Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №202/20568/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7026/26 Справа № 202/20568/23 Суддя у 1-й інстанції - Марченко Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого – Свистунової О.В.,

суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дажук Марина Вячеславівна, про розірвання договору довічного утримання (догляду) , –

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дажук Марина Вячеславівна, про розірвання договору довічного утримання (догляду).

Позов мотивований тим, що позивач є людиною похилого віку, не може пересуватися, за станом здоров?я потребує постійної сторонньої допомоги.

05 червня 2023 року позивачем був укладений з відповідачем ОСОБА_3 нотаріально посвідчений договір довічного утримання (догляду), відповідно до якого вона передала у власність відповідачу належну їй на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

В свою чергу, відповідач зобов?язався довічно її утримувати, надавати їй необхідне харчування, одяг і забезпечувати належний догляд та допомогу, вартість яких визначено в розмірі 5000 грн щомісячно.

Відповідач не виконував свої зобов?язання за договором довічного утримання (догляду), через що вона була вимушена самостійно наймати доглядачок та платити їм особисті кошти.

Зокрема, догляд за нею здійснювали ОСОБА_4 , яку запросив ОСОБА_3 , але вона сплатила їй свої особисті кошти в сумі 10 000 грн., а також соціальний працівник територіального центру соціального обслуговування і надання соціальних послуг ДМР ОСОБА_5 , яку вона викликала та якій сплатила 10 000 грн за здійснення догляду з 20.08.2023 до 20.10.2023.

Вказала, що відповідач ніколи не здійснював особистий догляд за нею, забрав її примірник договору, приховавши його зміст.

Також зазначала, що вона сплатила відповідачу особисті кошти на її поховання, надала йому право здавати в оренду її квартиру, отримувати орендну плату, з якої відповідач сплачував їй 5000 грн щомісяця. Відповідач повідомив, що встановив нові вікна у квартирі на суму 30 000 грн, проте заміна вікон не була передбачена умовами договору.

На думку позивача, поведінка відповідача є недобросовісною, відповідач не виконував умови договору довічного утримання (догляду), не здійснював за нею догляд.

Натомість, догляд за нею здійснював з 20 жовтня 2023 року її син - ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою та актом квартального комітету від 09.11.2023.

За цих підстав позивач просила суд розірвати договір довічного утримання (догляду) від 05 червня 2023 року, укладений між нею і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дажук Мариною Вячеславівною в реєстрі за № 427.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 березня 2025 року залучено до участі у справі як правонаступника позивача ОСОБА_1 .

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Розірвано договір довічного утримання (догляду), укладений 05 червня 2023 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дажук М.В. та зареєстрований у реєстрі за № 427.

Залишено у власності ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1/2 (одну другу частину) квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на іншу 1/2 (одну другу частину) квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору 536 (п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , який є спадкоємцем позивачки ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким розірвати договір довічного утримання (догляду) від 05 червня 2023 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дажук Мариною Вячеславівною в реєстрі за № 427. Вирішити питання стосовно судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

У відзиві відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що при вирішенні питання щодо правових наслідків розірвання договору довічного утримання (догляду) необхідно врахувати тривалість належного виконання відповідачем передбачених договором обов`язків — від моменту його укладення до смерті відчужувача. Суд також взяв до уваги, що подальше виконання договору стало неможливим з причин, які не залежали від відповідача, а виникненню таких обставин, на переконання суду, сприяла поведінка відчужувача та її близьких родичів.

З огляду на наведені обставини суд дійшов висновку про наявність підстав для збереження за відповідачем права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , визначивши такий розмір частки пропорційно тривалості належного виконання відповідачем своїх договірних обов`язків.

Проте, колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції у повному обсязі, зважаючи на наступне.

У суді першої інстанції були допитані свідки.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_4 пояснила, що ОСОБА_2 – її сусідка. Вона допомагала їй по господарству, готувала їжу, купляла продукти та ліки. Також, коли вона була у ОСОБА_2 , там знаходилася жінка, яка її доглядала та деякий час жила з нею. Двічі бачила як ОСОБА_3 приносив ОСОБА_2 продукти. В жовтні 2023 року ОСОБА_2 забрав син - ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що є сусідкою ОСОБА_2 . У травні 2023 року ОСОБА_2 дзвонила ОСОБА_3 , запросила його, щоб він допоміг її підняти. Пізніше спілкувалася з ним, щоб він її доглядав. ОСОБА_1 в цей час вона не бачила. ОСОБА_2 іноді дзвонила ОСОБА_1 , але він не брав слухавку. ОСОБА_1 доглядати ОСОБА_2 не допомагав. ОСОБА_2 розповідала, що вони посварилися і син не бажає з нею спілкуватися. Також, ОСОБА_2 розповідала, що ОСОБА_3 - це її родич та вона сподівається на його допомогу. Бачила ОСОБА_3 щотижня або рідше.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що є головою ОСББ «Янтарна 75а». З ОСОБА_3 познайомилася, коли він приходив до ОСОБА_2 . Він пояснив, що доглядає її. ОСОБА_3 виконував все, що просила ОСОБА_2 : знаходив людей, придбав ліжко. Зі свого боку ОСОБА_2 розповідала, що син відмовився доглядати та вона «найняла» родича.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 – її сусідка. В травні 2023 року вона доглядала ОСОБА_2 . Остання в тяжких ситуаціях розраховувала на чоловіка її племінниці. Згодом ОСОБА_2 впала. Син слухавку не брав, онук також. ОСОБА_2 розповідала, що її буде доглядати ОСОБА_3 . Останній привіз їй ліжко, потім – інше. Також ОСОБА_3 періодично приходив до ОСОБА_2 , приносив продукти, цікавився нею, організовував її догляд, знайшов, хто буде її доглядати. Син ОСОБА_2 – ОСОБА_1 працював поруч з її будинком, але не приходив, між ними був конфлікт. ОСОБА_2 сама звернулася до ОСОБА_3 , так як ніхто не брався її доглядати. Це було її усвідомлене рішення.

Судом установлено, що 05 червня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір довічного утримання (догляду), який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дажук Мариною Вячеславівною в реєстрі за № 427.

Згідно з пунктом 1 цього договору відчужувач ОСОБА_2 передає, а набувач ОСОБА_3 приймає у власність квартиру АДРЕСА_1 , та взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням довічно на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 8 договору набувач ОСОБА_3 зобов`язався довічно утримувати ОСОБА_2 і забезпечувати її всіма видами догляду (опікування).

У пункті 9 договору сторони визначили, що оцінка матеріального забезпечення, яке надається відчужувану набувачем, за спільною їх згодою складає 5000 (п`ять тисяч) гривень на місяць.

Догляд (опікування), що надається набувачем відчужувану, включає в себе: забезпечення відчужувача харчуванням, медикаментами та лікарськими засобами на підставі вданих лікарями рецептів; надання медичної допомоги шляхом залучення кваліфікованих медичних працівників (лікарів, медичних сестер тощо); вчинення всіх необхідних дій щодо забезпечення відчужувача необхідними засобами, предметами домашнього вжитку, речами тощо.

До обов`язків набувача також входить виконання додаткових доручень відчужувача, необхідних для забезпечення останньої належним доглядом.

У пункті 14 договору сторони домовилися, що оскільки відчужувач зареєстрована у відчужуваній квартирі, але має постійне місце проживання та проживає за іншою адресою: АДРЕСА_2 , набувач з моменту підписання договору може передавати в оренду, платне користування квартиру, що є предметом цього договору, але без права відчуження її до кінця дії цього договору довічного утримання.

Судом установлено, що в кінці жовтня 2023 року син ОСОБА_1 забрав ОСОБА_2 з місця її постійного проживання за адресою: АДРЕСА_2 та остання стала мешкати разом з ним за адресою: АДРЕСА_3 .

При цьому, відповідачем ОСОБА_3 було перерахована на картку онука ОСОБА_2 грошові кошти для передання ОСОБА_2 : 14.11.2023 – 5000 грн, 06.12.2023 – 5000 грн, що підтверджується відповідними банківськими квитанціями.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла.

Колегія суддів враховує, що правовідносини щодо розірвання спадкового договору не допускають правонаступництво, оскільки виконання зобов`язань у спадковому договорі нерозривно пов`язане з його сторонами. Такий висновок зробив КЦС ВС у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 334/5938/19. Разом із цим у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 643/4873/20 КЦС ВС вказав, що коли відчужувач за життя подав позов про розірвання спадкового договору і помер до вирішення справи судом, то застосовується ст. 55 ЦПК України «Процесуальне правонаступництво».

У даному випадку відчужувач померла вже після звернення до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання, а тому відповідно до ст. ст. 1218, 1268 ЦК України такі вимоги допускають правонаступництво в суді першої інстанції відповідно до ст. 55 ЦПК України.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 березня 2025 року залучено до участі у справі як правонаступника позивача - ОСОБА_1 .

Звернувшись у листопаді 2023 року до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання (догляду), ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач не виконує свої зобов`язання за цим договором, у зв`язку з чим вона вимушена самостійно наймати осіб для здійснення за нею догляду, крім того з 20 жовтня 2023 року догляд за нею фактично здійснює її син ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 745 ЦК України).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Якщо обов`язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Підстави для розірвання договору довічного утримання (догляду) в судовому порядку визначені статтею 755 ЦК України.

Так, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/8084/21 (провадження № 61-8738св22) Верховний Суд зробив висновок, що положення частини першої статті 755 ЦК України не містить визначення неналежного виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання, а тому, вирішуючи зазначене питання, суд має враховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та положення статті 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.

Таким чином, для розірвання вказаного договору з вказаних підстав достатньо встановлення факту неналежного виконання набувачем умов договору.

При цьому Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.

Такі висновки щодо застосування положень ст. 755, 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.

Статтею 756 ЦК України визначені правові наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду).

Так, у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

У разі розірвання договору у зв`язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов`язки за договором.

Як встановлено матеріалами справи, у суді першої інстанції були допитані свідки.

Проте, ніхто з них не дав свідчення про те, що ОСОБА_3 особисто, на регулярній основі доглядав відчужувача ОСОБА_2 в межах договору довічного утримання.

Крім того, колегія суддів критично оцінює та не бере до уваги доводи відповідача про те, що у листопаді та грудні 2023 року ним здійснювалися грошові перекази у розмірі по 5 000 грн на картковий рахунок онука відчужувача.

Надані відповідачем квитанції про здійснення зазначених платежів самі по собі не підтверджують виконання ним обов`язків за договором довічного утримання, оскільки не містять відомостей про призначення платежу, його правову підставу чи інше зазначення, яке б дозволяло безпосередньо пов`язати такі грошові перекази з виконанням умов укладеного між сторонами договору.

За таких обставин із наданих платіжних документів неможливо встановити, що зазначені кошти були передані саме в рахунок виконання відповідачем обов`язку щодо довічного утримання відчужувача, передбаченого договором, а не мали інше призначення.

При цьому саме на відповідача як набувача покладається обов`язок довести належне виконання ним передбачених договором довічного утримання зобов`язань. Однак сам факт здійснення грошових переказів на картковий рахунок третьої особи, за відсутності у платіжних документах будь-якого посилання на договір довічного утримання або його конкретні умови, не є достатнім доказом належного виконання таких зобов`язань.

Отже, зазначені квитанції не підтверджують факту належного виконання відповідачем умов договору довічного утримання та не спростовують встановлених у справі обставин щодо неналежного виконання ним взятих на себе договірних обов`язків.

У ході розгляду справи відповідачем не було надано доказів на підтвердження факту утримання та догляду відчужувача, зокрема, забезпечення відчужувача харчуванням, медикаментами та лікарськими засобами на підставі виданих лікарями рецептів; надання медичної допомоги шляхом залучення кваліфікованих медичних працівників (лікарів, медичних сестер тощо); вчинення всіх необхідних дій щодо забезпечення відчужувача необхідними засобами, предметами домашнього вжитку, речами тощо.

У постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/11230/20 КЦС ВС акцентував, що в разі належного виконання умов договору довічного утримання саме відповідач (набувач) має можливість надати відповідні докази цього, тому що позивач (відчужувач) у такому випадку позбавлений об`єктивної можливості надати докази невиконання умов договору щодо сплати щомісячного грошового утримання, оскільки відсутність дій свідчить про відсутність доказів на підтвердження їх вчинення.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Колегія суддів також враховує, що позивачка ще за життя особисто звернулася до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання, що свідчить про її волевиявлення щодо припинення договірних відносин та незадоволення виконанням відповідачем взятих на себе за договором обов`язків.

При цьому колегія суддів бере до уваги, що договір довічного утримання було укладено 05 червня 2023 року, тоді як із відповідним позовом позивачка звернулася до суду вже 01 листопада 2023 року, тобто менш ніж через п`ять місяців після його укладення. Такий незначний проміжок часу між укладенням договору та зверненням позивачки до суду з вимогою про його розірвання додатково підтверджує, що виконання набувачем умов договору довічного утримання не відповідало належному виконанню взятих на себе зобов`язань та не забезпечувало позивачці належного утримання і догляду, на які вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, сукупність зазначених обставин, зокрема особисте звернення позивачки до суду за життя з вимогою про розірвання договору, а також вкрай нетривалий період часу між укладенням договору та пред`явленням відповідного позову, є додатковими обставинами, які підтверджують факт неналежного виконання набувачем умов договору довічного утримання.

Колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень частини другої статті 756 ЦК України, оскільки зазначена норма регулює правові наслідки розірвання договору довічного утримання у випадку неможливості його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення.

Натомість у цій справі підставою для розірвання договору є не об`єктивна неможливість його подальшого виконання набувачем, а саме його невиконання або неналежне виконання взятих на себе за договором обов`язків. За таких обставин правові наслідки розірвання договору довічного утримання визначаються частиною першою статті 756 ЦК України.

Таким чином, суд першої інстанції неправильно визначив норму матеріального права, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин, що призвело до помилкового висновку про можливість застосування передбачених частиною другою статті 756 ЦК України правових наслідків.

При цьому колегія суддів враховує, що позивачка ще за життя особисто звернулася до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання, що додатково свідчить про те, що підставою для припинення договірних відносин було саме неналежне виконання набувачем покладених на нього обов`язків, а не виникнення обставин, які об`єктивно унеможливлювали подальше виконання договору.

Зважаючи на викладене, колегія суддів виходить із того, що саме відповідач, як набувач за договором довічного утримання, мав можливість та об`єктивну спроможність надати докази належного виконання покладених на нього договором обов`язків. Однак відповідачем таких доказів ні суду першої, ні апеляційної інстанції надано не було. Надані відповідачем документи не підтверджують належного та своєчасного виконання передбачених договором обов`язків щодо матеріального забезпечення та догляду за відчужувачем, а тому не спростовують доводів позивача про їх невиконання або неналежне виконання.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не довів належного виконання умов договору довічного утримання, тоді як встановлені у справі обставини свідчать про порушення ним договірних зобов`язань.

Враховуючи, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України невиконання або неналежне виконання набувачем своїх обов`язків є підставою для розірвання договору довічного утримання на вимогу відчужувача, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову в межах позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про задоволення апеляційної скарги колегія суддів вважає за потрібне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2684,40 грн за подачу позовної заяви та апеляційної скарги.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дажук Марина Вячеславівна, про розірвання договору довічного утримання (догляду) – задовольнити.

Розірвати договір довічного утримання (догляду) від 05 червня 2023 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дажук Мариною Вячеславівною в реєстрі за № 427.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2684,40 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 16 вересня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 18 вересня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.М. Пищида

І.Ю. Ткаченко