Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №209/3399/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/2525/26 Справа № 209/3399/26 Суддя у 1-й інстанції - Решетник Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Піскун О. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Дніпро

Суддя Дніпровського апеляційного суду Піскун О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 21 серпня 2026 року стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП),

за участю:

особи, яка притягається

до адміністративної відповідальності ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

Зміст оскарженого судового рішення.

Постановою Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 21 серпня 2026 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. 00 коп., та стягнуто на користь держави судовий збір у сумі 665,60 гривень.

Згідно з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 23.05.2026 о 19 год. 30 хв. у м. Кам`янське по вул. Набережній керуючи транспортним засобом «Mersedes», д.н.з. НОМЕР_1 , не вжила заходів для зменшення швидкості до повної зупинки транспортного засобу, або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, внаслідок чого здійснила зіткнення з велосипедисткою, чим порушила вимоги п. 12.3. ПДР, від чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження та матеріальні збитки, на водія було складено адміністративний протокол за ст.124 КУпАП.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі особа яка притягається до адміністративної відповідальності, просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що судом порушено розумні строки розгляду справи, оскільки факт ДТП мав місце 23.05.2026, постанову про винуватість оголошено 21.08.2026, а строк притягнення до відповідальності мав сплинути 23.08.2026.

Зазначає, що суд не довів той факт, що вона мала змогу передбачити перешкоду, та зробив свої висновки маючи протиріччя у показах свідків.

Зауважує, що вона вжила заходи для уникнення зіткнення, здійснила об?їзд перешкоди у вигляді другої велосипедистки, але дана велосипедистка, бачучи її об?їзд, не зупинилась, не гальмувавши не прийняла ліворуч від себе до узбіччя дороги, а навпаки почала обганяти першу велосипедистку перед автомобілем, в результаті своїми діями зачепила ліктем правої руки дзеркало з правої пасажирської сторони та падаючи разом з велосипедом нанесла подряпини на передні та задні двері з пасажирської сторони автомобіля.

Вважає, що суд не встановив повністю механізм ДТП з використанням спеціальних знань, оскільки самостійно зробив висновок, що зіткнення можливо було запобігти повною зупинкою транспортного засобу, відмовивши особі, яка притягається до відповідальності у призначенні експертизи.

Звертає увагу, що в показах велосипедисток є обставини, які суд не проаналізував, зокрема те, що безпосередньо перед ДТП на їхній власний розсуд, не зважаючи на розмітку дорожнього руху, нехтуючи правилами ПДР, вони вирішили змінити напрямок свого руху та достроково по діагоналі усієї дороги, рухаючись друг за другом, перетнули дорогу та виїхали на зустрічну для них смугу.

Вважає, що суд необґрунтовано не прийняв до уваги покази свідка ОСОБА_2 , який є її цивільним чоловіком, оскільки сама по собі наявність близьких відносин не може свідчити про недостовірність показів.

Стверджує, що під час спілкування усіх учасників про обставини події зі співробітниками поліції, їхні нагрудні боді-камери фіксували усі свідчення, як і ствердження дівчат, про особу водія.

Тому, маючи протиріччя в свідченнях свідків велосипедисток, суддя не прийняла це до уваги та не намагалась іншим чином встановити особу водія. Не здійснила заходів для отримання відеозапису з нагрудної боді-камер співробітників поліції, які фактично першими прибули на місце події, з метою зібрання більш повної інформацію про дорожньо- транспортну пригоду.

Також зазначає, що свідок ОСОБА_3 , в судовому засіданні змінила свої свідчення про особу водія, що суд до уваги не взяв.

Посилається на те, що суд не дослідив порушення ПДР самими велосипедистками, не встановив відповідним чином обставини зміни велосипедистками напрямку руху і їх положення на проїжджій частині, передчасно прийшовши до висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку виключно між діями водія та наслідками.

Позиції учасників апеляційного процесу.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити з підстав, викладених в ній. Вважає винними в ДТП інших учасників дорожнього руху, а саме велосипедисток, який порушуючи ПДР виїхали на проїжджу частину та рухалися у протилежному напрямку руху проїзної частини. Зазначила, що намагалася здійснити безпечний для інших учасників руху об`їзд перешкоди, через що виїхала на зустрічну смугу руху, не вжила заходів для зменшення швидкості до повної зупинки транспортного засобу з метою уникнення зіткнення з велосипедисткою, яка їхала першою. Зауважує, що вона не могла припустити траєкторію руху велосипедистки ОСОБА_3 , яка їхала за першою велосипедисткою.

Інша учасниця ДТП — неповнолітня ОСОБА_4 , яка була допитана в судовому засіданні в присутності законного представника, ОСОБА_5 , пояснила, що 23.05.2026 у м. Кам`янське вони з подругою їхали на велосипедах по правій стороні дороги, подруга їхала попереду, а вона позаду неї. Оскільки було дуже жарко і на ту ділянку дороги падали яскраві сонячні промені, вони вирішили переїхати на зустрічну смугу дороги, так як там була тінь. Рухаючись за подругою вона помітила, що та почала різко гальмувати, щоб уникнути зіткнення вона почала об`їжджати подругу та побачила, що їй на зустріч рухається автомобіль, з яким вона допустила зіткнення ліктем правої руки та правою ногою. Щодо особи водія ОСОБА_4 зазначила, що має сумніви щодо водія транспортного засобу, який був учасником ДТП, оскільки вона бачила, що з водійської сторони автомобіля виходив чоловік.

Мотиви апеляційного суду.

Суд апеляційної інстанції, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого прийняти мотивоване законне рішення.

Адміністративним порушенням відповідно до ст. 124 КУпАП визначається порушення учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Відповідно до вимог п. 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно вимог п. 2.3 «б» Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

У відповідності до п.12.3 Правил дорожнього руху у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Таким чином, зазначена норма покладає на водія обов`язок реагувати на небезпеку для руху, яку він об`єктивно спроможний виявити, причому передбачає два альтернативні способи належної поведінки: зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або здійснення безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Водночас із наведеного не випливає, що будь-яка поява іншого учасника дорожнього руху автоматично означає порушення водієм п. 12.3 ПДР. Визначальним є встановлення того, чи виникла небезпека для руху та чи був водій об`єктивно спроможний її виявити, після чого чи вжив він передбачених Правилами дорожнього руху заходів для запобігання зіткненню.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що суд першої інстанції у відповідності до вищезазначених вимог закону належним чином з`ясував обставини справи, оскільки викладені в постанові висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, ґрунтуються на доказах, що містяться в матеріалах даної справи та фактичних обставинах ДТП, а саме: протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 673868 від 23.05.2026; схемі місця ДТП до протоколу, письмових пояснення ОСОБА_1 , письмових поясненнях ОСОБА_3 , поясненнях свідка події ОСОБА_6 та фото таблицею.

Всі об`єктивні дані справи в сукупності з іншими доказами, які містяться в матеріалах справи, були предметом дослідження суду першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильність встановлення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а саме в порушенні нею, як учасником дорожнього руху п. 12.3 ПДР України, оскільки порушення водієм цих вимог ПДР України перебувають в причинному зв`язку з виникненням ДТП та наслідками, що спричинили пошкодження транспортних засобів.

Так, сама ОСОБА_1 не заперечує ані факту виникнення перед нею дорожньої ситуації за участю велосипедистки, яка їхала першою, ані того, що вона сприйняла її як перешкоду для подальшого руху, оскільки саме з цієї причини почала здійснювати маневр об`їзду та виїхала на зустрічну смугу.

Зазначене має істотне значення для оцінки доводів апеляційної скарги, оскільки фактична обізнаність водія про наявність на траєкторії її руху велосипедиста у даному випадку підтверджується не лише показаннями свідків, а й власними поясненнями ОСОБА_1 .

Разом із тим після виявлення небезпеки для руху обов`язок водія не обмежується вибором будь-якої траєкторії, яка, на його думку, дозволить об`їхати перешкоду. Такий об`їзд відповідно до п. 12.3 ПДР має бути саме безпечним для інших учасників руху.

Тому сам по собі факт здійснення ОСОБА_1 маневру об`їзду велосипедиста не свідчить про виконання нею вимог п. 12.3 ПДР, якщо внаслідок обраного способу реагування виникла небезпека зіткнення з іншим учасником дорожнього руху — ОСОБА_3 .

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не могла передбачити траєкторію руху ОСОБА_3 , не спростовують встановленого факту виникнення небезпеки для руху. Навпаки, вони свідчать про те, що водій, сприйнявши велосипедистку, яка рухалася першою, як перешкоду, обрала маневр об`їзду, однак не забезпечила при цьому безпеку такого маневру.

Слід також зазначити, що п. 12.3 ПДР не покладає на водія обов`язок передбачати конкретну траєкторію руху іншого учасника дорожнього руху до найменших деталей. Обов`язок водія полягає у належному реагуванні на вже виявлену небезпеку та виборі такого способу подальшого руху, який не створюватиме небезпеки для інших учасників.

Посилання апелянта на те, що суд не довів можливість об`єктивного виявлення нею перешкоди, також не спростовують висновків суду першої інстанції.

Посилання ОСОБА_1 на те, що велосипедистки самі порушили Правила дорожнього руху, змінивши напрямок руху та виїхавши на зустрічну смугу, не є достатньою підставою для висновку про відсутність у її діях складу адміністративного правопорушення, оскільки навіть за умови неправомірної поведінки іншого учасника дорожнього руху водій не звільняється від обов`язку виконати вимоги п. 12.3 ПДР, якщо небезпеку він об`єктивно спроможний виявити.

До того ж, суд апеляційної інстанції зауважує, що справа розглядається виключно в межах складеного протоколу, і суд не вправі вирішувати питання щодо винуватості особи, стосовно якої протокол на розгляд не надходив в межах даної судової справи.

Щодо суперечностей у поясненнях ОСОБА_3 стосовно особи водія, апеляційний суд враховує, що сама ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції фактично підтвердила керування транспортним засобом та описала власні дії безпосередньо перед, під час та після ДТП. Тому зазначені сумніви не мають визначального значення для вирішення питання про її відповідальність.

Не є підставою для скасування постанови і посилання апелянта на невитребування відеозаписів із нагрудних камер поліцейських. Саме по собі припущення про можливість наявності в таких записах відомостей на підтвердження версії захисту не свідчить про недоведеність обставин, установлених на підставі наявної сукупності доказів.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо неповного встановлення механізму ДТП та безпідставної відмови у призначенні судової експертизи.

Саме по собі клопотання учасника провадження про призначення експертизи не зобов`язує суд у кожному випадку її призначати. Необхідність проведення експертного дослідження визначається судом залежно від того, чи потребують встановлення обставини справи спеціальних знань та чи є така експертиза необхідною для вирішення питання про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення.

У даному випадку суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі матеріали, дійшов висновку про достатність доказів для встановлення обставин ДТП без проведення експертизи. Апеляційний суд не вбачає підстав вважати такий висновок необґрунтованим, оскільки встановлення порушення п. 12.3 ПДР України у цій справі ґрунтується на оцінці сукупності доказів, а не на припущенні.

Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено розумні строки розгляду справи, апеляційний суд вважає необґрунтованими.

Відповідно до ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення у справах, підвідомчих суду, може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а у випадках, передбачених законом, — у строки, визначені спеціальними нормами.

Оскільки адміністративне правопорушення мало місце 23.05.2026, а постанову суду першої інстанції ухвалено 21.08.2026, передбачений законом строк притягнення особи до адміністративної відповідальності на момент ухвалення постанови не сплив. Саме по собі те, що розгляд справи тривав певний час, не свідчить про порушення вимог ст. 38 КУпАП та не є безумовною підставою для закриття провадження у справі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги суд не може прийняти до уваги, оскільки вони мають формальний характер та спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене нею адміністративне правопорушення, зазначені нею доводи спростовуються матеріалами справи, а будь-яких інших доказів щодо відсутності її вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, з матеріалів справи не вбачається і вони не знайшли свого підтвердження.

Доказів зворотного матеріали справи не містять, а позиція ОСОБА_1 повністю спростовується матеріалами справи.

При розгляді даної справи апеляційний суд враховує рішення ЄСПЛ у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, у якому Суд зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Таким чином, ОСОБА_1 реалізувала своє право керувати автомобілем, тим самим погодилася нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі, згідно встановлених норм закону держави Україна.

Відтак, доводи скаржниці про відсутність в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, є необґрунтованими і не заслуговують на увагу.

Та обставина, що поліцейські та суд по-іншому оцінюють докази порівняно з оцінкою їх особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, не свідчить про необ`єктивність чи упередженість суду.

Сукупність досліджених в суді першої та апеляційної інстанцій доказів підтверджує, що дії ОСОБА_1 кваліфіковані вірно за ст. 124 КУпАП, які виразилися у порушенні учасником дорожнього руху Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

З огляду на те, що вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ`єктивність дослідження судом обставин справи про адміністративне правопорушення, не має підстав вважати, що в ньому допущена суттєва неповнота судового розгляду.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).

При розгляді справи судом порушень вимог ст.ст. 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді та закриття провадження у справі, апеляційним переглядом не встановлено.

Спираючись на встановлені фактичні обставини даного адміністративного провадження, які підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, є доведеною поза розумним сумнівом.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду – без зміни.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 21 серпня 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя О. П. Піскун