Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №385/742/26 — Гайворонський районний суд Кіровоградської області

Справа № 385/742/26

Провадження № 2/385/397/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.09.2026 року Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді – Гришака А.М.,

з участю секретаря судового засідання – Зеленко О.І.,

представника позивача – адвоката Остащенко О.М.,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Гайвороні Кіровоградської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення упущеної вигоди, -

В С Т А Н О В И В:

01.05.2026 року представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Остащенко О.М. звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення упущеної вигоди.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 17.04.2007р. по 16.08.2023р.

В період перебування Позивача з Відповідачем в шлюбі у спільну сумісну власність набуто нерухоме майно - 1/2 частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 . 1/2 частину нежитлової будівлі зареєстровано за Відповідачем.

Інша 1/2 частина нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована за ОСОБА_3 , на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.12.2015р.

ОСОБА_3 є матір`ю Відповідача.

Нежитлова будівля, яка належала на праві спільної часткової власності Відповідачу (запис про право власності №12710430) та ОСОБА_3 (запис про право власності № 13530390) має реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна -815781935211.

В 2015 на нежитлову будівлю співвласникам видано Технічний паспорт (копія додається, оригінал у Відповідача), згідно якого загальна площа всього нежитлового приміщення склала 138,0 кв.м.

Таким чином співвласникам: ОСОБА_3 та Відповідачу належало по 1/2 частки нежитлової будівлі, що відповідало 69,0 кв.м. у кожного співвласника, що додатково підтверджується Актом розрахунку і поділу ідеальних часток від 18.12.2015р., згідно якого визначено кожному ідеальну частку 1/2, що відповідало 69,0 кв.м.

29.02.2016р. ОСОБА_3 на підставі Договору дарування частки у праві власності на нежитлову будівлю магазину, подарувала Відповідачу 1/2 частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 29.02.2016р. Відповідач стала власником нежитлової будівлі 138,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 : 1/2 належала на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.12.2015р. №50660000 та є спільною сумісною власністю Відповідача та Позивача, що набута в шлюбі; 1/2 належала Відповідачу на підставі Договору дарування від 29.02.2016р.

В 2018р. Відповідачем спільно з Позивачем здійснено реконструкцію нежитлової будівлі (добутова), що підтверджується Декларацією про готовність об`єкта від 11.05.2018р.

Згідно Декларацією про готовність об`єкта від 11.05.2018р. датою початку будівництва є 09.11.2016р., датою закінчення будівництва є 19.08.2017р.

У зв`язку з тим, що реконструкція нежитлової будівлі здійснювалась в період перебування Позивача та Відповідача в шлюбі, за рахунок спільного бюджету, то збільшення об`єму нежитлової будівлі є спільною сумісною власністю подружжя, а саме 113,6 кв. м (251,6 - 138,0 =113,6 кв.м).

23.05.2018р. до запису про право власності №13530390 та №12710430, державним реєстратором внесено зміни та до підстави виникнення права власності додано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: КД141181311188, виданий 11.05.2018, видавник: Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області, що підтверджується Інформацією з ДРРПНМ №397900195 від 04.10.2024р. (додається, отримана з електронної реєстраційної справи нерухомого майна №815781935211).

Таким чином збільшений, під час перебування в шлюбі Позивача та Відповідача, об`єм нежитлової будівлі на 113,6 кв.м належить сторонам в рівних частках по 1/2 частині, а саме по 56,8 кв.м (113,6 / 2 = 56,8 кв.м) кожному.

З урахуванням того, що до збільшення нежитлової будівлі, у спільній сумісній власності Сторін перебувала 1/2 частка нежитлової будівлі, що складала 69,0 кв.м, тобто по 1/2 (по 34,5 кв.м) Позивачу та Відповідачу, й додатково було збільшено на 113,6 кв.м, по 56,8 кв.м кожному.

Таким чином Позивачу та Відповідачу належить нежитлова будівля в наступних розмірах: Відповідачу: на праві особистої приватної власності на підставі Договору дарування - 69,0 кв.м; на праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.12.2015р. №50660000 - 34,5 кв.м; на праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.12.2015р. №50660000 та Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: КД141181311188, виданий 11.05.2018р. - 56,8 кв.м, що разом складає 160,3 кв.м (69,0 +34,5+56,8=160,3), що відповідає частки 63,71% від загального розмірі нежитлової будівлі (251,6 кв.м).

Позивачу: на праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.12.2015р. №50660000 - 34,5 кв.м; на праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.12.2015р. №50660000 та Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: КД141181311188, виданий 11.05.2018р. - 56,8 кв.м, що разом складає 91,3 кв.м (34,5+56,8=91,3), що відповідає частки 36,29% від загального розмірі нежитлової будівлі (251,6 кв.м).

У відповідь на Адвокатський запит, ТОВ «Фармація Кіровоградщини» надало відповідь від 18.03.2026р. з відповідними документами про які зазначено нижче.

Передача в користування. 04.05.2024р. Відповідач на підставі Договору позички №2 передав своїй матері ОСОБА_3 в безоплатне користування частину нежитлової будівлі прибудови «А2-1» площею 56 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 2 роки одинадцять місяців - до 04.04.2027р. Відповідач в п.1.2. Договору позичник №2 від 04.05.2024р. повідомила, що право власності належить їй, що підтверджується записами №13530390 та №12710430, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 815781935211.

Згідно Акту приймання-передачі приміщення, 04.05.2024р. приміщення передано в користування ОСОБА_3 .

Передача в користування. 16.05.2024р. фізична особа-підприємець ОСОБА_3 на підставі Договору оренди нежитлового приміщення №06/24 від 16.05.2024р. передала ТОВ «ЛІЗИНГ ФАРМАЦІЯ» в тимчасове користування частину нежитлової будівлі прибудови «А2-1» площею 56 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , терміном до 30.04.2027р., сторони визначили розмір орендної плати 22 500,00 гривень за місяць.

Згідно Акту приймання-передачі приміщення від 01.06.2024р., приміщення передано ТОВ «ЛІЗИНГ ФАРМАЦІЯ».

Передача в користування. 01.06.2023р. на підставі Додаткового договору №9 до Генерального Договору №ЛФ/-06/23/ФКР Суборенди нежитлових приміщень від 01.06.2023р., ТОВ «ЛІЗИНГ ФАРМАЦІЯ» передала в суборенду ТОВ «ФАРМАЦІЯ КІРОВОГРАДЩИНИ» частину нежитлової будівлі прибудови «А2-1» площею 56 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , строком до 01.02.2025р., який Додатковою угодою від 01.02.2025р. продовжено до 30.04.2026р., розмір щомісячної плати з 01.05.2024р. орендна плата склала 38 500,00 гривень в місяць.

Згідно Акту приймання передачі від 01.06.2023р., нежитлове приміщення розміром 56,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , передано ТОВ «ФАРМАЦІЯ КІРОВОГРАДЩИНИ». З 01.02.2026р. орендна плата за вищевказаним договором, склала 62 500,00 гривень на місяць.

Таким чином передача Відповідачем в безкоштовне користування своїй матері частину приміщення, що належить на праві спільної сумісної власності Відповідачу та Позивачу без згоди останнього, і подальше передача його в суборенду, розмір плати за яку склав 38 500,00 гривень в місяць, а з 01.02.2026р. - 62 500,00 гривень, створило умови за яких Позивач не отримав прибуток у частці належного йому нежитлового приміщення.

Розмір недоотримання прибутку Позивача за період оренди Приміщення, склав 361 448,40 гривень.

Просить суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки у формі упущеної вигоди в розмірі 361 448,40 гривень та судові витрати.

Ухвалою судді Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 05.05.2026 року відкрито провадження у справі.

28.05.2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зазначає, що загальна площа нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 становить 251,6 кв.м. та була розділена на: А-1 (торговельна зала площею 79,9 кв.м., тамбур площею 3 кв.м.; А 2-1 (торговельна зала площею 59 кв.м.); А 1 (торговельна зала площею 106,5 кв.м. та підсобне приміщення А 1 площею 3,2 кв.м.). Нежитловим приміщення А-1 та А 1 користується ОСОБА_1 , які мають площу 192,6 кв.м..

Нежитлове приміщення А2-1 за адресою АДРЕСА_1 перебуває в оренді.

Щодо поділу майна подружжя відкрита судова справа №385/1390/24, яка станом на 25.05.2026 не розглянута.

Вказує, що позивач не довів у своїй позовній заяві, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу від оренди приміщень. Якби це було так, то позивач отримав би доходи від оренди інших приміщень А1, А-1, останній користується без погодження відповідача такими приміщеннями для здійснення підприємницької діяльності.

Просить у позові відмовити повністю.

18.06.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог. У заяві зазначає, що як зазначено в позові, Позивач і Відповідач перебували у шлюбі в період з 17.04.2007р. по 16.08.2023р., після акумулювання всієї будівлі у власності Відповідача, відбулось збільшення об`єму цієї будівлі спільно Позивачем та Відповідачем, зокрема збільшено розмір 1 поверху, що підтверджується Технічним паспортом від 18.07.2017р. До «Нежитлової будівлі магазину А-1», яка складалась з торгівельного залу - 79,9 кв.м, добудовано «Нежитлова будівля прибудова А2-1» - 59,0 кв.м. Тобто збільшення будівлі на 1 поверсі відбулось не за рахунок видозміни існуючого приміщення торгівельного залу площею 79,9 кв.м, а шляхом добудови нового приміщення, яке має свої межі та площу 59,0 кв.м.

Добудована під час шлюбу Позивача та Відповідача «Нежитлова будівля прибудова А2-1» - 59,0 кв.м, є їх спільною сумісною власністю згідно ч.3 ст.368 ЦК України та належить кожному в рівній частині.

З урахуванням вчинення Відповідачем дій по передачі спільного з Позивачем майна в безкоштовне користування без погодження з останнім, Відповідач завдав Позивачеві збитків у формі неотриманого прибутку розмірі 498 000,00 гривень, орендної плати за період з 04.05.2024р. по 30.04.2026р.

Просить суд: Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки у формі упушеної вигоди в розмірі 498 000,00 гривень.

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 07.07.2026 року прийнято до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Остащенко Олесі Миколаївни, про збільшення розміру позовних вимог від 18.06.2026 року.

27.07.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог. В якому вказує, що представник позивача не довів, що позивач міг і повинен був отримати визначені ним доходи від оренди нежитлової будівлі 4Б у період з 04.03.2024 по 30.04.2026 без правовстановлюючих документів на його прізвище.

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28.07.2026 року закрито підготовче провадження у справ та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивач позов підтримала з підстав зазначених у ньому.

Відповідач в судове засідання не з`явилась. До суду подала клопотання в якому просила судовий розгляд справи , який відбудеться 10.09.2026 року, проводити без її участі.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи та на підставі пояснень представника. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.76, ч.1,2ст.77, ч.2 ст.78, ч.1 ст.95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст.89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 17.04.2007р. по 16.08.2023р., що підтверджується рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 16.08.2023 №385/1296/23.

Згідно копії Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23.12.2015р. №50660000 – ОСОБА_2 є власником частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7).

Договором Дарування частки у праві власності на нежитлову будівлю магазину, від 29.02.2016 ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 частку у праві власності на нежитлову будівлю магазину, яка розташована у АДРЕСА_1 (а.с.9-11).

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, проти чого не заперечують учасники справи, станом на 29.02.2016р. Відповідач стала власником нежитлової будівлі 138,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 : 1/2 належала на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.12.2015р. №50660000 та є спільною сумісною власністю Відповідача та Позивача, що набута в шлюбі; 1/2 належала Відповідачу на підставі Договору дарування від 29.02.2016р (а.с. 24-27).

В 2018р. Відповідачем спільно з Позивачем здійснено реконструкцію нежитлової будівлі (добутова), що підтверджується Декларацією про готовність об`єкта від 11.05.2018р., згідно якої площа магазину 138,0 кв.м збільшилась до 251,6 кв.м. Згідно Декларацією про готовність об`єкта від 11.05.2018р. датою початку будівництва є 09.11.2016р., датою закінчення будівництва є 19.08.2017р. (а.с. 19-22).

23.05.2018р. до запису про право власності №13530390 та №12710430, державним реєстратором внесено зміни та до підстави виникнення права власності додано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: КД141181311188, виданий 11.05.2018, видавник: Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області, що підтверджується Інформацією з ДРРПНМ №397900195 від 04.10.2024р (а.с.24 на звороті).

04.05.2024р. ОСОБА_2 на підставі Договору позички №2 передала ОСОБА_3 в безоплатне користування частину нежитлової будівлі прибудови «А2-1» площею 56 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 2 роки одинадцять місяців - до 04.04.2027р. Згідно Акту приймання-передачі приміщення 04.05.2024р. приміщення передано в користування ОСОБА_3 (а.с.29,30).

16.05.2024р. фізична особа-підприємець ОСОБА_3 на підставі Договору оренди нежитлового приміщення №06/24 від 16.05.2024р. передала ТОВ «ЛІЗИНГ ФАРМАЦІЯ» в тимчасове користування частину нежитлової будівлі прибудови «А2-1» площею 56 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , терміном до 30.04.2027р. (п.6.1. Договору оренди). Згідно п.4.1. Договору оренди нежитлового приміщення №06/24 від 16.05.2024р., сторони визначили розмір орендної плати 22 500,00 гривень за місяць. Згідно Акту приймання-передачі приміщення від 01.06.2024р. (копія додається, оригінал у ОСОБА_3 ), приміщення передано ТОВ «ЛІЗИНГ ФАРМАЦІЯ» (а.с.31-33,34).

01.06.2023р. на підставі Додаткового договору №9 до Генерального Договору №ЛФ/-06/23/ФКР Суборенди нежитлових приміщень від 01.06.2023р., ТОВ «ЛІЗИНГ ФАРМАЦІЯ»

передала в суборенду ТОВ «ФАРМАЦІЯ КІРОВОГРАДЩИНИ» частину нежитлової

будівлі прибудови «А2-1» площею 56 кв.м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , строком до

01.02.2025р., який Додатковою угодою від 01.02.2025р. продовжено до 30.04.2026р. Згідно п.4 Додаткового договору №9, розмір щомісячної плати визначається Додатком А, згідно якого з 01.05.2024р. орендна плата склала 38 500,00 гривень в місяць. Згідно Акту приймання передачі від 01.06.2023р., нежитлове приміщення розміром 56,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , передано ТОВ «ФАРМАЦІЯ КІРОВОГРАДЩИНИ». З 01.02.2026р. орендна плата за вищевказаним договором, склала 62 500,00 гривень на місяць, що підтверджується Додатком А до Генерального договору (а.с.36-39).

Згідно копії фіскального чеку від 23.06.2026 – ФОП ОСОБА_1 займається господарською діяльністю за адресою АДРЕСА_1 (а.с.129).

У відзиві на позовну заяву відповідач вказала, що у провадженні суду знаходиться справа №385/1390/24 про поділ майна подружжя між позивачем та відповідачем. Станом на 25.05.2026 року судове рішення по справі не винесене. Відповідач не заперечував факту розгляду в суді справи про поділ майна подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Норми права та мотиви їх застосування.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.

Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина четверта статті 623 ЦК України).

Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (див. висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14).

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.

Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (стаття 614 ЦК України).

За змістом пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України, частини другої статті 224 ГК України, частини першої статті 225 ГК України до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже згідно наведених норм упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що титульним власником нежитлової будівлі загальною площею 251,6 кв.м. за адресо АДРЕСА_1 є відповідач та колишня дружина ОСОБА_2 .. Позивач вказує, що в силу статті 60 Сімейного кодексу України йому належить 91,3 кв.м вказаної будівлі, що складає 36,29% частки від загального розміру площі нежитлової будівлі, реальні частки не виділені в натурі.

Наразі у провадженні суду знаходиться справа №385/1390/24 про поділ майна подружжя між позивачем та відповідачем, де в тому числі стоїть питання про поділ спірного нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 . За таких обставин позивач помилково та передчасно вказує на те, що йому належить частина приміщення, яке перебуває в користуванні ТОВ «Фармація Кіровоградщини».

Крім того, суд зазначає, що з копії фіскального чеку від 23.06.2026 – вбачається, що позивач, як ФОП ОСОБА_1 займається господарською діяльністю за адресою АДРЕСА_1 (а.с.129), тобто користується частиною нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 .

За наведених вище обставин, наявність титульного власника та спору позивачів з приводу приміщення за адресою АДРЕСА_1 , використання позивачем частини цього приміщення, як суб`єктом господарювання – позивачем не доведено факту понесення ним збитків у формі упущеної вигоди.

За таких обставин позов не підлягає задоволенню.

Керуючись: ст.ст. 141, 263, 265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення упущеної вигоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: А. М. ГРИШАК

Дата документу 18.09.2026