуваною ухвалою суду заяву представника позивача – ОСОБА_4 задоволено. Скасовано заходи забезпечення позову, що накладені ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 березня 2024 року у справі 727/3042/24 у вигляді накладення заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2328706873101 та належить на праві власності ОСОБА_3 .

Не погоджуючись із вказаним судовим рішення ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_5 оскаржили його в апеляційному порядку, подавши апеляційні скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 зводяться до того, що суд не звернув уваги на факт звернення із заявою про забезпечення позову саме позивача Провадження №22-ц/822/202/26

й не з`ясував обставини відкриття виконавчого провадження.

ОСОБА_5 у своїй апеляційній скарзі вказує, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є передчасною, а висновок суду про відсутність підстав для подальшого застосування заходів забезпечення позову є необґрунтованим, оскільки не враховано факт оскарження судових рішень, що свідчить про триваючий характер судового спору. Крім того, спірна квартира є єдиним житлом відповідача, а скасування заходів забезпечення може позбавити відповідача єдиного житла ще до вирішення спору по суті.

На підставі наведеного просять скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 грудня 2025 року.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дійшла наступного висновку.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Мотивація ухвали побудована на тому, що підставою для скасування заходів забезпечення позову на розсуд суду можуть бути будь-які обставини, які свідчать про відсутність потреби у забезпеченні позову, про неефективність вжитих заходів, про невідповідність вжитих заходів дійсним обставинам справи, про наявність зловживань з боку позивача при вирішенні питання про забезпечення позову тощо.

Суд також вказав, що виходячи з вищевикладеного, оскільки заходи забезпечення позову були застосовані в інтересах заявника, на час звернення з заявою до суду за наявності заборони відчуження майна, порушується право заявника на вільне володіння своїм майном, внаслідок чого заявника позбавлено змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися майном, підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачає, тому що відпала об`єктивна потреба у їх застосуванні, як наслідок, дійшов висновку про задоволення заяви сторони позивача.

Колегія суддів в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 березня 2024 року у вказаній справі було вжито заходи забезпечення позову у вигляді накладення заборони відчуження спірної квартири.

З матеріалів справи вбачається, що у травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про витребування майна.

Позов обґрунтовувався тим, що спірна квартира правомірно належала йому на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 25 червня 2004 року. Це право було підтверджено державною реєстрацією від 12 грудня 2023 року та поновлено після допущення повороту виконання рішення, яке раніше було виконано на підставі підробленого доказу. Як встановлено під час судового розгляду у справі №727/2968/20, боргова розписка, на яку посилався позивач ОСОБА_6 як на підставу для набуття спірної квартири, містила підпис, виконаний шляхом перемальовування зі зразка в паспорті ОСОБА_1 , що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи. Внаслідок цього рішення першої інстанції було скасовано, а квартира повернута у його власність в порядку повороту виконання.

Незважаючи на це, ОСОБА_6 , не маючи чинного права власності на спірну квартиру, уклав 18 березня 2024 року договір про задоволення вимог іпотекодержателя зі ОСОБА_2 , на підставі якого передав їй квартиру у власність, а вже 19 березня 2024 року остання, усвідомлюючи незаконність набуття, подарувала спірну квартиру своєму неповнолітньому сину ОСОБА_3 .

Вважав, що ОСОБА_2 не мала права відчужувати квартиру, а ОСОБА_3 також не набув право власності. Стверджує, що незважаючи на реєстрацію права власності на квартиру за неповнолітнім, дійсним власником квартири залишився позивач.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 червня 2025 року позов задоволено. Витребувано квартиру АДРЕСА_2 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 у власність ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (т.2 а.с.156-163).

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 липня 2025 року стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн (т.2 а.с.190-192).

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 02 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 червня 2025 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові у цій частині.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 червня 2025 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про витребування майна із чужого незаконного володіння залишено без змін.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 02 липня 2025 року в частині стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн скасовано (т.3 а.с.82-97/зворот).

Постановою Верховного Суду від 22 липня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 червня 2025 року, з урахуванням змін за результатами апеляційного перегляду справи, та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 вересня 2025 року залишено без змін (т.4 а.с.21-29).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.

Забезпечуючи позов у даній справі суд першої інстанції виходив з того, що батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з ним, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Згідно ч.1 ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відповідно до ч.7, 9 цієї статті у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

За змістом даних норм скасування заходів забезпечення позову пов`язане не із правомірністю їх вжиття, а із результатами розгляду справи і вирішення спору по суті чи залишенням позову без розгляду, або закриття провадження у справі.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Аналіз зазначених правових норм дає можливість суду дійти висновку про те, що підставою для скасування заходів забезпечення позову на розсуд суду можуть бути будь-які обставини, які свідчать про відсутність потреби у забезпеченні позову, про неефективність вжитих заходів, про невідповідність вжитих заходів дійсним обставинам справи, про наявність зловживань з боку позивача при вирішенні питання про забезпечення позову тощо.

Колегія суддів також звертає увагу й на те, що Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Так, ухвала суду про вжиття заходів забезпечення позову зумовлює конкретні обмеження щодо вчинення певних дій чи, навпаки, обов`язок вчинити дії учасниками справи або третіми особами, що мають строковий характер та діють до моменту скасування таких заходів судом, який їх вжив, чи судом вищої інстанції у разі скасування ухвали про вжиття спірних заходів забезпечення за їх безпідставністю.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 521/19246/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зазначено, що під забезпеченням позову потрібно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Повертаючись до обставин цієї справи суд першої інстанції вірно встановив обставину, що на час розгляду заяви про скасування заходів забезпечення позову наявне судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , яке залишене без змін поставною Чернівецького апеляційного суду та відповідно набрало законної сили.

Підставою звернення до суду із вказаною заявою стало те, що наявність діючих заходів забезпечення позову у цій справі позбавляє позивача здійснити державну реєстрацію права власності на спірну квартиру на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

За встановлених та наведених вище обставин справи матеріально-правові та процесуальні підстави для продовження дії вжитих заходів забезпечення позову повністю відпали.

Апеляційні скарги не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційних скаргах доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди сторони відповідача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення клопотання й скасування заходів забезпечення позову.

Інші доводи апеляційних скарг також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не має.

Згідно з ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.149, 150, 158, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_3 – адвоката Поляка Петра Петровича залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: М.І. Кулянда

І.Б. Перепелюк