Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №727/6380/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/6380/26

Провадження № 2/727/2313/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

14 вересня 2026 року м.Чернівці

Шевченківський районний суд м.Чернівців у складі:

головуючої судді – Бойко М.Є.,

за участю секретаря судових засідань – Васківчук В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, у відкритому судовому засіданні, в м. Чернівці, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в :

У травні 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Шевченківського районного суду м.Чернівців з позовом про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , оскільки він без поважних причин понад рік – з осені 2022 року не проживає за вказаною адресою, виїхав за межі України та постійно мешкає за кордоном, спірною квартирою не користується, витрати на утримання житла та комунальні послуги не cплачує. Реєстрація відповідача в цьому житловому приміщенні створює для її співвласників перешкоди в отриманні житлових соціальних пільг (субсидії), оскільки в їх розрахунку визначається сукупний дохід та кількість усіх зареєстрованих осіб, а також - у реалізації інших майнових прав.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 15 травня 2026 року в справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, проте їх представник – адвокат Палікиржа Л.В. подала письмову заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги в ході судового розгляду підтримала в повному обсязі, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позові, та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 до суду також не з`явився; подав письмову заяву, в якій вказав, що просить розгляд справи провести без його участі, оскільки не має можливості бути присутнім у судовому засіданні.

За таких обставин суд вважає можливим, відповідно до ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою сторін, судове засідання проводити без його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу та за відсутністю учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних встановлених обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 27.02.2007 року Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , в рівних долях. Квартира зареєстрована департаментом житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло і записана у реєстрову книгу за №48345 ( а.с.16).

З відомостей Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради №770825 від 27.03.2026 року вбачається, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_6 з 07.04.1997 року по теперішній час, ОСОБА_1 з 14.08.1990 року по теперішній час, ОСОБА_7 з 29.07.2010 року по теперішній час, ОСОБА_3 з 08.10.2002 року по теперішній час, ОСОБА_5 з 21.05.2001 року по теперішній час ( а.с.20).

Рішенням від 10.08.2026 року власнику квартири ОСОБА_1 про зняття відповідача із зареєстрованого місця проживання відмовлено підстав, передбачених п.56, п.87.3 Постанови КМУ № 265 від 07.02.2022 року«Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», оскільки нею не надано необхідних документів або відомостей та в зв`язку із відсутністю згоди інших співвласників житла (а.с.170)

Суд також встановив, що відповідач ОСОБА_3 перебував з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 28.07.2006 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_1 від 28 липня 2006 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис № 592 ( а.с.50).

Відповідно до наявних у справі квитанцій АТ «А-Банк» комунальні послуги, що надаються за адресою: АДРЕСА_2 , сплачує ОСОБА_1 .

Як вбачається з письмової заяви відповідача, надісланої нимдо суду 29.07.2026 року, він працює за кордоном України, заперечень щодо скасування його реєстрації в спірній квартирі не має, від сплати судових витрат відмовляється.

Свідок ОСОБА_8 під час судового розгляду показав суду, що проживає по сусідству з позивачками та йому достовірно відомо, що відповідач у спірній квартирі не мешкає вже протягом кількох останніх років.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як на правові підстави позову посилалися на статтю 71 ЖК України, частину другу статті 405 ЦК України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітутне правовідношення виникає в силу закону згідно з частиною першою статті 402 ЦК України за наявності факту проживання особи разом із власником обтяженого сервітутом житла та спільне з ним користування цим житлом. У ЦК України право членів сім`ї власника житла на користування ним визнається сервітутним правом. Це право є особистим сервітутом, оскільки виникає в інтересах певної особи - члена сім`ї власника житла. Таким чином, суб`єктами даного сервітутного правовідношення є, з одного боку, власник житла, а з іншого - член сім`ї.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Підстави втрати членом сім`ї власника житла права користування цим житлом передбачені частиною другою статті 405 ЦК України, згідно з якою член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Тобто вирішальним при застосуванні частини другої статті 405 ЦК України є відсутність особи за місцем реєстрації понад один рік саме без поважних причин на це.

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК України). Таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Позивачки є співвласниками спірного житлового приміщення. ОСОБА_3 після реєстрації шлюбу вселився у спірну квартиру в якості члена сім`ї власника житлового приміщення і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Як встановлено судом, відповідач спільним побутом із позивачами не пов`язаний, зі спірної квартири виселився добровільно, забрав свої речі та переїхав проживати в інше місце, обставин щодо створення перешкод у користуванні спірним приміщенням йому позивачками, факту оплати ним комунальних послуг не довів, що є його процесуальним обов`язком відповідно до вимог статті 81 ЦПК України. Слід також зазначити, що відповідач не заперечує проти задоволення позову, що вбачається з його скерованої до суду письмової заяви.

У постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. З`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що право ОСОБА_3 на користування чужим майном (квартирою АДРЕСА_3 ) підлягає припиненню на вимогу співвласників цього майна відповідно до положень ч.2 ст.406 ЦК України, оскільки він на момент звернення до суду у спірній квартирі як член сім`ї власника не проживав, спільного господарства з позивачами не вів, тобто, фактично, на підставі сервітуту, встановленого в силу закону, нею не користувався, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст.142 ЦПК України, враховуючи, що відповідачем до початку розгляду справи по суті подано заяву, зі змісту якої вбачається визнання ним позову, суд вважає за можливе повернути позивачкам з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ними при подачі позову за вимоги про розірвання шлюбу, тобто, у розмірі 665 грн.60 коп.

Тому, з урахуванням повернення позивачам з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ними при поданні позову, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на їх користь підлягають стягненню 50 відсотків від сплаченого судового збору за подачу позову , тобто 665 грн. 60 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 130, 131, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 50 відсотків судового збору, який позивачі сплатили при поданні до суду даного позову, тобто 665 грн. 60 коп., у рівних частинах.

Повернути ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у сумі 665 грн. 60 коп. згідно платіжної квитанції № 233839638 від 30.04.2026 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ознайомитись з текстом судового рішенняв електронній формі сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http:// www.reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 18.09.2026 року.

Суддя М.Є.Бойко